Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №361/9186/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 361/9186/24 Головуючий у суді І інстанції Гізатуліна Н.М.

Провадження № 22-ц/824/2384/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2025 року у справі за позовом акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У вересні 2024 року акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтувало тим, що 08 вересня 2020 року між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 підписано анкету-заяву до договору про надання банківських послуг.

08 вересня 2020 року відповідач звернувся до позивача із заявою про відкриття поточного рахунку № НОМЕР_1 та встановлення кредитного ліміту на суму, вказану у мобільному додатку.

Клієнт своїм підписом повністю та безумовно прийняв пропозицію банку і погодився з тим, що анкета-заява разом із Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг (далі - кредитний договір).

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, відкривши поточний рахунок № НОМЕР_1 , що зазначено у розділі І Умов і правил, та встановивши ліміт використання кредиту у розмірі 22 000,00 грн, що зазначено у довідці про розмір встановленого кредитного ліміту.

Після підписання заяви відповідач взяв на себе зобов`язання оплачувати послуги банку, що виникають у результаті використання платіжних карток, однак не дивлячись на взяті на себе зобов`язання, відповідач не дотримується даних умов, а саме не здійснює повернення кредиту у терміни та на умовах, визначених Умовами і правилами, а також Тарифами.

У зв`язку з порушенням умов договору про надання банківських послуг від 08 вересня 2020 рокув ОСОБА_1 перед AT «Універсал Банк» виникла заборгованість у розмірі 16 835,07 грн, яка складається із загального залишку заборгованості за наданим кредитом (за тілом кредиту) - 16 835,07 грн.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника за довіреністю - Македона О.А. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не дослідив механізму отримання банківських послуг проєкту «Monobank», а також процедуру ознайомлення споживача з Умовами, правилами обслуговування, Тарифами, Таблицею розрахунку вартості кредиту і Паспортом споживчого кредиту.

Приєднання до Умов та правил здійснюється фізичними особами шляхом підписання анкети-заяви у паперовому або електронному вигляді, що надається банком. Послуги банку надаються дистанційно через мобільний додаток в режимі реального часу, а Умови і правила, які включають тарифи, були надані відповідачу саме через мобільний додаток, а отже відповідач був ознайомлений саме з Умовами і правилами, які діяли на час підписання анкети-заяви, та відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взявши на себе відповідні зобов`язання.

Підписуючи анкету-заяву, відповідач приєднався та був ознайомлений з Умовами обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк», Тарифами за карткою «Monobank», Таблицею обчислення вартості кредиту, Паспортом споживчого кредиту.

Укладення між банком та відповідачем договору про надання кредиту в електронній формі відповідає положенням Закону України «Про електронну комерцію».

Крім того, клієнтом було неодноразово проведено банківські операції із використанням власної картки (переказ коштів, поповнення мобільного телефону, оплата товарів у торгових точках та інше). Відповідач надавав свою згоду із змінами, доповненням до договору про надання банківських послуг від 08 вересня 2020 року.

Позивач також стверджує, що виконаний ним розрахунок заборгованості є належним доказом, який підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором, адже містить детальний опис нарахованої заборгованості. Відповідач не оспорював розмір заявленої заборгованості, яка складається із загального залишку заборгованості у розмірі 16 835,07 грн. Доказів, які б спростували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано.

Відзив відповідача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов.

Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що 08 вересня 2020 року між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено (підписано) кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви до договору про надання банківських послуг «monobank | Universal Bank», у якій відповідач просив відкрити поточний рахунок в банку у гривні на його ім`я відповідно до умов договору та умов цієї анкети-заяви (пункт 2 анкети-заяви).

Положеннями пункту 1 анкети-заяви визначено, що ця анкета-заява разом з Умовами і правилами обслуговування фізичних осіб в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових рахунків (Monobank|Universal Bank), Таблицею обчислення вартості кредиту і Паспортом споживчого кредиту, а також Тарифами, що розміщені на банківському сайті, складають договір про надання банківських послуг.

Підписанням анкети-заяви цифровим власноручним підписом на екрані власного смартфону у мобільному додатку «monobank» відповідач в пункті 1 цієї анкети також підтвердив отримання примірника договору в мобільному додатку «monobank», своє ознайомлення, згоду з умовами договору та його укладання, а також зобов`язався виконувати умови договору.

В пункті 3 анкети-заяви відповідач просив встановити кредитний ліміт на суму, вказану у мобільному додатку.Пільговий період за користування кредитним лімітом становить до 62 днів. У разі виходу з пільгового періоду на кредит буде нараховуватися відсоткова ставка 3,1 % на місяць. Решта умов, передбачених частиною першою статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», визначені в договорі і Тарифах. Відповідачка беззастережно погодилась з тим, що банк має право на свій розсуд в односторонньому порядку зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту, про що повідомляє її шляхом надсилання повідомлень у мобільний додаток.

Згідно із пунктом 6 анкети-заяви ОСОБА_1 засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, який буде використовуватися УЕП у мобільному додатку для засвідчення його дій. Визнав, що УЕП є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Підтвердив, що всі наступні правочини можуть вчинятися ним з використанням простого електронного підпису або УЕП.

Відповідно до пункту 9 анкети-заяви заяви усе листування щодо цього рахунку та договору відповідач просив здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали відповідно до умов договору.

Крім того, у анкеті-заяві містяться персональні дані ОСОБА_1 , адреса проживання, контактна інформація, соціальний статус, трудова зайнятість, середній дохід, дата та його підпис (а.с. 16).

До анкети-заяви банком долучено: розрахунок заборгованості за договором № б/н від 08 вересня 2020 року, укладеним між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , станом на 04 липня 2024 року; довідку про розмір встановленого кредитного ліміту від 18 липня 2024 року; копію паспорта громадянина України та РНОКПП відповідача;покрокову інструкцію активації картки monobankта підписання УЕП Умов і правил; Умови і правила обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank | Universal Bank; Паспорт споживчого кредиту чорної картки мonobank; Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача; Тарифи чорної картки мonobank(а.с. 12-49).

Відповідно до довідки АТ «Універсал Банк» від 18 липня 2024 року ОСОБА_1 08 вересня 2020 року відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні відповідно до підписаної анкети-заяви до договору та встановлено кредитний ліміт на поточному рахунку у розмірі 22 000,00 грн (а.с. 15).

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором № б/н від 08 вересня 2020 рокузаборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 04 липня 2024 року становить 16 835,07 грн, яка складається із залишку простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) (а.с. 12-14).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що надані позивачем документи не підтверджують факт отримання відповідачем кредитних коштів на підставі анкети-заяви та не доводять наявність у відповідача заборгованості у розмірі, зазначеному банком.

Суд зазначив, що анкета-заява містить лише анкетні дані відповідача, його контактну інформацію, відомості про майновий стан та трудову діяльність, однак не містить даних про розмір кредитних коштів та їх використання, а також відомостей щодо отримання відповідачем платіжної картки та строку її дії.

Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а отже не є належним доказом наявності заборгованості.

Позивачем не надані суду первинні документи (виписки по рахунку) надання грошових коштів відповідачу у вигляді кредитного ліміту відповідно до анкети-заяви до договору про надання банківських послуг від 08 вересня 2020 року, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог за їх недоведеністю.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказала, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, тому правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством. У разі якщо договір виконувався обома сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) Велика Палата Верховного Суду також зробила правовий висновок, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню».

У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20)).

В частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Як вбачається з матеріалів справи, 08 вересня 2020 року АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви до договору про надання банківських послуг «monobank | Universal Bank», у якій відповідач просив відкрити поточний рахунок в банку у гривні на його ім`я та встановити кредитний ліміт на суму, вказану у додатку, відповідно до умов договору та умов цієї анкети-заяви.

Після підписання анкети-заяви у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у банку виникло зобов`язання надати кредитні кошти відповідачу, а в останнього після використання встановленого кредитного ліміту виникло зобов`язання оплачувати послуги банку, що виникають в результаті використання платіжної картки згідно тарифів та повернути кредит.

На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит в розмірі 22 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок № НОМЕР_1 , користувався кредитними коштами та періодично погашав заборгованість, що підтверджується наданими позивачем анкетою-заявою та розрахунком заборгованості (а.с. 12-16).

Суд першої інстанції помилково вважав, що наявність і розмір заборгованості повинні доводиться виключно випискою по рахунку позичальника, а виконаний банком розрахунок заборгованості не підтверджує виникнення між сторонами кредитних правовідносин і не є достатнім доказом використання відповідачем кредитних коштів та розміру його заборгованості.

У справі «J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 523/4865/18).

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України),

У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року в справі № 381/1647/21 зазначено, що: «кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Розрахунок заборгованості, наданий банком, відповідач не спростував, не надав власного розрахунку, а також доказів, що підтверджують повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Крім того, суд апеляційної інстанції, дослідивши наданий банком розрахунок, вважав, що він є неповним, необґрунтованим, оскільки такий охоплює лише проміжок часу з 11 червня 2020 року по 01 квітня 2021 року, а тому вказаний розрахунок не може бути визнаний належним та допустимим доказом у справі. Однак суд апеляційної інстанції, у межах наданих йому ЦПК України повноважень, не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з наданим позивачем. При цьому незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови в позові у повному обсязі, оскільки суди ставили під сумнів розрахунок лише в частині періоду нарахування заборгованості. Суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву».

Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 548/15991/13-ц та від 30 жовтня 2019 року в справі № 361/2385/18-ц.

При цьому чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов'язків щодо доказування.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що наданий банком розрахунок заборгованості є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупності з іншими доказами свідчить про отримання відповідачем кредитних коштів. Відповідачем не було спростовано факт наявності та розміру заборгованості, хоча це є його процесуальним обов`язком.

Водночас АТ «Універсал Банк» надало суду докази, з яких вбачається, що 08 вересня 2020 року ОСОБА_1 сам звернувся до банку з метою отримання кредиту, у зв`язку з чим підписав відповідну анкету-заяву до договору про надання банківських послуг «monobank | Universal Bank», на підставі якої отримав можливість користуватися встановленим кредитним лімітом в сумі 22 000,00 грн на відкритому поточному рахунку № НОМЕР_1 , спеціальним платіжним засобом якого є відповідна платіжна картка.

Відповідач зазначив повні персональні дані про себе, місце роботи та свої доходи тощо, надав копію паспорту та картку платника податків і просив відкрити на його ім`я поточний рахунок у гривні та встановити кредитний ліміт на суму, вказану у додатку, відповідно до Умов і Тарифів.

Доказів того, що персональні дані відповідача були використані неправомірно для укладення кредитного договору від його імені, суду не надано. Також матеріали справи не містять доказів, що відповідач звертався до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій, як і доказів оскарження правомірності укладеного кредитного договору.

Натомість вбачається, що ОСОБА_1 включно до травня 2024 року активно користувався встановленим йому кредитним лімітом, знімав кредитні кошти та періодично поповнював картковий рахунок, здійснюючи відповідні платежі.

Посилання суду першої інстанції на недоведеність факту існування між сторонами кредитних правовідносин, а саме наявність відкритого рахунку на ім`я відповідача та надання йому у кредит грошових коштів, не може вважатись обґрунтованим у розумінні положень статей 6, 627-629, 1054 ЦК України, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Колегія суддів вважає, що факт наявності і розміру заборгованості може бути доведено не лише випискою про рух коштів по рахунку, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором з додатками, заявами на переказ готівки, розрахунком заборгованості, реєстром заборгованостей боржників тощо.

Як вказав Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21, відсутність у справі, яка переглядається, оригіналів первинних бухгалтерських документів, не є підставою для висновку про невиконання умов договору банком та, як наслідок, неотримання позичальником грошових коштів за кредитним договором.

У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 753/23979/15-ц суд касаційної інстанції дійшов таких висновків: «банк, звертаючись до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, надав розрахунок розміру цієї заборгованості. Однак апеляційним судом належним чином не було досліджено наявні в справі докази, не було надано їм належної оцінки, не було вирішено питання про наявність чи відсутність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з встановлених судом обставин. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що він не має повноважень визначати розмір заборгованості, є безпідставним, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону. Те ж саме стосується висновку суду про неможливість здійснення ним перевірки розрахунку заборгованості через ненадання позивачем виписки з особового рахунку відповідача. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України). Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором, як позивача, так і відповідача), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на їх спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що розмір заборгованості за кредитним договором є недоведеним, апеляційний суд не врахував наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства і фактично не вирішив спір по суті. Оскільки суд апеляційної інстанції порушив вищенаведені норми процесуального права та не дослідив належним чином зібрані у справі докази, зокрема розрахунки заборгованості позивача та відповідача за кредитним договором у сукупності та взаємозв`язку з умовами вказаного договору, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме - факти наявності чи відсутності заборгованості позичальника перед банком та дійсний розмір такої заборгованості, ухвалене в справі рішення апеляційного суду слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції».

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що застосування норм права, оцінка доказів є прерогативою суду. В цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатися відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору, а не лише виключно випискою з особового рахунка позичальника. При цьому суд зобов`язаний при наявності кредитної заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною, а не взагалі відмовляти у позові.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, взяті на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором АТ «Універсал Банк» виконало належним чином, надававши позичальнику кредитні кошти, оскільки користування відповідачем кредитними грошима є неможливим без наявності картки із встановленим на ній кредитним лімітом, а отже ОСОБА_1 отримав гроші на кредитну картку.

Відповідач повинен був повернути позивачу у добровільному порядку зняті або витрачені ним з рахунку грошові кошти, проте свій обов`язок не виконав, не забезпечивши своєчасне та достатнє погашення заборгованості за основною частиною кредиту (тілом кредиту), внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 16 835,07 грн, яка є простроченою.

Таким чином, наведене вище свідчить про доведеність кредитором факту отримання позичальником кредитних коштів та користування ними, а тому суд першої інстанції необґрунтовано відмовив позивачу у стягненні фактично отриманих відповідачем коштів за кредитним договором у вигляді встановленого банком і використаного позичальником кредитного ліміту з тих підстав, що долучені до позовної заяви, зокрема анкета-заява, розрахунок заборгованості, Умови і правила обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів (Monobank) не є належними доказами на підтвердження факту видачі відповідачу грошовихкоштів та наявності заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів враховує, що відповідач ОСОБА_1 не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції доказів на спростування доводів позивача, зокрема, не спростував розрахунок заборгованості банку і свій контррозрахунок не надав.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням того, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті у повному обсязі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом у розмірі 16 835,07 грн.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

На підставі викладеного та відповідно до вимог статті 382 ЦПК України з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах цієї справи, а саме 3 028,00 грн сплаченого судового збору за пред`явлення позову та 4 542,00 грн - за подання апеляційної скарги на рішення суду, а всього - 7 570,00 грн судового збору.

З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 08 вересня 2020 року у розмірі 16 835,07 грн (шістнадцять тисяч вісімсот тридцять п`ять гривень 07 копійок ) та 7 570,00 грн (сім тисяч п`ятсот сімдесят гривень) сплаченого судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Судді: С.А. Голуб

О.В. Борисова

Д.О. Таргоній