Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №754/9126/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 754/9126/25 Головуючий у І інстанції Зотько Т.А.

Провадження №22-ц/824/6680/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

ІменемУкраїни

17 червня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,

за участі секретаря Кононової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Кисель Анни Сергіївни на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року у справі за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року позивач звернувся до суду з даним позовом, обґрунтування якого зазначав, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме: з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води; з 01 листопада 2021 року КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води, зокрема будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачі є споживачами послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року споживачем послуг з ТЕ/ПГВ.

Позивачем зазначено, що відповідачі від послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року від послуг з ТЕ/ПГВ, у встановленому чинним законодавством порядку, не відмовлялись, проте у порушення вимог чинного законодавства у сфері комунальних послуг своєчасно не сплачували за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, яка за період з 01 травня 2018 року по 31 березня 2025 року складає 90923,56 грн, з яких: за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 51838,06 грн, заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 5181,11 грн, за період з 01 листопада 2021 року заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 31348,41 грн, заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 436,59 грн.

Також позивачем вказано, що у відповідача існує заборгованість за абонентське обслуговування: у період до 31 жовтня 2021 року зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 49,02 грн, зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн, за період з 01 листопада 2021 року з плати за абонентське обслуговування з послуг постачання теплової енергії у розмірі 1357,57 грн, з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 712,80 грн.

Крім того, позивач на підставі Договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18 укладеного між ПАТ «Київенерго» та позивачем набув право вимоги до відповідачів з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення в розмірі 29300,00 грн та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн.

Також, позивач вважає, що він має право відповідно до вимог ст. 625 ЦК України на стягнення з відповідачів 3 % річних, інфляційних втрат та пені на суму простроченої заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго»:

заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 29 300,00 грн;

інфляційну складову боргу у розмірі 4 248,50 грн, три відсотки річних у розмірі 1 023,49 грн;

заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 51 838,06 грн;

інфляційну складову боргу у розмірі 7 516,52 грн, три відсотки річних у розмірі 1 810,78 грн;

заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води розмірі 5 181,11 грн;

інфляційну складову боргу у розмірі 751,26 гривні, три відсотки річних у розмірі 180,98 грн;

заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 31 348,41 грн;

інфляційну складову боргу у розмірі 3 316,00 грн, три відсотки річних у розмірі 776,58 грн, пеня у розмірі 450,60 грн;

заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 436,59 грн;

інфляційну складову боргу у розмірі 17,03 грн, три відсотки річних у розмірі 4,10 грн, пеня у розмірі 2,14 грн;

заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 357,57 грн;

заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 712,80 грн;

заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 49,02 грн.

Також, позивач просив стягнути на свою користь судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3 028,00 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 29 300,00 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 4 248,50 грн, три відсотки річних у розмірі 1 023,49 грн; заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 51 838,06 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 7 516,52 грн, три відсотки річних у розмірі 1 810,78 грн, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води розмірі 5 181,11 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 751,26 грн, три відсотки річних у розмірі 180,98 грн, заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 31 348,41 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 3 316,00 грн, три відсотки річних у розмірі 776,58 грн, пеня у розмірі 450,60 грн; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 436,59 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 17,03 грн, три відсотки річних у розмірі 4,10 грн, пеня у розмірі 2,14 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 357,57 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 712,80 грн, заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 49,02 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» витрати понесені по сплаті судового збору у розмірі по 1 514,00 грн з кожного з відповідачів.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Кисель А.С. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції висновки про обґрунтованість позовних вимог викладено без застосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, а саме без врахування:

- ч. 2, 3 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»;

- п. 7, 24, 28 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 830;

- п. 8, 29 Правил надання послуги з постачання гарячої води, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року № 1182;

- п. 3, 4 розділу І, п. 3 розділу ІІІ, п. 1, 2 розділу VI, п. 2 розділу IX Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово комунального господарства України від 22.11.2018 року № 315 в частині неврахування показників вузлів розподільного обліку під час здійснення розрахунку.

Вказує на те, що під час звернення до суду з позовом позивачем не було враховано наявності у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , вузлів розподільного обліку (лічильників) теплової енергії та гарячого водопостачання.

В апеляційній скарзі звертає увагу на те, що контрольне зняття показників вузлів розподільного обліку теплової енергії та гарячої води не проводилось та, як наслідок, перерахунки не здійснювались. Позивачем не дотримано обов`язку щодо щорічного контрольного зняття показників вузлів обліку. Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, взагалі не містить інформації про показання приладів розподільного обліку за будь-який період споживання, з огляду на що очевидним є те, що розрахунок здійснювався не у відповідності до показань приладів розподільчого обліку.

Таким чином, на думку представника апелянтів, позивач обмежив право відповідачів здійснювати оплату вартості фактично отриманої теплової енергії (опалення та гарячого водопостачання) відповідно до даних встановлених вузлів розподільного обліку, що не враховано судом першої інстанції та не відображено в оскаржуваному рішенні.

Крім того, позивачем не надано належних доказів, які б відображали обсяг споживання послуг та вірність розрахунків щодо оплати відповідних послуг. Сам по собі розрахунок заборгованості, складений одноособово позивачем, не є доказом наявності заборгованості. В розрахунку позивачем взагалі помилкового вказано про відсутність вузлів розподільного обліку у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

Також, в апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Кисель А.С. просить стягнути з позивача на користь відповідачів судові витрати у вигляді судового збору та витрати на професійну правничу допомогу понесенні під час апеляційного розгляду даної справи.

02 квітня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду, через засоби поштового зв`язку, від представника КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» - Банецького Б.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року залишити без змін.

В обґрунтування відзиву зазначив, що факт підключення будинку до централізованого опалення та постачання гарячої води в спірний період підтверджується нарядами на включення та відключення, які наявні в матеріалах справи, актом прийняття теплового вузла на облік, актом про готовність вузла комерційного обліку до роботи та оформленими відомостями обліку споживання теплової енергії мешканців будинку за адресою відповідачів.

Вказує на те, що квартира за адресою відповідачів під`єднана до внутрішньо-будинкової системи теплопостачання, а отже, вони, є споживачем послуг з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води.

Відповідачі від послуг централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялись.

Щодо заперечень сторони відповідачів про з приводу неправомірного нарахування заборгованості, представника КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» - Банецького Б.І. у відзиві зазначає, що з заявами до позивача про перерахунок заборгованості в спірний період відповідачі, як власники квартири, не звертались.

В судовому засіданні представник КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» - Банецький Б.І. висловив свої заперечення щодо доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їхній представник- адвокат Кисель А.С. в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені в установленому законом порядку.

Матеріали справи містять докази належного повідомлення представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Кисель А.С., а саме звіт про доставку вихідної кореспонденції суду сформовані автоматично через систему АСЕД «Апеляція».

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 повідомлялись про розгляд даної справи в суді апеляційної інстанції через засоби поштового зв`язку, шляхом направлення судових повісток-повідомлень про виклик до Київського апеляційного суду.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Апеляційний суд, заслухавши думку учасника даної справи, що з`явився в судове засідання, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи у відсутність осіб, належних чином повідомлених про розгляд справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі є споживачами послуг, які надаються позивачем, однак свої зобов`язання з оплати послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води не виконують належним чином, внаслідок чого у них утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Ч. 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Спірні правовідносини виникли з приводу несплати споживачами наданих позивачем житлово-комунальних послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання квартири АДРЕСА_3 .

Відповідачі зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_4 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні ( ОСОБА_1 зареєстрований з 30.05.2013, ОСОБА_2 - з 23.04.2015).

Таким чином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є споживачами послуг з централізованого опалення та гарячої води, які надавалися ПАТ «Київенерго», а у подальшому правонаступником ПАТ «Київенерго» - КП «Київтеплоенерго».

Вказані правовідносини регулюються, зокрема, Законом України від 24 червня 2004 року № 1875-IV«Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон 1875-IV), який втратив чинність 01 травня 2019 року, а також Законом України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII (у чинній редакції на час розгляду справи у суді).

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (ч. 2 ст. 19 Закону).

За визначенням Закону 1875-IV власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абз. 7 ч. 1 ст. 1 Закону). А споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абз. 14 ч. 1 ст. 1 Закону).

У відповідності до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII (у чинній редакції) індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до абз. 6 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII (у чинній редакції на час розгляду справи у суді) плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, а відповідно до ст. 25 вищезазначеного Закону, у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.

Відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, централізоване опалення це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV (який втратив чинність 01 травня 2019 року) споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV (який втратив чинність 01 травня 2019 року) обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Подібні за змістом норми закріплено у п. 1 ч. 1, п. 5 ч. 2 ст. 7 чинної редакції Закону України «Про житлово-комунальні послуги»№ 2189-VIII.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору не позбавляє споживача (власника) обов`язку оплачувати надані йому послуги.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), підстав для відступу від них колегія суддів не вбачає.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, свідчать про те, що ПАТ «Київенерго» визначено обов`язковим виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності згідно Закону України № 1198-VII від 10.04.2014 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» з 01 липня 2014 року.

Із матеріалів справи вбачається, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» укладено договір № 603-18 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого відбулось відступлення права грошової вимоги до споживачів (юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців) теплової енергії, комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, у частині їх зобов`язання оплатити неустойку (пеня та/або штраф), 3% річних, інфляційні нарахування, судові та інші витрати, витрати на адвокатські послуги, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням, що нараховані та/або виникли після дати укладання цього договору та/або можуть бути нараховані та/або виникнути після дати укладення цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачами обов`язків з оплати спожитої теплової енергії та/або комунальних послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води та є предметом судового розгляду або підтверджені судовими рішеннями, як такі, що підлягають стягненню із споживача.

У Додатку № 1 (перелік боржників, вимоги до яких було передано до суду) до вказаного договору, серед боржників зазначено відповідача (ОСОБА_1).

11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та Комунальним підприємством (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладено Договір №602-18 про відступлення права вимоги (цесії) (далі Договір цесії), за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед Кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період 01 серпня 2018 року до дати укладення цього договору. Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у Додатку № 1 та Додатку № 2 до цього договору.

З Додатків № 1, 2 (перелік споживачів послуг централізованого опалення, гарячого водопостачання та зобов`язань, право вимоги яких відступається) до вказаного договору, серед боржників зазначено відповідача (ОСОБА_1).

Договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630, був опублікований в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

За змістом ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

У тих випадках, коли закон не встановлює обов`язковість певної форми, сторони можуть обирати її на власний розсуд, але в межах чинного законодавства.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Таким чином, якщо умови усного договору виконуються сторонами, то він вважається укладеним, а умови прийнятими обома сторонами.

За змістом ч.1 ст.633 ЦК України договір про надання комунальних послуг є публічним договором.

Відповідно до вимог закону споживачі зобов`язані вносити плату за житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Ч. 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки, згідно з ч. 2 ст. 641 ЦК України, реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу, є запрошенням укласти договір (оферту), якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях, то відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її приєднання (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживачів від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо вони фактично користуються ними зі згоди постачальника послуг.

Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц та постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

Будинок за адресою: АДРЕСА_1 , під`єднаний до мереж тепло-водопостачання, тобто, мешканці квартир, що розташовані в будинку, є споживачами послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.

Квартира АДРЕСА_3 під`єднана до внутрішньо будинкової системи теплопостачання, що підтверджується наявними в матеріалах доказами.

Із наданих позивачем письмових доказів, які не спростовані стороною відповідачів, вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстовані в квартирі, за якою закріплений особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Отже, відповідачі є споживачами наданих позивачем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

Документальних підтверджень, у тому числі підписаних споживачем та виконавцем послуг актів-претензій, як це передбачено ст. 27 «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII, щодо ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості послуг матеріали справи не містять і сторона відповідача під час судового розгляду справи таких доказів не надала.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Ч. 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Посилаючись на те, що на правовідносини, що виникли між учасниками справи, поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог КП «Київтеплоенерго» про стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачі свої зобов`язання з оплати послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води не виконували неналежним чином, внаслідок чого, відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, за період з 01 травня 2028 року по 31 березня 2025 року наявна заборгованість у сумі 90923,56 грн.

Крім того, у відповідачів виникли заборгованість за абонентське обслуговування: у період до 31 жовтня 2021 року зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 49,02 грн, зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн, за період з 01 листопада 2021 року з плати за абонентське обслуговування з послуг постачання теплової енергії у розмірі 1357,57 грн, з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 712,80 грн.

Також, на підставі Договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18 укладеного між ПАТ «Київенерго» та позивачем набув право вимоги до відповідачів з оплати спожитих до 01 травня 2018 року.

Оскільки, відповідачі прострочили виконання грошового зобов`язання, тому на вимогу кредитора у них виник обов`язок по сплаті позивачу суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми інфляційних нарахувань.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що відповідачі у справі у розумінні положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII є споживачами послуг, відтак зобов`язані сплачувати за отримані фактично послуги, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги є обґрунтованим та підлягає задоволенню. Зокрема судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та зроблено обґрунтований висновок про те, що із відповідачів підлягає стягненню борг з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.

Належних та допустимих доказів на підтвердження фактів ненадання або надання комунальних послуг неналежної якості, оформлення претензії у відповідності до ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIIIматеріали справи не містять.Доказів того, що у зазначений період послуги, що надає позивач, відповідачем не споживались, надано не було.

Із заявою про те, що відповідачі не проживають за вказаною адресою, останні до позивача не звертались, у визначеному законом порядку від надання послуг не відмовлялись.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі зареєстровані у зазначеній вище квартирі, а тому є споживачами наданих позивачем послуг у цій квартирі.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення ухвалене без урахування наявності у квартирі № 143 було лічильників теплової енергії та гарячого водопостачання, не можуть бути взяті до уваги, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п.п. 18, 20, 30 Правил, споживач зобовязаний оплачувати комунальні послуги у встановлені строки. Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Разом з тим, у суді першої інстанції відповідачами не було надано суду доказів, якими б підтверджувалося, що відповідачі здійснювали передавання показань лічильників позивачу. У зв`язку із зазначеним, нарахування відбувались за показниками загальнобудинкового лічильника.

Судом не встановлено наявність звернень споживачів до виконавця із заявами про здійснення перерахунку.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправильність наведених позивачем розрахунків, апеляційний суд відноситься критично, оскільки представником відповідачів не спростовано факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що з приводу здійснення неправомірного нарахування заборгованості, чи перерахунку наявної заборгованості відповідача до позивача з відповідними заявами, скаргами не звертались.

Зважаючи на встановлені обставини справи та норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем розрахунки заборгованості за отримані послуги є належним та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчать про порушення відповідачем умов публічного договору (оферти) та вимог закону щодо своєчасної оплати фактично спожитої комунальної послуги, яка надавалася позивачем у спірний період.

Крім того, своїх контррозрахунків представник відповідачів не надала.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідачів з висновками суду.

При цьому, докази та обставини, на які посилається представник відповідачів у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог обґрунтовано задоволено позовні вимоги.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано повну відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року залишенню без змін.

Так як суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, тому на підставі ст. 141 ЦПК України понесені відповідачами судові витрати на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок позивача не підлягають.

Керуючись ст. ст.367,374,375,382,383 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Кисель Анни Сергіївни залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 6 липня 2026 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Борисова О.В.

Голуб С.А.