Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №369/14265/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/9243/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

при секретарі Мудрак Р. Р.

за участі: представника позивача - адвоката Кіндрася Я. В.,

представника відповідача - адвоката Мотлях О. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укртрансгаз»

на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

у складі судді Фінагєєвої І. О.

від 19 лютого 2026 року

та за апеляційною скаргою адвоката Кіндрась Катерини Вікторівни, в інтересах ОСОБА_1 ,

на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області

у складі судді Фінагєєвої І. О.

від 16 березня 2026 року

у цивільній справі № 369/14265/24 Києво-Святошинського районного суду Київської області

за позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства «Укртрансгаз»

про визнання незаконним та скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до АТ «Укртрансгаз», в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ про накладення дисциплінарного стягнення.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідно до наказу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз» або Товариство) від 14.09.2023 № 610-К ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду старшого експерта відділу охоронних заходів департаменту охоронних заходів та співпраці з правоохоронними органами з 19.09.2023.

24 травня 2024 року т.в.о. Генерального директора АТ «Укртрансгаз» було оголошено наказ № 03-т/к «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » (далі Наказ № 03-т/к). Даний наказ було оголошено т.в.о. Генерального директора Товариства, керуючись статтями 139, 140, 147, 148, 149 Кодексу законів про працю України, враховуючи результати службового розслідування, призначеного наказом АТ «Укртрансгаз» від 07 травня 2024 року № 300, за неодноразові порушення трудової дисципліни, зафіксовані у акті службового розслідування від 17.05.2024, щодо неналежної організації заходів охорони об`єктів критичної інфраструктури Стрийського виробничого управління підземного зберігання газу АТ «Укртрансгаз» (далі - ОКІ Стрийського ВУПЗГ), зокрема, невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, передбачених пунктами 4.6, 4.12, посадової інструкції від 11.11.2022 та пунктами 4.7, 4.8, 4.12, 7.1 посадової інструкції від 22.12.2023, що негативно вплинуло на обороноздатність ОКІ Стрийського ВУПЗГ та ефективність комплексу заходів Сил оборони України у їх протиповітряному прикритті. За результатами прийняття Наказу № 02-т/к до ОСОБА_1 було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

На думку позивача, наказ про оголошення йому догани за неодноразові порушення трудової дисципліни є безпідставним і незаконним, оскільки свої посадові обов`язки він виконував сумлінно та у повному обсязі відповідно до посадової інструкції старшого експерта відділу охоронних заходів, у наказі не зазначено, коли він порушив трудові обов`язки та у чому конкретно полягає таке порушення, тобто наказ не відображає наявність в його діях складу дисциплінарного проступку.

Враховуючи наведене, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ т.в.о. Генерального директора АТ «Укртрансгаз» від 24.05.2024 № 03-т/к «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » та судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Визнано неправомірним та скасовано наказ Акціонерного товариства «Укртрансгаз» від 24 травня 2024 року № 03-т/к про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 . Стягнуто з АТ «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп. В іншій частині позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі АТ «Укртрансгаз», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Витрати відповідача по сплаті судового збору покласти на позивача.

Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про те, що посадова інструкція старшого експерта відділу охоронних заходів чітко не регламентує обсяг його повноважень, а обов`язки збігаються з обов`язками керівника. Звертає увагу на те, що посадовими інструкціями від 11.11.2022 та від 22.12.2023 чітко закріплено обов`язки ОСОБА_1 щодо контролю стану охорони, координації підрозділів охорони та підготовки документації для здійснення закупівель, а також встановлено його персональну відповідальність. Наголошує, що наказ від 24.05.2024 № 03-т/к про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани видано за результатами службового розслідування від 17.05.2024, яким зафіксовано систематичне неналежне виконання позивачем обов`язків, що негативно вплинуло на обороноздатність Стрийського виробничого управління підземного зберігання газу як об`єкта критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору. Зазначає, що плановими та позаплановими перевірками у 2023-2024 роках виявлено систематичні недоліки, а позивач як головний виконавець за резолюціями від 10.04.2024 та від 22.04.2024 у визначені терміни до 12.04.2024 та до 29.04.2024 не надав плани заходів з організації усунення недоліків. Акцентує на тому, що за участю позивача не виконано у повному обсязі інвестиційні проєкти у сфері безпеки на 2023 рік, зокрема проєкт GST.SO.0351 по руху грошових коштів станом на 01.01.2024 не виконано на 73,3 %, станом на 01.04.2024 - на 64 %, а інвестиційну програму Оператора газосховищ станом на 01.01.2024 не виконано на 79,4 %, станом на 01.04.2024 - на 69,1 %. Вважає, що заходи дисциплінарного стягнення застосовано у відповідності до статей 139, 147, 149 КЗпП України, а суд першої інстанції безпідставно проігнорував докази відповідача, порушивши статті 12, 76-81, 89, 263 ЦПК України.

В апеляційній скарзі адвокат Кіндрась К. В., в інтересах ОСОБА_1 , в частині оскарження ухвали від 16.03.2026 вважає зазначене судове рішення незаконним та ухваленим із порушенням норм процесуального права. Зазначає, що в тексті позовної заяви від серпня 2024 року відповідно до вимог статті 175 ЦПК України було наведено попередній орієнтовний розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 грн. Звертає увагу на те, що 05.12.2025 через систему «Електронний суд» представником було своєчасно подано заяву на підтвердження витрат у розмірі 64 000 грн разом із належними доказами, а саме договором від 12.08.2024, актом наданих послуг від 20.11.2025 та платіжною інструкцією від 21.11.2025 № 851523625 на суму 24 000 грн. Наголошує, що суд першої інстанції в рішенні від 19.02.2026 безпідставно вказав про відсутність у матеріалах справи такої заяви, проте в оскаржуваній ухвалі від 16.03.2026 сам суперечливо підтвердив факт її отримання судом 05.12.2025. Вказує, що суд помилково відмовив в ухваленні додаткового рішення в порядку статті 270 ЦПК України, застосувавши надмірний формалізм, що призвело до порушення його прав на професійну правничу допомогу, гарантованих статтею 59 Конституції України та статтею 137 ЦПК України.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач Акціонерне товариство «Укртрансгаз» зазначає, що ухвала суду від 16.03.2026 є законною, оскільки питання розподілу судових витрат було повноцінно розглянуте та вирішене в основному рішенні від 19.02.2026, що виключає підстави для застосування статті 270 ЦПК України. Відповідач наголошує, що розгляд заяви про додаткове рішення без повідомлення учасників справи прямо передбачений процесуальним законом, а вимоги про стягнення додаткових 10 000 грн за апеляційний розгляд є передчасними, документально необґрунтованими та свідчать про зловживання процесуальними правами.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу на рішення суду із викладених у ній підстав та доводів, та заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача на ухвалу суду від 16 березня 2026 року.

Представник позивача проти задоволення скарги заперечив, посилаючись на її безпідставність, просив залишити рішення без змін; підтримав апеляційну скаргу на ухвалу суду від 16 березня 2026 року із викладених у скарзі підстав та доводів.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування наказу про застосування дисциплінарного стягнення, суд першої інстанції виходив із того, що посадова інструкція старшого експерта відділу чітко не регламентує обсяг його повноважень, а покладені на нього обов`язки значною мірою збігаються з обов`язками начальника відділу. Встановивши, що відповідачем не надано доказів наявності чіткого переліку покладених на позивача трудових обов`язків у частині його участі в організації системи охоронних заходів та меж його персональної відповідальності, суд дійшов висновку про неможливість визначити обсяг інформації, якою позивач мав володіти, та про відсутність у його діях складу дисциплінарного проступку як обов`язкової умови для притягнення до відповідальності за статтями 147-149 КЗпП України.

Водночас, відмовляючи у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у сумі 64 000 грн в основному рішенні від 19.02.2026, суд першої інстанції керувався тим, що в матеріалах справи відсутня заява представника позивача про намір подати такі докази до закінчення розгляду справи в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Відмовляючи надалі в ухваленні додаткового рішення ухвалою від 16.03.2026, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги представника позивача про стягнення витрат на правову допомогу вже були вирішені та розглянуті в рішенні від 19.02.2026. Встановивши, що зазначене питання виходить за межі правового регулювання статті 270 ЦПК України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви, оскільки додаткове судове рішення не може змінювати суті основного рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про застосування дисциплінарного стягнення з наступних підстав.

Правове регулювання відносин у сфері забезпечення трудової дисципліни та притягнення працівників до відповідальності базується на імперативних приписах матеріального права, котрі містяться у Кодексі законів про працю України (КЗпП України). Відповідно до статті 139 цього Кодексу працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни. Винне, протиправне невиконання чи неналежне виконання цих обов`язків становить склад дисциплінарного проступку та є правовою підставою для застосування роботодавцем заходів дисциплінарного впливу. Статтею 147 викладено вичерпний перелік дисциплінарних стягнень, серед яких догана є заходом оперативної та офіційної негативної оцінки поведінки працівника, що виконує виражену оціночну функцію. За своєю правовою природою догана орієнтована на корегування мотивації працівника в напрямі сумлінної праці, а не на застосування прихованих матеріальних санкцій чи перекладання на нього фінансових та операційних ризиків діяльності підприємства.

Матеріально-правове забезпечення законності накладення такого стягнення обмежене гарантіями, зафіксованими статтями 148 та 149 КЗпП України, які вимагають від роботодавця суворого дотримання принципу пропорційності та обов`язкового встановлення всіх елементів складу дисциплінарного проступку. Обов`язок доказування наявності складу дисциплінарного проступку та вини особи повністю покладається на роботодавця (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 22.07.2020 у справі № 554/9493/17).

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що підставою для видання оскаржуваного наказу від 24.05.2024 № 03-т/к став акт службового розслідування від 17.05.2024 щодо неналежної організації заходів охорони об`єктів критичної інфраструктури Стрийського виробничого управління підземного зберігання газу. Позивачу ставиться в провину невиконання обов`язків, передбачених пунктами 4.6, 4.12 посадової інструкції від 11.11.2022 та пунктами 4.7, 4.8, 4.12, 7.1 посадової інструкції від 22.12.2023.

Проте, як правильно встановив суд першої інстанції, ані в оскаржуваному наказі, ані в акті службового розслідування не зазначено, коли саме мали місце конкретні факти невиконання або неналежного виконання ОСОБА_1 його посадових обов`язків та у чому конкретно полягав його персональний винний проступок. Роботодавець обмежився загальними посиланнями на незадовільний стан охорони об`єктів за результатами перевірок, проведених Департаментом безпеки Компанії, та на загальні показники невиконання інвестиційних проектів за напрямом безпеки.

Такий підхід суперечить сутності дисциплінарної відповідальності. Для правомірного накладення стягнення необхідна наявність чіткої сукупності елементів складу проступку, де ключовим є встановлення персональної вини працівника у невиконанні конкретного завдання, що входить до його безпосередніх обов`язків (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 22.07.2020 у справі № 554/9493/17).

Посилання апелянта на пункти посадових інструкцій позивача щодо контролю стану охорони та підготовки документації для закупівель не спростовують висновків суду першої інстанції. Зміст зазначених інструкцій вказує на те, що обов`язки старшого експерта мають узагальнений характер і суттєво перетинаються з функціями начальника відділу, якому позивач безпосередньо підпорядкований. За умови наявності у відділі кількох аналогічних спеціалістів, роботодавець мав довести надання позивачу чітких персональних письмових чи усних розпоряджень щодо усунення конкретних недоліків на Стрийському виробничому управлінні підземного зберігання газу або покладення на нього одноосібної відповідальності за реалізацію конкретних інвестиційних проектів. Доказів надання таких індивідуальних завдань відповідач суду не надав.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що позивач не брав безпосередньої участі у проведенні перевірок організації та стану охорони об`єктів у березні та квітні 2024 року, за результатами яких складено довідки про виявлені недоліки. Натомість, участь позивача у планових перевірочних заходах у січні та лютому 2024 року завершувалася направленням відповідних листів суб`єктам охоронної діяльності про посилення режимів та проведення інструктажів, що свідчить про виконання ним поточних обов`язків у межах компетенції.

Щодо тверджень апелянта про невиконання позивачем розпоряджень т.в.о. Генерального директора про надання планів усунення недоліків у терміни до 12.04.2024 та до 29.04.2024, судова колегія зазначає, що матеріали службового розслідування не містять беззаперечних доказів доведення цих резолюцій до безпосереднього відома позивача як головного виконавця із визначенням чіткого алгоритму його дій. Сама по собі наявність резолюції на бланку документа без належної фіксації її доведення до виконавця не може автоматично свідчити про винне порушення працівником трудової дисципліни.

Невиконання планових показників інвестиційних проектів Товариства у розмірах 73,3 % чи 64 % також є загальним результатом господарської діяльності підприємства та його профільних департаментів, зокрема департаменту матеріально-технічного забезпечення, і не може бути поставлено у вину одноособово старшому експерту відділу охоронних заходів без доведення його прямого умислу або недбалості при підготовці конкретного пакету тендерної документації.

Таким чином, відповідач не виконав покладеного на нього обов`язку доказування та не надав належних і достатніх доказів на підтвердження наявності в діях позивача повного складу дисциплінарного проступку. Оскільки оголошення догани на підставі узагальнених та абстрактних звинувачень без конкретизації часу, місця та суті проступку є неприпустимим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у частині скасування наказу № 03-т/к від 24.05.2024.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції вибірково підійшов до оцінки доказів та проігнорував позицію відповідача, відхиляються колегією суддів, оскільки суд надав детальну правову оцінку акту службового розслідування та посадовим інструкціям, які є ключовими документами у цій справі. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, судом першої інстанції не допущено. Рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим.

Стосовно апеляційної скарги представника позивача на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 березня 2026 року про відмову в ухваленні додаткового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, яким вирішуються виключно ті вимоги, які взагалі не були розглянуті та оцінені основним рішенням суду (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 18.10.2023 у справі № 447/3950/21).

Як вбачається з матеріалів справи та тексту рішення суду першої інстанції від 19 лютого 2026 року, суд безпосередньо в мотивувальній частині цього рішення розглянув вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 64 000 грн та дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення через недотримання порядку завчасного сповіщення. Таким чином, питання розподілу судових витрат було предметом безпосереднього розгляду та вирішення судом в основному рішенні. Незалежно від правильності чи помилковості висновків суду по суті відмови, сам факт вирішення цього питання виключає можливість застосування механізму додаткового рішення в порядку статті 270 Цивільного процесуального кодексу України.

У разі незгоди з висновками суду щодо відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу в основному рішенні, сторона мала право оскаржити в апеляційному порядку саме рішення суду першої інстанції у відповідній частині, а не ініціювати процедуру ухвалення додаткового рішення, оскільки додаткове рішення не може змінювати суті або переглядати висновки основного судового акта (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 607/6424/20).

Враховуючи, що за заявою від 03.03.2026 представник позивача фактично прохав суд першої інстанції про переоцінку та зміну висновків, які вже містилися в рішенні від 19 лютого 2026 року, суд дійшов законного висновку про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення та правомірно відмовив у задоволенні заяви ухвалою від 16 березня 2026 року, а тому оскаржувана ухвала від 16 березня 2026 року є законною та підлягає залишенню без змін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянтів по суті спору та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Отже оскаржуване рішення та ухвала суду першої інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судових рішень та задоволення апеляційних скарг не встановлені.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» та апеляційну скаргу адвоката Кіндрась Катерини Вікторівни, в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 лютого 2026 року та ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 07 липня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов