Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №756/8586/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 756/8586/25

номер провадження № 22-ц/824/7626/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,

учасники справи: представник позивача Фещенко М.Л. ,

третя особа ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - Фещенка Миколи Леонідовича на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 грудня 2025 року /суддя Шролик І.С./

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації за місцем проживання, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації за місцем проживання.

Позивач просила суд визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 , та зобов`язати Оболонську районну в місті Києва державну адміністрацію зняти її з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю. /а.с. 153-155/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник позивача - адвокат Фещенко М.Л. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апелянт вважає, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права.

На обґрунтування вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно кваліфікував правовідносини сторін та не застосував положення статті 107 Житлового кодексу України, яка регулює випадки втрати права користування житловим приміщенням у зв`язку з вибуттям наймача або члена його сім`ї на постійне проживання до іншого жилого приміщення.

Апелянт вважає, що суд не встановив факт вибуття відповідача ОСОБА_4 на постійне місце проживання в інше жиле приміщення. З матеріалів справи вбачається, що відповідач з дня народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25.11.2008 року у справі про стягнення аліментів. Цей факт вже був встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили, та має преюдиціальне значення відповідно до статті 82 ЦПК України.

Крім того, апелянт зазначає, що після досягнення повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) відповідач не виявила жодного інтересу до спірної квартири: не зверталася з вимогою про надання доступу до житла, не пропонувала свою участь у сплаті комунальних послуг, не проживала у квартирі та не вживала жодних дій для реалізації права користування житлом.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції помилково застосував положення статей 71 та 72 ЖК України про тимчасову відсутність, тоді як у цій справі наявні всі ознаки вибуття відповідача на постійне місце проживання в інше жиле приміщення, що підпадає під дію статті 107 ЖК України.

З урахуванням викладеного апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню в повному обсязі.

Представник Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На обґрунтування своєї позиції представник Оболонської РДА зазначає, що Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація є неналежним відповідачем у справі.

Представник РДА вважає, що орган реєстрації не є стороною спірних правовідносин щодо права користування житловим приміщенням. Його повноваження обмежуються внесенням відомостей до реєстру територіальної громади на підставі рішення суду. Оболонська РДА не має повноважень самостійно вирішувати питання про втрату права користування житлом та не може виступати відповідачем у такому спорі.

Також представник РДА зазначає, що належним відповідачем у справі є саме ОСОБА_4 , оскільки саме щодо неї позивач просить визнати втрату права користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.

Крім того, представник РДА вважає, що позивач не обґрунтував, які саме права та інтереси порушені діями чи бездіяльністю Оболонської районної державної адміністрації. У зв`язку з цим відсутні правові підстави для покладення на РДА судових витрат.

Відповідачі та треті особи, окрім ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення підлягає залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що згідно з ордером на жиле приміщення № 033250 серія Б від 11 лютого 2002 року ОСОБА_3 з сім`єю у складі п`яти осіб набула право користування двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва за вказаною адресою зареєстровані вісім осіб, зокрема ОСОБА_4 - онука позивача, 2006 року народження.

Судом також встановлено, що ОСОБА_4 з дня народження проживає разом з матір`ю за іншою адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 листопада 2008 року у справі про стягнення аліментів.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 пояснила, що після досягнення повноліття зверталася до позивача та свого батька з вимогою надати їй ключі та доступ до спірної квартири для проживання, однак отримала відмову. Ці обставини підтверджуються аудіозаписом розмови, дослідженим судом першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вірно керувався статтями 47, 8 Конституції України, статтями 71, 72 ЖК України, статтями 15, 16, 29 ЦК України, статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практикою Європейського суду з прав людини.

Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, буде непропорційним втручанням у право на повагу до житла та приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції. Суд врахував, що відповідач набула право користування житлом за фактом народження, була неповнолітньою і не могла самостійно обирати місце проживання, а після досягнення повноліття виявляла зацікавленість у проживанні у спірній квартирі, однак позивач чинила їй перешкоди.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема статті 107 Житлового кодексу України, є безпідставними.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно кваліфікував правовідносини сторін та обґрунтовано відмовив у застосуванні статті 107 ЖК України. Згідно з цією статтею член сім`ї наймача втрачає право користування житловим приміщенням у разі вибуття на постійне місце проживання до іншого жилого приміщення. Для застосування цієї норми необхідно встановити не лише факт тривалої відсутності особи за місцем реєстрації, а й наявність її добровільного та остаточного вибуття на постійне проживання в інше жиле приміщення з наміром припинити користування спірним житлом.

У даній справі такі обставини відсутні. Судом встановлено, що ОСОБА_4 з дня народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) проживає разом з матір`ю за іншою адресою. Однак цей факт сам по собі не свідчить про вибуття на постійне місце проживання у розумінні статті 107 ЖК України, оскільки до досягнення повноліття дитина не мала можливості самостійно обирати місце проживання та була залежною від місця проживання матері. Преюдиціальне значення рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25.11.2008 року полягає лише у встановленні факту проживання дитини з матір`ю на той момент, однак не означає автоматичної втрати права користування житловим приміщенням, в якому вона була зареєстрована з народження.

Важливим є те, що після досягнення повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) відповідач не втратила інтересу до спірної квартири. У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_4 пояснила, що зверталася до позивача та свого батька з вимогою надати їй ключі та доступ до квартири для проживання, однак отримала відмову. Ці обставини підтверджуються аудіозаписом розмови, дослідженим судом. Таким чином, після набуття повної цивільної дієздатності відповідач вжила активних дій, спрямованих на реалізацію свого права користування житловим приміщенням. Наявність таких дій свідчить про відсутність наміру вибути на постійне місце проживання та припинити користування спірною квартирою.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку відсутні підстави для застосування статті 107 ЖК України, оскільки не доведено добровільного та остаточного вибуття відповідача на постійне проживання до іншого жилого приміщення. Суд першої інстанції обґрунтовано керувався положеннями статей 71 та 72 ЖК України, які регулюють питання тимчасової відсутності наймача або члена його сім`ї. Тривале проживання неповнолітньої дитини за місцем проживання матері не може автоматично кваліфікуватися як вибуття на постійне місце проживання, особливо з урахуванням того, що після досягнення повноліття вона виявила намір проживати у спірній квартирі.

Крім того, визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, у даній ситуації суперечило б вимогам статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині пропорційності втручання у право на повагу до житла. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що будь-яке втручання у право на житло має бути не лише передбачене законом, а й необхідним у демократичному суспільстві та пропорційним легітимній меті. Позбавлення особи права користування житлом, у якому вона була зареєстрована з народження, без надання їй реальної можливості реалізувати це право після досягнення повноліття, є непропорційним втручанням.

Суд першої інстанції правильно врахував, що відповідач набула право користування житлом за фактом народження як член сім`ї наймача, була неповнолітньою і не могла самостійно визначати місце проживання. Після досягнення повноліття вона вжила заходів для отримання доступу до квартири, однак позивач чинила їй перешкоди. За таких обставин відсутні підстави для висновку про втрату права користування житловим приміщенням у розумінні статті 107 ЖК України.

Доводи апелянта про те, що суд помилково не застосував статтю 107 ЖК України, є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції всебічно дослідив обставини справи, дав належну правову оцінку поведінці сторін як до, так і після досягнення відповідачем повноліття, та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - Фещенка Миколи Леонідовича на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 грудня 2025 року - залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено 07.07.2026 р.

Головуючий: Судді: