Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №520/2573/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

Дата: 05 липня 2026 р.

Справа: №520/2573/25

Суддя: Макаренко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 р. Справа № 520/2573/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., м. Харків, по справі № 520/2573/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (надалі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 12.09.2024 №2406169-2405-2036-UА63140030000091352, яким позивачеві визначено податкове зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2020 рік в сумі 277351,09 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 23.01.2023 №0007563-2405-2036, яким позивачеві визначено податкове зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2021 рік в сумі 469788,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 18.06.2024 №1004140-2405-2036-UА63140030000091352, яким позивачеві визначено податкове зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2022 рік в сумі 508937,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 31.05.2024 №0802572-2405-2036-UА63140030000091352, яким позивачеві визначено податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2023 рік в сумі 514596,60 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 року по справі № 520/2573/25 та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачем зазначено, що належні позивачу на праві приватної власності об`єкти нерухомості підпадають під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі №520/2573/25 – без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у власності ОСОБА_1 перебувають нежитлові будівлі, загальною площею 7829,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Складовими частинами вказаного об`єкта нерухомого майна є: будівля адмінкорпусу, літ. «А-1», загальною площею 134.5 кв.м., матеріали стін: цегла; побутовий будинок, літ. «Б», загальною площею 75 кв.м.; склади, літ. «В», «Ф», загальною площею 81.7 кв.м., матеріали стін: цегла; їдальня, літ. «Г», загальною площею 65.1 кв.м., матеріали стін: цегла; майстерня, літ. «Д», загальною площею 347.7 кв.м., матеріали стін: цегла; печі, літ. «Е», «Х», загальною площею 280 кв.м., матеріали стін: цегла; гараж, літ. «Ж», загальною площею 53.3 кв.м., матеріали стін: цегла; пресова, літ. «З», матеріали стін: цегла; прохідна, літ. «И», загальною площею 12.5 кв.м., матеріали стін: цегла; сушильні сараї, літ. «Й», «К», «Л», «М», «Н», «О», «П», «Р», «С», «Т», «У», загальною площею 6780 кв.м., матеріали стін: дерево.

Головним управлінням ДПС у Харківській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

1) податкове повідомлення-рішення від 12.09.2024 №2406169-2405-2036-UA63140030000091352, яким позивачу визначено податкове зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2020 рік в сумі 277351,09 грн.

Розрахунок податкового зобов`язання:7829,8 кв.м. х (4723,00 грн. х 1%:12х9) = 277351,09 грн., де 7829,8 кв.м. загальна площа об`єкта оподаткування, 4723,00 грн. - мінімальна заробітна плата на 1 січня звітного 2020 року, 1% - ставка податку, 12 кількість місяців у році, 9 - кількість місяців перебування об`єкта у власності позивача;

2) податкове повідомлення-рішення від 23.01.2023 №0007563-2405-2036, яким позивачу визначено податкове зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2021 рік в сумі 469788,00 грн.

Розрахунок податкового зобов`язання: 7829,8 кв.м. х (6000,00 грн. х 1%) = 469788,00 грн., де 7829,8 кв.м. загальна площа об`єкта оподаткування, 6000,00 грн. - мінімальна заробітна плата на 1 січня звітного 2021 року, 1% - ставка податку;

3) податкове повідомлення-рішення від 18.06.2024 №1004140-2405-2036-UA6314003000009135, яким позивачеві визначено податкове зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2022 рік в сумі 508937,00 грн.

Розрахунок податкового зобов`язання: 7829,8 кв.м. х (6500,00 грн. х 1%) = 508937,00 грн., де 7829,8 кв.м. загальна площа об`єкта оподаткування, 6500,00 грн. - мінімальна заробітна плата на 1 січня звітного 2022 року, 1% - ставка податку;

4) податкове повідомлення-рішення від 31.05.2024 №0802572-2405-2036-UA63140030000091352, яким позивачеві визначено податкове зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2023 рік в сумі 524596,60 грн.

Розрахунок податкового зобов`язання: 7829,8 кв.м. х (6700,00 грн х 1%) = 524596.60 грн., де 7829,8 кв.м. загальна площа об`єкта оподаткування, 6700,00 грн. - мінімальна заробітна плата на 1 січня звітного 2023 року, 1% - ставка податку.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у спірному випадку відсутня сукупність умов, за яких належне позивачу нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, підлягає звільненню від оподаткування відповідно до положень п.п. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, то оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом оскарження у справі є: податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 12.09.2024 №2406169-2405-2036-UА63140030000091352 про нарахування податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік в сумі 277351,09 грн; податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 23.01.2023 №0007563-2405-2036 про нарахування податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік в сумі 469788,00 грн; податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 18.06.2024 №1004140-2405-2036-UА63140030000091352 про нарахування податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022 рік в сумі 508937,00 грн; податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 31.05.2024 №0802572-2405-2036-UА63140030000091352 про нарахування податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023 рік в сумі 514596,60 грн.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Суд апеляційної інстанції перевіривши оскаржувані рішення на відповідність критеріям, наведеним у ч.2 ст.2 КАС України, приходить до висновку, що такі рішення прийнято законно, виходячи з наступного.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі ПК України).

Згідно з пп.16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 ПК України до місцевих податків належить, зокрема, податок на майно.

Приписами пп.265.1.1 п.265.1 ст. 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Положеннями пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до п.п. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Згідно п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 266 ПК України).

Підпунктом 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлено податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпункт "є" пп. 266.2.2. п. 266.1 ст.266 ПК України визначає, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Згідно пп. "є" пп. 266.2.2. п. 266.1 ст.266 ПК України ( в редакції Закону України від 23 лютого 2024 року

№ 3603-IX ) не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до класу "Промислові та складські будівлі" (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Відповідно до п. 30.1 ст.30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 ПК України).

Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Колегія суддів зазначає, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об`єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об`єкти за функціональним призначенням.

Отже, застосування пп.«є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні чи юридичні особи, в тому числі нерезиденти та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) їх використання за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Вищенаведений правовий висновок було сформульовано Верховним Судом у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17.

У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15 травня 2018 року (справа №806/2676/17), а саме в частині, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та перебування у власності промислових підприємств.

Отже, перебування нерухомого майна у власності фізичної особи не є перешкодою для застосування положень пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, у разі якщо такі об`єкти використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

У постанові від 17.01.2024 по справі №520/2239/21 Верховний Суд зазначив, що під час розгляду такої справи необхідно встановити, чи відносяться до будівель промисловості об`єкти нерухомості, що належать позивачу та чи фактично використовував він їх у межах власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням (промислове виробництво).

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає, що у спірному випадку присутня сукупність умов, за яких належне позивачу нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, підлягає звільненню від оподаткування відповідно до положень пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, оскільки вказані нежитлові будівлі є будівлями промисловості та згідно договорів про спільну діяльність з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 використовуються для промислового виробництва будівельних матеріалів (виготовлення виробів з глини та деревини).

Проте, колегія суддів не погоджується з такими доводами позивача, з огляду на таке.

Так, з матеріалів справи слідує, що позивач, згідно договору купівлі-продажу від 02.03.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С.І., реєстровий №299, укладеного з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , є власником нежитлових будівель загальною площею 7829,80 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, доводи позивача наведені в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не враховано, що згідно договору купівлі – продажу нежитлових будівель від 02.03.2020, реєстровий № 299, будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 є нежитловими будівлями саме виробничого призначення, а отже відносяться до об`єкту промисловості колегія суддів до уваги не бере та зазначає, що предмет вказаного договору не містить такого визначення.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості").

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.

Наказом Міністерства економіки України від 16.05.2023 року №3573, який набрав чинності 01.01.2024 року, затверджено національний класифікатор НК 018:2023 "Класифікатор будівель і споруд" та скасовано національний класифікатор ДК 018-2000 "Державний класифікатор будівель та споруд", затверджений наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507.

Національний класифікатор будівель і споруд НК 018:2023 призначений для застосування органами державної влади та місцевого самоврядування, а також іншими користувачами для вирішення завдань визначених цим класифікатором. Об`єктами класифікації в НК 018:2023 є окремі споруди (будівля, дорога, трубопровід тощо). Споруди поділяються на два розділи «Будівлі» та «Інженерні споруди» різного функціонального призначення.

Відповідно до Національного класифікатора до групи (код 125) "Промислові та складські будівлі" віднесено клас (1251) "Промислові будівлі ", який включає: будівлі, що використовуються для промислового виробництва, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні тощо.

Згідно технічного паспорту КП «Зміївське БТІ», наявного в матеріалах справи, спірні приміщення за адресою: Харківська область, Зміївський район, місто Зміїв,вулиця Таранівське шосе, будинок 9 є виробничим комплексом.

Отже, об`єкт нерухомості, за адресою: АДРЕСА_1 відноситься до будівель промисловості.

Проте, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом, а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Доводи позивача про те, що вказаний об`єкт нерухомості згідно договорів про спільну діяльність, укладених позивачем з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , використовується для промислового виробництва будівельних матеріалів (виготовлення виробів з глини та деревини) колегія суддів до уваги не бере та зазначає таке.

З матеріалів справи слідує, що між ОСОБА_1 , як фізичною особою, та ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 було укладено договори про спільну діяльність з виробництва будівельних матеріалів із глини, з виготовлення виробів з деревини від 07.04.2020 року та від 07.04.2021 року відповідно.

З вказаних договорів слідує, що перший учасник ( ОСОБА_1 ) зобов`язується в якості свого внеску в спільну діяльність внести: нежитлові приміщення загальною площею 7829,8 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 (номер об`єкта в РПВН: 4999397) (п. 3.1.); розроблену проєктну документацію, необхідні дозвільні документи щодо здійснення діяльності з виробництва будівельних матеріалів із глини, з виготовлення виробів з деревини в Харківській області (п. 3.2.).

Пунктом 8 договорів передбачено, що координацію спільних справ здійснює Перший учасник ( ОСОБА_1 ), який також здійснює бухгалтерський облік спільної діяльності та є розпорядником відкритого спеціально для ведення спільної діяльності поточного рахунку в банківській установі України.

Відповідно до п. 9 договорів - майно (грошові кошти, матеріали, майнові права тощо), отримане в результаті здійснення спільної діяльності згідно з умовами цього договору, розподілятиметься між Учасниками щоквартально таким чином: Першому учаснику належить 50 % відсотків від загального прибутку, отриманого від спільної діяльності цим договором; Другому учаснику належить 50 % відсотків від загального прибутку, отриманого від спільної діяльності за цим договором.

Згідно п. 2 договорів про спільну діяльність, укладених між позивачем та ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , етапи та порядок співпраці учасників визначається програмою робіт спільної діяльності за цим договором (додаток № 1).

Згідно програми робіт спільної діяльності за договором про спільну діяльність, укладеного позивачем з ФОП ОСОБА_2 , що є додатком № 1 до договору, зокрема, виконавцем ФОП ОСОБА_2 у строк до 01.07.2020 року необхідно було провести пусконалагоджувальні роботи та роботи з відпрацювання технології; у строк до 31.08.2020 року необхідно було провести розроблення моделей нової продукції з числа цегляних виробів для покрівлі та цегли; у строк до 01.02.2021 року необхідно було провести пусконалагоджувальні роботи та роботи з відпрацювання технології нової продукції; у строк до 31.03.2021 року виконавцем Шишацьким В.Є. необхідно було провести розробку дозвільних документів для збуту продукції – сертифікату якості.

Згідно п.1 додаткової угоди від 29 березня 2021 року до договору спільної діяльності щодо виробництва будівельних матеріалів із глини в Харківській області від 07.04.2020 року, укладеної між позивачем та ФОП ОСОБА_2 , в зв`язку з припиненням господарської діяльності фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 , Перший учасник та Другий учасник дійшли згоди розірвати договір спільної діяльності щодо виробництва будівельних матеріалів із глини в Харківській області від «07» квітня 2020 року.

При цьому, матеріали справи не містять доказів виконання учасниками договору спільної діяльності щодо виробництва будівельних матеріалів із глини в Харківській області від 07.04.2020 року заходів, визначених програмою робіт у наведені строки.

Крім того, згідно програми робіт спільної діяльності за договором про спільну діяльність, укладеного позивачем з ФОП ОСОБА_3 , що є додатком № 1 до договору, зокрема, виконавцем Шишацьким В.Є. у строк до 01.02.2022 року необхідно було провести купівлю деревообробного обладнання пилорами та здійснити поставку виробничої лінії за адресою АДРЕСА_1 ; у строк до 31.12.2021 року виконавцем ФОП ОСОБА_3 необхідно було провести розробку дозвільних документів (отримання дозволів/ліцензій) на здійснення діяльності виготовлення виробів з деревини.

При цьому, матеріали справи не містять доказів виконання учасниками договору спільної діяльності щодо виробництва будівельних матеріалів із глини в Харківській області від 07.04.2021 року року заходів, визначених програмою робіт у наведені строки.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до пункту 9 договорів створений дохід від такої діяльності ділився між учасниками порівну, колегія суддів до уваги не бере та зазначає, що матеріали справи не містять доказів ведення позивачем бухгалтерського обліку спільної діяльності та доказів відкриття спеціально для ведення спільної діяльності поточного рахунку в банківській установі України, що передбачено п. 8 договорів.

Крім того, позивачем до податкового органу не подано декларації про майновий стан і доходи за 2020 - 2023 роки.

Відтак, доказів отримання позивачем доходу від вищезазначеної діяльності позивачем не надано.

Позивачем також не надано відповідних дозвільних документів щодо здійснення діяльності з виробництва будівельних матеріалів із глини, виготовлення виробів з деревини в Харківській області.

В матеріалах справи відсутня будь-яка інформація щодо результатів спільної діяльності.

Доказів того, що позивач впродовж спірного податкового періоду використовував будівлю, оподаткування якої стосується спір, за функціональним призначенням, не надано.

Вказані обставини унеможливлюють об`єктивне підтвердження доводів позивача щодо використання належних йому нежитлових будівель для промислового виробництва будівельних матеріалів (виготовлення виробів з глини та деревини).

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що для розширення господарської діяльності у сфері здійснення промислового виробництва з виготовлення виробів з деревини, підготовку проектної документації з реконструкції частини будівель, придбання деревообробного верстата для поздовжнього розпилювання сукупністю пил круглих лісоматеріалів (колод) і брусів на пиломатеріали потрібних розмірів і якості, власнику виробничого комплексу ОСОБА_1 в рамках договору спільної діяльності передано від ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 500000,00 (п`ятсот тисяч) гривень зі строком виконання 28 січня 2022 року, про що укладено відповідний договір позики від 28 грудня 2021 року, зареєстрований в реєстрі за № 5221, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ільїною І.М., колегія суддів оцінює критично, оскільки вказаний договір позики не містить посилань на те, що саме на вказані цілі надано таку позику, крім того отримання позивачем таких коштів не доводить факт використання належних позивачу нежитлових будівель для промислового виробництва будівельних матеріалів, оскільки докази ведення такої діяльності у спірній будівлі відсутні.

Також, доводи позивача про те, що саме форс-мажорні обставини, на підтвердження яких Торгово-промислова палата України (ТПП України) оприлюднила лист від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, вплинули на унеможливлення швидкого перезапуску виробничих потужностей в повному обсязі колегія суддів не приймає до уваги, оскільки згідно програм робіт спільної діяльності за договорами про спільну діяльність, укладених між позивачем та ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , строки виконання певних завдань припали ще до настання таких обставин, при цьому доказів виконання таких завдань матеріали справи не містять.

Враховуючи вищенаведене, у спірному випадку відсутня сукупність умов, за яких належне позивачу нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, підлягає звільненню від оподаткування відповідно до положень пп. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Оскільки позивач впродовж спірного податкового періоду не здійснював промислового виробництва з використанням спірних будівель, право на фінансове сприяння з боку держави у вигляді звільнення від сплати податку на промислові будівлі він не має.

Отже, за встановлених у справі обставин щодо невикористання позивачем спірних будівель в межах саме власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням, права на пільгу, передбачену пп. «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, позивач не має.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Згідно з положеннями ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відтак, відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 по справі № 520/2573/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua