Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №333/5157/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 07.07.2026 Справа № 333/5157/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №333/5157/26 Головуючий у 1-й інстанції: Тучков С.С.

Провадження № 22-ц/807/1659/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кухаря С.В., Полякова О.З., Смокотіної С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Лісовської Олени Сергіївни на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2026 року про забезпечення позову у справі Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року Запорізька міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ЗМР дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за період з 01.05.2023 по 31.12.2025 в розмірі 825 001,07 грн, а також судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 11 231,21 грн.

21 травня 2026 року до суду через систему «Електронний суд» від Запорізька міська рада надійшла заява про забезпечення позову.

В обгрунтування заяви зазначено, що 24 квітня 2023 року ОСОБА_1 набув право власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), серія та номер:482, видане 24.04.2023 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М., що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №418443640 від 18.03.2025.

Зазначені об`єкти нерухомого майна розташовані на земельній ділянці, загальною площею 0,4261 га, кадастровий номер 2310100000:07:059:0070, за адресою: АДРЕСА_1 . Власником земельної ділянки є Запорізька міська рада на праві комунальної власності.

Однак, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, відомості про держану реєстрацію права оренди ОСОБА_1 вищевказаної земельної ділянки відсутнє, що на думку позивача свідчить про безоплатне та безпідставне використання ОСОБА_1 земельної ділянки комунальної форми власності, без правовстановлюючих документів та порушення вимог ст. 206 ЗК України щодо платності використання землі.

Розмір безпідставно збережених коштів ОСОБА_1 за користування земельною ділянкою комунальної форми власності, площею 0,4261 га, кадастровий номер 2310100000:07:059:0070, за адресою: АДРЕСА_1 за період 01.05.2023 по 31.12.2025 становить: 189 996,97+299 530,23+335 473,86=825 001,07 грн, які відповідач повинен відшкодувати ЗМР за користування земельною ділянкою відповідно до положень статей 1212-1214 ЦК України, як доходи, які він одержав у вигляді несплаченої орендної плати.

На підставі викладеного позивач просив суд застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах суми позову 825001,07 грн на нерухоме майно: будівля для відпочинку водіїв з міні-баром літ.Д, загальною площею 21 кв.м., кіоск літ.Ж, загальною площею 4 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12738023101, власник ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; ПТО № 5 літ.А, пенобетонні панелі, загальною площею 256,4 кв.м., адміністративна будівля літ. Б, цегла, загальною площею 17,2 кв.м., будівля дільниці рихтовки літ. Б, метал. каркас обклад.цеглою, загальною площею 36,6 кв.м., автомагазин літ. В, цегла, загальною площею 47,0 кв.м., гараж літ.Г, металеві, загальною площею 16,8 кв.м., замощення І, паркан 1, ємності для рідини № НОМЕР_2 , розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12710423101, власник 12710423101 ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 .

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2026 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт в межах суми позову 825001,07 грн на нерухоме майно:

- будівля для відпочинку водіїв з міні-баром літ.Д, загальною площею 21 кв.м., кіоск літ.Ж, загальною площею 4 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12738023101, власник ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

- ПТО № 5 літ.А, пенобетонні панелі, загальною площею 256,4 кв.м., адміністративна будівля літ. Б, цегла, загальною площею 17,2 кв.м., будівля дільниці рихтовки літ. Б, метал. каркас обклад.цеглою, загальною площею 36,6 кв.м., автомагазин літ. В, цегла, загальною площею 47,0 кв.м., гараж літ.Г, металеві, загальною площею 16,8 кв.м., замощення І, паркан 1, ємності для рідини № НОМЕР_2 , розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12710423101, власник ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Лісовської Олени Сергіївни подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2026 року скасувати та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, судові витрати покласти на позивача.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що на дату постановлення ухвали 04.06.2026 у відповідача наявне майно у кількості значно більшій за нерухоме майно, що знаходиться на земельній ділянці, за користування якої нарахована сума, що стягується позивачем, що автоматично дає змогу при наявності рішення про стягнення грошових коштів, стягнути вказану суму за рахунок не тільки майна, на яке заявлено вимога про арешт, але й іншого майно, яке знаходиться у власності відповідача. Більш того, майновий стан ОСОБА_1 характеризувався наявністю й інших активів, які можна простежити публічно через відкриті джерела інформації – державні реєстри. Суд наклав арешт на цілий комплекс нерухомого виробничо-комерційного призначення. Жодної оцінки вартості цього майна ні позивач, ні суд не проводили і не надавали.. Між тим вартість арештованого майна підтверджується документами, що існували задовго до постановлення ухвали, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів ( аукціону) за ціною 2 650 100 грн. Ця сума перевищує суму позову 825001, 07 грн у 3.2 рази. Суд не дослідив вартість арештованого майна. Суд зобов`язаний був збалансувати інтереси сторін, проте цього зроблено не було. Позивач протягом понад 3 років не вживав жодних заходів для оформлення відносин щодо спірної земельної ділянки – не надав жодних доказів того, що відповідач вчиняв або готувався вчиняти будь-які дії, спрямовані на ухилення від виконання можливого рішення суду. За таких обставин підстави для застосування заходів забезпечення позову є відсутніми. Сукупність наведених обставин виключає будь-яку обґрунтовану підозру в тому, що відповідач не зможе виконати рішення суду про стягнення 825001, 07 грн. Позивач не надав жодного доказу протилежного. Суд першої інстанції жодного з цих обставин не перевіряв і не встановлював.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу Запорізька міська рада зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на відповідача.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Суд керувався тим, що накладення арешту на майно, як вид забезпечення позову, у даному випадку є обґрунтованим та такими, що дозволить виконати рішення суду у разі задоволення або часткового задоволення позовних вимог.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У частині першій, четвертій статті 152 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа. У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів, якщо інші строки не встановлено законом, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно, забороною вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що:"умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що "під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що: "47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. […] «.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Отже, забезпечення позову саме, як арешт майна є достатнім, оскільки не позбавляє відповідача права власності, не передає майно позивачу та не вирішує спір по суті.

Предметом спору у даній справі є вимога Запорізької міської ради до відповідача про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна в розмірі 825 001,07 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачу належить на праві власності, зокрема, будівля для відпочинку водіїв з міні-баром літ.Д, загальною площею 21 кв.м., кіоск літ.Ж, загальною площею 4 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12738023101; ПТО № 5 літ.А, пенобетонні панелі, загальною площею 256,4 кв.м., адміністративна будівля літ. Б, цегла, загальною площею 17,2 кв.м., будівля дільниці рихтовки літ. Б, метал. каркас обклад.цеглою, загальною площею 36,6 кв.м., автомагазин літ. В, цегла, загальною площею 47,0 кв.м., гараж літ.Г, металеві, загальною площею 16,8 кв.м., замощення І, паркан 1, ємності для рідини № 2,3, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12710423101.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач зазначає, що до постановлення рішення у справі відповідачем можуть бути вчинені дії, спрямовані на відчуження належного йому майна, що може ускладнити або взагалі унеможливити виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.

Дослідивши доводи позивача, врахувавши наявність зв`язку між заявленим ним заходом забезпечення позову у виді накладення арешту на майно відповідача і предметом спору, співмірність і адекватність, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що у даному випадку наявні підстави для забезпечення позову у спосіб накладення арешту на нерухоме майно відповідача в межах суми позову.

В матеріалах справи відсутні докази наявності на рахунках відповідача грошових коштів у сумі, необхідній для погашення заборгованості у разі задоволення позову. Виконання в майбутньому судового рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у відповідача, присудженої до стягнення суми заборгованості. Вказане свідчить про наявність ризику невиконання рішення суду.

Крім того, відповідач в своїх запереченнях не спростував наведені позивачем аргументи щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

Верховний Суд у постанові від 17.06.2022 року у справі №908/2382/21 зазначив, що «…виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним».

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22 звернув увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Оскільки предметом спору є стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна в розмірі 825001,07 грн., накладення арешту на грошові кошти відповідача у такому розмірі здатне суттєво погіршити його майновий стан, водночас накладення арешту на вказане у заяві нерухоме майно не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача.

Арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. У разі вжиття такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування майном і не позбавляється їх. Отже, накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків, не позбавляє конституційних прав на володіння та користування майном, на здійснення господарської діяльності, на отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежує право реалізувати майно третім особам (див. mutatis mutandisпостанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21).

Арештом майна є заборона ним розпоряджатися, і лише у певних випадках - також користуватися ним (див. mutatismutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21).

Заходи забезпечення позову у вигляді арешту нерухомого майна, належного на праві власності відповідачу в межах ціни позову, будуть мати наслідком лише збереження існуючого становища до розгляду справи по суті та не зумовлять фактичного вирішення спору по суті. Разом з тим, зазначені заходи не порушують будь-яких прав третіх осіб, та рівно й відповідача.

Судом також враховано, що такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично залишається у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Також обраний вид забезпечення позову не призводитиме до погіршення стану належного відповідачу майна чи зниження його вартості.

Таким чином, заявлений позивачем захід забезпечення позову у спосіб накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами. Забезпечення позову направлено на охорону матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача.

У зв`язку з викладеним, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ефективним заходом забезпечення позову Запорізької міської ради при існуванні спірних правовідносин є накладення арешту на нерухоме майно відповідача в межах заявленої до стягнення суми.

Обраний захід забезпечення позову не порушує права відповідача, є пропорційним, обґрунтованим, співмірним та адекватним, сприятиме ефективному поновленню порушених прав у разі задоволення позову і не перешкоджає господарській діяльності відповідача.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу Запорізька міська рада зазначає, що за результатами перевірки відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно було встановлено, що після постановлення оскаржуваної ухвали від 04 червня 2026 року у даній справі ОСОБА_1 було вчинено низку правочинів щодо об`єктів нерухомого майна.

Так, 05.06.2026 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було підписано змішаний цивільно-правовий договір з елементами договору про зміну правового режиму майна та договору дарування, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2731.

05.06.2026 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2732. Відповідно до якого ОСОБА_2 передала (продала) у власність ОСОБА_3 будівлю для відпочинку водіїв з міні-баром літ.Д, загальною площею 21 кв.м., кіоск літ.Ж, загальною площею 4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

05.06.2026 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2729. Відповідно до якого ОСОБА_1 передав (продав) у власність ОСОБА_4 ПТО № 5 літ.А, пенобетонні панелі, загальною площею 256,4 кв.м., адміністративна будівля літ. Б, цегла, загальною площею 17,2 кв.м., будівля дільниці рихтовки літ. Б’, метал. каркас обклад.цеглою, загальною площею 36,6 кв.м., автомагазин літ. В, цегла, загальною площею 47,0 кв.м., гараж літ.Г, металеві, загальною площею 16,8 кв.м., замощення І, паркан 1, ємності для рідини № НОМЕР_2 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, в результаті укладення зазначених правочинів відбулась передача об`єктів нерухомого майна, що свідчить про те, що Запорізька міська рада обґрунтовано вважає, що існує реальна загроза утруднення виконання рішення, якщо воно буде ухвалено на користь позивача.

Забезпечення позову направлено на охорону матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача.

Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції

У зв`язку із цим ухвала суду першої інстанції є законною та обгрунтованою, тому підстав для її скасування колегія суддів не вбачає

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі вирішується процесуальне питання забезпечення позову, то понесені за подання апеляційної скарги судові витрати підлягають розподілу за наслідками вирішення спору по суті.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Лісовської Олени Сергіївни - залишити без задоволення.

Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2026 року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 08 липня 2026 року.

Головуючий, суддя СуддяСуддя

Подліянова Г.С.Кухар С.В. Поляков О.З.