Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №752/12688/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/7016/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 752/12688/25

14 травня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Кухаревської Надії Осипівни на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Машкевич К.В., у справі за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

У травні 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обгрунтовувало тим, що з 01.05.2018 року Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме: з 01.05.2018 року до 31.10.2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ); з 01.11.2021 року, у зв`язку із зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).

На виконання вимог законодавства, КП «Київтеплоенерго», на підставі типових договорів, підготовлені та опубліковані/оприлюднені: договір про надання послуг з ЦО/ЦПГВ, опублікований в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 року № 34 (5085) (надалі - Договір). Також на веб-сайті позивача оприлюднені типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води.

Підтвердженням повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов як договору про надання послуг з ЦО/ЦПГВ, так і договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ є, у тому числі, факт отримання послуг споживачем.

Будинок за адресою: АДРЕСА_3 (м. Київ, 03127), в цілому під`єднаний до мереж тепло-та водопостачання, а отже, відповідачі, які проживають в квартирі № 3 за зазначеною адресою, є споживачами послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01.11.2021 року споживачами послуг з ТЕ/ПГВ.

Відповідачі від послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01.11.2021року від послуг з ТЕ/ПГВ, у встановленому чинним законодавством порядку, не відмовлялися (не відключались).

Отже, виникнення цивільних прав та обов`язків між позивачем та відповідачами підтверджується діями сторін, а саме: позивач щомісячно надає відповідачам послуги з ЦО/ЦПГВ, а з 01.11.2021 року - послуги з ТЕ/ПГВ, надсилає відповідачам платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а відповідачі споживали надані послуги та зобов`язані оплатити їх вартість.

Відповідно до вимог законодавства, споживач зобов`язаний оплачувати комунальні послуги у встановлені строки. Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць.

Проте, відповідачі, у порушення вимог законодавства у сфері комунальних послуг, своєчасно не сплачували за спожиті послуги з ЦО/ЦПГВ та з ТЕ/ПГВ, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 30.04.2025 року складає 61 337,06 грн: за період з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 20 636,91 грн, заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 7860,83 грн; за період з 01.11.2021 року заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 21 556,62 грн, заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 9 148,79 грн.

Відповідно до вимог Закону України «Про житлово - комунальні послуги» від 24.06.2004 року, а також Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», споживачі послуг з ЦО/ЦПГВ зобов`язані були сплачувати внески за обслуговування вузлів комерційного обліку відповідних послуг.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» від 09.11.2017 року, плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з ТЕ/ПГВ включає в себе також й плату за абонентське обслуговування.

За вищевказаною адресою у відповідачів також існує за період з 01.11.2021 року заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1397,46 грн, заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 736,45 грн.

Відповідачі як боржники, що прострочили виконання грошового зобов`язання, на підставі положень статті 625 ЦК України зобов`язані також сплатити зазначену суму боргу з урахуванням інфляційної складової та трьох процентів річних.

Крім того, відповідно до статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у разі несвоєчасного здіснення платежів за житлово-комунальні послуги, споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.

Отже, згідно норм чинного законодавства позивачем було нараховано розмір 3% річних,інфляційних втрат та пені на суму простроченої заборгованості.

З урахуванням наведених обставин, позивач Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»просив суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на його користь заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 72052,37 грн., яка складається із:

заборгованості за спожиті з 01.05.2018 року по 31.10.2021року послуги з централізованого опалення у розмірі 20636,91 грн (рахунок № НОМЕР_1 ); інфляційної складової боргу у розмірі 3136,81 грн., трьох відсотків річних у розмірі 766,68 грн. (рахунок № НОМЕР_2 );

заборгованості за спожиті з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 7860,83 грн. (рахунок № НОМЕР_3 ); інфляційної складової боргу у розмірі 1194,85 грн., трьох відсотків річних у розмірі 293,97 грн. (рахунок № НОМЕР_2 );

заборгованості за спожиті з 01.11.2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 21556,62 грн. (рахунок № НОМЕР_1 ); інфляційної складової боргу у розмірі 2346,82 грн., трьох відсотків річних у розмірі 606,07 грн., пені у розмірі 737,39 грн. (рахунок № НОМЕР_2 );

заборгованості за спожиті з 01.11.2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 9148,79 грн. (рахунок № НОМЕР_3 ); інфляційної складової боргу у розмірі 1067,40 грн., трьох відсотків річних у розмірі 255,03 гр., пені у розмірі 310,29 грн. (рахунок № НОМЕР_2 );

заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 року по 30.04.2025 року у розмірі 1397,46 грн (рахунок № НОМЕР_4 );

заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 року по 30.04.2025 року у розмірі 736,45 грн (рахунок № НОМЕР_5 ), а також судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3028,00, грн.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за житлово - комунальні послуги у загальному розмірі 72052, 37 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)«Київтеплоенерго» 3028,00 грн судового збору.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Кухаревська Надія Осипівна подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 рокута ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було належним чином повідомлено відповідачів про дату та місце судового розгляду. На час воєнного стану відповідач ОСОБА_1 проживає в Австрії і зареєстрований у м. Відні, а тому не мав можливості бути обізнаним про наявність судового спору. Через неотримання позову, який був розглянутий в порядку спрощеного позовного провадження, відповідач був позбавлений можливості подати докази щодо безпідставності нарахованої заборгованості.

Зазначає, що в квартирі АДРЕСА_2 з дозволу уповноважених органів встановлено прилади обліку постачання тепла та гарячої води, що підтверджується зверненнями. Дані прилади обліку було опломбовано та проведено їх повірку на відповідність нормам, що підтверджується технічною документацією. Споживачі (відповідачі у справі) звертались до КП «Київтеплоенерго» щодо оплати послуг згідно з показами приладів обліку, проте виконавець послуг надав їм відповідь про те, що лічильники в квартирі не зареєстровано.

Суперечливі відповіді представників КП «Київтеплоенерго» тільки підтверджують неправомірність нарахувань заборгованості за середніми показниками згідно норм споживання, а не згідно показів приладів обліку, оскільки, по-перше, прилади обліку встановлено, прийнято, здійснено їх повірку у передбаченому порядку, а також складено акт КП «Київтеплоенерго» відповідно до якого, підтверджено наявність приладів обліку у квартирі відповідачів.

Аналіз положень законодавства дає підстави для висновку, що за наявності у квартирі засобів обліку гарячої води та опалення, оплата за надані послуги здійснюється згідно з показаннями такого засобу. Непостановка придадів обліку на облік, непроведення періодичної повірки засобу обліку води та тепла не є підставою для неврахування його показників, так як забезпечення проведення повірки є обов`язком виконавця послуг і невиконання ним такого обов`язку не повинно мати негативних наслідків для споживача.

Тотожні висновки наведені у постанові Верховного Суду.

Вказує, що КП «Київтеплоенерго» було повідомлено про встановлені в квартирі відповідачів прилади обліку, щодо яких подана технічна документація, а тому неврахування показників приладів обліку при нарахуванні заборгованості і неможливості передати показники приладів обліку через те, що прилади обліку незареєстровані, на думку сторони відповідача,свідчать про безпідставність нарахованої заборгованості.

Відтак, вважає, що є підстави визнати протиправними та такими, що порушують права споживача дії КП «Київтеплоенерго» з нарахування відповідачам плати в розмірі 72 052, 37 грн за послуги з централізованого постачання гарячої води та теплової енергії за період з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року за нормою спложивання, а не за показами приладів обліку, що встановлені в квартирі відповідачів. І відмовити в задоволенні позову в повному обсязі,

Також, сторона відповідача зазначає, що заборгованість нарахована позивачем з пропуском строків позовної давності, передбачених ст. 261 ЦК України, а відтак, відсутні підстави для стягнення з відповідачів заборгованості, починаючи з 2015 року, оскільки вона нарахована поза межами строку позовної давності, про застосування якої сторона відповідача заявляє.

Крім того, відсутні підстави для стягнення нарахованих штрафних санкцій інфляції та 3% річних більше, ніж за 1 рік відповідно до ст. 551 ЦК України.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» адвокат Мироненко Вікторія Вікторівна просить суд апеляційної скарги врахувати, що станом на травень 2026 року внесено коригування щодо послуги постачання гарячої води по періоду,зазначеному в позовній заяві, а саме: заборгованість за спожиті з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі -0,00 грн відкориговано, інфляційна складова боргу - 0,00 грн, три відсотки - у розмірі 0,00 грн; заборгованість за спожиті з 01.11.2021року по 31.01.2025 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн відкориговано; інфляційна складова боргу у розмірі 0,00 грн, три відсотки - у розмірі 0,00 грн, пеня у розмірі 0,00 грн, із долученням інформації з програми погашення боргу по особовому рахунку. В іншій частині позовних вимог просила рішення залишити без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Кухаревська Надія Осипівна повністю підтримала доводи апеляціцйної скарги та просила скаргу задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з?явились, про день та час розгляду справи апеляційним судом повідомлені у встановленому законом порядку, а тому суд вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.

Представник позивача Комунального підприємтсва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» Попова Світлана Олексіївна в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за надаі житлово-комунальні послуги, інфляційну складову боргу та три відсотки річних відповідно до поданого скоригованого розрахунку.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарги підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» було укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) до Додатки до нього, відповідно до яких ПАТ «Київенерго» відступило, а КП «Київтеплоенерго» набуло права грошової вимоги до боржників, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 1 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 1 серпня 2018 року, з урахуванням оплат, що отриманні кредитором за період 1 серпня 2018 до дати укладення цього договору. Перелік договорів, (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору.

Тобто, з 1 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснювало КП «Київтеплоенерго».

З 01 листопада 2021 року, у зв`язку зі зміною законодавства, КП «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 5).

Будинок за адресою АДРЕСА_4 в цілому під`єднаний до мереж тепло - та водопостачання, а отже, відповідачі, які проживають в квартирі № 3 за зазначеною адресою, є споживачами послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01.11.2021 року споживачами послуг з ТЕ/ПГВ.

В порушення вимог закону відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги, внаслідок чого станом на 30 квітня 2025 року заборгованість відповідачів становить суму 72052, 37 грн., яка складається із: заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 20 636,91грн; інфляційної складової боргу у розмірі 3136,81 грн, 3% річних у розмірі 766,68 грн; заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 7860,83 грн.; інфляційної складової боргу у розмірі 1194,85 грн., 3% річних у розмірі 293,97 грн; заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з теплової енергії в розмірі 21556,62 грн; інфляційної складової боргу у розмірі 2346,82 грн., 3% річних у розмірі 606,07 грн., пеня у розмірі 737,39 грн; заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води в розмірі 9148,79 грн; інфляційної складової боргу у розмірі 1067,40 грн., 3% річних у розмірі 255,03 грн., пеня у розмірі 310,29 грн; заборгованості за абонентське обслуговування з теплової енергії в розмірі 1397,46 грн; заборгованості за абонентське обслуговування з гарячого водопостачання в розмірі 736,45 грн.

Задовольняючи позовні вимоги Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції вказав на те, що відповідачі є споживачами послуг з централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року споживачами послуг з ТЕ/ПГВ. Відповідачі від зазначених послуг у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялися (не відключалися). Виходячи з того, що відповідачі не вносили плату за надані житлово-комунальні послуги, що привело до виникнення заборгованості, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість вимог позивача.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо суми присудженої до стягнення заборгованості за житлово - комунальні послуги, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносини) договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної та гарячої води, послуг з водовідведення, що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Отже, за змістом даних норм, відповідь особи про прийняття пропозиції укласти договір - акцепт повинен бути повним і беззастережним. В такому випадку особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом, автоматично стає стороною в договірному зобов`язанні.

За загальним правилом мовчання не є акцептом, якщо інше не випливає із закону, звичаю ділового обороту або з колишніх ділових відносин сторін. Мовчання можна вважати акцептом лише тоді, коли це прямо передбачено договором або законом.

Зокрема, згідно ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму вчинення правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Водночас, за ч. 3 ст. 205 ЦК України мовчання, як форма вираження волі сторони до вчинення правочину, може мати місце у випадках, встановлених договором або законом.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» покладає на споживача обов`язок укласти договір про надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (п.п. 1 і 5 ч. 3 ст. 20 Закону).

Наведені приписи закону свідчать про обов`язковість договору про надання житлово-комунальних послуг для споживача та неможливість останнього відмовитись від укладання договору, а сам договір є укладеним з моменту, коли споживач акцептував пропозицію офертанта повністю та без застережень або у вигляді конклюдентних дій прийняв оферту, або за умови передбачення такого у договорі або законі не висловив заперечень проти договору у формі мовчання.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2019 року у справі № 646/834/17, де скасовуючи судові рішення про відмову у стягненні боргу за надані комунальні послуги та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, Верховний Суд зазначив, що надавач послуг опублікував в газеті у якості пропозиції (оферти) для підписання споживачами публічний договір про надання комунальних послуг, а тому з огляду на те, що відповідач протягом місяця з дня публікації не направив свою письмову відмову укласти договір, то він вважається таким, що прийняв пропозицію позивача про укладення договору. При цьому Верховний Суд керувався тим, що на фізичних осіб покладено законодавчий обов`язок укласти договір та вносити плату за користування послугами, а тому у випадку відсутності прийняття оферти шляхом погодження на укладання договору про надання послуг або конклюдентних дій, які свідчать про прийняття пропозиції, таке прийняття може бути також у вигляді мовчання.

В матеріалах справи міститься відповідь від 28.04.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру про те, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 з 18.05.1999 року, а ОСОБА_3 - з 19.01.2017 року (а.с. 5).

У свою чергу, положеннями Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації осіб за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.

Порядок реєстрації місця проживання регулюється Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207, відповідно до п.18 яких для реєстрації особа або її представник подає документ, що підтверджують право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів, реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласника житла, наймача та членів його сім`ї.

Таким чином, враховуючи, що реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою, а також те, що довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачі користувалась квартирою та отримували житлово-комунальні послуги для власних потреб, оскільки вони зареєстровані у даній квартирі ОСОБА_2 з 18.05.1999 року, а ОСОБА_1 з 19.01.2017 року.

Таким чином, зазначені докази підтверджують, що відповідачі були зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 у спірний період, у зв`язку з чим позивач, як надавач послуг, в силу приписів частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг від відповідачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 до житлово-комунальних послуг відносяться комунальні послуги з централізованого постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання, опалення, вивезення побутових відходів.

Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містить введений в дію 01.05.2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року, згідно п. 2 ст.5 якого комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у ст. 162 ЖК Української РСР.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Разом з тим, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Також, слід зазначити, що у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Пунктом 10 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач зобов`язаний у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг.

У разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 % загальної суми боргу (ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

У даному випадку, наявність відносин між сторонами, а отже, і виникнення цивільних прав та обов`язків у кожної із сторін, підтверджується діями сторін: ОСОБА_2 з 18.05.1999 року, а ОСОБА_1 з 19.01.2017 року надавалися послуги з централізованого постачання гарячої води, а відповідачі від наданих позивачем послуг у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялись.

Згідно з наданим позивачем до позову розрахунком заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води, станом на травень 2025 року у позивача обліковувалася заборгованість відповідачів за спожиті з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 20 636,91 грн (рахунок № НОМЕР_1 ); заборгованість за спожиті з 01.05.2018року по 31.10.2021 послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 7 860,83 грн (рахунок № НОМЕР_3 ); заборгованість за спожиті з 01.11.2021року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 21 556,62 грн (рахунок № НОМЕР_1 ); заборгованість за спожиті з 01.11.2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 9148,79 грн (рахунок № НОМЕР_3 ); заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 року по 30.04.2025 року у розмірі 1 397,46 грн (рахунок № НОМЕР_4 ); заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 року по 30.04.2025 року у розмірі 736,45 грн (рахунок № НОМЕР_5 ).

Поряд з цим, у поданих до суду апеляційної інстанції письмових запереченнях позивач зазначає, що за період заборгованості, вказаний у позовній заяві, відповідачами періодично не передавались показання квартирних засобів обліку.

У квітні 2026 року відповідач звернувся до Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»з заявою про проведення повірки лічильника гарячої води, внесення показань лічильника та проведення перерахунку.

Станом на травень 2026 року Комунальним підприємством Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»внесено коригування щодо послуги постачання гарячої води по періоду, зазначеному в позовній заяві, та зазначено, що заборгованість відповідачів за спожиті з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі - 0,00 грн відкориговано; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 року по 31.01.2025 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн відкориговано, як наслідок відкориговано інфляційну складову боргу - 0,00 грн, три відсотка - у розмірі 0,00 грн, на вказані послуги.

На підтвердження вказаних обставин позивачем долучено до заперечень інформацію з програми погашення боргу по особовому рахунку.

Статтею 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відтак, позивачем визнається відсутність заборгованості у відповідачів за спожиті з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 7860,83 грн. (рахунок № НОМЕР_3 ); інфляційної складової боргу у розмірі 1194,85 грн., трьох відсотків річних у розмірі 293,97 грн (рахунок № НОМЕР_2 ); заборгованості за спожиті з 01.11.2021 року по 31.01.2025 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 9 148,79 грн (рахунок № UA НОМЕР_8); інфляційної складової боргу у розмірі 1067,40 грн, трьох відсотків річних у розмірі 255,03 грн, пені у розмірі 310,29 грн (рахунок № НОМЕР_2).

Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу.

Відповідно допункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства.

Верховний Суд у постанові від 24 липня 2024 року по справі № 646/857/18звернув увагу, що законодавча регламентація подання доказів відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery) та вказав на випадки за наявності яких можливе дослідження судом апеляційної інстанції нових доказів серед яких, зокрема, можуть бути наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає.

Зазначене підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (див.: постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22; постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16-ц, провадження № 14-632цс18 (цивільна юрисдикція), від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, провадження № 14-709цс19 (цивільна юрисдикція), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19 (цивільна юрисдикція), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, провадження № 12-4гс21 (господарська юрисдикція), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21 (господарська юрисдикція); постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 18 червня 2020 року у справі № 909/965/16, від 16 червня 2021 року у справі № 915/2222/19, від 01 липня 2021 року у справі № 46/603 та інші).

Зазначена судова практика є сталою й незмінною і в Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду (див.: постанови від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, провадження № 61-13405св18; від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15-ц, провадження № 61-27369св18, від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22, провадження № 61-9422св22 та інші).

Відтак, не встановиши умислу чи недбалості зі сторони позивача щодо неподання до суду першої інстанції інформації з програми погашення боргу по особовому рахунку відповідачів, надання такої інформації до суду апеляційної інстанції спрямоване на недопущення порушення прав та охоронюваних законом інтересів відповідачів, на дотримання принципу змагальності процесу, за відсутності заперечень відповідачів, а тому колегія суддів вважає за можливе її прийняти до розгляду та врахувати під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованості заборгованості за спожиті з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 7860,83 грн (рахунок № НОМЕР_3 ); інфляційної складової боргу у розмірі 1194,85 грн., трьох відсотків річних у розмірі 293,97 грн (рахунок № НОМЕР_2 ); заборгованості за спожиті з 01.11.2021року по 31.01.2025 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 9148,79 грн (рахунок № НОМЕР_3 ); інфляційної складової боргу у розмірі 1067,40 грн., трьох відсотків річних у розмірі 255,03 грн, пеня у розмірі 310,29 грн (рахунок № НОМЕР_2 ).

Поряд з цим, матеріали справи не містять доказів які б вказували на те, що ПрАТ «Київтеплоенерго» в спірний період неналежним чином виконував свої обов`язки щодо надання послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, абонентського обслуговування послуг з постачання теплової енергії, абонентського обслуговування послуг з постачання гарячої води, а відповідачами, у свою чергу, не надано доказів сплати вартості наданих та спожитих ними послуг з зцентралізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, абонентського обслуговування послуг з постачання теплової енергії, абонентського обслуговування послуг з постачання гарячої води в період 01.05.2018 по 30.04.2025.

Матеріали справи не містять наданого відповідачами контррозрахунку та обрунтування на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості.

Таким чином, виходячи з вищевстановлених обставин справи та вимог законодавства, колегія суддів приходить до висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за житлово - комунальні послуги у загальному розмірі 51 922,21 грн, яка складається із: заборгованість за спожиті з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 20636,91 грн (рахунок № НОМЕР_1 ); інфляційної складової боргу у розмірі 3136,81 грн., трьох відсотків річних у розмірі 766,68 грн (рахунок № НОМЕР_2 ); заборгованості за спожиті з 01.11.2021 року по 30.04.2025 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 21 556,62 грн. (рахунок № НОМЕР_1 ); інфляційної складової боргу у розмірі 2346,82 грн., трьох відсотків річних у розмірі 606,07 грн., пені у розмірі 737,39 грн. (рахунок № НОМЕР_2 ); заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 року по 30.04.2025 року у розмірі 1397,46 грн (рахунок № НОМЕР_4 ); заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 року по 30.04.2025 року у розмірі 736,45 грн (рахунок № НОМЕР_5 ), адже позивачем доведено факт укладення договору з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , факт надання вказаних послуг та користування ними відповідачами без здійснення належної оплати.

В оцінці доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не повідомив відповідачів про дату і місце судового розглядута сторона відповідачабула позбавлена можливості подати докази, колегія суддів апеляційного суду ураховує, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 29 травня 2025 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження визначено, що вказана справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що з урахуванням предмету спору у цій справі про стягнення заборгованості, з ціною позову 72 052,37 грн не перевищує двісті п?ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відповідає положенням статті 274, частині 5 статті 279 ЦПК України.

Разом з тим, враховуючи те, що надіслані судом першої інстанції стороні відповідача матеріали позовної заяви повернулись на адресу суду без вручення відповідачам, що унеможливило сторону відповідача надати заперечення та докази, тобто встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції розглянув справу у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи і забезпечив сторону відповідача правом на особисту участь у судових засіданнях 19 березня 2026 року, 16 квітня 2026 року, 14 травня 2026 року.

Отже, з метою дотримання принципу гласності, передбаченого статтею 7 ЦПК України, та забезпечення права на публічний розгляд справи, яке випливає з пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, апеляційним судом були вжиті заходи щодо розгляду справи у відкритому судовому засіданні за участі сторін, сторона відповідачаскористалась своїм правом щодо викладення своєї позиції з метою дотримання принципу змагальності процесу.

ДоводиОСОБА_1 про те, що заборгованість нарахована з пропуском строків позовної давності, передбачених ст. 261 ЦК України, а відтак відсутні підстави для стягнення такої заборгованості, починаючи з 2015 року, оскільки вона нарахована поза межами позовної давності, про застосування якої сторона відповідачазаявляє, колегія суддів також відхиляє з огляду на наступне.

Колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що спірним періодом у даній справі є період з 01.05.2018 року по 30.04.2025 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК Українипозовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, як це закріплено положеннямист. 257 ЦК України.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, як це унормовано вимогами ч. 1 ст. 261 ЦК України.

За правилами ч. 5 ст. 216 ЦК Україниза зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.Суди та судова система

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться устаттях 252-255 ЦК України.

У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року, прийнятій у справі №6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року, прийнятій у справі №6-169цс14, від 30 вересня 2015 року, прийнятій у справі №6-154цс15, зроблено висновок про те, що за договором, що визначає щомісячні платежі перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст.267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (п.п. 6.43, 6.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019, прийнятій по справі №911/3681/17).

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії», та від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Суд зазначає, що правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню натериторії України гострої респіраторноїхвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина другастатті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Українидоповнено, зокрема пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Зазначений Закон України набрав чинності 02.04.2020 року.

У постановах Верховного Суду від 7 вересня 2022 року, прийнятій у справі №679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року, прийнятій у справі №728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що «у пункті 12розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Україниу редакціїЗакону України від 30 березня 2020 року №540-IXперелічені всістатті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2.

Запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 257 ЦК України. Вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно.

Аналогічним є питання щодо продовження строків давності на строк дії воєнного стану в Україні.

Так, у розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України внесені доповнення пунктом 19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану, який триває по сьогоднішній день.

Підсумовуючи викладене, суд приходить висновку про наявність у позивача підстав для звернення до суду із даними вимогами за період, що перевищує загальний трирічний строк позовної давності.

Отже, у спірних правовідносинах позовна давність щодо вимог про стягнення заборгованості за послуги зцентралізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, абонентського обслуговування послуг з постачання теплової енергії, абонентського обслуговування послуг з постачання гарячої води в період з 01.05.2018року по 30.04.2025 року, заявлених до суду у травні 2025 року, не спливла та продовжена на строк дії карантину та воєнного стану.

Доводи ОСОБА_1 про те, що відсутні підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача нарахованих штрафних санкцій - інфляції та 3% річних більше, ніж за 1 рік,відповідно до ст. 551 ЦК України, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Стягнення 3% річних та інфляційних витрат, передбачених статтею 625 ЦК України, можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17.

Як вказала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19),невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02 липня 2025 рокуу справі № 903/602/24 зазначила, що строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Позивачем здійснено, судом першої та апеляційної інстанції перевірено, нарахування 3% річних та розміру інфляційних втрат на суми заборгованості за несплату коштів за період з 01.01.2024 року по 30.04.2025 року. Відповідачем контррозрахунку ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано.

За таких обставин, звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних заявлено в межах законодавчо визначених строків та є обґрунтованим. Відтак, доводи відповідача про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних поза межами річного строку спростовуються викладеними висновками.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права

Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скаргапредставника відповідача ОСОБА_1 адвоката Кухаревської Надії Осипівнипідлягає частковому задоволенню, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог та солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованості за житлово - комунальні послуги у загальному розмірі 51 922,21 грн, яка складається із: заборгованості за спожиті з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 20636,91 грн (рахунок № НОМЕР_1 ); інфляційної складової боргу у розмірі 3136,81 грн., трьох відсотків річних у розмірі 766,68 грн. (рахунок № НОМЕР_2 ); заборгованості за спожиті з 01.11.2021 по 30.04.2025 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 21 556,62 грн. (рахунок № НОМЕР_1 ); інфляційної складової боргу у розмірі 2346,82 грн., трьох відсотків річних у розмірі 606,07 грн., пеня у розмірі 737,39 грн. (рахунок № НОМЕР_2 ); заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 по 30.04.2025 у розмірі 1397,46 грн (рахунок № НОМЕР_4 ); заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 по 30.04.2025 у розмірі 736,45 грн (рахунок № НОМЕР_5 ), у задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - частина 1 статті 141 ЦПК України.

Згідно з частинами шостою, сьомою статті 141 ЦПК України якщо сторону,на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач у справі ОСОБА_3 є особою з інвалідністю другої групи (а.с. 154 том 1), а тому звільнений від сплати судового збору в силу вимог закону.

Судом апеляційної інстанції вимоги позивача задоволено частково, що в процентному співвідношенні до заявлених вимог орієнтовно становить 72,06%, а апеляційна скарга відповідача задоволена на 27,94 %, відтак, враховуючи приписи ст.141 ЦПК України, пропорційно задоволеним позовним вимогам необхідно стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 090,99 грн; стягнути з Державного бюджету України, в порядку компенсації, за рахунок держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 090,99 грн на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» та стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» в дохід держави судових збір у розмірі 1 269,03 грн.

Керуючись ст.ст. 205, 216, 256-258, 267, 509, 526, 634, 641, 642 ЦК України, ст. 162 ЖК України, ст.тс. 7, 9, 13, 20, 26, 32 Закону України « Про житлово-комунальні послуги, ст.ст. 43, 82, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Кухаревської Надії Осипівнизадовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_6 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_7 ) на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 40538421) заборгованість за житлово - комунальні послуги у загальному розмірі 51 922,21 грн, яка складається:

заборгованість за спожиті з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 20636,91 грн (рахунок № НОМЕР_1 ); інфляційну складову боргу у розмірі 3136,81 грн., три відсотки річних у розмірі 766,68 грн. (рахунок № НОМЕР_2 );

заборгованість за спожиті з 01.11.2021року по 30.04.2025 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 21556,62 грн. (рахунок № НОМЕР_1 ); інфляційну складову боргу у розмірі 2346,82 грн., три відсотки річних у розмірі 606,07 грн., пеня у розмірі 737,39 грн. (рахунок № НОМЕР_2 );

заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 року по 30.04.2025 року у розмірі 1397,46 грн (рахунок № НОМЕР_4 );

заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 року по 30.04.2025 року у розмірі 736,45 грн (рахунок № НОМЕР_5 ).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_6 ) на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 40538421) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 090,99 грн.

Стягнути з Державного бюджету України, в порядку компенсації, за рахунок держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 090,99 грн на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 40538421).

Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (м. Київ, площа І. Франка, 5, код ЄДРПОУ 40538421) в дохід держави судових збір у розмірі 1 269,03 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: