Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №758/7719/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року місто Київ

Справа № 758/7719/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8381/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Панова Ірина Юріївна, на рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року (у складі судді Ковбасюк О.О., дата складення повного тексту рішення - 01 грудня 2025 року)

у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року позивач ТОВ «ФК «САПБ» звернулося до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №29269-11/2023 від 21 листопада 2023 року.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 21 листопада 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №29269-11/2023, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 12 000,00 грн строком на 360 днів зі сплатою процентів у фіксованому розмірі із денною процентною ставкою 2,50%. Відповідач допустив порушення взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість за вказаним договором у загальному розмірі 106 800,00 грн, із яких: 12 000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 94 800,00 грн сума заборгованості за процентами.

21 жовтня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу №21102024, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «САПБ» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором про надання фінансового кредиту №29269-11/2023 від 21 листопада 2023 року та відповідно до реєстру боржників від 21 жовтня 2024 року до договору факторингу позивач набув право грошової вимоги до відповідача в сумі 106 800,00 грн.

Ураховуючи наведене, позивач звернувся до суду із даним позовом та просив стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості, що перейшла до нього за вказаним договором факторингу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року позовну заяву задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 29269-11/2023, укладеним 21 листопада 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 , у загальному розмірі 106 800,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Панову І.Ю. 19 лютого 2026 року подав до Київського апеляційного апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що у відповідача виникла обґрунтована необхідність у дослідженні оригіналів поданих доказів, водночас суд першої інстанції чомусь відмовив у надані позивачем оригіналів поданих доказів, хоча огляд судом оригіналів поданих документів не є правом, а є обов`язком для учасника справи, що подав відповідні докази.

Вказує, що позивач у позовній заяві посилається на те, що він є правонаступником як кредитор за спірним договором кредиту №29269-11/2023 від 21 листопада 2023 року, що не підтверджується наданими доказами. Позивачем не було надано доказів оплати за договором факторингу, а за відсутністю такого доказу, поданий спірний договір факторингу можна вважати фіктивним правочином, тобто без наміру створення правових наслідків. Первинний новий Кредитор не повідомляли відповідача про заміну кредитора у зобов`язанні та не надали докази переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Стверджує, що позивач не підтвердив своє право вимоги до відповідача, а тому є неналежним позивачем у даній справі.

Зазначає, що в суді першої інстанції відповідач заявляв, що не укладав кредитний договір та інші документи з кредитної справи не підписував. Крім того, кредитний договір та документи ймовірно підписані зі сторони кредитора факсиміле, що не відповідає волевиявленню сторони, та в матеріалах справи не містяться докази отримання відповідачем грошових коштів (кредиту) за Кредитним договором.

Звертає увагу, що позивач навіть не надав договір на переказ коштів ФК-П-2022/01 1 від 01 грудня 2022 року, за яким відбувався нібито переказ грошових коштів за кредитним договором.

Вважає, що виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом, і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

Стверджує, що умова договору щодо встановлення денної процентної ставки на рівні 2,50% є нікчемною в силу положень частини п`ятої статті 8 та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Звертає увагу на попередній розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс/має понести у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції: судовий збір - 4 542,00 грн.; витрати пов`язані з наданням правової допомоги - 10 000,00 грн.

25 травня 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Панова І. Ю. надіслала через підсистему «Електронний суд» до Київського апеляційного суду письмові пояснення, у яких зазначає, що суд першої інстанції акцентував увагу лише на електронних доказах, проігнорував обґрунтовану вимогу про надання оригіналів доказів, а також не врахував висновки, які викладені в постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року в справі № 758/14925/23.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

04 червня 2026 року представник позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» - адвокат Дергунова А. В.надіслала через підсистему «Електронний суд» до Київського апеляційного суду додаткові пояснення, де наголошує на тому, що оскаржуване рішення є законним та обгрунтованим, ухвалене із додержанням норм матеріального та процесуального законодавства. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Позиція учасників справи в судовому засіданні

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином шляхом доставки судової повістки в електронний кабінет у ЄСІТС (а. с. 114-117).

З урахуванням викладеного та приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

21 листопада 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №29269-11/2023, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 12 000,00 грн строком на 360 днів (тобто до 14 листопада 2024 року) з фіксованою денною процентною ставкою 2,50%. Кошти надавалися в безготівковій формі з використанням реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Договір було підписано електронним цифровим підписом позичальника, відтвореним за допомогою одноразового ідентифікатора W1390, який було надіслано на номер мобільного телефону відповідача.

Відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів, унаслідок чого утворилася заборгованість у загальному розмірі 106 800,00 грн, з яких 12 000,00 грн становить основна сума боргу, а 94 800,00 грн - нараховані проценти.

21 жовтня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №21102024, за яким первісний кредитор відступив новому кредитору право грошової вимоги до боржників, включно з ОСОБА_1 . Відповідно до реєстру боржників від 21 жовтня 2024 року до цього договору, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право вимоги до відповідача саме на суму 106 800,00 грн. З моменту переходу права вимоги (з 21 жовтня 2024 року) жодних додаткових штрафних санкцій чи нарахувань позивачем не здійснювалося.

Дослідивши докази, суд дійшов висновку, що факт укладення кредитного договору в електронній формі є доведеним, оскільки використання одноразового ідентифікатора та вхід до особистого кабінету підтверджують волевиявлення відповідача на укладення договору. Суд також встановив, що відповідач не надав жодних доказів на спростування чинності договору чи розміру заборгованості, контррозрахунку позивачевих сум не подав і доказів належного виконання зобов`язань не представив. На цій підставі суд визнав заборгованість у розмірі 106 800,00 грн доведеною та такою, що підлягає стягненню, а також постановив стягнути з відповідача сплачений позивачем судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь судді-доповідача Желепи О. В. переглянувши справу та перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду оскаржується лише відповідачем в частині задоволених позовних вимог, а тому колегія суддів не переглядає рішення суду першої інстанції в частині правомірності відмови в задоволені частини позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, як це встановлено в частині першій статті 1048 ЦК України.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами норм статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

З наведеного слідує, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, то на нього покладено обов`язок надати докази на підтвердження видачі кредиту та його розміру, умов та порядку нарахування відсотків, комісій та інших сум, заявлених позивачем до стягнення.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 77 ЦПК України).

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що

- під час укладення вищевказаних кредитних договорів (договорів позики) сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, строк кредиту, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Таким чином укладені договори є обов`язковими до виконання;

- стороною відповідача не надано суду жодних допустимих доказів на спростування чинності договору чи розміру заборгованості, контррозрахунку позивачевих сум не подав і доказів належного виконання зобов`язань не представив;

- факт укладення кредитного договору в електронній формі є доведеним, оскільки використання одноразового ідентифікатора та вхід до особистого кабінету підтверджують волевиявлення відповідача на укладення договору.

- з відповідача на користь позивача підлягає стягненню весь узгоджений сторонами кредитних договорів розмір процентів та тіло кредити, а саме: 12 000,00 грн заборгованості за основною сумою боргу та 94 800,00 грн - заборгованість за процентами, а всього на загальну суму 106 800, 00 грн.

Колегія суддів не може повністю погодитися із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Щодо доводів про необхідність витребування оригіналів доказів

Відхиляючи доводи апелянта про неправомірну відмову суду першої інстанції у витребуванні оригіналів доказів на підтвердження відступлення права вимоги, колегія суддів виходить з такого.

Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі, однак якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати оригінал письмового доказу. Разом з тим, зазначена норма передбачає право, а не обов`язок суду витребувати оригінали доказів. Обов`язок витребування оригіналів виникає лише тоді, коли учасник справи заявляє про те, що поданий документ є підробленим, або копії одного й того самого письмового доказу, надані різними учасниками справи, мають різний зміст.

Матеріали справи не містять жодних обґрунтованих тверджень про підробку договору факторингу №21102024 від 21 жовтня 2024 року чи реєстру боржників до нього. Відповідач лише декларативно ставить під сумнів їх дійсність, не наводячи конкретних обставин, які б свідчили про невідповідність копій оригіналам. Відтак, підстав для обов`язкового витребування оригіналів зазначених документів у суду першої інстанції не було, а посилання апелянта на те, що огляд оригіналів є безумовним обов`язком суду, позбавлені правового підґрунтя та суперечать Закону.

Жодних належних доказів які б могли ставити під сумнів дійсність передачі права вимоги до нового кредитора, відповідач суду не надає.

Щодо доводів про відсутність доказів оплати за договором факторингу

За змістом статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 512 ЦК України, яка визначає підстави для заміни кредитора у зобов`язанні, обов`язковою умовою дійсності правочину про відступлення права вимоги є лише сама угода сторін та передання права, а не сплата будь-якої зустрічної вартості за відступлення.

Правовий статус боржника визначається фактом набуття новим кредитором права вимоги, а не розрахунками між первісним кредитором та фактором. Умови оплати між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» є внутрішніми відносинами сторін договору факторингу та жодним чином не впливають на права та обов`язки боржника - ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відтак, відсутність у матеріалах справи платіжних документів на підтвердження розрахунків між сторонами договору факторингу не є підставою для висновку про його недійсність чи відсутність у позивача права вимоги до відповідача.

Щодо доводів про неповідомлення боржника про заміну кредитора

Колегія суддів також не приймає доводи апелянта про те, що неповідомлення відповідача про заміну кредитора має наслідком відсутність у ТОВ «ФК «ЄАПБ» права на стягнення заборгованості.

Відповідно до частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Умовами кредитного договору №29269-11/2023 не передбачено обов`язку отримання згоди позичальника на відступлення права вимоги чи повідомлення його у спосіб, відмінний від встановленого законом. Відповідно до частини другої тієї ж статті, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, а виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Зазначена норма насамперед захищає боржника, який добросовісно виконав зобов`язання первісному кредитору після відступлення права вимоги.

Водночас, у цій справі встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Аванс Кредит» виникла ще в межах строку дії кредитного договору, тобто до 14 листопада 2024 року, - і відповідач з 14 грудня 2023 року не вносив жодних платежів на погашення кредиту як на користь первісного кредитора, так і на користь нового кредитора.

Факт того, що відповідач протягом понад десяти місяців після виникнення прострочення не здійснив жодного платежу в рахунок погашення заборгованості ані первісному кредитору, ані новому кредитору, виключає можливість посилання на неповідомлення про зміну кредитора як на підставу для звільнення від виконання зобов`язань. Така поведінка відповідача є очевидно недобросовісною та суперечить засадам добросовісності й розумності, закріпленим у статті 3 ЦК України.

Правовий механізм захисту, передбачений частиною другою статті 516 ЦК України, покликаний захистити боржника, який намагається виконати зобов`язання, а не того, хто фактично ухиляється від виконання будь-яких платіжних зобов`язань незалежно від особи кредитора. Такий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15, постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року в справі № 569/8962/16, від 18 травня 2022 року в справі № 757/52448/18-ц.

Щодо доводів про підписання договору факсимільним підписом з боку кредитора та відсутність волевиявлення відповідача

Доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір підписано факсиміле з боку кредитора, а тому договір не відображає справжнє волевиявлення сторін, колегія суддів відхиляє як такі, що не впливають на права та обов`язки відповідача.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Матеріалами справи підтверджено, що договір про надання фінансового кредиту № 29269-11/2023 від 21 листопада 2023 року підписано з боку позичальника електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора W1390, надісланого на номер мобільного телефону відповідача. Саме ця обставина є визначальною для встановлення факту виникнення договірних зобов`язань на боці ОСОБА_1 . Спосіб підписання договору з боку кредитора не впливає на дійсність волевиявлення позичальника.

Суд також наголошує на тому, що відповідач у ході розгляду справи не спростував тієї обставини, що персональні дані, відображені в кредитному договорі, - прізвище, ім`я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адреса реєстрації, номери засобів зв`язку, - йому не належать.

Доказів того, що вказані дані є чужими або вигаданими, матеріали справи не містять. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не звертався, як і не оскаржував правомірність (дійсність) укладених договорів.

Щодо доводів відповідача про відсутність належних доказів отримання ним кредитних коштів

Доводи про не надання доказів на підтвердження факту отримання кредитів, зокрема виписки по рахунку або касового документу, що відповідають вимогам форми та змісту первинних документів, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.

Умовами договорів передбачено надання кредитів у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на платіжну картку відповідача, реквізити якої надані позивальником кредиторам при заповненні заявок на отримання кредитів на сайті товариств.

Разом з тим, відповідач не спростовує факту, що така платіжна картка належить йому, а також не заявляє клопотання про витребування додаткових доказів, які б могли підтвердити чи спростувати вказану обставину.

Посилання скаржника на Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затверджене постановою Правління Національного банку України 04 липня 2018 року № 75, є помилковим, оскільки таким визначено вимоги щодо організації бухгалтерського обліку в банках України, натомість позивач не є банківською установою.

З огляду на алгоритм укладення вказаних кредитних договорів, у апеляційного суду відсутні підстави вважати, що позичальником за такими кредитними договорами є не відповідач, а будь-яка інша особа, оскільки факт отримання кредитних коштів за цим договором відповідачем не спростовано.

Відповідач на спростування вказаної обставини належних та допустимих доказів не надав, недобросовісно пославшись лише на відсутність первинних бухгалтерських документів на підтвердження обставини зарахування йому коштів за кредитним договором.

Колегія суддів також наголошує, що саме боржник має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, і він мав таку можливість надати суду виписку з свого рахунку на підтвердження відсутності надходження коштів від кредиторів на виконання укладених договорів. Відповідно до статтей 12 та 81 ЦПК України обов`язок доказування у цій частині покладено на відповідача, а не на позивача, оскільки саме відповідач оспорює факт отримання коштів. Крім того, сторона відповідача була обізнана про суть та характер спору, надала відзив на позовну заяву, однак жодних доказів на спростування заявлених позовних вимог не надала.

Щодо доводів про нікчемність умови про визначену денну процентну ставку та розміру стягнутих процентів

Колегія суддів вважає частково обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо невідповідності встановленого кредитним договором розміру денної процентної ставки вимогам законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За правилами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Таким чином, питання визначення процентної ставки за кредитним договором вирішується виключно сторонами у договорі.

Відповідно до умов кредитного договору кредитор надав відповідачу фінансовий кредит у розмірі 12 000,00 грн (п.1.1.), строком на 360 днів до 14 листопада 2024 року (п.1.2.), з фіксованою денною процентною ставкою у 2,50% (п. 1.4. та п.1.4.1.). Нарахування процентів відбувалось у відповідності до умов договору та у визначений ним строк.

Як вбачається з матеріалів справи загальний розмір заборгованості відповідачки за кредитним договором становить 106800,00 грн., з яких прострочена заборгованість за кредитом 12 000,00 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами 94 800,00 грн. Жодних погашень тіла кредиту відповідачем протягом всієї дії договору не здійснювалось.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Закон України «Про споживче кредитування» визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

Зі змісту статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» вбачається, що законодавець чітко розмежував та водночас пов`язав між собою такі категорії, як реальна річна процентна ставка, денна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача. Так, частиною першою цієї статті визначено, що реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України, а частиною другою передбачено, що для цілей обчислення як реальної річної процентної ставки, так і денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

Денна процентна ставка є розрахунковою величиною за спеціальною формулою, що базується на показниках загальних витрат за споживчим кредитом, його загальним розміром та строком кредитування, максимальний розмір якої визначений вказаним вище Законом.

Отже, для цілей обчислення денної процентної ставки, як і для цілей обчислення реальної річної процентної ставки, визначаються загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (пункт 4 частини першої статті 1 Закону).

Таким чином законодавець прямо вказує на необхідність розрахунку денної процентної ставки саме в залежності від розміру наданого тіла кредиту, при чому включає в це процентне значення не тільки відсотки за користування кредитними коштами, але й комісії та інші платежі. У той час «процентна ставка у день», яку кредитодавці часто зазначають у своїх договорах означає який відсоток від конкретно несплаченого тіла кредиту має нараховуватись відповідачу у якості відсотків за користування кредитними коштами у певний день/період.

Фактично законодавець зазначає, що денна процентна ставка це всі загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом , які виражаються у відсотках від наданого тіла кредиту, і вводить законодавчі обмеження на розмір цього проценту, тобто вводить обмеження на суму яку позичальник має сплачувати щодня за користування кредитними коштами, у прямій залежності від тіла наданого йому кредиту.

Згідно умов договору, жодних платежів окрім погашення тіла кредиту та процентів за користування кредитними коштами не передбачалось.

22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24 грудня 2023 року) (далі по тексту Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п. 5 Розділу І Закону № 3498- ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 13 п. 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; - протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: - з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, - з 22 квітня 2024 року - денна ставка не більше 1,5%, - з 20 серпня 2024 року - денна ставка не більше 1%.

Відповідно до ч.5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Тобто, нарахування денної процентної ставки в більшому розмірі ніж визначено в перехідних положеннях є неправомірним.

Суд першої інстанції не перевірив відповідність нарахованих процентів у розмірі 94 800,00 грн вимогам зазначеного законодавства, обмежившись констатацією того, що відповідач не спростував розрахунок позивача. Однак відповідність умов договору та розрахунку заборгованості вимогам законодавства є питанням, яке суд зобов`язаний перевірити незалежно від доводів сторін.

Керуючись вимогами закону, колегія суддів, провівши власний розрахунок заборгованості по процентам за користування кредитом, відмічає наступне.

За умовами кредитного договору, що діяв з 21 листопада 2023 року по 14 листопада 2024 року, процентна ставка була незмінною та становила 2,50 % в день від непогашеної частини тіла кредиту.

Колегія суддів погоджується з нарахованими відсотками у розрахунку позивача за період з 21 листопада 2023 року по 21 квітня 2024 року розмір нарахованих відсотків становить 45 600,00 грн, оскільки на цей час або ще не набрав чинності вищевказаний Закон, або положення договору вказаний поріг не порушували.

Однак, починаючи з 22 квітня 2024 року денна ставка, яка встановлена кредитним договором, перевищувала законодавчо встановлене обмеження.

Отже, починаючи з 22 квітня 2024 року - денна ставка має становити не більше 1,5%. Отже, за період з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року розмір процентів становить 21 600,00 грн (період з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року становить 120 днів х 1,5% * 12 000,00 грн)).

Також, починаючи з 20 серпня 2024 року - денна ставка має становити не більше 1%. За період з 20 серпня 2024 року по 14 листопада 2024 року (останній день дії договору) розмір процентів становить 10 440,00 грн (період з 20 серпня 2024 року по 14 листопада 2024 року становить 87 днів х 1 % * 12 000,00 грн)).

Отже, загальна сума заборгованості за кредитним договором становить 89 640, 00 грн, та складається з 12 000,00 грн непогашеного тіла кредиту, а також 77 640, 00 грн (45 600,00 грн + 21 600,00 грн + 10 440,00 грн) несплачених процентів за користування кредитними коштами.

Інші доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції, викладених у його рішенні, не спростовують, зводяться до незгоди із таким рішенням за відсутності обґрунтованих доводів щодо помилковості встановлених обставин справи та зроблених на їх підставі висновків, а тому колегія суддів їх відхилила як безпідставні.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно встановив обставини справи щодо обґрунтованості позовних вимог у частині стягнення тіла кредиту, проте неправильно застосував норми матеріального права в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами, унаслідок чого дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи. Указане є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №29269-11/2023 від 21 листопада 2023 року з 106 800,00 грн до 89 640,00 грн.

Судові витрати

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов задоволено частково, а саме на 83,93%, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову (а. с. 34) у розмірі 2 541,40 грн (3 028,00 грн * 83,93%).

Водночас з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги (а. с. 93) у розмірі 729,90 грн (4542,00 грн * 16,07 %).

Керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 367, 374, 376, 381-383, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Панова Ірина Юріївна, задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року змінити.

Зменшити розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості з 106 800 грн до 89 640 грн.

Зменшити розмір стягнутого з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судового збору за подання позовної заяви з 3028 грн до 2 541 грн 40 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 729 грн 90 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова