Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №379/313/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 379/313/26 Головуючий у І інстанції Шабрацький Г.О.

Провадження №22-ц/824/10189/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Таращанського районного суду Київської області від 16 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Таращанської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визначити для нього додатковий строк для подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті матері - ОСОБА_2 .

Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 16 березня 2026 року позовну заяву визнано неподаною і повернуто позивачу.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Таращанського районного суду Київської області від 16 березня 2026 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що неподання доказів щодо зареєстрованих у квартирі осіб станом на 2012 рік не може бути підставою для залишення позовної заяви без руху та її повернення, більше того, ці питання підлягають з`ясуванню у підготовчому провадженні, під час підготовчого судового засідання.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що оцінка достатності доказів на стадії відкриття провадження недопустима, подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, зокрема, під час підготовчого провадження, а у визначених законом випадках і під час розгляду справи в судовому засіданні.

Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що ухвала Таращанського районного суду Київської області від 16 березня 2026 року винесена передчасно та підлягає скасуванню.

В порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про повернення заяви позивачеві, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача належним чином не усунуто недоліки, зазначенні в ухвалі суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху.

Однак, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Виходячи з приписів ст. ст. 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист, ставиться у залежність від положень процесуального закону, у цьому випадку норм ЦПК України.

Ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України та ст. 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людини при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини наголошує, що п. 1 ст. 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином передбачено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто, право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Наведені норми свідчать про те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визначити для нього додатковий строк для подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті матері ОСОБА_2 .

Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 26 лютого 2026 рокупозовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення ухвали.

В якості недоліків позовної заяви суд першої інстанції вказав, що відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Посилаючись на висновки викладені в постанові Верховного Суд від 08 червня 2022 року у справі №940/1438/20 та висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суд від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23, суд вказав, що позивачем не підтверджено належними доказами ту обставину, що він є єдиним спадкоємцем після смерті матері.

Крім того, суд першої інстанції вказав на те, що позивач не зазначає у позові чи заводилась спадкова справа після майна померлої та не ставить перед судом питання про витребування такої інформації; не зазначено інформації про зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також про осіб, які були зареєстровані з нею за однією адресою.

На виконання ухвали суду 11 березня 2026 року позивачем до матеріалів справи долучено наступні документи:

- інформаційна довідка зі спадкового реєстру про відсутність заведеної спадкової справи після померлої ОСОБА_2 ;

- копія поквартирної карточки на квартиру АДРЕСА_1 ;

- копія витягу з домової книги будинку по АДРЕСА_2 з інформацією про реєстрацію на момент смерті ОСОБА_2 та інших спадкоємців 1 черги за законом - чоловіка ОСОБА_3 , сина ОСОБА_1 , сина ОСОБА_4 .

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції мотивував оскаржувану ухвалу тим, що недоліки позовної заяви, які були встановлені ухвалою суду від 26 лютого 2026 рокута стали підставою для залишення заяви без руху, позивачем виконано частково, не в повному обсязі.

Апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з положеннями ст. 185-187 ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог ст. ст. 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (ч. 2 ст. 185 ЦПК України).

Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175, 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст. 175, 177 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Ст. 175 ЦПК України встановлено ряд вимог, яким повинна відповідати позовна заява.

Зокрема, відповідно до ч. 3 - 6 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Згідно правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі № П/9901/736/18, надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2023 року в справі № 990/114/23 зазначено, що головним є те, щоб позовна заява містила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході судового розгляду справи по суті, однак суд першої інстанції вказані норми процесуального права не врахував. Фактично суд вдався до оцінки викладених позивачем обставин справи та доказів, що не віднесено до компетенції суду на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху та в подальшому повертаючи її позивачу з підстав того, що позивач не зазначив, зокрема, докази на підтвердження того, що він є єдиним спадкоємцем після смерті матері, не зазначив чи заводилась спадкова справа, не надав інформації про зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та інших осіб, тим самим не подав до суду позовну заяву, яка б відповідала вимогам ст. 175, 177 ЦПК України, з усунутими недоліками, судом першої інстанції залишено поза увагою, що відповідно до ст. 175 ЦПК України ОСОБА_1 в позовній заяві зазначено зміст позовних вимог, спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом, який позивач просить суд визначити у рішенні; викладено обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначено докази, що підтверджують вказані обставини.

Суд першої інстанції, посилаючись на висновки викладені в постанові Верховного Суд від 08 червня 2022 року у справі №940/1438/20 та висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суд від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 вдався до перевірки та оцінки доказів, наданих позивачем, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги.

Вказуючи, що позивачем не надано доказів, які, на думку суду, мали бути надані разом із позовом, суд першої інстанції втрутився у право позивача самостійно визначати обсяг доказової бази і фактично вдався до оцінки обґрунтованості позову, залишивши поза увагою, що питання про те, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України вирішується судом під час ухвалення рішення по суті справи, а не на стадії відкриття провадження у справі.

На стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.

До подібних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19 (провадження № 61-2192св20); від 25 січня 2021 року у справі № 308/13063/19 (провадження № 61-7912св20), від 06 грудня 2023 року у справі № 337/804/23 (провадження № 61-12848 св 23).

Враховуючи вищевикладене, покладення судом першої інстанції на позивача обов`язку усунення недоліків позовної заяви шляхом надання додаткових доказів та викладання додаткових обставин на стадії відкриття провадження, є безпідставним.

Відтак, питання, на які вказав суд першої інстанції, надаючи ухвалою строк для усунення недоліків та повертаючи в подальшому позовну заяву, могли бути з`ясовані та вирішені судом після відкриття провадження в справі.

Сама по собі процесуальна неможливість оскарження ухвали про залишення позовної заяви без руху не зобов`язує позивача беззаперечно виконувати вимоги суду щодо усунення недоліків, якщо ці вимоги не відповідають вимогам закону.

Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29).

При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).

Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, апеляційний суд вважає, що наведені судом підстави для повернення позовної заяви були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про повернення заявнику позовної заяви з підстав, передбачених ст. 185 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене, ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачу не може вважатися законною і обґрунтованою, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Таращанського районного суду Київської області від 16 березня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: О.В. Борисова

С.А. Голуб