Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №758/19462/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 758/19462/25 Головуючий у І інстанції Петров Д.В.

Провадження №22-ц/824/9814/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Щудли Андрія Михайловичана ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 02 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Старенький С.Є. звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом про розірвання шлюбу.

13 лютого 2026 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Щудла А.М. надійшло клопотання про передачу справи за підсудністю, яке останній обґрунтовував тим, що відповідач зареєстрований у м. Бахмут, Донецької області, відповідно спір підлягає вирішенню Бахмутським міським судом Донецької області.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 02 березня 2026 року клопотання про передачу справи за підсудністю залишено без задоволення.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Щудла А.М., посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 02 березня 2026 року, направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання щодо визначення територіальної підсудності.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що підсудність вказаного спору повинна визначатись за правилами ст. 27 ЦПК України, за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або перебування відповідача.

Вказує на те, що позивачем не надано жодних доказів того, що спільний син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває виключно на утриманні позивача, а сам по собі факт реєстрації одного з батьків разом з дитиною за однією адресою не свідчить про те, що дитина перебуває виключного на його утриманні.

Враховуючи вищевикладене, представник ОСОБА_1 - адвокат Щудла А.М. вважає, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для визначення підсудності даного спору відповідно до вимог ч. 2 ст. 28 ЦПК України за Подільським районним судом м. Києва не ґрунтуються на законі.

Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За правилом п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду.

Згідно із ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в п.п. 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ч. 13 ст. 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У зв`язку з цим, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, посилаючись на ч. 2 ст. 28 ЦПК України, прийшов до висновку, що даний спір відноситься до підсудності Подільського районного суду міста Києва, оскільки позивачка та її малолітня дитина зареєстровані за однією адресою, що територіально знаходиться у Подільському районі м. Києва.

З таким висновком суду першої інстанції судова колегія погоджується, враховуючи наступне.

Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що суд буде вважатися встановленим законом лише за умови, що він утворений безпосередньо на підставі закону, діє в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції й у законному складі суду.

Відповідно до частини першої ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

У ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Згідно з ч.1 ст.8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Ч. 1 ст. 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справи до його юрисдикції (предметної та суб`єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).

Територіальна юрисдикція визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції.

Відповідно до положень ст.187 ЦПК України, якою врегульовано порядок відкриття провадження у справі, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України).

За загальним правилом підсудності позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, а до юридичних осіб - за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ст. 27 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулась до суду з вимогами про розірвання шлюбу.

Згідно ч. 16 ст. 28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, ст. 30 цього Кодексу.

Як вбачається з відповіді № 2120877 від 11 грудня 2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 09 липня 2020 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що територіально знаходиться у Подільському районі м. Києва.

Відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному державному демографічному реєстрі, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 09 липня 2020 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що територіально знаходиться у Подільському районі м. Києва.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що справа підсудна саме Подільському районному суду міста Києва.

Посилання представника ОСОБА_1 - адвоката Щудли А.М. в апеляційній скарзі на те, що дана справа повинна розглядатися за правилами ст. 27 ЦПК України, за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або перебування відповідача, апеляційний суд критично оцінює, оскільки в апеляційній скарзі сторона відповідача вказує на те, що ОСОБА_1 проживає в м. Варшава (Республіка Польща), що підтверджується наявними в матеріалах справи договором оренди житлового приміщення від 15 січня 2025 року укладеного між останнім та Марією Вєнцлав-Боженцка, ОСОБА_4 .

Крім того, відповідно до роз`яснення, яке надано судам у пункті 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.

Верховний Суд в ухвалі від 02 липня 2018 року, справа №552/9770/14-ц (провадження № 61-36739 ск18) вказав на те, що право вибору між судами, яким згідно із загальним правилом підсудності цивільних справ і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві. Якщо позивач при пред`явленні позову дотримався правил територіальної чи альтернативної підсудності, суд не має права повернути позивачеві позовну заяву з мотивів непідсудності справи цьому суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що стороною позивача не надано належних доказів утримання позивачем сина ОСОБА_3 , апеляційний суд відхиляє, оскільки надані у справі докази підтверджують факт спільного проживання дитини з позивачем ОСОБА_2 , що відповідно свідчить про утримання матір`ю малолітньої дитини.

Встановлення обставин щодо самостійного утримання дитини одним із батьків не входить до предмета доказування у даній справі та не має правового значення для вирішення заявлених позовних вимог у даній справі.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що до даного позову підлягають застосуванню правила підсудності, визначені ч. 2 ст. 28 ЦПК України, та, установивши, що позивач та син сторін проживають за однією адресою: АДРЕСА_1 , що територіально знаходиться у Подільському районі м. Києва, обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання про передачу справи за підсудністю на розгляд до Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу, як того просила сторона відповідача.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильні висновки суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, а зводяться до незгоди скаржника з процесуальним рішення в даній справі.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 02 березня 2026 року залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на особу, яка подала апеляційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у апеляційному суді.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Щудли Андрія Михайловичана залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 02 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: О.В. Борисова

С.А. Голуб