Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №201/5581/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/5581/26

Провадження № 2/201/4163/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі головуючого судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання Максимової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про участь у вихованні та утриманні дитини, розірвання шлюбу, залишення малолітньої дитини проживати разом із батьком та стягнення аліментів на утримання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

20 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Соборного районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Договором про участь у вихованні та утриманні дитини від 01 грудня 2024 року.

У позовній заяві позивач зазначив, що він та відповідачка перебувають у зареєстрованому шлюбі, укладеному 10 червня 2017 року, актовий запис № 379, зареєстрованому Соборним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області. Від шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вказував, що після припинення фактичних шлюбних відносин, з метою врегулювання участі батьків у вихованні та утриманні дитини, 01 грудня 2024 року між ним та відповідачкою був укладений письмовий Договір про участь у вихованні та утриманні дитини. За змістом зазначеного договору сторони погодили, що дитина з моменту укладення договору постійно проживає за місцем проживання батька та перебуває на його самостійному вихованні й утриманні. У договорі також зазначено, що з моменту його укладення сторони фактично проживають окремо, між ними припинені фактичні шлюбні стосунки, спільне господарство не ведеться, а дитина залишається проживати разом із батьком. Договором також було передбачено, що мати дитини — ОСОБА_2 — зобов`язується сплачувати на утримання дитини ОСОБА_3 кошти у розмірі 8 000 грн щомісячно до 10 числа кожного місяця до досягнення дитиною повноліття. Позивач зазначав, що відповідачка взяті на себе обов`язки належним чином не виконувала, регулярні платежі на утримання дитини не здійснювала, у зв`язку з чим за період грудень 2024 року - вересень 2025 року включно утворилася заборгованість за 10 місяців у загальному розмірі 80 000 грн.

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 21 квітня 2026 року провадження у справі було відкрито, справу призначено до розгляду.

06 травня 2026 року позивач подав уточнену позовну заяву, в якій просив суд прийняти її як заяву про зміну предмета позову та збільшення позовних вимог, оскільки спір між сторонами не обмежується лише питанням стягнення коштів за договором, а стосується фактичного припинення сімейних відносин, проживання дитини разом із батьком, самостійного виховання і утримання дитини батьком та необхідності визначення участі матері в утриманні дитини на майбутній період.

В уточненій позовній заяві ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за Договором про участь у вихованні та утриманні дитини від 01 грудня 2024 року у розмірі 80 000 грн, розірвати шлюб між сторонами, після розірвання шлюбу залишити малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати разом із батьком, який самостійно здійснює його щоденне виховання та утримання, а також стягнути з відповідачки аліменти на утримання дитини у твердій грошовій сумі 8 000 грн щомісячно, починаючи з дня подання уточненої позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття, але не менше мінімального гарантованого законом розміру. На підтвердження заявлених вимог позивач подав до суду копію Договору про участь у вихованні та утриманні дитини від 01 грудня 2024 року, розрахунок заборгованості, копію свідоцтва про народження дитини, копію свідоцтва про шлюб, акт про фактичне проживання та самостійне виховання і утримання дитини батьком від 30 квітня 2026 року, письмові пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також інші матеріали справи.

Відповідачка ОСОБА_2 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги про стягнення з неї 80 000 грн саме як заборгованості за договором не визнала. Водночас відповідачка підтвердила обставини того, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також не заперечила той факт, що дитина фактично проживає разом із батьком з моменту укладення договору. Відповідачка також не заперечила, що на цей час саме батько фактично здійснює щоденне виховання та утримання дитини. Разом із тим відповідачка заперечувала проти стягнення з неї 80 000 грн як “заборгованості за договором”, посилаючись на те, що письмовий договір, на який посилається позивач, за своїм змістом регулює одночасно і порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим із батьків, хто проживає окремо від дитини, і питання грошового утримання дитини. На думку відповідачки, такий договір відповідно до статей 157 та 189 Сімейного кодексу України підлягав нотаріальному посвідченню, однак нотаріально посвідчений не був, у зв`язку з чим не може бути самостійною правовою підставою для стягнення з неї договірної заборгованості.

Позивач в судове засідання для розгляду справи по суті не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги в уточненій редакції підтримав у повному обсязі.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі. Проти розірвнання шлюбу не заперечувала, також як і проти того, що на теперішній час саме батько фактично здійснює щоденне виховання та утримання дитини, однак проти стягнення з неї 80 000 грн як заборгованості за договором заперечувала з наведених у відзиві підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується первісна позовна заява та зустрічний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувають у зареєстрованому шлюбі, укладеному 10 червня 2017 року, актовий запис № 379, зареєстрованому Соборним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Від шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом встановлено, що фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені. Сторони фактично проживають окремо, спільного господарства не ведуть, спільного сімейного побуту не мають, а дитина фактично проживає разом із батьком.

Факт припинення фактичних шлюбних відносин і окремого проживання сторін підтверджується змістом Договору про участь у вихованні та утриманні дитини від 01 грудня 2024 року, в якому сторони прямо зазначили, що після припинення фактичних шлюбних стосунків дитина постійно проживає за місцем мешкання батька та перебуває на його самостійному вихованні й утриманні, а сторони фактично проживають окремо, спільного господарства не ведуть.

Відповідачка у відзиві також фактично не спростувала припинення спільного проживання сторін та прямо підтвердила факт проживання дитини з батьком і здійснення саме батьком щоденного виховання та утримання дитини.

Відповідно до статті 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. За змістом статті 112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо встановить, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них або інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Оскільки матеріалами справи підтверджено фактичне припинення шлюбних відносин між сторонами, їх окреме проживання, відсутність спільного господарства та реального сімейного життя, а також те, що дитина фактично проживає разом із батьком, суд дійшов висновку, що подальше збереження шлюбу матиме виключно формальний характер та не відповідатиме реальному стану відносин сторін. За таких обставин позовна вимога про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про залишення малолітньої дитини проживати разом із батьком суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі статтею 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток. За змістом статей 160, 161 Сімейного кодексу України питання проживання дитини вирішується батьками за домовленістю, а у разі спору — судом з урахуванням ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, віку дитини, стану її здоров`я та інших істотних обставин.

Разом із тим у цій справі суд виходить з того, що позивач не просить суд змінити місце проживання дитини, відібрати дитину від матері або вперше створити новий порядок її проживання. Заявлена вимога спрямована на судове підтвердження вже сформованого фактичного порядку життя дитини, який полягає у тому, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично постійно проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на його щоденному вихованні, догляді, побутовому забезпеченні та фактичному утриманні.

Така вимога за своєю правовою природою не є тотожною окремому спору про визначення місця проживання дитини в порядку статті 161 Сімейного кодексу України, оскільки суд у цій справі не вирішує питання про передачу дитини від одного з батьків іншому, не змінює її сталого середовища проживання та не створює нового фактичного порядку життя дитини. Суд лише перевіряє та оцінює, з ким дитина реально проживає після припинення фактичних шлюбних відносин між батьками, хто фактично здійснює її щоденне виховання, догляд, побутове забезпечення та утримання, і чи відповідає залишення дитини проживати з таким із батьків її найкращим інтересам.

Верховний Суд у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18, провадження № 61-14859св19, сформулював правовий висновок, відповідно до якого при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини участь органу опіки та піклування є обов`язковою, однак за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.

Аналогічна правова логіка простежується у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 339/143/20, в якій Верховний Суд виходив із необхідності розмежування спору про визначення місця проживання дитини та ситуації, коли суд у межах сімейного спору лише фіксує вже існуючий фактичний порядок проживання дитини з одним із батьків.

З урахуванням наведеної правової позиції Верховного Суду суд виходить із того, що заявлена у цій справі вимога про залишення малолітньої дитини проживати разом із батьком має характер судової фіксації вже існуючого фактичного стану, а не вирішення окремого спору про визначення місця проживання дитини у розумінні статті 161 Сімейного кодексу України.

Суд бере до уваги, що відповідачка прямо не заперечила сам факт проживання дитини разом із батьком, не надала доказів того, що дитина фактично проживає з нею, не заявила самостійної вимоги про визначення місця проживання дитини з матір`ю, а також не надала доказів того, що проживання дитини з батьком суперечить найкращим інтересам дитини.

Судом досліджено Акт про фактичне проживання та самостійне виховання і утримання дитини батьком від 30 квітня 2026 року. Зі змісту цього Акту вбачається, що ОСОБА_3 фактично постійно проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 , має належні житлово-побутові умови, місце для сну, необхідні речі побуту, одяг, засоби гігієни, належні умови для відпочинку, розвитку та повсякденного життя. В Акті також зазначено, що батько самостійно забезпечує основні аспекти утримання, догляду та розвитку дитини, зокрема харчування, одяг, взуття, предмети першої необхідності, повсякденний догляд, побутове забезпечення, контроль режиму дня та безпеки дитини, медичне обслуговування, лікування у разі захворювань, придбання необхідних медикаментів, виховання, розвиток, моральну та емоційну підтримку дитини.

Акт підписаний свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які підтвердили фактичне проживання дитини з батьком, належні умови її проживання та те, що саме батько здійснює щоденний догляд, виховання і утримання дитини.

Судом також досліджено письмові пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Зазначені свідки підтвердили, що малолітній ОСОБА_3 фактично проживає з батьком, перебуває у належних житлово-побутових умовах, забезпечений необхідними речами відповідно до віку, а саме батько здійснює його щоденний догляд, виховання, розвиток, побутове забезпечення та фактичне утримання. Також свідки підтвердили, що мати дитини проживає окремо та системної участі у повсякденному житті дитини не бере.

Суд оцінює Акт і письмові пояснення свідків у сукупності з іншими доказами у справі, зокрема Договором від 01 грудня 2024 року, відзивом відповідачки, свідоцтвом про народження дитини та іншими матеріалами справи.

Суд бере до уваги, що дитина є малолітньою, а тому особливого значення набувають сталість середовища проживання, безперервність догляду, емоційна стабільність, фактичне виконання батьківських обов`язків тим із батьків, з ким дитина проживає, а також здатність такого з батьків забезпечити дитині належний побут, догляд, безпеку та розвиток.

Встановлені судом обставини свідчать, що саме батько на теперішній час є тією особою, з якою пов`язане повсякденне життя дитини, її побут, режим дня, догляд, розвиток, безпека, емоційна підтримка та фактичне матеріальне забезпечення.

Суд вважає, що залишення малолітньої дитини проживати разом із батьком відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки не змінює її звичного середовища, не створює для неї додаткової нестабільності, а лише юридично фіксує вже сформований фактичний порядок життя, який підтверджений матеріалами справи.

Залишення малолітнього ОСОБА_3 проживати разом із батьком не позбавляє матір батьківських прав, не обмежує її право на спілкування з дитиною та участь у її вихованні, якщо така участь відповідає інтересам дитини.

Водночас таке рішення відображає фактичний порядок, який уже склався між сторонами, підтверджений доказами та відповідає принципу найкращих інтересів дитини.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду, встановлених судом фактичних обставин, відсутності належних доказів існування іншого сталого місця проживання дитини, а також з огляду на те, що саме батько здійснює основний і безперервний обсяг щоденного виховання, догляду, побутового забезпечення та фактичного утримання дитини, суд дійшов висновку, що вимога про залишення малолітнього ОСОБА_3 проживати разом із батьком — ОСОБА_1 , який самостійно здійснює його щоденне виховання та утримання, є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення аліментів суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом статті 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними або за рішенням суду. За рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу матері або батька або у твердій грошовій сумі.

Відповідно до статті 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника інших дітей, непрацездатних осіб, наявність майна, грошових коштів, доведені витрати платника аліментів та інші істотні обставини.

Судом встановлено, що малолітній ОСОБА_3 фактично проживає разом із батьком, а саме батько несе основний, постійний та безперервний тягар витрат на його утримання, виховання і розвиток. Саме батько забезпечує дитині харчування, одяг, побут, медичний супровід, організацію розвитку, догляд, режим дня, безпеку та належні умови життя.

Суд окремо зазначає, що навіть у разі здійснення одним із батьків окремих платежів на утримання дитини така обставина сама по собі не є підтвердженням повноцінної участі такого з батьків у житті, вихованні та фактичному утриманні дитини. Сплата аліментів або окремих платежів є не особливим проявом добровільної турботи, а виконанням законного обов`язку того з батьків, хто проживає окремо від дитини. Участь у житті дитини не вичерпується передачею грошових коштів. Реальне виховання та утримання малолітньої дитини охоплює щоденну присутність у її житті, організацію побуту, харчування, гігієни, режиму дня, лікування, розвитку, дозвілля, безпеки, емоційної підтримки, реагування на її потреби та прийняття поточних рішень щодо її повсякденного життя. У цій справі саме батько фактично виконує цей постійний і безперервний обсяг обов`язків. Це підтверджується актом про фактичне проживання дитини з батьком, письмовими поясненнями свідків, договором між сторонами, а також тим, що відповідачка не спростувала фактичного проживання дитини з батьком.

Тому при вирішенні питання про аліменти суд виходить не лише з формального твердження про те, чи здійснювала відповідачка окремі платежі у певний період, а з реального розподілу батьківських обов`язків. Реальний стан полягає у тому, що дитина проживає з батьком, саме батько щоденно забезпечує її потреби та несе основний тягар виховання й утримання, а мати, проживаючи окремо, повинна брати участь у матеріальному забезпеченні дитини шляхом сплати аліментів.

Позивач просить стягнути аліменти у твердій грошовій сумі 8 000 грн щомісячно. Відповідачка у відзиві зазначала про необхідність урахування її фактичного доходу та матеріального становища, однак не надала суду належних і достатніх доказів, які б свідчили про неможливість сплати аліментів у заявленому розмірі або про очевидну неспівмірність такого розміру потребам дитини.

Враховуючи вік дитини, її потреби, фактичне проживання дитини з батьком, обсяг витрат, які несе батько, відсутність доказів належної регулярної участі матері у матеріальному забезпеченні дитини, а також принцип рівності обов`язків батьків щодо дитини, суд вважає заявлений розмір аліментів розумним, співмірним і таким, що відповідає інтересам дитини.

При цьому визначення аліментів у твердій грошовій сумі не позбавляє сторони права у майбутньому звернутися до суду з вимогою про зміну розміру аліментів у разі істотної зміни матеріального становища сторін, стану здоров`я дитини або інших істотних обставин.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачки 80 000 грн заборгованості за Договором про участь у вихованні та утриманні дитини від 01 грудня 2024 року суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 01 грудня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був підписаний письмовий Договір про участь у вихованні та утриманні дитини, яким сторони, зокрема, зафіксували окреме проживання подружжя, фактичне проживання малолітньої дитини разом із батьком, самостійне здійснення батьком повсякденного виховання та утримання дитини, а також обов`язок матері сплачувати на утримання дитини 8 000 грн щомісячно.

Разом із тим за своїм змістом зазначений договір одночасно регулює питання здійснення батьківських прав, виконання батьківських обов`язків тим із батьків, хто проживає окремо від дитини, порядок участі матері у спілкуванні та вихованні дитини, а також питання сплати коштів на утримання дитини. Тобто за своєю правовою природою цей договір охоплює положення, які підпадають під регулювання статей 157 та 189 Сімейного кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 157 Сімейного кодексу України договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим із них, хто проживає окремо від дитини, укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до статті 189 Сімейного кодексу України договір між батьками про сплату аліментів на дитину також укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Судом встановлено, що Договір про участь у вихованні та утриманні дитини від 01 грудня 2024 року нотаріально посвідчений не був. Більше того, сам текст договору містить положення про те, що сторони уклали його у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення. Однак, за правилами статей 203, 215, 220 Цивільного кодексу України правочин має відповідати вимогам закону, у тому числі щодо форми, а у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

За таких обставин суд доходить висновку, що зазначений договір у частині встановлення самостійного договірного грошового обов`язку матері щодо щомісячної сплати 8 000 грн не може породжувати правових наслідків договору про сплату аліментів або договору щодо здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов`язків у тому значенні, яке передбачене статтями 157, 189 Сімейного кодексу України. Відповідно, такий договір не може бути самостійною правовою підставою для стягнення з відповідачки 80 000 грн саме як “заборгованості за договором”.

Разом із тим нікчемність договору як правочину, що не відповідає встановленій законом нотаріальній формі, не позбавляє суд права оцінювати сам письмовий документ у сукупності з іншими доказами як письмовий доказ фактичних обставин, які мають значення для справи.

Зокрема, цей документ підтверджує, що сторони на момент його підписання фактично проживали окремо, дитина залишилася проживати разом із батьком, батько здійснював її повсякденне виховання та утримання, а мати була обізнана з таким фактичним порядком і визнавала необхідність своєї участі у матеріальному забезпеченні дитини.

Суд також враховує, що відмова у стягненні 80 000 грн саме як заборгованості за ненотаріально посвідченим договором не означає звільнення матері від обов`язку утримувати дитину. Обов`язок матері брати участь в утриманні малолітньої дитини виникає не з такого договору, а безпосередньо із закону та факту материнства. Саме тому питання матеріального забезпечення дитини на майбутній період підлягає вирішенню судом шляхом стягнення аліментів відповідно до статей 180, 181, 182, 184, 191 Сімейного кодексу України.

Отже, Договір про участь у вихованні та утриманні дитини від 01 грудня 2024 року підлягає оцінці судом як письмовий доказ фактичного проживання дитини з батьком, припинення спільного проживання сторін, самостійного виконання батьком основного обсягу батьківських обов`язків та обізнаності матері про необхідність участі в утриманні дитини.

Однак як нікчемний правочин він не породжує самостійних договірних боргових наслідків, а тому вимога позивача про стягнення з відповідачки 80 000 грн заборгованості за цим договором задоволенню не підлягає.

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд виходить із того, що у справі наявні послідовні, взаємопов`язані та достатні докази для висновку про фактичне припинення шлюбних відносин між сторонами, проживання дитини з батьком, належне виконання батьком основного обсягу обов`язків щодо дитини, відсутність системної участі матері у повсякденному житті дитини, а також наявність підстав для стягнення з матері аліментів на майбутній період.

Водночас правові підстави для стягнення з відповідачки 80 000 грн саме як договірної заборгованості за ненотаріально посвідченим договором відсутні.

Суд також враховує положення статті 3 Конвенції про права дитини, відповідно до яких в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Практика Європейського суду з прав людини виходить із того, що у справах, які стосуються дітей, інтереси дитини мають першочергове значення, а національний суд повинен оцінювати не лише формальні права батьків, але й реальні обставини життя дитини, її сталість, безпеку, прив`язаність та здатність кожного з батьків забезпечити належне середовище для розвитку. У справах Hunt v. Ukraine та Mamchur v. Ukraine Європейський суд з прав людини наголошував на необхідності забезпечення справедливої рівноваги між інтересами батьків та дитини, однак із пріоритетним урахуванням саме найкращих інтересів дитини.

У цій справі найкращим інтересам малолітнього ОСОБА_3 відповідає збереження стабільного середовища проживання з батьком, який фактично забезпечує дитині повсякденний догляд, побут, розвиток, емоційну стабільність та матеріальне утримання.

Формальний підхід, за якого суд ігнорував би фактичне проживання дитини з батьком, самостійне виконання батьком щоденних обов`язків та відсутність системної участі матері у повсякденному житті дитини, не відповідав би принципу найкращих інтересів дитини.

Враховуючи викладене, уточнена позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 3, 7, 24, 110, 112, 141, 150, 153, 157, 160, 161, 180, 181, 182, 184, 189, 191 Сімейного кодексу України, статтями 203, 215, 220 Цивільного кодексу України, статтею 3 Конвенції про права дитини, статтями 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89, 141, 211, 263–265, 273, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд, —

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про участь у вихованні та утриманні дитини, розірвання шлюбу, залишення малолітньої дитини проживати разом із батьком та стягнення аліментів на утримання дитини — задовольнити частково.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за Договором про участь у вихованні та утриманні дитини від 01 грудня 2024 року у розмірі 80 000 гривень — відмовити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , укладений 10 червня 2017 року, актовий запис № 379, зареєстрований Соборним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Після розірвання шлюбу залишити малолітню дитину — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживати разом із батьком, ОСОБА_1 , який самостійно здійснює його щоденне виховання та утримання без участі матері.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти на утримання малолітньої дитини — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі 8 000 гривень щомісячно, починаючи з дня подання уточненої позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з індексацією відповідно до закону.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1331,20 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду після набрання ним законної сили є підставою для державної реєстрації розірвання шлюбу в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев