Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №373/1020/26 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2026 року м. Київ

Справа №373/1020/26

Апеляційне провадження №22-ц/824/11126/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Липченко О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Переяславського міськрайонного суду Київської області про забезпечення позову, постановлену під головуванням судді Залеської А.О. 23 березня 2026 року в м. Переяслав,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ Слобожанщина», ОСОБА_1 , треті особи: Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України, ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В

Короткий зміст позовних вимог.

У березні 2026 року ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, у якому просила:

- визнати недійсним договір комісії №5676/25/000635 від 02 квітня 2025 року укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «ТБ Слобожанщина»;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №5676/25/000635 від 03 квітня 2025 року, укладений між ТОВ «ТБ Слобожанщина» та ОСОБА_3 ;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 транспортний засіб марки «RENAULT», модель «ZOE», номер VIN: НОМЕР_1 , 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 ;

- стягнути з відповідачів солідарно понесені позивачем судові витрати.

Одночасно з позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просила:

§ накласти арешт на автомобіль марки «RENAULT», модель «ZOE», номер VIN: НОМЕР_1 , червоного кольору, 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , що зареєстрований за ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_3 );

§ встановити заборону ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам користуватися, розпоряджатися та відчужувати (укладати договори купівлі-продажу, міни, дарування, застави, оренди тощо) автомобіль марки «RENAULT», модель «ZOE», VIN: НОМЕР_1 , 2017 р.в., д.н.з. НОМЕР_2 .

Заяву обґрунтовано тим, що автомобіль, про витребування якого з чужого незаконного володіння заявлено позивачем, є рухомим майном, що вибуло з володіння власника (позивачки) поза її волею, у незаконний спосіб, внаслідок укладання недійсного договору комісії, а потім і договору купівлі-продажу.

Забезпечення позову обґрунтовує тим, що не дивлячись на те, що вказаний автомобіль фактично є предметом кримінального правопорушення у кримінальному провадженні № 12025111100001239, однак арешт на нього не накладено, тобто існує загроза втрати, пошкодження, знищення або відчуження вказаного транспортного засобу.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Переяславського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2026 року заяву представника позивача про забезпечення позову - задоволено.

Накладено арешт на автомобіль марки «RENAULT», модель «ZOE», ідентифікаційний номер VIN: НОМЕР_1 , червоного кольору, 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , що зареєстрований за ОСОБА_1 та заборонено ОСОБА_1 та будь-який іншим особам користуватися, розпоряджатися та відчужувати (укладати договори купівлі-продажу, міни, дарування, застави, оренди тощо) автомобіль марки «RENAULT», модель «ZOE», номер VIN: НОМЕР_1 , червоного кольору, 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 .

Ухвала мотивована тим, що накладення арешту на спірне майно та встановлення заборони користування та розпорядження ним забезпечить досягнення цілей та мети судочинства, сприятиме дієвості судового розгляду у цій справі. Суд дійшов висновку, що зазначені у заяві заходи забезпечення позову є співмірними з позовними вимогами, ефективними та необхідними, з огляду на предмет спору та обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги. Невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у випадку, якщо воно буде ухвалене на користь позивача.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги.

Не погодилася із ухвалою суду першої інстанції відповідач ОСОБА_1 , її представником - адвокатом Брусом С.М., подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою.

В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що під час вирішення питання щодо наявності підстав для забезпечення позову суд першої інстанції не врахував необґрунтованості заявленого позивачем клопотання, не надав належної оцінки відсутності доказів та фактичним обставинам справи, а також зауважив щодо надмірності вжитих заходів, що призвело до безпідставного та неправомірного порушення прав скаржника у зв'язку із вжиттям заходів забезпечення позову.

Посилається на те, що позивачем не було надано належного обґрунтування причин звернення із заявою про забезпечення позову та не було доведено належними допустимими доказами необхідності вжиття судом відповідних заходів.

Вважає, що вжиті заходи забезпечення (арешт та заборона користування, володіння і розпорядження транспортним засобом) є очевидно неспівмірним та надмірним, оскільки вони повністю позбавляють скаржника (власника автомобіля) права користування транспортним засобом, що є істотним втручанням у його право власності.

Звертає увагу, що кожного тижня (з понеділка по п'ятницю) має відвозити та забирати доньку зі школи, яка знаходиться в м. Золотоноша Черкаської області, що на відстані близько 20 км від місця фактичного проживання їхньої родини у селі Піщане Золотоніського району Черкаської області. А тому такий спосіб забезпечення позову заборона користування транспортним засобом вважає надмірним. Вказує, що вона придбала автомобіль на законних підставах, за відплатним договором і є його правомірним власником.

Зазначає, що приймаючи рішення про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції послався на наявність кримінального провадження як на підставу забезпечення позову, водночас скаржниця не є учасником зазначеного кримінального провадження, тож сам факт існування кримінального провадження без встановлення безпосередньої причетності скаржника не може бути підставою для обмеження її права власності.

На підставі викладеного, просить скасувати ухвалу Переяславського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2026 року та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Кроловецька О.С. в інтересах ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Зазначає, що оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу Головний сервісний центр МВС України поновити строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, долучити відзив до матеріалів справи, по суті забезпечення позову вказує лише на фактичне виконання ухвали суду щодо арешту спірного транспортного засобу.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Брус С.М. просили апеляційну скаргу задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_5 - адвокат Кроловецька О.С. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, судом про розгляд справи повідомлялися у встановленому законом порядку, а тому у відповідності до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з такого.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що у березні 2026 року ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом, у якому просила визнати недійсними договір комісії №5676/25/000635 від 02 квітня 2025 року між ОСОБА_2 та ТОВ «ТБ Слобожанщина», договір купівлі-продажу транспортного засобу №5676/25/000635 від 03 квітня 2025 року, між ТОВ «ТБ Слобожанщина» та ОСОБА_3 ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 транспортний засіб марки «RENAULT», модель «ZOE», номер VIN: НОМЕР_1 , 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 .

20 березня 2026 року судом зареєстровано заяву про забезпечення позову, в якій ОСОБА_2 просила накласти арешт на автомобіль марки «RENAULT», модель «ZOE», номер VIN: НОМЕР_1 , червоного кольору, 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , що зареєстрований за ОСОБА_1 ; встановити заборону ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам користуватися, розпоряджатися та відчужувати (укладати договори купівлі-продажу, міни, дарування, застави, оренди тощо) автомобіль марки «RENAULT», модель «ZOE», VIN: НОМЕР_1 , 2017 р.в., д.н.з. НОМЕР_2 .

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у випадку, якщо воно буде ухвалене на користь позивача. При цьому суд вважав такі заходи ефективними, співмірними та необхідними, з огляду на предмет спору та обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги.

Проте колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Застосовані норми права.

Згідно ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обрати такий спосіб, який у найбільшій мірі спрямований на забезпечення предмету спору.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.

Така правова позиція також висловлена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 04 травня 2022 року у справі № 175/3514/19.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Така правова позиція висловлена Верховним Судом неодноразово, зокрема, в постанові від 06 липня 2022 року у справі № 354/1616/21.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Відповідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом також неодноразово, зокрема, в постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 285/4519/21-ц.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.

З висновку Верховного Суду наведеного у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 646/1660/20 вбачається, що заборона експлуатації спірним транспортним засобом не може вплинути на виконання рішення суду у разі задоволення позову та суперечить конструкції забезпечення позову.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд

З наведених обставин справи вбачається, що предметом спору у цій справі є транспортний засіб марки «RENAULT», модель «ZOE», VIN: НОМЕР_1 , щодо якого були укладені оспорювані договори та висунута вимога про витребування у відповідача, як з чужого незаконного володіння. Позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння мають майновий характер, а судове рішення у разі задоволення таких вимог передбачає примусове виконання - вилучення автомобіля у відповідача та передачу його позивачу. А тому слід погодитись з висновком суду першої інстанції про доцільність застосування такого способу забезпечення позову як арешт спірного майна та заборону його відчуження.

Проте застосовуючи такий захід забезпечення позову, як заборона користування транспортним засобом, суд першої інстанції не врахував його правової природи та ступеня втручання у права відповідача, незаконність яких наразі не встановлена. Зазначений захід є крайньою та найбільш обмежувальною формою забезпечення у спорах щодо рухомого майна, оскільки він повністю позбавляє володільця можливості експлуатувати річ за її прямим цільовим призначенням.

За загальним правилом, заборона користування майном є виправданою та легітимною лише у виняткових випадках - зокрема, якщо існує реальна, підтверджена належними доказами загроза приховування майна, його навмисного розкомплектування, знищення чи такого критичного зносу внаслідок експлуатації, що призведе до повної втрати його вартості чи ліквідності.

Проте матеріали справи не містять, а позивачем не надано жодних доказів на підтвердження наявності ризиків недобросовісної поведінки відповідача щодо фізичного збереження автомобіля. Відповідач використовує спірний автомобіль як засіб пересування для щоденних соціально-побутових потреб сім`ї.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що накладений судом першої інстанції арешт на автомобіль марки «RENAULT», модель «ZOE», VIN: НОМЕР_1 , є цілком достатнім, адекватним заходом, який повністю виключає ризик зміни власника майна, його перереєстрації на третіх осіб чи приховування від примусового стягнення, що в повній мірі гарантує відсутність ускладнення розгляду справи та виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позову.

Натомість заборона користування вказаним транспортним засобом є очевидно неспівмірним, покладає на співвідповідача надмірний особистий тягар.

Водночас колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині того, що вжиття заходів забезпечення позову є взагалі безпідставним, оскільки вона є законним і добросовісним власником, який придбав автомобіль за відплатним договором, оскільки питання добросовісності набуття майна, законності оспорюваних правочинів, а також обставини вибуття автомобіля поза волею позивача, як власника, становлять предмет доказування під час розгляду спору по суті. На стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не вправі зумовлювати його результати та оцінювати обґрунтованість позовних вимог по суті.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, за своїм змістом не спростовують вищевказаних висновків апеляційного суду, не впливають на правильність встановлення фактичних обставин на даній стадії процесу та не дають підстав для інших висновків щодо законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення в частині накладення арешту.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене вище, слід змінити ухвалу суду в частині забезпечення позову шляхом заборони користування спірним майном, виключивши вказану заборону з її тексту. В решті ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки постановлена з дотриманням інших норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги в цій частині її висновків не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Переяславського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2026 року змінити, виключивши заборону користування транспортним засобом марки «RENAULT», модель «ZOE», номер VIN: НОМЕР_1 , червоного кольору, 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 .

В решті ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: О.В. Желепа

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 03 липня 2026 року.