Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №524/5419/25-ц — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року місто Київ

Справа № 524/5419/25-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/5429/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Желепи О. В.,

суддів: Поліщук Н. В., Соколової В. В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2025 року (ухвалено у складі судді Бусик О.Л., дата складення повного тексту - 24 листопада 2025 року)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про захист прав споживача,-

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Автозаводського районного суду м. Кременчука з позовом до АТ «Українська залізниця», в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність АТ «Українська залізниця» щодо ненадання доступної інформації до моменту продажу харчового продукту (зокрема, переліку інгредієнтів, кількості харчового продукту в установлених одиницях вимірювання, найменування та місцезнаходження оператора ринку харчових продуктів, відповідального інформацію про харчовий продукт (а для імпортованих харчових продуктів найменування та місцезнаходження імпортера), інформації про поживну цінність харчового продукту) при замовленні харчових продуктів, зокрема, бойового чаю, розчинної кави, авторського чаю, дріп-кави, напою, інших харчових продуктів; за

- зобов`язати АТ «Українська залізниця» забезпечити надання доступної інформації до моменту продажу харчового продукту (зокрема, переліку інгредієнтів, кількості харчового продукту в установлених одиницях вимірювання, найменування та місцезнаходження оператора ринку харчових продуктів, відповідального за інформацію про харчовий продукт (а для імпортованих харчових продуктів найменування та місцезнаходження імпортера), інформації про поживну цінність харчового продукту) при замовленні харчових продуктів, зокрема, бойового чаю, розчинної кави, авторського чаю, дріп-кави напою, інших харчових продуктів.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що через мобільний за стосунок AT «Укразалізниця» позивачем було придбано квитки сполучення Київ «Свалява та Свалява Київ, на добу відправлення 26 квітня 2025 року та 30 квітня 2025 року та замовлено, сплачено за відповідні харчові продукти. Однак, відповідачем не надано йому жодної інформації щодо харчових продуктів, яка повинна надаватися в силу вимог статті 6 Закону України «Про захист прав споживачів» ані до придбання квитків, ані після придбання квитків. Така проблема є системою, оскільки відповідач не забезпечує надання інформації про харчові продукти, які реалізує на своєму веб-сайті. Вважав, що зазначені обставини є грубим порушенням ст. 9 ЗУ «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів», у зв`язку з чим, звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач, ОСОБА_1 , 08 грудня 2025 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд не дослідив та не надав належної правової оцінки доказам - знімків екрану вебсайтів відповідача, які долучені до позовної заяви.

Вказує, що суд безпідставно не розглянув клопотання позивача про огляд доказів за місцезнаходженням, а саме вебсайту відповідача та мобільного застосунку, через який здійснюється реалізація продукції.

Зазначає, що у рішенні відсутня мотивація відмови у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

28 травня 2026 року представник відповідача АТ «Українська залізниця» - Савка В. В.надіслав через підсистему «Електронний суд» до Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. А рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначає, що позивач не скористався належним способом захисту його прав, оскільки не визначив конкретних дій відповідача, якими порушено його права, не обґрунтував їх належними та допустимими доказами.

Позивач фактично скористався послугами в повному обсязі шляхом придбання квитків та оплати харчових продуктів, однак з претензіями чи вимогами про відшкодування збитків, завданих ухиленням від укладення договору не звертався, від договору перевезення та купівлі продукції не відмовлявся, вимог про повернення сплачених коштів або ж відшкодування шкоди не заявляв. Отже, позивач не скористався тими правовими наслідками, які прямо передбачені ч. 3, 4 ст. 700 ЦК України на випадок ненадання інформації про товар (право вимагати відшкодування збитків, відмовитися від договору тощо), а натомість обрав спосіб захисту, не передбачений законом.

Констатує, що інформація про продукцію відповідача була фактично доступною, оскільки така розміщена на етикетках товару в місцях його реалізації - безпосередньо у пасажирських потягах. Отже, позивач не просто міг, а і безпосередньо був з нею ознайомлений.

Наголошує на тому, що у матеріалах справи відсутні докази неправомірної поведінки відповідача, ненадання позивачу інформації про продукцію та продажу товару неналежної якості. Відтак, на думку відповідача, відсутнє й порушене право позивача, яке підлягало б судовому захисту, а право на позов виникає лише за умови дійсного порушення, невизнання чи оспорювання прав особи.

01 червня 2026 року ОСОБА_1 надіслав через підсистему «Електронний суд» до Київського апеляційного суду відповідь на відзив, у якому наголосив, що повністю не погоджується з доводами відповідача, які він виклав у своєму відзиві на апеляційну скаргу, та вважає їх такими, що не спростовують аргументів позовної заяви.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 через мобільний застосунок АТ «Укрзалізниця» було придбано квитки сполученням Київ - Свалява та Свалява - Київ на добу відправлення 26 квітня 2025 року та 30 квітня 2025 року, а також замовлено й сплачено відповідні харчові продукти.

При цьому, за твердженням позивача, відповідач не надав йому жодної інформації щодо харчових продуктів, яка має надаватися відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про захист прав споживачів», - ані до придбання квитків, ані після. Позивач вважав таку проблему системною, оскільки відповідач взагалі не забезпечує надання інформації про харчові продукти, що реалізуються через його веб-сайт, що, на його думку, є грубим порушенням статті 9 Закону України «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів».

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

Позивач 07 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду заяву про розгляд справи за його відсутності, просив його скаргу задовольнити.

Представник відповідача з`явився 09 червня у судове засідання де заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача та просив відмовити у її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

З урахуванням викладеного та приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності скаржника.

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь судді-доповідача Желепи О. В. переглянувши справу та перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Як визначено у ст. 700 ЦК України продавець зобов`язаний надати покупцеві необхідну і достовірну інформацію про товар, що пропонується до продажу. Інформація має відповідати вимогам закону та правилам роздрібної торгівлі щодо її змісту і способів надання.

Покупець має право до укладання договору купівлі-продажу оглянути товар, вимагати проведення в його присутності перевірки властивостей товару або демонстрації користування товаром, якщо це не виключено характером товару і не суперечить правилам роздрібної торгівлі.

Якщо покупцеві не надано можливості негайно одержати повну і достовірну інформацію про товар у місці його продажу, він має право вимагати відшкодування збитків, завданих необґрунтованим ухиленням від укладення договору, а якщо договір укладено, - в розумний строк відмовитися від договору, вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми і відшкодування збитків, а також моральної шкоди.

Продавець, який не надав покупцеві можливості одержати повну і достовірну інформацію про товар, несе відповідальність за недоліки товару, які виникли після передання його покупцеві, якщо покупець доведе, що вони виникли у зв`язку з відсутністю у нього такої інформації.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виробник, виконавець) зобов`язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію. Продавець (виробник, виконавець) на вимогу споживача зобов`язаний надати йому документи, які підтверджують належну якість продукції.

За змістом ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» інформація про продукцію повинна містити: 1) назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; 3) дані про основні властивості продукції, номінальну кількість (масу, об`єм тощо), умови використання; 4) відомості про вміст шкідливих для здоров`я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; 5) позначку про наявність у складі продукції генетично модифікованих організмів; 6) дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції; 6-1) виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров`ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї у відповідність, якщо законом чи відповідним технічним регламентом не встановлено інший порядок дій виробника (продавця) у таких випадках; 7) дату виготовлення; 8) відомості про умови зберігання; 9) гарантійні зобов`язання виробника (виконавця); 10) правила та умови ефективного і безпечного використання продукції; 11) строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; 12) найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Отже, інформація про продукцію доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), визначеним відповідними нормативно-правовими актами, у тому числі технічними регламентами, або, прийнятним для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.

Так, перелік способів, за допомогою яких виробником (виконавцем, продавцем) може бути доведено до відома інформацію про продукцію, в тому числі, про ціну (тариф) на таку продукцію, не є вичерпним, натомість допускається використання способів, прийнятних для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.

Як визначено у ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції;

2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення;

3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору;

4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач;

5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;

6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою;

7) ціну продукції визначено неналежним чином;

8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Відтак, суд погоджується з доводами представника відповідача, про те, що позивач скористався відповідними послугами, до відповідача з претензіями, вимогами про відшкодування збитків, завданих необґрунтованим ухиленням від укладення договору не звертався, також від договору перевезення та купівлі продукції не відмовлявся, вимог про повернення сплаченої за товар грошової суми і відшкодування збитків, а також моральної шкоди не заявляв.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини цієї статті, ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частина третя статті 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частин першої та шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів неправомірної поведінки відповідача щодо ненадання позивачу інформації про продукцію чи продаж товару неналежної якості, а відтак відсутнє порушене право позивача, яке б підлягало захисту в судовому порядку. Отже, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Колегія суддів повністю погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Предметом спору є не сам факт замовлення продукції, а виконання (невиконання) відповідачем обов`язку з надання інформації про продукцію в порядку, визначеному статтею 15 Закону України «Про захист прав споживачів». За встановленого частиною другою статті 15 цього Закону правила спосіб доведення інформації до споживача (супровідна документація, етикетка, маркування чи інший спосіб, прийнятний для окремої сфери обслуговування) є невичерпним, а відповідач послідовно зазначав, що відповідна інформація розміщувалася на етикетках продукції безпосередньо в місці її реалізації - у пасажирських поїздах.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача в частині розгляду його клопотання

Відсутність окремого розгляду судом першої інстанції клопотання про огляд вебсайту та мобільного застосунку саме по собі не свідчить про порушення процесуальних прав позивача, оскільки таке клопотання не є безумовно обов`язковим до задоволення, а суд, дійшовши висновку про достатність наявних у справі доказів (або про недоведеність обставин навіть за умови дослідження додаткових доказів), вправі відмовити в його задоволенні, навівши відповідні мотиви.

При цьому позивачем не наведено, яким чином дослідження скріншотів або безпосередній огляд застосунку станом на дату розгляду справи, а не на дату придбання квитків і продукції - 26 та 30 квітня 2025 року, могли б підтвердити чи спростувати обставини, що мали місце на момент вчинення правочину.

Окрім того зазначене клопотання позивача від 17 травня 2025 року є фактично бажанням позивача, щоб суд власноруч зібрав необхідні докази. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 81 ЦПК України саме на позивача як особу, яка звернулася за судовим захистом, покладається обов`язок довести факт порушення його права, а не на суд - обов`язок з власної ініціативи вживати заходів для збирання доказів на користь однієї зі сторін.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними, допустимими й достатніми доказами факту ненадання йому інформації про продукцію в передбачений законом спосіб, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення.

Щодо доводу про ухвалення рішення по суті спору без направлення справи до суду апеляційної інстанції для розгляду скарги на ухвалу про передачу справи за підсудністю.

Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 01 серпня 2025 року справу передано за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва, після чого остання прийнята до провадження ухвалою від 15 вересня 2025 року та розглянута по суті з ухваленням рішення 19 листопада 2025 року.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 353 ЦПК України ухвала суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Разом з тим за загальним правилом, закріпленим у процесуальному законі, подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, яка підлягає оскарженню окремо від рішення суду, саме по собі не зупиняє провадження у справі та не позбавляє суд першої інстанції права продовжувати розгляд справи й ухвалити рішення по суті спору, якщо питання про зупинення провадження судом апеляційної інстанції не вирішувалося. Чинним ЦПК України не передбачено обов`язку суду першої інстанції зупиняти провадження у справі виключно з мотиву оскарження учасником справи процесуальної ухвали, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Колегія суддів враховує також, що ухвала про передачу справи за встановленою підсудністю не є ухвалою, якою закінчується розгляд справи, і не належить до переліку підстав для обов`язкового зупинення провадження, визначеного статтею 251 ЦПК України. Позивачем не надано доказів того, що суд апеляційної інстанції (Полтавський апеляційний суд) відкрив апеляційне провадження за його скаргою та вирішував питання про зупинення провадження у справі в суді першої інстанції до вирішення цієї скарги. Сама лише обставина подання такої скарги не покладає на суд першої інстанції обов`язку зупинити розгляд справи чи очікувати результатів її розгляду.

Колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке б відповідно до статті 376 ЦПК України тягло за собою скасування правильного по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Додатково необхідно зазначити, що постановою Полтавського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року зазначену апеляційну скаргу позивача було залишено без задоволення, а ухвалу Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 01 серпня 2025 року залишено без змін. Отже, суд апеляційної інстанції, переглянувши питання підсудності справи, підтвердив правильність передачі справи на розгляд Печерського районного суду міста Києва.

Отже, на момент апеляційного перегляду цієї справи по суті, питання підсудності остаточно вирішено на користь юрисдикції Печерського районного суду міста Києва, а тому навіть за умови гіпотетичного порушення послідовності процесуальних дій судом першої інстанції таке порушення не могло і не може вплинути на правильність визначення суду, який розглянув справу, та не є підставою для скасування рішення відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України, яка передбачає, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Щодо доводу про те, що інформація про продукцію має обов`язково надаватися до придбання товару

Колегія суддів погоджується з тим, що відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право одержати інформацію про продукцію необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Схоже право споживача випливає з частини третьої статті 700 ЦК України.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що реалізація харчових продуктів здійснювалася саме під час перевезення, а відповідна інформація про продукцію нанесена на їх упаковку (етикетку), з якою споживач мав можливість ознайомитися під час отримання товару, однак таким правом не скористався. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Окрім того, позивач не був позбавлений права звернутися до відповідача задля отримання бажаної йому інформації засобами поштового, електронного та мобільного зв`язку, однак і в цьому випадку позивач вирішив замовити відповідну послугу, без використання його права на одержання характеристик придбаного продукту. Таким чином позивач систематично відмовлявся від такого права, хоча жодним чином не був обмежений у можливості ним скористатись.

При цьому позивач не наводив доказів того, що відсутність відповідної інформації безпосередньо на вебсайті чи у мобільному застосунку призвела до придбання ним товару, який він не мав наміру купувати, або що після ознайомлення з інформацією на упаковці він відмовився від товару, вимагав повернення коштів, заміни продукції чи відшкодування збитків.

Положення зазначених правових актів встановлюють безпосередньо право споживача ознайомитися з необхідною йому інформацією до його купівлі, а також обов`язок виробника (виконавця) надати споживачу відповідні дані.

Якщо ж покупцеві не надано можливості негайно одержати повну і достовірну інформацію про товар у місці його продажу, він має право вимагати відшкодування збитків, завданих необґрунтованим ухиленням від укладення договору, а якщо договір укладено, - в розумний строк відмовитися від договору, вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми і відшкодування збитків, а також моральної шкоди.

Однак, обраний позивачем спосіб захисту не узгоджується з характером спірних правовідносин.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, спосіб захисту цивільного права чи інтересу є ефективним, якщо відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Позивач, натомість, не скористався спеціальними наслідками, прямо передбаченими частинами третьою та четвертою статті 700 ЦК України на випадок ненадання інформації про товар (відмова від договору, повернення сплачених коштів, відшкодування збитків і моральної шкоди), не довів фактичного порушення свого права, обмежившись вимогою про визнання бездіяльності протиправною та покладення на відповідача абстрактного обов`язку забезпечення надання інформації без прив`язки до конкретного порушення.

За таких обставин довід апеляційної скарги про те, що інформація має надаватися до придбання товару, хоча й є правильним по суті самої норми права, не спростовує правильності висновку суду першої інстанції про недоведеність порушення цього права позивача та про неналежність обраного ним способу захисту, а тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Інші доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції, викладених у його рішенні, не спростовують, зводяться до незгоди із таким рішенням за відсутності обґрунтованих доводів щодо помилковості встановлених обставин справи та зроблених на їх підставі висновків, а тому колегія суддів їх відхилила як безпідставні.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Судові витрати

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, відсутні підстави для зміни розподілу витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до статей 141, 382 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 259, 263, 268, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 06 липня 2026 року.

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова