Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №580/12700/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року справа №580/12700/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Каверіна Сергія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі № 580/12700/25 (головуючий І інстанції Смішлива Т.В.) за позовом адвоката Каверіна Сергія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 10.05.2023 по 17.10.2025 (включно);

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 10.05.2023 по 10.11.2023 але не більше як за шість місяців.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Позивач вважає, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції безпідставно керувався тим, що за результатом розгляду справи № 580/9636/25 вже було здійснено розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та визначено компенсаторну суму 132 237,00 грн.. Суд дійшов помилкового висновку про те, що діючим законодавством не надано права позивачу на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повторно (у подвійному розмірі).

Окрім того, рішення суду у справі № 580/9636/25 ще не набрало законної сили та перебувало на розгляді в суді апеляційної інстанції.

Судом не враховано, що предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належного грошового забезпечення за період з 10.05.2023 по 17.10.2025. 17.10.2025 поза строками проведення розрахунку при звільненні з військової служби, на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 у справі № 580/12367/24, відповідач здійснив виплату перерахованого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.07.2022 на загальну суму 67 913,25 грн..

Вказану виплату відповідач здійснив поза строками проведення розрахунку при звільненні з військової служби, у зв`язку з цим у позивача виникло право на отримання відшкодування у вигляді середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Позивач також просив врахувати висновки Верховного Суду у постанові від 17.07.2025 у справі № 160/18656/22.

Позивач наголошує на тому, що кожен епізод виплати як окремий момент фактичного розрахунку у межах тієї частини зобов`язання, якої він стосується, є завершенням певного епізоду порушення, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10.11.2016 №564-ОС «Про особовий склад» прийнятий на військову службу за контрактом та призначений на посаду механіка – слюсара секції ремонту автомобільної техніки групи з ремонту техніки відділення автомобільного та бронетанкового забезпечення інженерно – технічного відділу.

Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10.04.2023 № 178-ОС (про особовий склад) сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби та припинено (розірвано) контракт за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не виявив бажання продовжувати військову службу: один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 07.05.2023 № 219-ОС (про особовий склад) сержанта ОСОБА_1 (П-036321) начальника складу служби зберігання відділення технічного забезпечення звільненого з військової служби за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не виявив бажання продовжувати військову службу: один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Остаточна дата закінчення проходження військової служби 09.05.2023.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 у справі № 580/12367/24 (набрало законної сили 10.09.2025) зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18) за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020; за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, за період з 01.01.2022 по 19.07.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум за вказані періоди.

Згідно із випискою по рахунку АТ КБ «ПриватБанк» позивачу на виконання рішення суду від 25.03.2025 у справі № 580/12367/24 виплачено кошти в сумі 67913,25 грн - 17.10.2025, що підтверджено платіжною інструкцією № 27156 від 17.10.2025, розрахунковим листом та не заперечується сторонами.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 у справі № 580/9636/25 стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.02.2025 по 14.08.2025 у розмірі 95620,57 грн (дев`яносто п`ять тисяч шістсот двадцять грн 57 коп.), з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2026 року рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року у справі № 580/9636/25 – змінено.

В абзаці другому резолютивної частини рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року у справі № 580/9636/25 слова та цифри «у розмірі 95 620,57 грн (дев`яносто п`ять тисяч шістсот двадцять грн 57 коп.)» замінити словами та цифрами «у розмірі 26 237,90 грн (двадцять шість тисяч двісті тридцять сім гривень дев`яносто копійок)».

В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року у справі № 580/9636/25 – залишено без змін.

Зі змісту цих судових рішень встановлено, що предметом позову у справі № 580/9636/25 було стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме індексації грошового забезпечення та індексації-різниці за період 01.03.2018 по 18.07.2022 на виконання рішення суду від 28.01.2025 у справі № 580/11943/24.

Предметом позову у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, а саме при виплаті 17.10.2025 суми грошового забезпечення на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 у справі № 580/12367/24.

Наведені обставини сторонами не оскаржуються.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач звертаючись із даним позовом вже поновив у судовому порядку свої права, водночас діючим законодавством не надано право позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повторно (в подвійному розмірі).

Проте, з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002р. 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Колегія суддів вважає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов правомірного висновку про можливість застосування норм статті 117 Кодексу законів про працю України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону№ 2352-IX) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Питання застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 489/6074/23, за наслідками розгляду якої у постанові від 08 жовтня 2025 року викладені наступні правові висновки:

- «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.»

- «Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»

Колегія суддів вважає, що аналіз наведеного вище правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Верховний Суд у постановах від 17 липня 2025 року у справі №160/18656/22, від 29 квітня 2026 року у справі № 580/2562/24 зазначив, що кожне з порушень роботодавця (несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення та несвоєчасна виплата грошового забезпечення) є самостійним порушенням трудових прав працівника, які мають різний предмет, підставу та наслідки, що унеможливлює зменшення відповідальності за одним із цих порушень шляхом врахування відповідальності за інше.

Кожне з цих порушень породжує окрему відповідальність відповідно до статті 117 КЗпП України, яка передбачає компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум, незалежно від періоду чи суб`єктного складу.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність подвійного стягнення середнього заробітку за один і той самий період є помилковим, оскільки йдеться про реалізацію працівником права на повне відшкодування шкоди, спричиненої різними формами бездіяльності роботодавця.

Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, у редакції, чинній на час спірних правовідносин (далі - Порядок № 100).

За змістом пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати, грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

На підставі пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки від 22.09.2025р. та архівної відомості за січень-грудень 2023 рік середньоденне грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці перед звільненням (березень-квітень 2023 року) становить 734,65 грн. (22406,80 грн + 22406,80 грн)/61 календарний день).

Період затримки розрахунку з позивачем при звільненні складає з 10 травня 2023 року (наступний день після звільнення зі служби) по 17.10.2025 (остаточний день виплати недоплаченого грошового забезпечення за рішенням суду у справі №580/12367/24), проте, з врахуванням ст. 117 КЗпП України – цей період становить шість місяців – 182 календарні дні.

Відповідно, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в арифметичному обчисленні складає 133706,30 грн. (734,65 грн х 182 календарних дні).

Водночас, колегія суддів вважає, що в межах спірних правовідносин наявні правові підстави для застосування принципів пропорційності, співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Згідно архівної відомості за січень-грудень 2023 рік позивачу при звільненні виплачено 175560,37 грн. (132107,55 грн.+43452,82 грн.).

На виконання рішення суду у справі № 580/11943/24 відповідачем перераховано на рахунок позивача 266 645,33 грн.

Згідно із випискою по рахунку АТ КБ «ПриватБанк» позивачу на виконання рішення суду у справі № 580/12367/24 виплачено кошти в сумі 67913,25 грн..

Частка несвоєчасно виплачених позивачу сум грошового забезпечення згідно судового рішення у справі № 580/12367/24 становить х 13,31% (175560,37 грн. +266 645,33 грн +67913,25 грн. =510118,95 грн. належало при звільненні, 67913,25 грн /510118,95 грн.х100=13,31).

Відтак, середній заробіток у відповідності до статті 117 КЗпП України складає 17796 грн.31 коп.(734,65 грн. х 182 днів х 13,31% ).

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 17796 грн. 31 коп..

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду – скасуванню.

Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

За приписами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторона, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини восьмої статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн. та за подання апеляційної скарги 1453,44 грн..

Оскільки даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати згідно з частиною восьмою статті 139 КАС України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в сумі 2422,40 грн..

Керуючись статтями 139, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Каверіна Сергія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі № 580/12700/25 – задовольнити частково.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі № 580/12700/25 – скасувати.

Позов Каверіна Сергія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.05.2023 по 17.10.2025 у розмірі 17796 гривень 31 копійок (сімнадцять тисяч сімсот дев`яносто шість грн 31 коп.), з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 2422 гривень 40 копійок (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.).

Повне судове рішення складено 07 липня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук

Судді А.А. Блохін

І.В. Сіваченко