Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №161/13525/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/13525/26

Провадження № 3/161/3465/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2026 року Суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Рудська С.М., за участі: потерпілого – ОСОБА_1 розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Боберка Турківського району Львівської області, громадянки України, з середньо-спеціальною освітою, розлученої, до адміністративної відповідальності за вчинення однорідного правопорушення протягом року притягувалася: 10.09.2025 року постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП визнано винною та накладено штраф у розмірі 340 грн., пенсіонерки, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1

за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, -

В С Т А Н О В И Л А:

23.06.2026 року до Луцького міськрайонного суду Волинської області надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення, складені відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Як вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 428788 від 20.06.2026 року, ОСОБА_2 20.06.2026 року близько 17.47, перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство психологічного та економічного характеру відносно сина ОСОБА_1 , а саме: ображала його нецензурними словами, не впускала до будинку, що могло призвести до шкоди його психологічному здоров`ю. Вказані дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_2 свою вину в інкримінованому правопорушенні не визнала, суду пояснила, що 20.06.2026 року близько 15.00 її син ОСОБА_1 приїхав з базару у стані алкогольного сп`яніння. На даний час між нею та її колишнім чоловіком наявний спір щодо поділу спільного майна подружжя, справа перебуває на розгляді в суді. У вказаній справі син став на бік батька і на цьому грунті влаштував конфлікт. Вона протиправні дії відносно ОСОБА_1 не вчиняла, нецензурно його не ображала. Крім того, ОСОБА_1 в с. Лище не проживає, має власне житло в с. Підгайці, також він має можливість безперешкодно потрапити до будинку, оскільки має ключі. Навпаки, саме ОСОБА_1 20.06.2026 року застосував до неї фізичне та психологічне насильство. Між нею та сином тривалий час існують неприязні відносини, син неодноразово застосовував до неї фізичне насильство у зв`язку з чим був двічі засуджений.

Потерпілий ОСОБА_1 суду пояснив, що 20.06.2026 року він приїхав до будинку, в стані алкогольного сп`яніння не перебував. ОСОБА_2 почала безпідставно ображати його нецензурними словами, не впускала його до будинку, викинула з котельні його речі. Дійсно, він дві був засуджений Луцьким міськрайонним судом Волинської області за завдання ОСОБА_2 тілесних ушкоджень. Також судом двічі стосовно нього виносилася обмежувальні приписи за заявою ОСОБА_2 . ОСОБА_2 постійно застосовує психологічне та економічне насильство до нього, його дружини та дітей, у зв» язку з чим він неодноразово звертався до поліції.

Заслухавши пояснення особи, щодо якої ставиться питання про притягнення до адміністративної відповідальності, потерпілого, дослідивши письмові та електронні докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступних висновків.

Диспозиція ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.

Статтею 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» закріплено зазначення термінів, які вживаються у даному Законі.

Домашнє насильство – це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство – це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;

Із наведеного слідує, що обов`язковою ознакою домашнього насильства є дії кривдника, наслідком яких стали побоювання постраждалої особи за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, які спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди її психічному здоров`ю.

Крім того, домашнє насильство вчиняється шляхом такого порушення прав та свобод іншого члена сім`ї, яке призводить або може призвести до заподіяння шкоди, зокрема, психічному здоров`ю потерпілого, при якому має місце перевага сил того хто скоює ці дії, що унеможливлює самозахист особи, яка страждає від цих дій.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів того, що конфлікт, який виник 20.06.2026 року близько 17.47 за адресою: АДРЕСА_1 , між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , мав ознаки домашнього насильства.

Зокрема, судом в ході розгляду справи не отримано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів того, що ОСОБА_2 вчинила такі дії, якими потерпілому ОСОБА_1 булозавдано емоційну невпевненість, завдано шкоди його психічному здоров`ю, чи у нього виникли побоювання за свою безпеку чи він був обмежений у можливості користуватися житлом.

На переконання суду, події, які мали місце 20.06.2026 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є побутовим конфліктом через наявність у сторін стійких довготривалих неприязних відносин.

На переконання суду, про факт існування між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 довготривалих неприязних відносин свідчать та обставина, що ОСОБА_1 був двічі засуджений вироками Луцького міськрайонного суду Волинської області: 02.02.2023 року за ч. 1 ст. 125 КК України, 30.01.2024 року – за ч. 1 ст. 126 КК України, за спричинення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень.

Долучені до протоколу про адміністративне правопорушення та надані учасниками справи в ході розгляду справи докази не спростовують зазначених вище висновків суду.

Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України», «Малофєєва проти росії», суд виходить з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Положення ч. 3 ст. 62 Конституції України регламентують, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Аналізуючи надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що органом, яким було складено протоколи про адміністративні правопорушення та стороною потерпілого, не надано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів того, що 20.06.2026 року ОСОБА_2 вчинила протиправні дії, передбачені ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Пунктом 1 ст. 247 КУпАП визначено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, у відповідності до ст. 62 Конституції України, ст. 7, п. 1 ст. 247 КУпАП, суд приходить до висновку, що провадження по справі відносно ОСОБА_2 підлягає закриттю через відсутність в її діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Керуючисьст. 173-2, п. 7 ст. 247, ст.ст. 251, 252, 280, 283-284 КУпАП, суддя, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за ознаками ч. 1 ст. 173-2 КУпАП в зв`язку із відсутністю в її діях події та складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області С.М. Рудська