Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №360/2375/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року справа №360/2375/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Пивовар І.В., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Стариченка Миколи Петровича, що діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі № 360/2375/25 (головуючий суддя І інстанції – Захарова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка полягає у невиплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану»;

- зобов`язати Департамент поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » виплатити одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану».

В обґрунтування позову зазначив, що 10.02.2023, у віці 21 рік, наказом Національної поліції України № 163 о/с від 10.02.2023 він був призначений на посаду інспектора взводу № 4 роти № 3 батальйону управління поліції особливого призначення № 3 (штурмовий батальйон « ІНФОРМАЦІЯ_2 ») Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (далі ДПОП «ОШБ « ІНФОРМАЦІЯ_1 »).

Вказує, що за час проходження служби у відповідача брав безпосередню участь у бойових діях, сукупністю більше 6 місяців, фактично виконував обов`язки військовослужбовця, має поранення, отже відповідає вимогам, визначеним нормами постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» та має право на нарахування та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 1 млн. гривень, передбаченої цією Постановою, а бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті такої допомоги є протиправною.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції:

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням, представник позивача звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги:

Суд першої інстанції помилково надав перевагу суто формальному тлумаченню норм Постанови № 153, замість встановлення справжніх обов`язків та виконуваних особою завдань необхідних для отримання спірної грошової винагороди.

Також, суд першої інстанції помилково не відніс ДПОП «ОШБ «Лють» до правоохоронних органів спеціального призначення.

ДПОП «ОШБ «Лють» є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України, що входить до Гвардії наступу та призначений для виконання бойових завдань із відсічі збройної агресії проти України у зоні ведення бойових дій. Навіть в самій назві цього органу відбивається його статус та призначення – орган «ОСОБЛИВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ».

Зважаючи на формальне підпорядкування поліцейського ДПОП «ОШБ «Лють» Міністерству внутрішніх справ України, фактично виконувані позивачем обов`язки є типовими обов`язками військовослужбовця ЗСУ.

Таким чином, в розумінні Постанови № 153 ДПОП «ОШБ НПУ «Лють» є правоохоронним органом особливого призначення.

А тому, висновок суду першої інстанції щодо підпорядкування ДПОП «ОШБ НПУ «Лють» Національній поліції України та як наслідок, не розповсюдження на неї спірної Постанови № 153 є помилковими.

Просив задовольнити апеляційну скаргу та стягнути з бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 7000 грн та розподілити судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

Короткий зміст відзиву (відповіді на відзив):

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційних вимог скаржника у повному обсязі. Заперечуючи проти позову, зазначає, що пункт 4 Постанови № 153 не регулює питання виплати грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень поліцейським, в тому числі і особовому складу ДПОП «ОШБ НПУ «Лють».

Вказує, що ДПОП «ОШБ «Лють», входить до складу поліції особливого призначення Національної поліції України, як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого регламентується Законом України «Про Національну поліцію», і який на підставі частини четвертої статті 24 цього Закону може залучатися до безпосереднього ведення бойових дій. При цьому, статус ДПОП «ОШБ «Лють» як правоохоронного органу спеціального призначення законом не визначено.

Також зауважує, що контракт про прийняття на службу у ДПОП «ОШБ «Лють» з позивачем не укладався, оскільки він був переведений до ДПОП на підставі наказу НПУ від 10.02.2023 № 163 о/с.

У відповіді на відзив позивач (скаржник) наполягає на задоволенні апеляційної скарги та скасуванні рішення суду першої інстанції. Скаржник зазначає, що ані Закон України «Про Національну безпеку України», ані будь-який інший акт чинного на сьогоднішній день законодавства, не надає чіткого визначення спірного поняття правоохоронного органу спеціального призначення чи вичерпного переліку органів, які б відносилися до таких.

З огляду на вищезгадану прогалину у законодавстві України, застосуванню підлягає інституційно-функціональний підхід для визначення дійсної належності ДПОП «ОШБ НПУ «Лють» до правоохоронного органу спеціального призначення та відповідно поширення на нього положень передбачених Постановою від 11.02.2025 № 153.

Також наголошує, що прийняття позивача на службу у ДПОП «ОШБ «Лють» шляхом переведення (а не укладення окремого контракту) на підставі наказу НПУ від 10.02.2023 № 163 о/с, не позбавляє його права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги:

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2026 справу передано судді-доповідачу – Компанієць І.Д.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів від 05.03.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2026 (підстава – призначення судді на посаду до іншого суду) справу передано судді-доповідачу Пивовар І.В.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2026 справу прийнято до провадження судді Пивовар І.В.

Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.

Апеляційним судом витребувано у Луганського окружного адміністративного суду справу, суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП “Діловодство спеціалізованого суду”.

Відповідно до частини дев`ятої статті 18 КАС України суд проводить розгляд судової справи за матеріалами у формах, визначених Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Однією з підсистем ЄСІКС (ЄСІТС) є «Електронний суд», що забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, між користувачем цієї підсистеми та Вищою радою правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи (пункт 24 Рішення ВРП від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи»).

Підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених (пункт 37 Рішення № 1845/0/15-21).

До початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей (п. 128 Рішення № 1845/0/15-21).

Отже, з урахуванням викладеного апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , згідно з відомостями послужного списку з 28.08.2022 проходить службу в Національній поліції України.

Наказом Національної поліції України від 10.02.2023 № 163 о/с в порядку, визначеному статтею 65 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора взводу № 4 роти № 3 батальйону управління поліції особливого призначення № 3 (штурмовий батальйон « ІНФОРМАЦІЯ_2 ») Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Наказом ДПОП «ОШБ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » № 155 о/с від 19.02.2024 позивач призначений на посаду інспектора взводу № 2 роти № 4 полку управління поліції особливого призначення № 3 Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Наказом Національної поліції України від 30.06.2021 № 813 о/с позивачу присвоєно звання лейтенанта поліції.

Наказом ДПОП «ОШБ «Лють» від 30.06.2023 № 550 о/с позивачу присвоєно звання старшого лейтенанта поліції.

Довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 01.12.2025 № 249/59/02-2025 підтверджено, що позивач у періоди з 11 липня 2023 року по 18 жовтня 2023 року, з 10 квітня 2024 року по 03 травня 2024 року, з 29 травня 2024 року по 04 жовтня 2024 року, з 05 жовтня 2024 року по 09 жовтня 2024 року, з 16 жовтня 2024 року по 25 січня 2025 року, з 14 лютого 2025 року по 28 травня 2025 року, з 04 червня 2025 року по 07 серпня 2025 року, з 08 серпня 2025 року по 10 вересня 2025 року, з 26 вересня 2025 року по 02 жовтня 2025 року, з 03 жовтня 2025 року по 19 листопада 2025 року відряджався для виконання бойових завдань до Донецької та Луганської областей, де брав безпосередню участь у здійснених заходах із забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в населених пунктах Курдюмівка, Богданівка, Часів Яр та Торецьк Бахмутського району Донецької області.

Представник позивача - адвокат Стариченко М.П. 24.11.2025 звернувся з адвокатським запитом до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в якому просив надати інформацію чи видавався наказ про призначення та виплати одноразової грошової винагороди ОСОБА_1 за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до Постанови № 155. У разі відсутності такого наказу, надати обґрунтовану відповідь із зазначенням причин, з яких не було прийнято рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової винагороди ОСОБА_1 за тривалість проходження служби в бойових умовах.

Листом відповідача № 172432025 від 02.12.2025 представника позивача повідомлено, що відповідно до Постанови КМУ від 13 січня 2023 року № 30 «Про утворення територіального органу Національної поліції» ДПОП «ОШБ «Лють» є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції. Відповідно до абзацу другого пункту 4 Постанови КМУ № 153 винагорода у розмірі 1 млн. гривень виплачується особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення. Служба в поліції не є військовою службою, у зв`язку з чим на поліцейських та членів їх сімей, у тому числі поліцейських ДПОП «ОШБ «Лють», не поширюються дія законодавства про військову службу. Отже, Постанова № 153 не регламентує порядок нарахування та виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 1 млн. гривень особам, які мають статус поліцейського, тому відповідні накази стосовно ОСОБА_1 не видавалися.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що право на отримання грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови № 153, окрім іншого, залежить від статусу державного органу, у якому саме військову, а не будь-яку іншу службу, проходить особа рядового, сержантського чи старшинського складу.

ДПОП «ОШБ «Лють» входить до складу поліції особливого призначення Національної поліції України, як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого регламентується Законом України «Про Національну поліцію», і який на підставі 4 статті 24 цього Закону може залучатись до безпосереднього ведення бойових дій. При цьому, статус ДПОП «ОШБ «Лють» як правоохоронного органу спеціального призначення законом не визначено.

Також суд першої інстанції зауважив, що у зв`язку із наявністю у позивача офіцерського звання він взагалі не є особою, на яку розповсюджує свою дію Постанова № 153.

Висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції:

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Згідно частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, а також дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про необхідність ухвалення судового рішення з огляду на такі мотиви та положення законодавства.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 67 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який триває й до теперішнього часу.

На підставі статті 1 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII, у редакції, чинній на час спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає, зокрема, підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Згідно з частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII передбачені види військової служби, зокрема, базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу.

Як визначено частиною сьомою статті 2 Закону № 2232-XII базову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни.

На підставі частини першої статті 4 Закону № 2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом:

призову (направлення) громадян України на військову службу;

прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Аналіз наведених конституційних та законодавчих приписів свідчить, що захист Вітчизни, її суверенітету та територіальної цілісності в умовах воєнного стану є найважливішою функцією держави та конституційним обов`язком громадян, який реалізується через систему військового обов`язку та проходження військової служби у Збройних Силах України чи інших нормативно визначених військових формуваннях. При цьому правове регулювання порядку комплектування таких формувань особовим складом, а також визначення видів і умов проходження військової служби покладено на законодавця та уповноважені органи державної влади з метою забезпечення обороноздатності країни. На виконання зазначених завдань та з метою правового врегулювання окремих аспектів залучення громадян до виконання військового обов`язку, державою впроваджуються відповідні спеціальні механізми.

11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану», якою затверджено однойменний Порядок (далі Порядок 153). У подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387 до зазначеного нормативно-правового акта внесено зміни, у зв`язку з чим його назву викладено в такій редакції «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” (далі Постанова № 153, у редакції станом на час спірних правовідносин).

У пункті 1 зазначеного нормативно-правового акту Кабінет Міністрів України постановив погодитися з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 153 цей Порядок визначає механізм реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов.

Метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Як визначено пунктом 2 Порядку № 153 під час воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу строком на один рік можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 до 25 років (далі - окремі категорії громадян).

Відповідно до пункту 3 Постанови № 153 встановлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу;

Збройні Сили;

Національна гвардія;

Державна прикордонна служба;

Міністерство оборони;

Міністерство внутрішніх справ;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Згідно з абзацом другим пункту 4 Постанови № 153 встановлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Крім того даним пунктом передбачено, що виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу; проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант”; проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання (пункт 4 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ № 942 від 30.07.2025).

Громадяни України, зазначені в пункті 2 цього Порядку, укладають контракт, форма якого затверджена Постановою № 153.

Контракт з окремими категоріями громадян укладається строком на один рік з обов`язковою умовою безпосередньої участі таких громадян у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців протягом дії контракту.

Аналізуючи структуру й зміст Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 у системному зв`язку із затвердженим нею Порядком реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі – Порядок), суд зазначає, що цим нормативно-правовим актом закріплено дві правові моделі грошового заохочення військовослужбовців, які розмежовуються за видом грошової виплати, суб`єктним складом, умовами набуття права на виплату й процедурами реалізації такого права.

Положеннями пункту 4 Постанови запроваджено такий вид виплати, як одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах. За сутнісним та юридичним змістом цей пункт є самостійною матеріально-правовою нормою, якою врегульовано умови, підстави виникнення права на таку грошову виплату, коло осіб, яким виплачується винагорода, а також обмеження щодо її виплати.

Аналіз положень абзацу 2 пункту 4 Постанови № 153 дає підстави стверджувати, що реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень можлива виключно за умови дотримання встановлених вимог, які мають існувати в сукупності, а саме:

суб`єктний склад у взаємозв`язку з характером служби: проходження особою військової служби; належність особи до рядового, сержантського або старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення; прийняття особу, яка проходила строкову військову службу, на військову службу за контрактом під час воєнного стану; проходження особою військової служби, яка була атестована до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант”; проходження військової служби особою, яка мала спеціальне звання або класний чин та була переатестована до присвоєння офіцерського звання.

Здійснюючи системно-юридичний аналіз наведеної норми, суд зазначає, що Кабінет Міністрів України, конструюючи термінологічний зв`язок між визначеним суб`єктним складом та критеріями залучення особи, імперативно пов`язує правову підставу для виникнення права на виплату із проходженням саме військової служби та належністю до осіб рядового, сержантського, старшинського офіцерського складу. Таким чином, інституційна належність особи до кадрів правоохоронного органу спеціального призначення не є самостійною та достатньою умовою для правової кваліфікації за цим пунктом, оскільки її правовий статус у межах спірних правовідносин має бути чітко опосередкований фактом проходження особою саме військової служби й приналежністю до рядового, сержантського, старшинського або офіцерського складу;

віковий та часовий критерії призову: застосовується принцип альтернативності – особа прийнята (за контрактом) або призвана (за мобілізацією) на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64, до набрання чинності цією постановою (до 13.02.2025) у віці до 25 років;

темпоральний статус особи: особа проходить військову службу станом на дату набрання чинності цією постановою (13.02.2025);

базовий бойовий стаж: особа брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою (13.02.2025).

Водночас, положеннями пункту 4 Постанови № 153 передбачено додаткові позитивні умови, які розширюють базові вимоги до бойового стажу особи, а саме:

пропорційне виникнення права: військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

пільгове виникнення права в повному обсязі: військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Положеннями пунктів 1–3 Постанови № 153 та пунктів 1-27 Порядку, затвердженого Постановою № 153, встановлено другий вид грошового заохочення військовослужбовців - одноразова грошова допомога.

Зазначеними нормами врегульовано умови, підстави виникнення права на цю допомогу, коло осіб, яким вона виплачується, процедуру реалізації цього права.

На відміну від одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови № 153, яка за соціально-економічною природою більше тяжіє до заохочувальних видів виплат постфактум, одноразова грошова допомога, передбачена Порядком, має заохочувальний стимулюючий ефект змішаного авансово-відплатного характеру.

Аналіз положень Постанови № 153 дає підстави зазначити, що ключовою ознакою механізму набуття й реалізації права на одноразову грошову допомогу виплату, є виникнення такого права виключно у осіб, які укладають контракт про проходження військової служби після запровадження та в рамках реалізації експериментального проекту, впровадженого Постановою №153. Суд наголошує, що згідно з пунктом 3 Постанови № 153 установлене чітке коло суб`єктів, які є «учасниками експериментального проекту», в числі яких є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом.

Спірним у справі є наявність підстав для виплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови № 153, ураховуючи, що він проходить службу у складі Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Вирішуючи цей спір, суд наголошує, що однією з обов`язкових умов для застосування зазначеної норми є критерій суб`єктного складу у взаємозв`язку з характером служби. Як зазначалося вище, за результатом системно-логічного аналізу пункту 4 Постанови № 153, право на виплату винагороди імперативно пов`язане з проходженням особою саме військової служби та її належністю до відповідного рядового, сержантського, старшинського або офіцерського складу. Інституційна належність до правоохоронного органу не є самостійною підставою для виплати, якщо статус особи у спірних правовідносинах не опосередкований фактом проходження військової служби.

Для детальної перевірки відповідності статусу позивача вказаній ознаці (характеру та виду служби), суд звертається до системного аналізу положень спеціального законодавства, що регулює порядок проходження військової служби та служби в поліції.

Відповідно до абзацу 4 частини дев`ятої статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовцями є – особи, які проходять військову службу. Положеннями цього ж Закону, зокрема статтею 5, визначено, що військовослужбовці, резервісти та військовозобов`язані поділяються на рядовий склад, сержантський і старшинський склад та офіцерський склад, яким встановлюються такі військові звання: 1) армійські: а) рядового складу: «рекрут», «солдат», «старший солдат»; б) сержантського і старшинського складу: «молодший сержант», «сержант», «старший сержант», «головний сержант», «штаб-сержант», «майстер-сержант», «старший майстер-сержант», «головний майстер-сержант»; в) офіцерського складу: «молодший лейтенант», «лейтенант», «старший лейтенант», «капітан», «майор», «підполковник», «полковник», «бригадний генерал», «генерал-майор», «генерал-лейтенант», «генерал». Крім того для рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу цією ж статтею встановлено відповідні корабельні військові звання, а також визначено, що до військових звань осіб офіцерського складу юридичної, медичної та капеланської служб Збройних Сил України та інших військових формувань, а також підрозділів адміністративно-юрисдикційної діяльності органів Державної прикордонної служби України, які мають відповідну освіту та займають відповідну штатну посаду, додаються слова "юстиції", "медичної служби", "капеланської служби".

Водночас з аналізу змісту положень статті 3 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію», в якій до поняття «працівники поліції» включає категорії осіб поліцейських та державних службовців, статті 17 «Поліцейський», згідно з частиною першої якої поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції, а також статті 80 цього Закону, слідує, що в органах і підрозділах поліції передбачено такі види особового складу: молодший склад поліції (належать особи, яким присвоєно спеціальні звання «рядовий поліції», «капрал поліції», «сержант поліції», «старший сержант поліції»); середній склад поліції (належать особи, яким присвоєно спеціальні звання «молодший лейтенант поліції», «лейтенант поліції», «старший лейтенант поліції», «капітан поліції», «майор поліції», «підполковник поліції», «полковник поліції»); вищий склад поліції (належать особи, яким присвоєно спеціальні звання «генерал поліції третього рангу», «генерал поліції другого рангу», «генерал поліції першого рангу»);

З матеріалів цієї справи (зокрема відомостей послужного списку) судом встановлено, що в розумінні наведених вище та інших положень зазначених законів № 2232-XII, № 580-VIII позивач у період з 10.08.2018 до дати звернення до суду перебував на службі в поліції, зокрема з 10.08.2018 до 29.06.2021 належав до поліцейських молодшого складу поліції у спеціальному званні «рядовий поліції», а з 30.06.2021 – до поліцейських середнього складу поліції.

Згідно з даними послужного списку позивача у період з 10.02.2023 по дату звернення до суду останній проходив службу в поліції на посаді інспектора взводу № 4 роти № 3 батальйону управління поліції особливого призначення № 3 (штурмовий батальйон « ІНФОРМАЦІЯ_2 ») ДПОП «ОШБ «Лють», а з 19.02.2024 - на посаді інспектора взводу № 2 роти № 4 полку управління поліції особливого призначення № 3 ДПОП «ОШБ «Лють» у спеціальному званні «лейтенант поліції» (до 29.06.2023), «старший лейтенант поліції» (з 30.06.2023), що дає підстави віднести його у зазначений період до поліцейських середнього складу поліції. А відтак, суд висновує, що критерії, визначені пунктом 4 Постанови № 153, щодо набуття права на одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень до позивача не застосовні

Додатково колегія суддів зазначає, що аналізуючи положення пункту 4 Постанови № 153, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право на отримання грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови № 153, окрім іншого, залежить від статусу державного органу, у якому саме військову, а не будь-яку іншу службу, проходить особа рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу.

Так, Законом України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 № 2469-VIII (далі Закон № 2469-VIII) визначено та розмежовано повноваження державних органів у сферах національної безпеки і оборони, та в статті 1 наведено визначення таких термінів:

сектор безпеки і оборони – система органів державної влади, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, сил цивільного захисту, оборонно-промислового комплексу України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем і відповідно до Конституції та законів України за функціональним призначенням спрямована на захист національних інтересів України від загроз, а також громадяни та громадські об`єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки України;

сили безпеки – правоохоронні та розвідувальні органи, державні органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, сили цивільного захисту та інші органи, на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення національної безпеки України;

сили оборони – Збройні Сили України, а також інші утворені відповідно до законів України військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення оборони держави;

З наведених нормативних дефініцій слідує, що державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями (правоохоронний орган спеціального призначення) є державний орган, який утворений і наділений таким статусом відповідно до закону та виконує завдання у сфері безпеки, оборони чи охорони правопорядку. Зокрема, такими органами відповідно до Закону № 2469-VIII є Державна прикордонна служба України (частина шоста статті 18), Служба безпеки України (частина перша статті 19).

Водночас, згідно з частиною 4 статті 18 Закону № 2469-VIII Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує громадську безпеку і порядок, охорону прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидію злочинності, а також надає визначені законом послуги з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Відповідно до статті 1 Закону № 580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Частиною 1 статті 13 Закону № 580-VIII визначено, що у складі поліції функціонують: 1) кримінальна поліція; 2) патрульна поліція; 3) органи досудового розслідування; 4) поліція охорони; 5) спеціальна поліція; 6) поліція особливого призначення; 7) інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.

Згідно з частиною 4 статті 24 Закону № 580-VIII під час дії воєнного стану поліція особливого призначення в ході відсічі збройної агресії проти України за рішенням військового командування, погодженим з керівником поліції або уповноваженою ним особою, може брати участь в обороні України відповідно до Закону України «Про оборону України» шляхом безпосереднього ведення бойових дій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.2023 № 30 «Про утворення територіального органу Національної поліції» вирішено утворити як юридичну особу публічного права міжрегіональний територіальний орган Національної поліції - Департамент поліції особливого призначення Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Отже, Департамент поліції особливого призначення Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » входить до складу поліції особливого призначення Національної поліції України, як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого регламентується Законом України «Про Національну поліцію», і який на підставі частини четвертої статті 24 цього Закону може залучатись до безпосереднього ведення бойових дій. При цьому, статус ДПОП «ОШБ «Лють» як правоохоронного органу спеціального призначення, в розумінні положень пункту 4 Постанови № 153 (зокрема й у лексично-граматичному значенні – поняття «спеціального призначення» та «особливого призначення» різняться), законом не визначено.

Згідно з частиною 1 статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Натомість, відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІІ (далі Закон № 2232-XІII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-XІII визначено види військової служби, а саме: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Отже, служба в поліції не належить до жодного із видів військової служби.

Таким чином, системний аналіз наведених норм свідчить, що служба в поліції не належить до жодного із видів військової служби. Військова служба та служба в поліції є абсолютно різними за своєю юридичною природою, а відповідні правовідносини врегульовані автономними нормативно-правовими актами, з огляду на що військовослужбовці та поліцейські мають різний правовий статус.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пункт 4 Постанови № 153 не регулює питання виплати грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень поліцейським (у тому числі співробітникам ДПОП «ОШБ «Лють»). З огляду на імперативні умови, визначені пунктом 4 Постанови № 153, позивач не набув статусу суб`єкта вказаної виплати, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність порушеного права позивача та обґрунтованість відмови в задоволенні позовних вимог.

Перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне надати правову оцінку кожному ключовому твердженню скаржника у контексті досліджених норм матеріального та процесуального права.

Щодо доводів про тотожність функцій, завдань і ризиків поліцейського ДПОП «ОШБ НПУ «Лють» та військовослужбовця Збройних Сил України суд зазначає таке.

Законодавство України чітко розмежовує військову службу (Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу”) та службу в поліції (Закон України “Про Національну поліцію”). Наявність у назві відповідача дефініції «особливого призначення» відображає внутрішньовідомчу структуру та специфіку підрозділу в системі органів Національної поліції України, однак нормативно не змінює правового статусу його працівників, які залишаються поліцейськими та проходять службу в поліції, а не військову службу.

Посилання скаржника на практику Верховного Суду (постанови у справах № 240/30024/21 та № 826/16143/18) є неприйнятними, оскільки правові висновки у зазначених справах стосувалися виключно питань обчислення стажу (вислуги років) на підставі спеціальних тотожних норм, тоді як у цій справі предметом спору є виникнення права на виплату одноразової винагороди, умови якої імперативно обмежені за колом суб`єктів.

Щодо твердження про належність ДПОП «ОШБ НПУ «Лють» до «правоохоронних органів спеціального призначення», то колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що ОШБ НПУ «Лють» у розумінні пункту 4 Постанови № 153 є правоохоронним органом спеціального призначення. Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію», Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення публічної безпеки і порядку. Поліція є правоохоронним органом загальної компетенції.

Натомість категорія «правоохоронні органи спеціального призначення» має чітке законодавче визначення. Зокрема, згідно зі статтею 1 Закону України «Про Службу безпеки України», саме СБУ є державним правоохоронним органом спеціального призначення. Посади в таких органах комплектуються саме військовослужбовцями, на яких поширюється дія Закону № 2232-XII.

Оскільки відповідач за своєю правовою природою є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України, весь його особовий склад перебуває у публічно-правовому статусі «поліцейський» та має виключно спеціальні звання поліції, що унеможливлює поширення на цих осіб дії пункту 4 Постанови № 153, яка імперативно вимагає наявності статусу військовослужбовця та проходження військової служби.

Щодо доводів про наявність права на виплату у зв`язку з доповненням пункту 4 Постанови № 153 положеннями про офіцерські звання. Представник скаржника вказує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 пункт 4 було доповнено абзацом щодо осіб, які «проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання», що, на його думку, ліквідує перешкоду щодо наявності у ОСОБА_1 звання старшого лейтенанта поліції.

Проте колегія суддів наголошує на помилковому тлумаченні вказаної норми скаржником. Наведена новела Постанови № 942 стосується виключно тих осіб, які проходили військову службу та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання (військового). Обов`язковою та незмінною умовою для застосування цієї норми залишається проходження особою саме військової служби у складі військових формуваннях чи правоохоронних органів спеціального призначення. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 приймався на службу до Департаменту поліції, де йому наказами Національної поліції України та ДПОП «ОШБ «Лють» присвоювалися спеціальні звання «лейтенант поліції» та «старший лейтенант поліції». Позивач ніколи не мав статусу військовослужбовця, не проходив військову службу, йому не присвоювалися військові звання офіцерського складу (зокрема в порядку переатестації), а відтак, зазначена редакційна зміна не створює для нього правових підстав для отримання винагороди.

Колегія суддів також не погоджується з аргументами про наявність непрямої дискримінації порівняно з військовослужбовцями ЗСУ та порушення принципу легітимних очікувань.

Дискримінація передбачає відмінне ставлення до осіб, які перебувають у рівних (тотожних) умовах, без об`єктивного та розумного обґрунтування. Водночас поліцейські та військовослужбовці початково перебувають у різних правових статусах, що регулюються окремими гілками законодавства. Законодавець та уряд мають широке коло розсуду (дискреції) у сфері встановлення додаткових заходів матеріального стимулювання для конкретних категорій службовців (у цьому випадку – для підвищення мотивації та комплектування саме бойових військових частин військовослужбовцями).

Щодо легітимних очікувань, то за сталою практикою ЄСПЛ, таке очікування повинно мати під собою чітке підґрунтя у внутрішньому законодавстві (національному праві) або підтверджуватися усталеною судовою практикою. Оскільки жодна норма Постанови № 153 ні в первинній, ні в наступних редакціях не передбачала виплату одноразової винагороди в розмірі 1 млн. гривень поліцейським, у позивача не могло виникнути правомірного (легітимного) очікування на її отримання. Тлумачення норми за принципом in dubio pro tributario (як наполягає представник позивача) є безпідставним, оскільки текст пункту 4 Постанови № 153 є чітким, однозначним і не допускає множинного тлумачення щодо суб`єктного складу.

З урахуванням наведеного, всі інші доводи не впливають на вирішення даної справи.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків Луганського окружного адміністративного суду від 26.01.2026, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Стосовно витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Розглядаючи заявлене в апеляційній скарзі клопотання позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанцій у розмірі 7000 грн колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою, третьою, абзацом першим частини сьомої та частиною дев`ятою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно з положеннями частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Системний аналіз положень процесуального законодавства, якими врегульовано питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, за умови ухвалення на її користь судового рішення, що набрало законної сили. Тобто розподіл судових витрат є похідним від остаточного результату розгляду справи, а тому право на компенсацію витрат на правничу допомогу визначається результатом спору (в даному випадку судовим рішенням суду апеляційної інстанції), а не проміжним рішенням в суді першої інстанції, яке не набрало законної сили через оскарження його в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні апеляційної скарги позивачу, колегія суддів вважає, що заява позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу адвоката Стариченка Миколи Петровича, що діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі № 360/2375/25 – залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі № 360/2375/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 07 липня 2026 року.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 07 липня 2026 року.

Головуючий суддя І.В. Пивовар

Судді А.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв