Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №757/46268/25-ц — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2026 року місто Київ

справа № 757/46268/25-ц

апеляційне провадження № 22-ц/824/6954/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Воротиленка Олександра Сергійовича на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2025 року, постановлену під головуванням судді Остапчук Т.В., за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна про визнання договору позики, договору іпотеки та розписки недійсними,-

в с т а н о в и в :

У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Л.І. про визнання договору позики, договору іпотеки та розписки недійсними, в якому просив:

визнати недійсним договір позики від 05 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л.І. за реєстровим № 537;

визнати недійсним договір іпотеки від 05 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л.І. за реєстровим № 538;

визнати недійсною розписку від 07 березня 2017 року, видану та підписану ОСОБА_3 ОСОБА_1 .

У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом заборони органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, а саме: суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції реєстрації прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також відповідні повноваження щодо внесення будь-яких відомостей та/або змін з будь-яких питань до будь-яких реєстрів, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири, власником якої є позивач за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 868411980000.

Заява обгрунтована тим, що 28 березня 2017 року позивач уклав договір купівлі-продажу № 1663 квартири за адресою: АДРЕСА_1 із особою, що вказана в цьому договорі за іменем ОСОБА_3 .

Після укладення Договору купівлі-продажу від 28 березня 2017 року позивачу сталу відомо, що до моменту укладення цього договору купівлі-продажу, вказана квартира була передана попереднім власником ( ОСОБА_3 ) у іпотеку на підставі договору іпотеки № 538 від 05 березня 2016 року, іпотекодержатель - ОСОБА_1 . За договором іпотеки було забезпечено виконання ОСОБА_3 зобов`язань за Договором позики від 05 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Людмилою Іванівною за № 538, щодо передачі ОСОБА_1 . ОСОБА_3 грошових коштів на суму 22 516 500 грн. у позику.

Перед укладенням Договору купівлі-продажу від 28 березня 2017 року, іпотеку квартири було припинено на підставі заяви ОСОБА_1 про повний розрахунок між ним та ОСОБА_3 за Договором позики та про зняття іпотеки з Квартири. Після припинення зазначеної іпотеки та після укладення Договору купівлі-продажу від 28 березня 2017 року, право власності на квартиру було зареєстровано за позивачем на підставі вказаного договору купівлі-продажу, а на момент укладення договору купівлі-продажу квартири позивачу не було відомо про наявність такої іпотеки.

Вказує, що у нього є підстави вважати, що існує реальна загроза того, що ОСОБА_1 зверне стягнення на квартиру позивача, як на предмет спірного договору іпотеки, у зв`язку з чим такі дії ускладнять або взагалі зроблять неможливим виконання судового рішення в даній справі.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2025 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), шляхом заборони відчуження вказаного об`єкту нерухомого майна.

В іншій частині вимог про забезпечення позову - відмовлено.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Воротиленко О.С. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом забезпечено позову у спосіб, який заявник не заявляв. Так, позивач просив забезпечити позов шляхом заборони вчинення реєстраційних дій, тоді як суд забезпечив позов шляхом накладення арешту на квартиру.

Вказує, що наявність підстав для забезпечення позову грунтуються виключно на припущеннях позивача, без жодних ознак реальних негативних наслідків для позивача.

Посилається на те, що суд жодним чином не пересвідчився чи існує реальна ймовірність невиконання рішення суду або його утруднення виконання, враховуючи наявність інших обтяжень щодо квартири, які свідчать про фактичну неможливість вчинення будь-яких дій щодо квартири.

Зауважує, що позивач та його представник обізнані як про кримінальне провадження № 12021100000000270 від 01 квітня 2021 року так і про ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2021 року у справі № 752/8995/21 про накладення арешту на квартиру.

Позивачем не наведено жодних належних доказів того, що порушуються його права та інтереси, а відповідач ОСОБА_1 вчиняє якісь недобросовісні дії.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Селівакін І.О. просить ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, а підстави для скасування ухвали суду відсутні.

В судовому засіданні представники ОСОБА_1 - адвокати Молодоженя Н.І., Кузьменко І.Г. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

ОСОБА_2 та його представники - адвокати Пашковський Д.В., Селівакін І.О. в судове засідання не з'явилися, надіслали клопотання про відкладення розгляду справи.

Так, адвокат Селівакін І.О. звернувшись із клопотанням про відкладення розгляду справи, вказував, що він особисто перебуває на території Дніпропетровської області у зв'язку із представництвом інтересів клієнта в судовому засіданні у іншій справі, що зумовлює неможливість особистої явки адвоката в судове засідання у Київському апеляційному суду в рамках цієї судової справи.

Адвокат Пашковський Д.В. у клопотанні про відкладення розгляду справи посилався на те, що 02 липня 2026 року о 14 год. 00 хв. у Святошинському районному суді міста Києва відбудеться судове засіданні у кримінальній справі № 759/634/26, в якому він бере участь як захисник обвинуваченого ОСОБА_5 , тому через об'єктивну зайнятість в іншому судовому засіданні Пашковський Д.В. не матиме можливості прибути та взяти участь у судовому засіданні у даній справі.

Відмовляючи у задоволенні клопотання адвоката Селівакіна І.О. про відкладення розгляду справи, колегія суддів виходить із того, що згідно з частиною другою статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. Суд зауважує, що адвокат Селівакін І.О. не надав доказів на підтвердження представництва клієнта у справі № 196/1521/25 та дійсного перебування у суді в Дніпропетровській області.

Відмовляючи у задоволенні клопотання адвоката Пашковського Д.В. про відкладення розгляду справи, колегія суддів виходить із того, що згідно з частиною другою статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. Суд зауважує, що судове засіданні призначене у Святошинському районному суді міста Києва на 14 год. 00 хв., тоді як у Київському апеляційному суді на 16 год. 45 хв. Доказів не можливості прибуття у судове засідання на 16 год. 45 хв. адвокатом надано не було.

У контексті прецедентної практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine) та «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine), наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження. Обов`язок щодо належного представлення своєї позиції лежить саме на зацікавленій стороні, а не на суді.

Більше того, у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ЄСПЛ підкреслив, що право на розгляд справи упродовж розумного строку (стаття 6 Конвенції) накладає на учасників процесу обов`язок демонструвати належну сумлінність у виконанні процесуальних дій та уникати тактик, спрямованих на затягування розгляду.

Колегія суддів акцентує, що перебування особи у судовому засіданні у цей день, однак у інший час, не є безумовною причиною для відкладення правосуддя, оскільки представники позивача мали можливість брати участь у засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів (ВКЗ), проте відповідного клопотання не заявляли. Враховуючи, що апеляційний суд відповідно до статті 367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній матеріалами, і представником позивача було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому висловлену позиції сторони позивача, колегія вважає, що відкладення розгляду на термін понад два місяці призведе до необґрунтованого порушення принципу юридичної визначеності та прав апелянта. Таким чином, клопотання розцінюється судом як формальні та спрямовані на штучне зволікання із розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд вважав, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню частково в рамках заявлених позовних вимог шляхом накладення арешту на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Колегія суддів не погодилася з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 150 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Згідно п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може забезпечуватися накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» № 9 від 22 лютого 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 липня 2022 року в справі № 910/8482/18 (910/4866/21) вказано, що: «під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.

Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного суду від 14 серпня 2018 року у справі № 916/10/18, від 13 жовтня 2020 року у справі №917/273/20, від 16 лютого 2021 року у справі №910/16866/20, від 09 червня 2021 року у справі №10/5026/290/2011(925/1502/20), де зазначено, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу».

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Л.І. про визнання договору позики, договору іпотеки та розписки недійсними, в якому просив:

визнати недійсним договір позики від 05 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л.І. за реєстровим № 537;

визнати недійсним договір іпотеки від 05 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л.І. за реєстровим № 538;

визнати недійсною розписку від 07 березня 2017 року, видану та підписану ОСОБА_3 ОСОБА_1 .

У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом заборони органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, а саме: суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції реєстрації прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також відповідні повноваження щодо внесення будь-яких відомостей та/або змін з будь-яких питань до будь-яких реєстрів, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири, власником якої є позивач за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 868411980000.

Отже, позовні вимоги є немайновими, а саме - визнання недійсними договорів позики, іпотеки та визнання недійсним розписки.

В даному випадку обраний позивачем вид забезпечення позову, а також застосований судом вид забезпечення позову, за власною ініціативою, може узгоджуватися, зокрема, із вимогою майнового характеру. Однак, позовні вимоги є немайновими, а саме щодо визнання недійсними договорів та розписки.

Тобто, у даній справі накладення арешту на спірне майно та заборона вчиняти дії не узгоджується з предметом і підставами позову, позовні вимоги у справі не стосуються безпосередньо повернення чи витребування нерухомого майна у власність чи володіння позивача, відтак не мають майнового характеру, за наявності яких суд міг би забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно або забороною вчиняти дії.

Накладення арешту на квартиру за обставин цієї справи не є співмірним заходом забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами немайнового характеру, що має наслідком відсутність підстав до застосування такого заходу забезпечення позову.

За таких обставин, не застосування арешту квартири та заборони вчиняти реєстраційні дії щодо квартири не можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду, у разі задоволення позову про визнання договору позики, договору іпотеки та розписки недійсними.

Більше того, колегія суддів зауважує, що судом застосовано вид забезпечення позову, який не просив застосувати позивач, тоді як саме позивач обирає вид забезпечення позову, який вважає необхідним для фактичного виконання судового рішення в разі задоволення його позову.

Аналізуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Воротиленка О.С.; скасування ухвали Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2025 року та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Воротиленка Олександра Сергійовича - задовольнити.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 07 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: