Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №761/24613/23 — Київський апеляційний суд

справа № 761/24613/23 головуючий у суді І інстанції Мальцева Д.О.

провадження № 22-ц/824/6733/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданнів місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Федоровою Світланою Вадимівною на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», треті особи: Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень Херсонської обл., в АРК та м. Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про скасування арешту на майно,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», треті особи: Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень Херсонської обл., в АРК та м. Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про скасування арешту на майно, у якому просила: скасувати обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 накладений Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області на підставі постанови про накладення арешту та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 43854286 виданої 03.07.2014, видавник: відділ примусового виконання рішень, та зареєстровано 08.07.2014 (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: 14296561 від 08.07.2014), реєстратором: Єременко Андрієм Миколайовичем Голопристанське міськрайонне управління юстиції у Херсонській області, Херсонська обл., обтяжувач: відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області, об`єкт обтяження: все майно, тип обтяження: арешт нерухомого майна, все майно, номер запису про обтяження: 6262538 (спеціальний розділ).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем було отримано інформацію про існування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію обтяження було прийнято на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 43854286, виданої 03.07.2014 відділом примусового виконання рішень (рішення про держжавну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 14296561 від 08.07.2014 16:58:46, Єременко Андрій Миколайович, Голопристанське міськрайонне управління юстиції у Херсонскій області, Херсонська обл.) Орган державної влади, обтяжувач: Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хрсонській області, код ЄДРПОУ: 34906368, країна реєстрації: Україна, адреса: Україна, 73003, Херсонська область, м. Херсон, вул. Карла Маркса, 42/14.

08.10.2021 року через свого представника позивач звернулась до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (надалі-Відділ примусового виконання рішень) із заявою про зняття арешту з майна.

Із відповіді Відділу примусового виконання рішень (лист від 28.10.2021 року вих.№23470/2) було з`ясовано, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Херсонській області перебувало виконавче провадження НОМЕР_2 за виконавчим листом №361/356/14-ц, виданим 23.04.2014 року Броварським міськрайонним судом Київської області на виконання заочного судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором.

В межах зазначеного виконавчого провадження державним виконавцем 03.07.2014 року було винесено постанову про накладення арешту на все майно боржника в межах суми стягнення.

05.02.2015 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу з підстав, передбачених пунктом 9 частини першоїї статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21 квітня 1999 року, що діяв на момент завершення виконавчого провадження.

Як зазначає позивач, враховуючи те, що постанова про повернення виконавчого документу ПАТ КБ «Надра» як стягувачу у ВП НОМЕР_2 була винесена державним виконавцем 05.02.2015 року, то відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про виконавче провадження» №606-XIV, річний строк, встановлений статтею 22 цього Закону для повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання, сплив 05.02.2016 року.

Жодної заяви щодо поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання Броварським міськрайонним судом Київської області у справі №361/356/14-ц не розглядалось.

Таким чином виконавчі дії були завершені з моменту завершення виконавчого провадження.

Таким чином, станом на сьогодні відсутні будь-які виконавчі провадження, де ОСОБА_1 , є боржником, що підтверджується витягом автоматизовано системи виконавчого провадження.

Зазначає, що наявність арешту на все належне їй майно перешкоджає вільно реалізувати свої права щодо придбання та подальшого розпорядження своїм правом власності, що стало підставою для звернення до суду.

03.10.2023 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву із викладеними запереченнями проти неї.

04.10.2023 року ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Києва задоволено заяву представника позивача ПАТ «КБ «Надра»,виведення з ринку якого здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо - адвоката Музичук Лесі Василівни про залучення у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» (ЄДРПОУ: 40696815, вул. Автотранспортна, 2, офіс 205, м. Дніпро, 49089) та залучено до участі у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень Херсонської обл., в АРК та м. Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування арешту на майно на стороні відповідача ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» (ЄДРПОУ: 40696815, вул. Автотранспортна, 2, офіс 205, м. Дніпро, 49089).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2025 року у задоволені позовних вимог було відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, 06 січня 2026 року представницею ОСОБА_1 - адвокаткою Федоровою С.В. через систему «Електронний суд» було подано апеляційну скаргу, у якій останній послався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення неправильного рішення, а тому просила рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2025 року у справі №761/24613/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Так, в обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що постанова про повернення виконавчого документу ПАТ КБ «Надра» як стягувачу у ВП НОМЕР_2 була винесена державним виконавцем 05.02.2015 року, то відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІУ річний строк, встановлений статтею 22 цього Закону для повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання, сплив 05.02.2016 року.

Жодної заяви щодо поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання Броварським міськрайонним судом Київської області у справі №361/356/14-ц не розглядалось.

Таким чином виконавчі дії були завершені з моменту завершення виконавчого провадження.

Протягом тривалого часу (вже понад 10 років) відповідачем ПАТ КБ «Надра» не вчинено жодних дій, які були б спрямовані на бажання поновити виконавче провадження та застосувати заходи примусового стягнення боргу. Тривала бездіяльність відповідача підтверджує відсутність необхідності у застосуванні арешту.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Так, предметом позовної заяви не є оскарження дій чи рішень державного реєстратора щодо реєстрації речових прав на конкретно визначене майно, а також не є предметом спору скасування запису про проведену державну реєстрацію прав, що регулювалося б статтею 26 зазначеного Закону.

Спеціальним законом, що регулює діяльність державного виконавця як державного реєстратора при накладенні/знятті арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень є Закон України «Про виконавче провадження».

Таким чином, застосування до спірних правовідносин норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є безпідставним, а отже мають місце порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Крім цього, апелянт вказує, що судом не надано оцінки тому факту, що відповідач у своєму відзиві повідомив про відсутність у нього прав вимог до позивача з 2020 року, у зв`язку з тим, що усі належні йому права було ним реалізовано на публічних торгах під час продажу активів.

Наведене підтверджує тривалу відсутність як виконавчого провадження, так і майнових претензій до позивача з боку стягувача (АТ КБ «НАДРА»), на користь якого накладено арешт.

Правонаступник відповідача - ТОВ «Дніпрофінансгруп» не подавав заяви щодо заміни сторони стягувача, та не заявляв до позивача жодних вимог. Про те, що відповідачем продано відповідний актив, позивач дізналася лише з оскаржуваного рішення суду у цій справі.

А отже, суд виніс оскаржуване рішення без повного з`ясування обставин справи, що мають значення для справи.

Відтак, на думку апелянта суд першої інстанції не прийняв до уваги, що питання зняття арешту ставиться не у зв`язку з порушенням порядку його накладення виконавцем, а у зв`язку з порушенням прав власності позивача та відсутністю підстав для збереження такого арешту. Позивач звернулася до суду за захистом свого цивільного права.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року поновлено строк на оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Федоровою Світланою Вадимівною на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», треті особи: Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень Херсонської обл., в АРК та м. Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про скасування арешту на майно.

22 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» представником ПАТ «КБ «Надра» - Музичук Л.В. було подано відзив на позовну заяву.

Так, представник зазначила, що за даними ЄОІС ПАТ «КБ «Надра» між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ПАБ «КБ «Надра» був укладений кредитний договір від 15.06.2007 № 54/П/56/2007-840.

За даними ЄОІС ПАТ «КБ «Надра» право вимоги за даним кредитним договором було відступлено ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» (ЄДРПОУ 40696815) у складі лоту GL48N718070.

Представник звертає увагу, що у зв`язку із викладенням статті 26 Закону про державну реєстрацію прав у новій редакції відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, наразі чинне законодавство взагалі не передбачає скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а навпаки визначає, що такі відомості не підлягають скасуванню або вилученню.

Аналогічні за змістом висновки щодо застосування статті 26 Закону про державну реєстрацію прав у новій редакції при вирішенні спорів у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, №905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 18.11.2020 у справі № 154/883/19-ц, від 13.10.2021 у справі №161/15629/19.

Викладене свідчить, що з 16.01.2020 законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак позивачем обрано невірний спосіб судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Враховуючи, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Наявність заборгованості підтверджена рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2014 по справі № 361/356/14-ц, яке набуло законної сили та не оскаржувалось сторонами.

Таким чином, твердження позивача про те, що у неї відсутні будь-які зобов`язання та вона не являється учасником жодних виконавчих проваджень, доказів виконання зобов`язань також не надано, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні позовної заяви.

Відтак, представник Банку просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17.10.2025, рішення суду залишити без змін.

Крім цього, представник Банку просив поновити строк на подачу відзиву посилаючись на воєнний стан та тривоги.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року справу призначено до розгляду в суді апеляційної інстанції з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні представник апелянта підтримала доводи апеляційної скарги.

Інші учасники справи, в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань від них не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Також колегією суддів під час судового розгляду було розглянуто клопотання представника апелянта щодо залучення третьої особи, а саме: ТОВ «Брайт Інвест», яке протокольною ухвалою апеляційного суду залишено без задоволення, оскільки представником не було долучено судових рішень, що вказане товариство є новим правонаступником ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп».

Окрім цього, апеляційним судом було розглянуто клопотання Дніпровського Міжрегіонального управління Міністерства про заміну третьої особи у справі №761/24613/23 з відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Херсонської області, в АРК та м. Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Колегією суддів протокольною ухвалою суду у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено, у зв`язку з тим, що оскільки вказана особа не залучалась до розгляду справи у судді першої інстанції, процесуальних дій щодо її заміни не вчинялось, відсутні підстави для її заміни, оскільки остання не є учасником справи.

Заслухавши думку представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Щодо прийняття відзиву на апеляційну скаргу.

Так, колегія суддів встановила, що 22 квітня 2026 року через підсистему ЄСІТС «Електронний Суд» представником ПАТ «КБ «Надра» - Музичук Л.В. було подано відзив на апеляційну скаргу у якому представник просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та просила рішення першої інстанції залишити в силі та одночасно просила поновити строк на подачу відзиву посилаючись на військовий стан та постійні повітряні тривоги, що впливають на строки подання процесуальних документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою про відкриття апеляційного провадження від 07 квітня 2026 року встановлено строк у п`ять днів з дня отримання копії ухвали для подання відзиву та повідомлено, що дана апеляційна скарга подана через систему «Електронний суд». Дану ухвалу Банком було отримано 09 квітня 2026 року, однак відзив подано 22 квітня 2026 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЦПК України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, встановлюються судом.

У статті 122 ЦПК України визначено, що строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно з частиною 1 ст. 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встанволеного судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Згідно зі ст. 123 ЦПК України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

У статті 126 ЦПК України визначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, право на подання відзиву на позовну заяву може бути реалізовано виключно у строк, встановлений судом для його подання, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії.

Згідно зі ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Враховуючи доводи представника Банку, колегія суддів дійшла висновку про залишення відзиву без розгляду, у зв`язку з тим, що причини вказані заявником не є поважними, отже стороною належним чином необґрунтовано підстав для поновлення строків, які було чітко визначені судом.

Щодо висновків суду першої інстанції.

Так, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог зазначив, що з 16.01.2020 законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак позивачем обрано невірний спосіб судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Відтак, пославшись на зазначене, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, у зв`язку з тим, що позов є необґрунтованим, а позивачем невірно обрано спосіб захисту.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не може повною мірою погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду означеним вище вимогам не відповідає, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон №606-XIV) (у редакції, чинній на час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону №606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 57 Закону №606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Аналогічні положення містяться і у статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII.

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону №1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна боржника проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Такий висновок щодо процесуального порядку захисту прав боржників у виконавчому провадженні викладено у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі №712/12136/18.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов помилкового висновку щодо підстав відмови у задоволенні позовних вимог, вказавши як невірно обраний спосіб захисту посилаючись на статтю 26 Закону про державну реєстрацію прав у новій редакції відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, оскільки у даному випадку вірним є передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, оскільки правовий статус позивача є саме боржник і в межах виконавчого провадження щодо неї було накладено арешт.

На рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому Розділом VII ЦПК України, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому Розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження».

Така позиція також узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 04 червня 2025 року в справі №756/8592/24.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції вірно відмовивши у задоволені позовних вимог помилково вказав підстави такої відмови, колегія суддів прийшла до висновку, що дане рішення підлягає зміні у частині мотивів відмови щодо невірно обраного способу захисту позивачем.

Відтак, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представницею - адвокаткою Федоровою Світланою Вадимівною на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2025 року - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2025 року - змінити у мотивувальній частині, виклавши його в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 03 липня 2026 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова