Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №757/66413/21-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/66413/21-ц Головуючий у суді І інстанції Остапчук Т.В.

Провадження № 22-ц/824/3365/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2025 року у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Житловий комплекс«Віденський» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У грудні 2021 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Житловий комплекс «Віденський» (далі - ОСББ «ЖК «Віденський», ОСББ, Об`єднання) звернулося до суду з вказаним вище позовом, обґрунтовуючи його тим, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 , балансоутримувачем якого ОСББ «ЖК «Віденський».

Відповідно до вимог Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та рішень загальних зборів співвласників відповідачка зобов`язана здійснювати внески і платежі за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території, а також оплачувати спожиті послуги з опалення, однак цей обов`язок належним чином не виконувала, що призвело до виникнення заборгованості, загальний розмір якої станом на 01 листопада 2021 року становить 57 995,54 грн.

Оскільки відносини між сторонами є грошовим зобов`язанням, відповідачка має сплатити зазначену суму боргу з урахуванням інфляційних втрат у розмірі 6 375,48грн та 3 % річних у розмірі 1 732,51 грнвід простроченої суми заборгованості за період із жовтня 2020 року полистопад 2021 року.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2025 року позовні вимоги задоволено.

Стягнутоз ОСОБА_1 на користь ОСББ «ЖК «Віденський» заборгованість по внескам та платежам в ОСББ у розмірі 66 103,53 грн, з яких 57 995,54 грн - сума основного боргу, 6 375,48 грн - сума інфляційного збільшення, 1 732,51 грн - за користування коштами.

Стягнутоз ОСОБА_1 на користь ОСББ «ЖК «Віденський» судовий збір у розмірі 2 277,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачка порушила свої обов`язки співвласника приміщення у багатоквартирному житловому будинку, в якому створено ОСББ, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість, яка нею не спростована та підлягає стягненню в повному обсязі на користь позивача.

Відповідачка, не погодившись із вказаним судовим рішенням, звернулась з апеляційною скаргою, в якій з підстав недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач наводить суперечливі дані, зазначаючи у позовній заяві, що за період із жовтня 2020 року по вересень 2021 року включно у неї виникла заборгованість за опалення у розмірі 15 693,45 грн та 42 302,09 грн за послуги з утримання будинку.

Разом з тим, Об`єднаннявизнає і наводить у наданому розрахунку «Розшифровки нарахувань по квартирі АДРЕСА_1 » нарахування та оплати, з яких виходить, що з нарахованих 30 218,25 грн за опалення і утримання будинку за вказаний період відповідачкою було оплачено 26 563,00 грн. Відтак, різниця нарахованого позивачем та оплаченого нею боргу складає 3 655,25 грн.

Проте наведена різниця була оплачена відповідачкою у попередні періоди, оскільки в період з 01 червня 2017 року до 30 вересня 2020 року діяли тарифи 4,08 грн за 1 кв. м площі приміщення, тому з огляду на загальну площу її квартири 142,40 кв. м, щомісячний платіж складав 581,00 грн.

ОСОБА_1 в межах зазначеного періоду сплатила на користь ОСББ за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території, зокрема, за травень-вересень 2020 року 11 660,00 грн. Таким чином різниця переплаченої суми складає 8 755,00 грн (11 660,00 - 2 905,00).

Отже, різниці переплаченої суми у розмірі 8 755,00 грн за попередній період (травень-вересень 2020 року) цілком достатньо для покриття різниці між нарахованим (30 218,25 грн) та оплаченим (26 563,00 грн) розміром боргу за опалення та послуги з утримання будинку за період з жовтня 2020 року по вересень 2021 року включно.

Твердження ОСББ «ЖК «Віденський» про невиконання ОСОБА_1 угоди № 4 від 10 вересня 2020 року про реструктуризацію заборгованості за послуги з утримання будинків та прибудинкової території і центрального опалення є необґрунтованим та таким, що суперечить нормам чинного законодавства і обставинам справи.

Вищезазначена угода, на думку відповідачки, є недійсною, тому не тягне за собою жодних юридичних наслідків, окрім тих, що стосуються її недійсності, оскільки була укладена нею під впливом омани, тиску та неуповноваженою особою зі сторони Об`єднання.

Судом першої інстанції застосовано положення статей 526, 530 ЦК України, які не підлягали застосуванню, проте безпідставно не застосовано норми статей 203, 207, 215, 216, 230 ЦК України, пункти 16, 12, 14 Статуту ОСББ «ЖК «Віденський», а також допущено порушення статей 12, 81 ЦПК України.

13 листопада 2025 року до апеляційного суду від ОСББ «ЖК «Віденський» надійшов відзив на апеляційну скаргу, який колегія суддів залишила без розгляду на підставі статей 126, 360 ЦПК України з огляду на те, що він поданий з порушенням установленого судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадженнядесятиденного строку на подання такого відзивуі без порушення клопотання про поновлення цього процесуального строку.

Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 , балансоутримувачем якого ОСББ «ЖК «Віденський».

Щомісяця позивач нараховував відповідачці плату за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території згідно тарифів, затверджених рішенням загальних зборів ОСББ «ЖК «Віденський», оформленого протоколом № 2 від 22 вересня 2020 року.

10 вересня 2020 року між сторонами була укладена угода № 4 про реструктуризацію заборгованості за послуги з утримання будинків та прибудинкової території і центрального опалення між власником квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСББ «ЖК «Віденський».

Згідно із зазначеною угодою боржник ОСОБА_1 визнала та підтвердила наявність заборгованості перед ОСББ, розмір якої станом на 01 вересня 2020 року становив 53 129,89 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості «Розшифровки нарахувань по квартирі АДРЕСА_1 »за період з жовтня 2020 року по вересень 2021 року включно заборгованість відповідачки перед позивачем зі сплати внесків та платежів складає 3 655,25 грн.

Таким чином загальна сума боргу по квартирі АДРЕСА_1 станом на 01 жовтня 2021 року складає 57 995,54 грн (у тому числі з урахуванням внеску за вересень 2020 року в сумі 1 210,40 грн).

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).

Частиною першою статті 385 ЦК України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

У статті 15 цього Закону визначено, що співвласник зобов`язаний: виконувати обов`язки, передбачені статутом об`єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Статтею 20 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлено, що частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.

Відповідно до статті 23 зазначеного Закону внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.

У статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників.

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку визначено Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», який регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.

Кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника (частина друга статті 7 вказаного Закону).

У постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 466/8748/16-ц зроблено правовий висновок про те, що особа, яка є співвласником будинку, в якому створено ОСББ, зобов`язана брати участь у витратах на управління, утримання та збереження будинку, а Об`єднання наділене правом у разі нездійснення таких дій цією особою звернутися до суду з позовом про стягнення нарахованих за цими витратами платежів. Законом, іншими законодавчими актами не передбачено затвердження або погодження органами місцевого самоврядування внесків і платежів, визначених загальними зборами ОСББ.

Отже, співвласник житлового приміщення у багатоквартирному будинку, в якому створене Об`єднання несе обов`язок зі сплати внесків відповідно до прийнятих загальними зборами рішень, а також з оплати інших платежів за спожиті житлові або комунальні послуги.

Визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків та платежів співвласників будинку відноситься до виключної компетенції загальних зборів співвласників відповідно до частини дев`ятої Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», частини другої статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та згідно із законодавчо встановленим порядком голосування на зборах об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 910/6471/18.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідачка вважає, що їй не вірно була нарахована заборгованість по належній їй квартирі за період із жовтня 2020 року по вересень 2021 року включно, оскільки із нарахованих 30 218,25 грн за утримання будинку і опалення за вказаний період нею було сплачено позивачу 26 563,00 грн, а переплаченої суми у розмірі 8 755,00 грн за попередній період з травня по вересень 2020 року достатньо для покриття різниці між нарахованим (30 218,25 грн) та оплаченим (26 563,00 грн) розміром боргу за опалення та послуги з утримання будинку за спірний період в сумі 3 655,25 грн.

Проте колегія суддів не може погодитись із такими доводами апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства належить, зокрема, принцип змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їхньої переконливості. Вказане положення є головним нормативним закріпленням принципів змагальності та диспозитивності в законодавстві України.

Загальна формула принципу змагальності та диспозитивності у цивільному судочинстві закріплена у статтях 12, 13 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до принципу диспозитивності обов`язок доказування фактичних обставин, що мають значення для справи, повною мірою покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Засада змагальності сторін у судовому процесі є однією з ключових принципів правосуддя. Вона передбачає, що судовий процес є своєрідним полем змагання між сторонами - позивачем і відповідачем у цивільних справах. Головною метою цього принципу є забезпечення справедливості та об`єктивності судового процесу. Змагальність сторін у судовому процесі дозволяє кожній стороні активно захищати свої права та інтереси. Сторони мають можливість представляти свідчення, докази та аргументи на підтримку своєї позиції перед судом. Суд, зі своєї сторони, має завдання ретельно розглянути всі аргументи та докази від обох сторін та прийняти об`єктивне рішення на підставі закону.

За правилом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З матеріалів справи вбачається, що 10 вересня 2020 року між ОСББ «ЖК «Віденський» та ОСОБА_1 укладена угода № 4 про реструктуризацію заборгованості за послуги з утримання будинків та прибудинкової території і центрального опалення, відповідно до якої відповідачка як боржник визнала та підтвердила заборгованість у розмірі 53 129,89 грн перед Об`єднанням як кредитором станом на 01 вересня 2020 року.

У пункті 2 вказаної угоди відповідачка зобов`язалася сплатити зазначену суму боргу протягом одного року, починаючи з жовтня 2020 року по 4 427,49 грн в місяць.

Відповідачка разом зі сплатою зазначеної суми боргу зобов`язалася оплачувати поточні нарахування за утримання будинків та прибудинкової території, опалення, гаряче водопостачання. При проведені сплати заборгованості боржник зобов`язується посилатися в реквізитах «призначення платежу» платіжного документа на цю угоду. За відсутності чіткого формулювання призначення платежу отримані кредитором кошти зараховуються в першу чергу як оплата поточних нарахувань (пункт 3 угоди про реструктуризацію заборгованості).

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСББ «ЖК «Віденський» про визнання угоди № 4 від 10 вересня 2020 року недійсною.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 травня 2023 року у справі № 757/17000/22-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року, у задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Таким чином розмір заборгованості ОСОБА_1 перед ОСББ «ЖК «Віденський» по щомісячним внескам і платежам за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території, а також за спожиті послуги з централізованого опалення, станом на 01 вересня 2020 року встановлений укладеною між сторонами угодою № 4 про реструктуризацію відповідної заборгованості, яка є чинною, і складав 53 129,89 грн.

Відповідачка не надала суду доказів того, що вона виконала свої зобов`язання за укладеною з позивачем угодою шляхом погашення вказаної суми заборгованості у відповідності до узгодженого графіку щомісячних платежів, а долучені нею до відзиву на позовну заяву квитанції за травень-вересень 2020 року стосуються оплати послуг за період до укладення додаткової угоди № 4 від 10 вересня 2020 року.

Водночас із наданого позивачем розрахунку заборгованості по квартирі АДРЕСА_1 убачається, що початкове сальдо станом на 01 жовтня 2020 року становило 54 340,29 грн (53 129,89 грн + 1 210,40 грн внесок за вересень 2020 року).

Як встановлено судом та не заперечується відповідачкою, за період з жовтня 2020 року по вересень 2021 року включно залишок заборгованості перед позивачем зі сплати внесків та платежів складає 3 655,25 грн.

Виходячи з наведеного, загальна сума боргу відповідачки перед ОСББ вірно визначена районним судом станом на 01 жовтня 2021 року у загальному розмірі 57 995,54 грн (54 340,29 грн + 3 655,25 грн).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачка допустила невиконання вимог закону та умов укладеного договору щодо належної оплати вартості послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, а також послуги з централізованого опалення, в установлений строк та у визначеній сумі вартості цих послуг, що є підставою для стягнення з неї на користь позивача заборгованості за надані та спожиті житлово-комунальні послуги разом з інфляційними втратами та трьома процентами річних від простроченої суми боргу у загальному у розмірі 66 103,53 грн.

Твердження апеляційної скарги зводяться до власного розуміння відповідачкою обставин справи, зокрема, наслідків укладення угоди про реструктуризацію заборгованості за надані послуги після здійснення нею відповідних платежів, на які вона посилається як на підставу відсутності боргу за опалення та послуги з утримання будинку за спірний період, та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Неправильного застосування норм матеріального права та/або порушень процесуального права, які відповідно до вимог статті 376 ЦПК України могли б призвести до скасування рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідачки.

Встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов цілком законного і обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСББ «ЖК «Віденський» заборгованостіпо внескам та платежам в ОСББ у розмірі 66 103,53 грн, з яких 57 995,54 грн - сума основного боргу, 6 375,48 грн - сума інфляційних втрат та 1 732,51 грн - сума 3 % річних від простроченої суми заборгованості, нараховані за період із жовтня 2020 року полистопад 2021 року.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2025 року у даній справі - без змін.

У такому разі розподіл судових витрат відповідачки, понесених в суді апеляційної інстанції, не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній