Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №369/20797/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/20797/24

Провадження № 2/369/2502/26

РІШЕННЯ

Іменем України

08.07.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Янченка А.В., за участі секретаря судового засідання Безкоровайної М.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Києві цивільну справу № 369/20797/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання дій такими, що порушують право власності позивача, та зобов`язання звільнити земельну ділянку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 3222480404:02:001:5016, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Право власності позивача на вказану земельну ділянку підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивач зазначає, що зазначене майно було отримано нею у спадщину відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.09.2019 року, у тому числі внаслідок відмови ОСОБА_3 від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 , а також у зв`язку з невиявленням ОСОБА_2 бажання на отримання спадщини за законом.

Разом з тим, за твердженням позивача, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без будь-яких правових підстав здійснюють користування частиною належної позивачу земельної ділянки, ведуть на ній власне господарство, розміщують речі та майно, чим створюють перешкоди позивачу у здійсненні права користування та розпорядження належною їй земельною ділянкою.

Позивач вказує, що відповідачі не є власниками, співвласниками, орендарями, землекористувачами, сервітутаріями чи іншими особами, які мають зареєстроване або інше передбачене законом речове чи зобов`язальне право на користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222480404:02:001:5016.

У серпні 2024 року позивачу стало відомо, що частина її земельної ділянки фактично використовується відповідачами без дозволу та всупереч волі власника. Позивач неодноразово зверталася до відповідачів з усними проханнями припинити незаконне користування земельною ділянкою, однак такі прохання залишені без належного реагування.

11.09.2024 року представником позивача - адвокатом Оверчуком Дмитром Михайловичем - на адреси відповідачів були направлені листи-претензії, у яких останніх повідомлено про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3222480404:02:001:5016, та висунуто вимогу звільнити земельну ділянку і не чинити перешкод у користуванні нею.

У зазначених листах-претензіях відповідачам було надано строк для добровільного звільнення земельної ділянки до 30 листопада 2024 року, що свідчить про вжиття позивачем заходів до досудового врегулювання спору та надання відповідачам достатнього часу для добровільного припинення порушення.

Однак відповідачі вимоги позивача не виконали, земельну ділянку не звільнили, правових підстав користування нею не надали, у зв`язку із чим позивач змушена була звернутися до суду за захистом свого порушеного права власності.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.01.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними дій та зобов`язання звільнити земельну ділянку залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

18.02.2025 року представником позивача подано оновлену редакцію позовної заяви, у якій позовні вимоги конкретизовано як вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідачів звільнити земельну ділянку від належних їм речей та майна.

Згідно уточнених позовних вимог, позивач просила усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження власнику ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,2500 га, кадастровий номер 3222480404:02:001:5016, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнити зазначену земельну ділянку від належних їм речей та майна.

Дана заява прийнята судом.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.02.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та розпочато підготовче провадження.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутної Н.О. № 1900 від 17.12.2025 року щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи № 369/20797/24 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 18.12.2025 року вказану справу передано на розгляд судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченку А.В.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.12.2025 року справу № 369/20797/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправних дій та зобов`язання звільнити земельну ділянку прийнято до провадження судді Янченка А.В. та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 14.04.2026 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті.

22.06.2026 року представником позивача - адвокатом Оверчуком Д.М. подано до суду заяву про розгляд справи без участі позивача та її представника. Позовні вимоги підтримано у повному обсязі, представник позивача просив позов задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судове засідання 22.06.2026 року не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, відзиву на позовну заяву не подали, доказів на підтвердження наявності у них права власності, користування, оренди, сервітуту чи іншої законної підстави користування земельною ділянкою позивача суду не надали.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У зв`язку з неявкою сторін у судове засідання в силу вимог ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі № 761/38266/14, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явилися всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,2500 га з кадастровим номером 3222480404:02:001:5016, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначене право власності підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового або особистого немайнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є припинення дії, яка порушує право, та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 4 ст. 373 ЦК України передбачено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю — це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

За змістом ст. 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі, використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, а порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 126 Земельного кодексу України право власності та право користування земельною ділянкою оформлюються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 є законним власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222480404:02:001:5016, що надає їй право вільного доступу, користування та розпорядження нею на власний розсуд у межах, визначених законом.

Водночас судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 жодних належних і допустимих доказів існування у них правових підстав для користування спірною земельною ділянкою суду не надали.

У матеріалах справи відсутні докази укладення між позивачем та відповідачами договору оренди, договору позички, договору сервітуту, іншого правочину чи наявності будь-якого речового права, яке б надавало відповідачам можливість використовувати земельну ділянку позивача.

Суд звертає увагу, що родинні, спадкові або фактичні побутові відносини між сторонами самі по собі не породжують речового права на земельну ділянку та не можуть бути самостійною правовою підставою для користування чужим нерухомим майном всупереч волі зареєстрованого власника.

Відмова від прийняття спадщини або невиявлення бажання на отримання спадщини не створюють у таких осіб права подальшого фактичного користування спадковим майном після оформлення права власності спадкоємцем, якщо інше прямо не встановлено законом або договором.

Судом також встановлено, що позивач вживала заходів для добровільного врегулювання спору. Так, 11.09.2024 року на адреси відповідачів були направлені листи-претензії з вимогою звільнити земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3222480404:02:001:5016, та не чинити перешкод у користуванні нею.

У зазначених листах відповідачам було надано строк для добровільного звільнення земельної ділянки до 30 листопада 2024 року, однак відповідачі вимоги позивача не виконали.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Пунктом «б» ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

За своєю правовою природою заявлені позовні вимоги є вимогами власника про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном, тобто негаторним позовом.

Тлумачення наведених норм цивільного та земельного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю.

При цьому власник за правилами ст. 391 ЦК України може вимагати усунення всяких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Підставою для подання такого позову є вчинення третьою особою дій, які створюють перешкоди власнику у користуванні та/або розпорядженні майном, посилання позивача на належне йому право власності, а також факти, що підтверджують створення відповідачами перешкод у здійсненні позивачем правомочностей власника.

При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися у разі доведення самого факту порушення.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.04.2019 року у справі № 523/4591/16-ц та постанові від 16.02.2021 року у справі № 127/33179/19.

Відповідно до п. 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», задовольняючи позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, суд має право як заборонити відповідачу вчиняти певні дії, так і зобов`язати відповідача усунути наслідки порушення права позивача.

Згідно з п. 36 вказаної постанови, за змістом ст. 391 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов`язані з позбавленням володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. У зв`язку із цим тривалість порушення права не перешкоджає задоволенню такої вимоги судом.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Статтями 12, 13 ЦПК України передбачено засади змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, які обґрунтовують вимоги чи заперечення учасників справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

За змістом ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд зазначає, що позивач надала належні та допустимі докази на підтвердження свого права власності на земельну ділянку та факту вжиття заходів до припинення порушення, зокрема правовстановлюючі документи, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, листи-претензії до відповідачів та інші письмові докази, наявні у матеріалах справи.

Натомість відповідачі не скористалися своїм процесуальним правом подати відзив, не надали суду доказів на спростування позовних вимог та не довели наявності у них будь-яких правових підстав користування земельною ділянкою позивача.

Суд враховує, що саме по собі фактичне користування земельною ділянкою протягом певного часу без оформлення правового титулу не є підставою для набуття права користування нею та не може переважати зареєстроване право власності позивача.

Суд також враховує, що право власності є абсолютним правом, а тому будь-яке втручання третіх осіб у здійснення власником своїх правомочностей має бути припинене, якщо такі особи не довели існування правових підстав для відповідного втручання.

Обраний позивачем спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідачів звільнити земельну ділянку від належних їм речей та майна - є належним, ефективним, пропорційним та таким, що відповідає характеру порушеного права.

Суд не вбачає підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки матеріалами справи підтверджено наявність у позивача права власності на земельну ділянку, факт існування перешкод у користуванні та розпорядженні нею, відсутність у відповідачів правового титулу на користування спірною земельною ділянкою, а також невиконання відповідачами добровільної вимоги позивача щодо звільнення земельної ділянки.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд також бере до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві.

У рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Водночас пункт 1 ст. 6 Конвенції не може тлумачитися як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторони.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими судом, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, оскільки є обґрунтованими, заснованими на законі та знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача порівну.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 373, 386, 391, 1216, 1268 ЦК України, ст. ст. 78, 90, 125, 126, 152, 212 Земельного кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою - задовольнити повністю.

Усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження власнику ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,2500 га, кадастровий номер 3222480404:02:001:5016, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнити зазначену земельну ділянку від належних їм речей та майна.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП невідомий) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 605 (шістсот п`ять гривень) 60 коп. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП невідомий) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 605 (шістсот п`ять гривень) 60 коп. судового збору за подання позовної заяви.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо рішення суду було ухвалено без повідомлення або виклику учасників справи, або у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено: 08.07.2026 року.

Суддя А.В. Янченко