Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №752/17956/24-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/17956/24-ц Головуючий у І інстанції Литвинова І.В.

Провадження №22-ц/824/6501/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 червня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,

за участі секретаря Кононової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києвавід 21 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в м. Києві, третя особа: Голосіївське управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в м. Києві, третя особа: Голосіївське управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що органом досудового розслідування Голосіївським ГУ НП в м. Києві завдано їй моральну шкоду у розмірі 3 000,00 євро при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024105010000692 за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 356 КК України. Позивач вважає, що слідчим неправильно визначено кваліфікацію кримінального правопорушення, відомості про яке внесено на виконання вимог ухвали Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/10592/24, тривалий час слідство не проводиться, що спричиняє позивачу моральні страждання.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2025 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду , ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, порушення принципу верховенства права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що звернулася до суду з даним позовом з метою реалізації права на звернення за захистом порушеного права внаслідок невиконання судового рішення, а саме ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 29 травня 2024 року.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою факт невиконання ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 29 травня 2024 року, чим фактично сприяв бездіяльності суб`єктів публічної влади щодо захисту прав працівників бібліотеки.

На думку апелянта, суд першої інстанції порушив принцип верховенства права та не врахував, що права людини є пріоритетом, а виконання нормативно-правових актів і судових рішень є основним обов`язком держави та її органів.

Крім того, апелянт вважає, що суд не застосував положення міжнародних договорів, обов`язковість яких надана Верховною Радою України, зокрема положення Загальної декларації прав людини та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які підлягають застосуванню як частина національного законодавства України.

Скориставшись правом на подачу відзиву, представник Головного управління Національної поліції в м. Києві - Глущенко О.М. подала відзив на апеляційну скаргу.

В обґрунтування відзиву зазначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим воно є законним і обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення розумних строків досудового розслідування є безпідставними, оскільки відомості до ЄРДР внесено 12.06.2024 на виконання ухвали слідчого судді, а позов подано 23.08.2024, що свідчить про відсутність надмірної тривалості розслідування та виключає підстави для відшкодування моральної шкоди.

Посилання позивача на правові висновки Верховного Суду представник відповідача вважає помилковими, оскільки наведені позивачем справи не є тотожними за фактичними обставинами.

Крім того, позивач підтвердив у судовому засіданні факт виплати заробітної плати, зазначивши, що затримка її виплати була зумовлена реорганізацією юридичної особи.

Вказує, що доводи апеляційної скарги фактично повторюють аргументи позовної заяви, яким суд першої інстанції вже надав належну правову оцінку.

У зв`язку з наведеним, представник відповідача вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У судовому засіданні представник Головного управління Національної поліції в м. Києві - Глущенко О.М. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, підтримавши заперечення, викладені у відзиві.

Позивач ОСОБА_1 та представник Державної казначейської служби України у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Статтею 372 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

За змістом статті 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Апеляційний суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 223 ЦПК України).

Апеляційний суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися у судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ГУ НП у м. Києві, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено наступні фактичні обставини у справі.

14 травня 2024 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах Державної бібліотеки України для юнацтва звернулася до Голосіївського УП ГУ НП в м. Києві із заявою, про вчинення на її думку працівниками «Державної бібліотеки України для юнацтва» кримінальних правопорушень, передбачених ст.1, ч. 2 ст. 2, ст. 13, ч. 3 ст. 18, ст. 173, ст. 175, ст. 205-1, ст. 206, ч. 2 ст. 382 КК України (а.с. 7).

29 травня 2024 року ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва задоволено скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах Державної бібліотеки України для юнацтва, на бездіяльність Голосіївського УП ГУНП в м. Києві щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, подану в порядку 303 КПК України.

Зобов`язано слідчого, іншу службову особу, яка уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення Голосіївського УП ГУНП в м. Києві внести до ЄРДР відомості за заявою Державної бібліотеки України для юнацтва, на бездіяльність Голосіївського УП ГУНП в м. Києві 14 травня 2024 року, яка зареєстрована за № 19742 та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 6).

12 червня 2024 року слідчим підрозділу дізнання Голосіївського УП ГУНП у м. Києві Тарасюком А.Г. внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/10592/24, за заявою Державної бібліотеки України для юнацтва про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України, на підставі чого розпочато здійснення кримінального провадження за № 12024105010000692 (а.с. 8).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до частини першої статті 1 КПК України, порядок кримінального провадження на території України визначається кримінальним процесуальним законодавством України.

Частиною першою статті 128 КПК України визначено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/ або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Частиною першою статті 130 КПК України передбачено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Статтею 28 КПК України визначено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Згідно з частиною п`ятою статті 40 КПК України слідчий, здійснюючи повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші і особи зобов`язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та здійснення функцій обвинувачення покладено на прокурора (статті 36 КПК), зокрема, прокурор уповноважений давати вказівки щодо проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій, чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному КПК, скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих, ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питань про відсторонення слідчого (дізнавача) від проведення досудового розслідування, призначення іншого слідчого (дізнавача) за наявності підстав, передбачених КПК, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування та інші повноваження (пункти 4,7-8 частини 2 статті 36 КПК).

Так, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Зазначений висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт завдання цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18).

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`активним наслідком поведінки заподіювана шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією

безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила завдання шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювана шкоди (умислу або необережності). Вина є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювана шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових чи службових осіб. При цьому факт неправомірності (незаконності) прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності органів державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як визначено у ч. 1 та ч. 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги тим, що органом досудового розслідування Голосіївським ГУ НП в м. Києві завдано їй моральну шкоду у вищезазначеному розмірі, при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024105010000692 за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 356 КК України. Позивач вважає, що слідчим неправильно визначено кваліфікацію кримінального правопорушення, відомості про яке внесено на виконання вимог ухвали Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/10592/24, тривалий час слідство не проводиться, що спричиняє позивачу моральні страждання.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що бездіяльність уповноваженої посадової особи заподіяла позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановляють ухвали слідчими суддями, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій спеціального суб`єкта і притягнення держави до цивільно - правової відповідальності, а свідчить про дотримання вищезазначених вимог України у кримінальному провадженні.

Крім того, доказів як фізичного чи психічного впливу, що за твердженням позивача призвело до негативних наслідків морального характеру, так і доказів підтвердження порушення звичайного режиму життя, позивачем надано не було, позивачем не було зазначено причинний зв`язок між діями, рішеннями, бездіяльністю уповноважених вимогами КПК України спеціальних суб`єктів у кримінальному провадженні та настанням шкоди.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Посилання скаржника на необхідність застосування у даній справі правових висновків, наведених Верховним Судом у постанові від 22 травня 2024 року по справі №757/30529/22, не можуть бути взяті до уваги, оскільки у даній справі, яка переглядається апеляційним судом, вимоги ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 29 травня 2024 року виконано, 12 червня 2024 року слідчим підрозділу дізнання Голосіївського УП ГУНП у м. Києві Тарасюком А.Г. внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою Державної бібліотеки України для юнацтва про вчинення кримінального правопорушення. Крім того у даній справі позивачем не доведено надмірної тривалості кримінального провадження, оскільки відомості до ЄРДР за заявою Державної бібліотеки України для юнацтва про вчинення злочину внесено 12.06.2024 року, а з даним позовом ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва 23.08.2024 року.

Безпідставним є також посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах по справах №641/2476/17 та 638/6363/19, оскільки обставини, встановлені у вказаних справи не є тотожними а даної справи.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано апелянтом до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.

Загалом доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди позивача із постановленим судом рішенням у справі за його позовом, що не може слугувати підставою для скасування ухваленого по суті правильного рішення у цій справі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києвавід 21 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Повне судове рішення складене 6 липня 2026 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді : О.В. Борисова

С.А. Голуб