Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №364/955/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 364/955/24 Головуючий у суді І інстанції Марущак Н.М.

Провадження № 22-ц/824/6276/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ставищенського районного суду Київської області від 01 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа - Володарська державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и в:

У грудні 2024 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до Володарського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа - Володарська державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Ухвалою Володарського районного суду Київської області від 07 січня 2025 року відкрито провадження у справі.

Розпорядженням в. о. голови Володарського районного суду Київської області Моргун Г.Л. від 18 березня 2025 року у зв`язку з самовідводом головуючого судді цивільну справу передано на розгляд до Ставищенського районного суду Київської області.

Ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 26 вересня 2025 року цивільну справу прийнято до провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

17 жовтня 2025 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Володарська державна нотаріальна контора, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання недійсною мирової угоди, затвердженої ухвалою Володарського районного суду Київської області від 24 червня 2020 року.

Ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 01 грудня 2025 року у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов разом із доданими до нього матеріаламиповернуто відповідачці. Роз'яснено ОСОБА_1 право звернутися з вказаним позовом у загальному порядку.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 повторно пред`явила зустрічний позов про визнання недійсною мирової угоди із пропуском строку, встановленого частиною першою статті 193 ЦПК України, та після того, як їй вже було відмовлено судами у прийнятті аналогічної зустрічної позовної заяви, відтак зустрічний позов подано відповідачкою повторно з метою затягування розгляду справи. Встановлені обставини повторного звернення із заявою, яка вже була вирішена судом, прямо передбачені як підстава для визнання таких дій зловживанням процесуальними правами та є наслідком повернення зустрічної позовної заяви відповідачці відповідно до вимог частини третьої статті 44 ЦПК України.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та постановити нове рішення, яким прийняти зустрічну позовну заяву та об`єднати її з первісним позовом для спільного розгляду, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги вказала, що зустрічна позовна заява відповідала вимогам статей 175, 177 ЦПК України, була подана у встановлений процесуальний строк і містила чітко сформульовані позовні вимоги та їх обґрунтування. Проте суд не надав оцінки відповідності заяви формальним вимогам закону, фактично позбавивши відповідачку права на судовий захист та доступу до правосуддя.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 в особі представника - ОСОБА_8 просить у задоволенні вказаної апеляційної скарги відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, а доводи ОСОБА_1 є надуманими, спрямовані на затягування розгляду справи та зводяться лише до незгоди із судовим рішенням.

Зазначає, що ухвалою Володарського районного суду Київської області від 24 лютого 2025 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2025 року, вже було відмовлено у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання мирової угоди недійсною.

Після повернення матеріалів справи з апеляційного суду ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 26 вересня 2025 року вказану цивільну справу було прийнято до провадження, однак судом не встановлювався новий строк відповідачам для подання відзиву та/або зустрічної позовної заяви.

Але 17 жовтня 2025 року ОСОБА_1 вдруге подала зустрічний позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання мирової угоди недійсною, який за своїм змістом ідентичний зустрічному позову, поданому нею 17 лютого 2025 року.

Відтак, судом першої інстанції було вірно констатовано факт повторного звернення ОСОБА_1 із аналогічним зустрічним позовом з пропуском встановленого строку після того, як питання щодо відмови у прийнятті такої зустрічної позовної заяви вже було вирішене судами.

Інші учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Аналіз зазначених норм вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Проте, слід враховувати, що будь-яке суб`єктивне право має межі, оскільки суб`єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.

Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Реалізація права особи на судовий захист здійснюється в порядку, встановленому процесуальним законом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Згідно статті 6 Конвенції сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 12 ЦПК України).

Крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом (пункт 3 частини другої статті 49 ЦПК України).

Частиною першою статті 193 ЦПК України встановлено, що відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.

Строк для подання відзиву (зустрічного позову) встановлюється в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина перша статті 191 ЦПК України).

За змістом частини сьомої статті 178 ЦПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною третьою статті 194 ЦПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику.

Суд першої інстанції встановив, що в ухвалі про відкриття провадження у справі № 364/955/24 від 07 січня 2025 рокуВолодарський районний суд Київської області роз`яснив відповідачам право на подання відзиву на позовну заяву у строк, що не може перевищувати 15 днів з дня вручення копії даної ухвали, та право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.

Копія зазначеної ухвали разом із матеріалами позовної заяви була вручена відповідачці ОСОБА_1 10 січня 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Таким чином, строк для подання відзиву та, відповідно, пред`явлення зустрічного позову у цій справі сплив для відповідачки ОСОБА_1 27 січня 2025 року.

17 лютого 2025 року ОСОБА_1 вперше звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Володарська державна нотаріальна контора, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання недійсною мирової угоди, затвердженої ухвалою Володарського районного суду Київської області від 24 червня 2020 року.

Ухвалою Володарського районного суду Київської області від 24 лютого 2025 року у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов разом із доданими до нього матеріалами повернуто відповідачці. Роз'яснено ОСОБА_1 право звернутися з вказаним позовом у загальному порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Володарського районного суду Київської області від 24 лютого 2025 року залишено без змін.

Ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 26 вересня 2025 року цивільну справу прийнято до провадження після її передачі за підсудністю відповідно до розпорядження в. о. голови Володарського районного суду Київської області Моргун Г.Л. від 18 березня 2025 року.

17 жовтня 2025 року до суду вдруге надійшов зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Володарська державна нотаріальна контора, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання недійсною мирової угоди, затвердженої ухвалою Володарського районного суду Київської області від 24 червня 2020 року.

Згідно з частинами першою та другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У пункті 11 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства.

Тобто цивільне процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами.

Згідно пунктом 4 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Положеннями частин першої статті 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення (пункт 1 частини другої статті 44 ЦПК України).

Отже, на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права.

Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.

Ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу.

При цьому наведений у частині другій статті 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.

Вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 757/61850/18-ц, від 15 липня 2021 року у справі № 420/698/21.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 12 серпня 2019 року у справі № 905/945/18 та у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 906/936/18.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання (ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року, заява № 67208/01, «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 04 лютого 2003 року, заяви № 61164/00 і № 18589/02).

Відповідно до практики ЄСПЛ право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися з урахуванням верховенства права, яке вимагає, щоб сторони у справі мали ефективний судовий засіб, що давав би їм можливість заявляти про свої громадянські права. Таким чином, це положення втілює «право на суд», право на доступ до якого, тобто право на звернення до суду у цивільних справах, є лише одним аспектом; однак, це аспект, який фактично дає можливість скористатися додатковими гарантіями, викладеними в пункті 1 статті 6 Конвенції.

При цьому Конвенція покликана гарантувати не права, які є теоретичними або ілюзорними, а права, які є практичними та ефективними. Це особливо стосується гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції, з огляду на важливе місце, яке в демократичному суспільстві займає право на справедливий суд з усіма гарантіями відповідно до цієї статті. Правила, що регулюють офіційні кроки та строки, які мають бути дотримані при подачі апеляційної скарги або заяв на судовий перегляд, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності.

ЄСПЛ також вказує, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права. Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.

Відповідно до критеріїв, визначених ЄСПЛ, зміст цього права полягає лише в доступності особі на національному рівні засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод (рішення ЄСПЛ у справах: «Зінченко проти України», заява № 63763/11, «Мельник проти України, заява № 72286/01, «Ухань проти України», заява № 30628/02. Проте належна реалізація права за статтею 13 Конвенції не гарантує задоволення заяви, клопотання або скарги по суті, які задовольняються лише в разі підтвердження підстав для цього в межах установленої законом процедури.

Відмовляючи у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 та повертаючи її разом із доданими матеріаламивідповідачці, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 повторно пред`явила зустрічний позов про визнання недійсною мирової угоди, затвердженої в судовому порядку,із пропуском строку, встановленого частиною першою статті 193 ЦПК України, та після того, як їй вже було відмовлено судами у прийнятті аналогічної зустрічної позовної заяви з цієї ж підстави, відтак зустрічний позов подано відповідачкою повторно з метою затягування розгляду справи.

Встановлені судом обставини повторного звернення відповідачки із аналогічною заявою, яка вже була вирішена судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, передбачені як належна підстава для визнання таких дій зловживанням процесуальними правами та є наслідком повернення зустрічної позовної заяви відповідачці відповідно до вимог частини третьої статті 44 ЦПК України.

Як зауважив суд першої інстанції, повернення зустрічного позову не позбавляє відповідачку права пред`явити позов у загальному порядку, чим вона не скористалась ще із часу першої відмови у прийнятті зустрічної позовної.

Таким чином не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо обмеження її права на судовий захист та доступ до правосуддя.

У своїй правозастосовній практиці ЄСПЛ наголошує на дотриманні принципу пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Зловживання правом не повинно призводити до того, що особа втрачає усіляку можливість свого судового захисту. Суд лише повинен не дати особі досягти того, що вона прагне досягти зловживальницькою дією, зберігаючи розумний баланс інтересів учасників цивільно-правових відносин.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про повернення зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 з підстав зловживання нею процесуальними правами, так як зазначені дії відповідачки очевидно не спрямовані на ефективний захист її прав, свобод та інтересів, спрямовані на безпідставне перешкоджання розгляду справи та суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства, а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Водночас колегія суддів враховує, що зустрічний позов був повернутий судом першої інстанції не у зв`язку із пропуском строку для його подання, а у зв`язку із встановленням судом зловживанням відповідачкою її процесуальними правами при вчиненні цієї процесуальної дії, тому посилання апеляційної скарги на те, що зустрічна позовна заява за формою і змістом відповідала процесуальним вимогам закону та була подана у встановлений судом строк є необґрунтованими.

За таких обставинколегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви та її повернення відповідачці у цій справі постановлена відповідно до вимог процесуального законодавства і обґрунтованіпідстави для її скасування відсутні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачкою судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Ставищенського районного суду Київської області від 01 грудня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 липня 2026 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній