Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №367/4397/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 367/4397/24 Головуючий у І інстанції Шестопалова Я.В.

Провадження №22-ц/824/5125/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 червня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,

за участі секретаря Кононової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства «Ірпінь» Ірпінської міської ради - Скрипника Сергія Федоровича на рішення Ірпінського міського суду Київської областівід 06 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства «Ірпінь» Ірпінської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження майна,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року позивач звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства «Ірпінь» Ірпінської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження майна.

В обґрунтування позову зазначав, що 16.10.2023 р. о 08:10 год. в м. Ірпінь, Київська обл. по вул. Г. Сковороди сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу «МАЗ» д.н.з. НОМЕР_1 (сміттєвоз), який належить на праві власності Комунальному підприємству «Управління житлово-комунального господарства «Ірпінь» Ірпінської міської ради (далі - Відповідач, КП «УЖКГ «Ірпінь»), під керуванням водія ОСОБА_2 , та припаркованих транспортних засобів: «KIA» д.н.з. НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_1 (далі - позивач), «DAEWOO» д.н.з. НОМЕР_3 та «TOYOTA» р.н.зн. НОМЕР_4 .

На місці події адміністративний матеріал було складено відносно водія ОСОБА_2 за порушення п. 2.3 а) Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП.

Згідно змісту адміністративного протоколу, ОСОБА_2 перед початком руху не забезпечив технічно-справний стан транспортного засобу «МАЗ» д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок чого 16.10.2023 р. о 08:10 год. в м. Ірпінь, Київська обл. по вул. Г. Сковороди під час руху втратив керування та скоїв наїзд на припарковані транспортні засоби: «KIA» д.н.з. НОМЕР_2 , «DAEWOO» д.н.з. НОМЕР_3 та «TOYOTA» д.н.з. НОМЕР_4 , чим порушив п. 2.3 а) Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 08.02.2024 р. у справі № 367/8312/23, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 22.03.2024 р., було закрито провадження по справі за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення.

Згідно висновку судового експерта № 081/23 від 02.11.2023 р., вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «KIA» д.н.з. НОМЕР_2 в результаті його пошкодження внаслідок ДТП, яка сталась 16.10.2023 р. склала 294 444,86 грн. Між тим, згідно акту виконаних робіт ТОВ «Автоцентр на Борщагівці», вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «KIA» д.н.з. НОМЕР_2 склала 252 573,77 грн.

Також, позивач зазнав збитків у вигляді витрат на евакуацію пошкодженого транспортного засобу «KIA» д.н.з. НОМЕР_2 з місця ДТП до місцезнаходження ремонтної організації в сумі 1 950,00 грн.

30.11.2023 р. Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - Страхова компанія «Оранта»), здійснило виплату страхового відшкодування в ліміті своєї відповідальності в сумі 160 000,00 грн.

За твердженням позивача сума матеріальних збитків, завданих йому внаслідок ДТП складає 122 521,41 грн = 252 573,77 грн (вартість ремонту ТЗ) - 160 000,00 грн (сума/ліміт страхового відшкодування) + 27 997, 64 грн (сума втрати товарної вартості ТЗ) + 1 950,00 грн (вартість послуг з евакуації ТЗ). Також позивач оцінив розмір завданої йому водієм відповідача моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн.

На підставі викладеного, позивач просив стягнути з Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства «Ірпінь» Ірпінської міської ради на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 127 521,41 грн та судові витрати, які складаються з судового збору, витрат на проведення експертизи та витрат на правничу допомогу.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06 листопада 2025 року позов задоволено. Стягнуто з Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства «Ірпінь» Ірпінської міської ради на користь ОСОБА_1 суму матеріальних збитків, яка складає 122 521,41 гривень. Стягнуто з Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства «Ірпінь» Ірпінської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 гривень. Стягнуто з Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства «Ірпінь» Ірпінської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 211,20 грн та витрати на проведення транспортно-товарознавчої експертизи автомобіля в сумі 5 000,00 грн.

Додатковим рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 грудня 2025 року задоволено частково заяву представника позивача - адвоката Томіна О.О. Стягнуто з Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства «Ірпінь» Ірпінської міської ради на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства «Ірпінь» Ірпінської міської ради звернувся представник відповідача - Скрипник С.Ф.. який, посилаючись на неповноту з`ясування обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що задовольняючи вимоги ОСОБА_3 в повному обсязі суд першої інстанції неправильно визначився з характером спірних правовідносин та прийшов до помилкового висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження майна.

Крім того, у рішенні від 06.11.2025 року суд не навів переконливих аргументів щодо не прийняття до уваги доводів, які викладені у відзиві на позов від 22.07.2024 року.

Скаржник зазначає, що згідно чіткої сформованої правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2019 року у справі № 909/374/18, для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою; винні дії особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У деліктних правовідносинах обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою покладається на позивача. Натомість відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

З посиланням на визначену у постанові Верховного Суду від 26.04.2022 року у справі № 184/1461/20-ц, постанові Верховного Суду України від 03.12.2014 року у справі № 6-183цс14 правову позицію, зазначає, що у даній справі доказуванню підлягали три підстави для цивільно-правової відповідальності відповідача: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою.

Обов`язок доказування наявності даних складових елементів делікту покладалися саме на позивача ОСОБА_1 .

Скаржник звертає увагу на те, що заявник ОСОБА_1 долучив до позовної заяви на підтвердження розміру спричиненого матеріального збитку лише засвідчену копію висновку експерта №081/23 від 02.11.2023 року, однак не надав суду належних та допустимих доказів, які б доводили наявність протиправної дії заподіювача шкоди та причинного зв`язку між такою дією та заподіяною шкодою.

Матеріали цивільної справи № 367/4397/24, електронна копія якої розміщена в ЄСІТС, таких доказів не містять.

Разом з тим, позивач не заперечував проти того, що Київський апеляційний суд у постанові від 22 березня 2024 року (справа № 367/8312/23) встановив відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями водія ОСОБА_2 і наслідками, що настали в результаті даної дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, на переконання відповідача, позивачем ОСОБА_1 не доведено наявність вказаних двох підстав цивільно-правової відповідальності відповідача, а тому позов не міг бути задоволений судом і таке рішення є незаконним та підлягає скасуванню.

Скаржник також не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач не заперечував проти розміру завданого матеріального збитку та розрахунку суми страхового відшкодування. Вказує, що у процесуальних документах, які надала сторона відповідача, такі твердження відсутні.

Вказує також на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Так, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн, разом з тим, в прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 відсутня позовна вимога щодо стягнення з відповідача на його користь вказаного розміру моральної шкоди.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Томін О.О. скористався правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, в якому наводить заперечення щодо доводів скаржника, посилаючись на їх безпідставність та необгрунтованість.

Зазначає, що транспортний засіб «МАЗ д.н.з. НОМЕР_1 належить на праві власності відповідачу, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_5 та довідкою Бучанського РУ НП ГУНП у Київській області. Третя особа ОСОБА_2 на момент ДТП був працівником відповідача та виконував свої трудові обовязки, що не заперечується самим відповідачем та третьою особою. Отже, в силу положень ст. 1172 ЦК України, відповідач зобовязаний відшкодувати позивачу шкоду, завдану його працівником.

Крім того, відповідно до ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, викоритсання, зберігання та утримання якого створює підвищену небезпеку.

Представник позивача вваажає помилковими посилання апелянта на правові позиції, наведені у зазначених ним постановах Верховного Суду, оскільки в даному випадку шкода була завдана не внаслідок взаємодії кількох транспортних засобів. В даному випадку рух здійснював лише належний відповідачу автомобіль, який скоїв зіткнення із трьому припаркованими на узбіччі транспортними засобами.

У судовому засіданні представник відповідача, КП «Управління житлово-комунального господарства «Ірпінь» Ірпінської міської ради - Мірошниченко Є.О. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Томкін О.О. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Таргоній Д.О., пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вище вимогам закону відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що 16.10.2023 р. о 08:10 год. в м. Ірпінь, Київська обл. по вул. Г. Сковороди сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю транспортного засобу «МАЗ» д.н.з. НОМЕР_1 , який належить на праві власності Комунальному підприємству «Управління житлово-комунального господарства «Ірпінь» Ірпінської міської ради і під керуванням водія ОСОБА_2 , припаркованого транспортного засобу «KIA» д.н.з. НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_1 , припаркованого транспортного засобу «DAEWOO» д.н.з. НОМЕР_3 та припаркованого транспортного засобу «TOYOTA» д.н.з. НОМЕР_4 . На місці події адміністративний матеріал було складено відносно водія ОСОБА_2 за порушення п. 2.3 а) Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП (протокол серії ААД № 018177 від 16.10.2023 р.).

Згідно змісту адміністративного протоколу, ОСОБА_2 перед початком руху не забезпечив технічно-справний стан транспортного засобу «МАЗ» д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок чого 16.10.2023 р. о 08:10 год. в м. Ірпінь, Київська обл. по вул. Г. Сковороди під час руху втратив керування та скоїв наїзд на припарковані транспортні засоби «KIA» р.н.зн. НОМЕР_2 , «DAEWOO» д.н.з. НОМЕР_3 та «TOYOTA» д.н.з. НОМЕР_4 , чим порушив п. 2.3 а) Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 08.02.2024 р. у справі № 367/8312/23 було закрито провадження по справі за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Постановою Київського апеляційного суду від 22.03.2024 р. було залишено без змін постанову Ірпінського міського суду Київської області від 08.02.2024 р. у справі № 367/8312/23.

У справі № 367/8312/23 з пояснень ОСОБА_2 судом, зокрема, встановлено, що 16.10.2023 р. перед виїздом на маршрут відповідно до посадової інструкції він особисто оглянув та перевірив справність транспортного засобу, після чого, не виявив явних несправностей в автомобілі та приступив до виконання покладеного на нього завдання (трудових обов`язків). Від місця роботи проїхав близько чотирьох кілометрів і під час руху в автомобілі неконтрольовано відпала рульова тяга, після чого транспортний засіб став некерованим, внаслідок чого сталося зіткнення з припаркованими транспортними засобами.

Згідно висновку судового експерта № 081/23 від 02.11.2023 р., вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «KIA» р.н.зн. НОМЕР_2 в результаті його пошкодження внаслідок ДТП, яка сталась 16.10.2023 р., склала 294 444,86 грн.

Матеріальний збиток в сумі 294 444,86 грн складається із 266 447,22 грн вартості відновлювального ремонту та 27 997,64 грн втрати товарної вартості майна.

Між тим, згідно акту виконаних робіт ТОВ «Автоцентр на Борщагівці», вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «KIA» р.н.зн. НОМЕР_2 склала 252 573,77 грн.

Також, позивач зазнав збитків у вигляді витрат на евакуацію пошкодженого транспортного засобу «KIA» д.н.з. НОМЕР_2 з місця ДТП до місцезнаходження ремонтної організації в сумі 1 950,00 грн, що підтверджується чеком № 1471568124 від 23.10.2023 р.

На дату ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 на забезпеченому транспортному засобі «МАЗ» д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована в Публічному акціонерному товаристві «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» за полісом № АТ/ 2723627, що підтверджується витягом по полісу № 2723627 з Централізованої електронної бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України. Франшиза за полісом страхування становить нуль гривень, ліміт відповідальності за шкоду майну складає 160 000,00 грн.

30.11.2023 р. Страхова компанія «Оранта», здійснила виплату страхового відшкодування в ліміті своєї відповідальності в сумі 160 000,00 грн, що підтверджується витягом із карткового (банківського) рахунку позивача та листом Страхової компанії «Оранта» від 29.11.2023 р. за вих. № 09-02-22/3956 про прийняте рішення щодо виплати страхового відшкодування.

Транспортний засіб «МАЗ» д.н.з. НОМЕР_1 належить є КП «УЖКГ «Ірпінь» на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_5 , наявним в матеріалах справи про адміністративне правопорушення №367/8312/23.

Водій ОСОБА_2 на момент ДТП був працівником КП «УЖКГ «Ірпінь», що підтверджується наказом КП «УЖКГ «Ірпінь» від 30.09.2020 р., який наявний в матеріалах справи про адміністративне правопорушення №367/8312/23, згідно з яким ОСОБА_2 з 01.10.2020 р. прийнято на роботу водієм транспортної дільниці.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України (норми матеріального права наводяться в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин 04 вересня 2022 року) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За приписами частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Зобов`язання щодо відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Отже, цивільно-правова деліктна відповідальність - це забезпечений державним примусом обов`язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.

Загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди передбачені статтею 1166 ЦК України, яка встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Якщо мають місце спеціальні підстави, що надають можливість застосовувати до правовідносин положення інших статей § 1 Глави 82 ЦК, треба застосовувати спеціальні норми.

Так, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України).

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України).

Апеляційний суд звертає увагу, що перелік видів діяльності, що створює підвищену небезпеку, який наведений у частині першій статті 1187 ЦК України не вичерпний. Окремі предмети матеріального світу мають одночасно декілька потенційно шкідливих властивостей, через що поводження з такими предметами слід кваліфікувати як змішані джерела підвищеної небезпеки. Змішані джерела підвищеної небезпеки можуть існувати в межах одного об`єкта матеріального світу. Автомобіль є складною технічною системою, під час експлуатації якої використовується механічна, хімічна, електрична енергія, вогненебезпечні, отруйні речовини тощо.

Транспортний засіб кваліфікується як джерело підвищеної небезпеки не лише через його можливість рухатись, а через його конструктивні особливості, що зумовлює наявність у власника або особи, яка володіє відповідним транспортним засобом на іншому правовому титулі, обов`язків, що опосередковують необхідність недопущення завдання шкоди іншим особам, (зокрема, необхідність дотримання низки технічних вимог, порушення яких може мати наслідком ймовірне неконтрольоване завдання шкоди.

Використання транспортного засобу за наявності технічної несправності створює ймовірне підвищене заподіяння шкоди через неможливість повного контролю з боку особи у процесі його використання. В даному випадку, для відшкодування шкоди володільцем джерела підвищеної небезпеки за правилами статті 1187 ЦК України не має значення, чи визнано винним водія, який керував технічно несправним транспортним засобом, в порушення правил дорожнього руху. Визначальним є те, що технічна несправність такого джерела проявилась і призвела до завдання матеріальної шкоди іншим особам.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом КП «Управління житлово-комунального господарства «Ірпінь» Ірпінської міської ради №33 від 15.03.2023 року «Про організацію технічного нагляду за безпечною експлуатацією автотранспорту», з метою організації технічного нагляду та забезпечення безпечної експлуатації автотранспорту підприємства, наказано закріпити автотранспортні засоби за транспортною дільницею підприємства (в тому числі і транспортний засіб «МАЗ» д.н.з. НОМЕР_6 ) та призначено відповідальну особу за раціональне використання та технічний стан автотранспортних засобів. (а.с. 33-35)

Із матеріалів справи встановлено, що припаркований на узбіччі автомобіль позивача був пошкоджений внаслідок наїзду на нього належного відповідачу транспортного засобу «МАЗ» д.н.з. НОМЕР_6 , який втратив керування під час руху.

За наведених обставин, встановивши дійсні обставини спірних правовідносин між сторонами та правильно застосувавши до них норми статті 1187 ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог .

Колегія суддів в оцінці доводів апеляційної скарги відмічає, що особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв?язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

Отже, відсутність вини власника (володільця) транспортного засобу не звільняє його від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Апеляційний суд також зауважує, що висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для покладення на відповідача, як власника джерела підвищеної небезпеки, відповідальності за завдання шкоди, не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, наведеним зокрема у постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1461/20-ц та постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2014 року у справі №6-183цс14, на необхідність застосування яких посилається скаржник.

Так, у зазначених справах Верховний Суд підтвердив покладення обов`язку з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, на володільця джерела та вказав, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ст. 1192 ЦК України).

Згідно з нормами ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Встановивши, що розміру виплаченого СК «Оранта» страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди у зв`язку з встановленням законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка її завдала, у загальному порядку, тобто відповідачем, в зв`язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Системний аналіз статті 22 ЦК України частини другої статті 1192, статті 1194 ЦК України дозволяє дійти висновку, що реальними збитками, які підлягають відшкодуванню є саме вартість відновлювального ремонту без урахування зносу.

Зазначений висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2309/17, що відповідає висновку, зробленому у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 645/3746/16,

Розмір матеріального збитку судом першої інстанції встановлено на підставі поданих позивачем належних та допустимих доказів, зокрема: висновку судового експерта № 081/23 від 02.11.2023 р., а також акту виконаних робіт ТОВ «Автоцентр на Борщагівці», згідно з яким вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «KIA» р.н.зн. НОМЕР_2 склала 252 573,77 грн.

У частині третій статті 12, частинах першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, у тому числі випадків наявності підстав звільнення від доказування.

В доводах апеляційної скарги посилається на безпідставність висновків суду першої інстанції про те, що відповідач не заперечував щодо заявленого розміру завданого матеріального збитку та розрахунку суми страхового відшкодування.

Поряд із цим, в порушення вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, доказів на спростування заявленого позивачем розміру матеріального збитку, неправильності здійсненого розрахунку, відповідач ні у суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не подав.

Колегія суддів апеляційного суду також погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність передбачених цивільним законодавством підстав для відшкодування позивачу завданої моральної шкоди.

Згідно з статтею 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» ( надалі Постанова), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно абз 1 п. 4 вказаної Постанови , у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до п. 7 Постанови - заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Згідно п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції правильно констатував, що дорожньо-транспортна пригода це подія, яка виражається у зіткненні двох транспортних засобів під час здійснення ними руху по дорозі загального користування, що призвело до механічного пошкодження даних транспортних засобів.

Сама по собі дорожньо-транспортна пригода є стресовою і небезпечною подією, що полягає у факті настання дорожньо-транспортної пригоди та її наслідках.

Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини і на законодавчому рівні в Україні, у тому числі ч. 2 ст. 1166 ЦК України, згідно з якою особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, закріплено дію презумпцію моральної шкоди. Тобто, моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди (узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.02.2021 у справі № 761/24143/19).

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, обґрунтовано вважав, що розмір відшкодування завданої моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн є не більш, ніж достатнім для розумного задоволення позовних вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди і не призводить до його збагачення.

Апеляційний суд відхиляє, як необґрунтовані доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог процесуального законодавства при ухваленні рішення в частині задоволення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку із виходом за межі позовних вимог. При цьому, апелянт вказує на те, що в прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 відсутня позовна вимога щодо стягнення з відповідача на його користь вказаного розміру моральної шкоди.

Поряд із цим, поза увагою скаржника залишився наведений позивачем у позовній заяві розрахунок коштів, які підлягають до стягнення з відповідача: 252 573,77 грн - 160000,00 грн (ліміт страхового відшкодування) + 27997,64 грн (втрата товарної вартості ТЗ) +1950,00 грн (вартість послуг з евакуації ТЗ) + 5000,00 грн (моральної шкоди), що в загальному розмірі становить 127 521,41 грн. Прохальна ж частина позовної заяви містить вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в загальному розмірі: 127 521,41 грн.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідачки.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу КП «Управління житлово-комунального господарства «Ірпінь» Ірпінської міської ради необхідно залишити без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської областівід 06 листопада 2025 року - без змін.

У такому разі розподіл судових витрат відповідача, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства «Ірпінь» Ірпінської міської ради - Скрипника Сергія Федоровича залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської областівід 06 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 6 липня 2026 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Борисова О.В.

Голуб С.А.