Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №370/2598/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/10811/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

при секретарі Мудрак Р. Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Семенової Світлани Миколаївни, в інтересах ОСОБА_1 ,

на рішення Макарівського районного суду Київської області у складі судді Білоцької Л. В.

від 09 березня 2026 року

та на додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області

у складі судді Білоцької Л. В.

від 23 березня 2026 року

у цивільній справі № 370/2598/23 Макарівського районного суду Київської області

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу, визнання спільним сумісним майном, стягнення грошової компенсації вартості спільного сумісного майна, витребування з незаконного володіння майна,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, в обґрунтування вимог якого зазначала, що приблизно на початку 2005 року вона почала зустрічатись із ОСОБА_1 , а вже з кінця 2005 року вони почали проживати однією сім`єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу. Також позивачка вказувала, що у період з 2005 по 2009 роки сторони проживали разом у студентському гуртожитку Київського славістичного університету по вулиці Тростянецькій у місті Києві, а в період з 2009 по 2017 роки - в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачка стверджувала, що стосунки між нею та відповідачем повністю ґрунтувалися на спільному побуті, взаємній відповідальності, підтримці, спільному вирішенні фінансових питань, проведенні дозвілля та подорожей, що притаманно чоловіку та жінки, які будують сім`ю. На підтвердження факту проживання однією сім`єю ОСОБА_2 посилалася на систематичні перерахування значних сум коштів на картковий рахунок відповідача, надання йому готівкових коштів для придбання будинку, купівлі будівельних матеріалів та оплати ремонтних робіт у вказаному будинку. Зазначала, що 25 травня 2015 року за спільні сімейні кошти сторони придбали земельну ділянку, яка розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, село Колонщина, кадастровий номер 3222782601:01:003:0138, та недобудований будинок на ній за 25 000 доларів США, що станом на дату придбання за офіційним курсом Національного банку України складало 521 000,00 грн. Стверджувала, що 08 листопада 2017 року за спільні сімейні кошти та внаслідок спільної праці було повністю завершено будівництво, ремонт будинку та облаштування прибудинкової території, після чого сторони переїхали та до останнього часу проживали разом у вказаному приватному будинку. 22 лютого 2022 року ОСОБА_2 та відповідач виїхали до будинку її батьків у Львівську область, а пізніше, у березні 2022 року, прямо від батьків позивачка відправилась за кордон до Республіки Польща, а звідти до Федеративної Республіки Німеччина, де й проживає досі, залишивши всі особисті речі у будинку. Приблизно в середині липня 2022 року ОСОБА_2 повернулась до України та 16 липня 2022 року уклала офіційний шлюб із відповідачем. Після цього, у жовтні 2022 року, відповідач також переїхав проживати до Німеччини. Починаючи з березня 2023 року відповідач виїхав проживати окремо за адресою: АДРЕСА_2 , а вже з травня 2023 року його поведінка стосовно позивачки змінилася, він почав поводитись стримано та ігнорував близькість. Станом на дату звернення до суду з цим позовом шлюб між сторонами розірваний не був. 05 вересня 2023 року відповідач продав вказаний будинок та земельну ділянку громадянину ОСОБА_3 разом з особистими речами ОСОБА_2 , доступу до яких вона наразі не має. Позивачка зазначала, що продаж спільного сумісного нерухомого майна відповідач здійснив без її відома та згоди, а отримані кошти не були використані в інтересах сім`ї та були від неї приховані.

Просила встановити факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю чоловіка і жінки без укладення шлюбу з 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набутого під час спільного проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без укладення шлюбу:

- земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер: 3222782601:01:003:0138;

- приватний будинок за адресою АДРЕСА_3 , кадастровий номер: 3222782601:01:003:0138;

- Телевізор діагональ 70; Телевізор на 2 поверсі будинку, в спальні, діагональ 40; Миючий пилосос; Робот-пилосос МІ Robot; Холодильник LG; Мікрохвильова піч Gorenjе; Гриль Теfal; Пилосос сухий; Пральня машина; Газонокосарка; кондиціонери в 2 спальнях на другому поверсі; Диван у вітальній; Диван у прохідній кімнаті 1-го поверху; Столик та 2 барні крісла; Полиця навісна для передпокою; Коврики, покривала, одіяла, подушки, штори, скатертини, карнизи, дзеркала.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію 1/2 вартості спільного сумісного нерухомого та рухомого майна у сумі 2 684 850,00 грн.

Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 09 березня 2026 року позов задоволено частково.

Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю чоловіка і жінки без укладення шлюбу з 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набутого під час спільного проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без укладення шлюбу:

- земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер: 3222782601:01:003:0138;

- приватний будинок за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер: 3222782601:01:003:0138.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію 1/2 вартості спільного сумісного нерухомого майна у сумі 2 625 500,00 грн.

В задоволенні іншої частини вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 16 383,93 грн.

Додатковим рішенням Макарівського районного суду Київської області від 23 березня 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 174 203 грн 11 коп.

В апеляційній скарзі адвокат Семенова С. М., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду від 09 березня 2026 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити; додаткове рішення від 23.03.2026 скасувати ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у стягненні з ОСОБА_1 судових витрат. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.

Зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та безпідставно встановив факт спільного проживання сторін однією сім`єю з 2005 року по 16.07.2022, поклавшись виключно на покази свідків та суперечливі фотознімки. Звертає увагу на те, що земельна ділянка була придбана 25.05.2015 за 55 900,00 грн, а коробка будинку зведена ТОВ «Будівельна група «Євродім» за 12 700,00 доларів США виключно за рахунок особистих коштів його батька, що підтверджується платіжними дорученнями АТ «УкрСиббанк» та зафіксовано в нотаріальному договорі, де покупець заявив про перебування поза фактичними шлюбними відносинами. Підкреслює, що в період придбання ділянки та будівництва з вересня 2014 року по вересень 2015 року позивачка перебувала в Нідерландах і не мала фінансової можливості брати участь у купівлі майна, що підтвердила в суді її мати, свідок ОСОБА_4 . Вказує на процесуальні порушення, оскільки суд направляв повістки за місцем його реєстрації в Україні, ігноруючи відомості про його проживання в Німеччині, чим порушив норми статей 130, 502 ЦПК України. Також апелянт зазначає, що судова експертиза виконана з порушенням закону експертом ОСОБА_5 , який не є штатним працівником визначеної судом установи, а ринкова вартість у сумі 5 034 000,00 грн ґрунтується на припущеннях та оголошеннях в інтернеті, а не на реальних нотаріальних угодах. Щодо додаткового рішення, апелянт наголошує на неподанні позивачкою попереднього розрахунку витрат на правничу допомогу у розмірі 159 000,00 грн, відсутності підпису керівника та печатки на ордері адвоката Камінської І. В., а також наявних розбіжностях у сумах оплати експертизи.

Адвокат Камінська І. В., в інтересах ОСОБА_2 , подала відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що доводи скаржника є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а оскаржувані рішення є законними і справедливими. Звертає увагу, що відповідач повністю реалізував свої процесуальні права, оскільки суд 04.08.2025 повернувся до підготовчого провадження, після чого представник відповідача подала відзив та брала участь у розгляді справи. Наголошує, що факт сімейних відносин з 2005 року підтверджений сукупністю доказів, зокрема проживанням в одній кімнаті гуртожитку, спільним наймом квартири по вулиці Коперника з 2009 по 2017 рік, придбанням автомобіля за кредитні кошти позивачки та системними переказами коштів на картку відповідача у сумі 744 539,00 грн для облаштування будинку.

У відповіді на відзив представник відповідача знову підкреслив, що тимчасове проживання позивачки за кордоном та відсутність її підпису на договорі оренди квартири виключають наявність спільного побуту й бюджету, а рішення суду ґрунтується на припущеннях, що прямо порушує частину шосту статті 81 ЦПК України.

В судове засідання суду апеляційної інстанції учасники не з`явились.

Представник позивача направила клопотання про відкладення, посилаючи на неможливість прибуття у зв`язку із перебуванням у щорічній відпустці по 03 червня 2026 року включно. Колегія суддів ухвалила залишити зазначене клопотання без задоволення, адже причини неявки визнані неповажними оскільки щорічна відпустка представника закінчилася задовго до дати судового засідання, призначеного на 02 липня 2026 року, що свідчить про відсутність об`єктивних перешкод для її явки.

Представник відповідача направила клопотання про відкладення, вказуючи на неможливість прибуття у засідання у зв`язку із перебуванням на стаціонарному лікуванні. Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів визнала наведені представником відповідача причини неявки також неповажними та відмовила в його задоволенні через відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається. Долучене до клопотання направлення на лікування, виписане 15.06.2026 та дійсне до 15.06.2027, за своєю правовою природою є лише рекомендацією для госпіталізації та не є документом, що підтверджує факт реального перебування особи на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров`я станом на 02.07.2026. Окрім того, представнику відповідача судом було забезпечено право на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, проте цим правом вона також не скористалася.

Відповідно до частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Враховуючи, що учасники справи про час та місце розгляду спору сповіщені своєчасно та належним чином, об`єктивні докази поважності причин неявки в судове засідання відсутні, колегія суддів, керуючись частиною другою статті 372 ЦПК України, дійшла висновку, що відсутність сторін не перешкоджає апеляційному перегляду справи, у зв`язку з чим ухвалила здійснити розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 25.05.2015 між Кропивницьким О. С., що діяв в інтересах ОСОБА_6 , та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, що зареєстрований в реєстрі за № 1544.

Згідно п. 1 Договору, на умовах, передбачених цим договором, ОСОБА_1 прийняв у власність (купив) земельну ділянку, площею 0,0559 га, що знаходиться за адресою: село Колонщина Макарівського району Київської області, цільове призначення якої: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); кадастровий номер земельної ділянки: 3222782601:01:003:0138. Земельна ділянка складається з угідь: під житловою забудовою одно-та двоповерховою - 0,0559 га.

Відповідно до п. 15 Договору Представнику продавця - ОСОБА_7 доведено до відома зміст письмової заяви Покупця про те, що Покупець - ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі не перебуває (не одружений), та ні з ким не проживає однією сім`єю та грошові кошти, що сплачуються ним за купівлю вказаної у цьому договорі земельної ділянки не є спільною сумісною власністю, а є його особистою приватною власністю. Вказана заява зберігається у справах приватного нотаріуса, який посвідчив цей договір.

25.05.2015 ОСОБА_1 та ТОА «Будівельна група «Євродім» уклали договір доручення № ПО-36/250515, відповідно до якого ОСОБА_1 доручив будівництво об`єкту нерухомості, а саме п. 1.2 Договору - індивідуального житлового будинку будівництво якого буде здійснюватися за визначеною у Додатку № 4 до цього договору адресою. Згідно Додатку № 4 до договору доручення № ПО-36/250515, п. 1. адреса, за якою буде здійснюватися будівництво об`єкту нерухомості: Макарівський р-н с. Колонщина, кадастровий номер ділянки: 3222782601:01:003:0138. У додатку № 4 до Договору, визначені суми оплати, які ОСОБА_1 був зобов`язаний перераховувати за будівництво будинку.

17.06.2015 ОСОБА_1 , як замовнику, сектором містобудування та архітектури Макарівської райдержадміністрації виданий будівельний паспорт житлового будинку в АДРЕСА_3 , серія ЕР № 085861. По завершенню будівництва будинок було введено в експлуатацію та ОСОБА_1 у вересні 2017 року видано технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_4 . У даному паспорті замовником технічної інвентаризації зазначено ОСОБА_1 .

Відповідно до Довідки № 1092 від 06.11.2017 виданої сільським головою Колонщинської сільської ради Макарівського району Київської області, житловому будинку, який належить ОСОБА_1 , присвоєна адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідно до Довідки № 1093 від 06.11.2017 виданої сільським головою Колонщинської сільської ради Макарівського району Київської області, житловий будинок, який належить ОСОБА_1 , що розташований за адресою АДРЕСА_3 , дійсно побудований на земельній ділянці площею 0,0559 га, кадастровий номер: 3222782601:01:003:0138.

16.07.2022 Голосіївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 (а.с. 25 том 1).

05.09.2023 право власності на земельну ділянку з житловим будинком за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровано за ОСОБА_3 . Підставою державної реєстрації вказано: договір купівлі-продажу, серія та номер: 2340, виданий 05.09.2023, видавник: Ольшевський В. С., приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області (а.с. 54 том 1).

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_2 вважала, що її право на частку в майні, набутому за час тривалого проживання сторін однією сім`єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу, порушене його одностороннім відчуженням відповідачем без її відома та згоди.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами з кінця 2005 року по 16.07.2022 існували усталені фактичні шлюбні відносини, які за своїми ознаками притаманні подружжю. Встановивши, що позивачка та відповідач тривалий час спільно проживали в університетському гуртожитку, орендованій квартирі та збудованому будинку, вели спільне господарство й мали спільний бюджет, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог на підставі статті 74 Сімейного кодексу України. Суд поклав в основу рішення фотознімки, виписки з карткових рахунків про перерахування позивачкою колійок та значних сум відповідачу, медичні документи й показання свідків, які підтверджували реальність сімейних відносин сторін. Встановивши, що спірне майно було набуте за час спільного проживання, суд дійшов висновку про поширення на нього презумпції спільності права власності подружжя. Встановивши факт відчуження відповідачем будинку та земельної ділянки без відома та згоди позивачки, суд дійшов висновку про стягнення на її користь грошової компенсації половини вартості майна відповідно до висновку експерта. Ухвалюючи додаткове рішення, суд виходив із того, що витрати позивачки на професійну правничу допомогу й проведення судової експертизи у сумі 174 203,11 грн підлягають розподілу між сторонами. Встановивши повне документальне підтвердження обсягу наданих адвокатських послуг та експертного дослідження, суд дійшов висновку про стягнення вказаних витрат з відповідача.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками, оскільки суд першої інстанції припустився неправильного застосування норм матеріального права, зокрема статей 57, 60 та 74 Сімейного кодексу України, а також порушив норми процесуального права щодо повноти дослідження доказів та стандартів доказування, встановлених статтями 12, 76-89 ЦПК України.

Згідно з положеннями статті 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Проте для застосування вказаної норми права обов`язковим є встановлення судом не лише факту близьких чи романтичних стосунків, а саме сукупності ознак сім`ї, а саме: спільного проживання, спільного побуту, спільного бюджету та формування майна в інтересах сім`ї за рахунок спільної праці чи спільних коштів саме на момент набуття оспорюваного майна (правовий висновок у постанові Верховного Суду України від 20.02.2012 у справі № 6-97цс11).

Для правильного вирішення спору цієї категорії суду належало першочергово визначити предмет доказування, який охоплює встановлення точного періоду фактичних шлюбних відносин, наявність ознак створення родинного союзу, факт спільного ведення господарства та, що є визначальним, наявність спільного бюджету, з якого акумулювалися кошти для інвестування в нерухомість. Зазначені матеріально-правові параметри взаємин чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу вимагають від сторони позивачки надання беззаперечних і несуперечливих доказів, які б демонстрували не просто спільне проведення дозвілля, а реальне існування економічного та побутового фундаменту сім`ї. Обов`язок доказування цих обставин відповідно до вимог процесуального законодавства покладається виключно на позивачку, яка заявляє вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю, оскільки де-юре майно, зареєстроване на ім`я одного з потенційних членів фактичного подружжя до укладення офіційного шлюбу, охоплюється презумпцією особистої приватної власності. Зважаючи на приписи Сімейного кодексу України, та вимоги щодо розподілу тягаря доказування, визначені ЦПК України, суду першої інстанції належало оцінити вірогідність та достатність кожного доказу в їхній сукупності, уникаючи передчасних висновків на основі винятково зовнішнього сприйняття стосунків сторін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) сформульовано правовий висновок, відповідно до якого, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно як установити обсяг спільного нажитого майна, так і обов`язково з`ясувати точний час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільного побуту; взаємних прав та обов`язків (статті 3, 74 СК України).

Колегія суддів також вважає, що встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визначення правового режиму майна не можуть розглядатися відірвано від точного часу акумулювання грошових коштів та безпосереднього моменту правового набуття спірного об`єкта. Усі наявні в матеріалах справи докази та фактичні обставини повинні досліджуватися у контексті первинного юридичного походження майна. Будь-які докази, що відображають характер відносин сторін, їхній спільний побут чи фінансові трансакції у наступні роки, не мають зворотної сили, не можуть нівелювати презумпцію особистої приватної власності та не є правовою підставою для ретроспективної зміни юридичного статусу майна, яке на момент свого створення та реєстрації за усіма ознаками було особистим активом одного з них.

Здійснюючи аналіз показань свідків, допитаних під час розгляду справи, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції припустився порушення вимог статей 76-80, 89, 90 ЦПК України, безпідставно надавши усному доказуванню перевагу над первинними фінансовими та нотаріальними документами. Матеріали справи свідчать, що свідчення, надані з боку позивачки, є суперечливими, внутрішньо неузгодженими та за своєю правовою природою не можуть слугувати належними доказами виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя.

Зокрема, оцінюючи показання свідка ОСОБА_4 , яка є матір`ю позивачки, колегія суддів констатує, що її твердження про проживання сторін однією сім`єю з 2005 року у студентському гуртожитку та ведення спільного побуту спростовуються іншими матеріалами справи. Твердження про те, що відповідач проживав в одній кімнаті з позивачкою та ще двома чи трьома дівчатами, вказує лише на наявність близьких романтичних стосунків закоханої пари, проте юридично не підтверджує створення сім`ї, наявність спільного бюджету чи формування майна в інтересах родинного союзу. Більше того, щодо джерела походження коштів на придбання будинку у 2015 році свідок ОСОБА_4 під присягою зазначила, що донька їй повідомила, що ОСОБА_8 заробив ці гроші у свого батька, це є його особисті фінанси і він самостійно за власні кошти придбав цей об`єкт. Також, свідок прямо визнала, що їй не відомо, чи вкладала ОСОБА_9 особисті кошти у розбудову чи придбання зазначеного нерухомого майна. Таким чином, показання найближчого родича позивачки підтвердили позицію відповідача про набуття спірного майна за рахунок його особистої приватної власності та фінансової допомоги його батьків.

Аналізуючи свідчення свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , колегія суддів зазначає, що їхні висновки про існування «фактичного шлюбу» ґрунтуються виключно на суб`єктивному емоційному сприйнятті зовнішніх ознак стосунків сторін. Те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 разом відвідували компанії, святкували особисті події та носили обручки до офіційної реєстрації шлюбу, свідчить про сталі близькі стосунки чоловіка та жінки, але не є беззаперечним доказом ведення спільного господарства та формування спільного бюджету на момент укладення оспорюваних майнових угод. Окрім того, свідок ОСОБА_11 підтвердила, що в період з 2017 по 2019 роки в будинку тривалий час проживали сторонні особи, зокрема товариші відповідача ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які допомагали йому з будівництвом. Це підтверджує аргументи скаржника про те, що будинок перебував у стані тривалого незавершеного будівництва та косметичного ремонту і не використовувався як ізольоване житло для проживання фактичної сім`ї у той період, який суд першої інстанції безпідставно визнав як період усталеного сімейного побуту.

На противагу цьому, показання свідків сторони відповідача ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які є батьками відповідача, є послідовними, логічно узгодженими та повністю корелюють матеріалами справи. Свідок ОСОБА_14 під присягою заперечив факт проживання сина з позивачкою у гуртожитку, зазначивши, що особисто відвідував його в кімнаті, де ОСОБА_8 проживав разом із хлопцями ОСОБА_12 та ОСОБА_16 . Батько відповідача детально описав процес вибору земельної ділянки у селі Колонщина у 2015 році, укладення договору з ТОВ «Будівельна група «Євродім» та послідовне фінансування будівництва коробки будинку на суму 11 200 доларів США плюс 500 доларів США винагороди, що повністю підтверджується наданими суду квитанціями та платіжними дорученнями АТ «УкрСиббанк». Свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 одностайно засвідчили, що позивачка ОСОБА_2 не брала жодної участі в купівлі землі чи будівництві об`єкта, а дизайн і внутрішнє оздоблення з дерева виконувалися силами батька та залучених ним робітників, що у контексті обставин безперервного перебування позивачки в період з вересня 2014 року по вересень 2015 року за кордоном у Нідерландах, повністю виключає можливість її активної участі в веденні спільного господарства та організації будівельного процесу в Україні у цей конкретний проміжок часу.

Щодо пояснень самої позивачки ОСОБА_2 , наданих суду по суті спору, колегія суддів зазначає, що її твердження про передачу відповідачу 5 000 євро для оформлення документів та її особисту участь у розробці дизайну будинку носять характер декларативний характер, оскільки вони не підтверджені жодним належним, допустимим та достовірним письмовим фінансовим документом чи банківським переказом за 2015 рік. Подальші перекази коштів на картку відповідача, які здійснювалися позивачкою починаючи з 2017 року, не можуть вважатися доказом спільного придбання нерухомого майна, оскільки ці трансакції здійснені після набуття право власності на ділянку та фактичної побудови будинку у 2015 році.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що показання свідків сторони позивачки є недостатніми для спростування презумпції особистої приватної власності відповідача на майно, набуте ним до реєстрації шлюбу за рахунок цільових фінансових коштів його батьків. Самі лише показання свідків про дружнє чи близьке спілкування сторін не можуть слугувати єдиною підставою для визнання майна спільною сумісною власністю фактичного подружжя, а тому суд першої інстанції припустився помилки, поклавши ці суперечливі свідчення в основу оскаржуваного рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, право власності на спірну земельну ділянку було набуто відповідачем 25.05.2015 на підставі договору купівлі-продажу, а будівництво індивідуального житлового будинку здійснювалося на підставі договору доручення від 25.05.2015, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Будівельна група «Євродім». Будівельні роботи за вказаним договором були завершені, а об`єкт переданий замовнику 30.08.2015.

У цей період, а саме з вересня 2014 року по вересень 2015 року включно, позивачка ОСОБА_2 безперервно перебувала за межами України, проживаючи та працюючи у Нідерландах, що виключає можливість її фізичної участі у виборі майна, організації будівництва чи веденні спільного господарства господарським методом у вказаний проміжок часу. Сама позивачка під час надання пояснень у судовому засіданні підтвердила, що на момент її від`їзду за кордон у вересні 2014 року у сторін взагалі не було коштів для придбання нерухомості, а про початок будівництва будинку відповідач повідомив їй телефоном влітку 2015 року, зазначивши, що кошти на це надає його батько.

Зазначена обставина повністю підтверджується послідовними показами свідка ОСОБА_4 (матері позивачки), яка під присягою засвідчила, що донька після повернення з Нідерландів у 2015 році прямо вказала, що будинок придбаний та побудований ОСОБА_1 за його власні кошти, які він заробив у батька. Крім того, матеріали справи містять оригінали платіжних доручень АТ «УкрСиббанк» за травень, червень, липень та серпень 2015 року, з яких чітко вбачається, що оплату за купівлю земельної ділянки та виконання будівельних робіт перед ТОВ «Будівельна група «Євродім» здійснював батько відповідача - ОСОБА_14 , зазначаючи у призначення платежу, що оплата проводиться за ОСОБА_1 (а.с. 21-34, т. 3).

Суд першої інстанції безпідставно поставився критично до вказаних письмових фінансових документів, необґрунтовано зазначивши, що вони нібито не стосуються предмета спору. Натомість письмові банківські документи у сукупності із нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 25.05.2015, у пункті 15 якого покупець офіційно заявив, що не перебуває у фактичних шлюбних відносинах, а кошти є його особистою приватною власністю, мають вищу юридичну силу та превалюють над узагальненими показаннями свідків сторони позивачки, які зводилися до констатації дружнього спілкування та спільного проведення дозвілля сторін. Самі лише показання свідків та спільні фотознімки не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання майна спільною сумісною власністю.

Наявні у матеріалах справи виписки з банківських рахунків позивачки, які свідчать про перерахування нею коштів на картку відповідача, охоплюють період з 2017 по 2023 роки, тобто значно пізніше після того, як спірне нерухоме майно було повністю сформоване, оплачене та введене в експлуатацію. Подальші фінансові перекази між сторонами, не доводять факт їхнього спільного волевиявлення на придбання майна у 2015 році за рахунок спільного бюджету. Навіть у разі участі одного з членів фактичного подружжя у подальшому ремонті чи поліпшенні будинку, який є особистою власністю іншого, це може бути підставою для грошових вимог щодо стягнення безпідставно набутих коштів або компенсації витрат, проте не змінює правовий режим самого нерухомого майна з особистого на спільний сумісний режим подружжя.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу. Оскільки офіційний шлюб між сторонами був зареєстрований лише 16.07.2022, а спірне майно (земельна ділянка та житловий будинок) було повністю набуте, зведене та зареєстроване за відповідачем у 2015-2017 роках за рахунок особистих коштів відповідача та фінансової допомоги його батьків, вказані об`єкти нерухомості є особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Зважаючи на те, що майно належить відповідачу на праві особистої приватної власності, він мав повне право розпорядитися ним на власний розсуд без згоди позивачки шляхом укладення договору купівлі-продажу від 05.09.2023 з третьою особою, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання майна спільним сумісним та стягнення грошової компенсації є абсолютно безпідставними та не підлягають задоволенню.

Оскільки рішення суду першої інстанції по суті спору ухвалене при невідповідності висновків суду фактичним обставина, з порушенням норм процесуального права, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові. Ухвалене судом додаткове рішення від 23 березня 2026 року про стягнення з відповідача судових витрат у сумі 174 203,11 грн також втрачає силу та підлягає скасуванню, а всі судові витрати за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій відповідно до вимог статті 141 ЦПК України виключно на позивачку.

Відповідно, сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 20 934,00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу адвоката Семенової Світлани Миколаївни, в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 березня 2026 року та додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 23 березня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу, визнання спільним сумісним майном, стягнення грошової компенсації вартості спільного сумісного майна, витребування з незаконного володіння майна - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 20 934,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 07 липня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов