Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №580/5789/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року справа № 580/5789/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Гайдаш В.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі – відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області у виконання постанови Христинівського районного суду Черкаської області від 15.07.2011 у справ №2а-2365/II у проведенні нарахування заборгованості на виконання постанови станом на 31.01.2018 - 71161, 97 грн без індексації та без синхронного підвищення виплат в зв`язку з збільшенням мінімальної пенсії за віком, у не проведенні нарахувань та виплат з 01.02.2019 до пенсії за віком підвищення в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком щомісячно з врахуванням підвищень розміру мінімальної пенсії за віком синхронно довічно;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на виконання постанови Христинівського районного суду Черкаської області від 15.07.2011 року у справі №2а-2365/ІІ заборгованість станом на 31.01.2018 - 71 161 грн 97 коп., обчислити з синхронним збільшенням мінімальної пенсії за віком та з індексом інфляції, забезпечити відповідну доплату починаючи з 01.02.2018 нарахувати до пенсії за віком підвищення в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком щомісячно з врахуванням індексу інфляції та синхронним збільшенням мінімальної пенсії за віком в Україні та забезпечити належні виплати, а з часу пред`явлення позову до суду - щомісячно та безперервно проводити донарахування до пенсії за віком підвищення в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком з синхронним підрахунком змін розміру мінімальної пенсії за віком в Україні і довічно;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач протиправно не здійснює виконання постанови Христинівського районного суду Черкаської області від 15.07.2011 у справ №2а-2365/II та проведення нарахування заборгованості на виконання постанови станом на 31.01.2018 у сумі 71 161,97 грн з індексацією та із синхронним підвищенням виплат, у зв`язку з збільшенням мінімальної пенсії за віком, не проводить на виконання постанови Христинівського районного суду Черкаської області нарахувань та виплат з 01.02.2019 до пенсії за віком підвищення в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком щомісячно з врахуванням підвищень розміру мінімальної пенсії за віком синхронно довічно.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Відповідач позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити повністю, надав до суду письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що повідомлення про прийняття до обліку рішення від 15.07.2011 №2а-2865/11 від управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області надійшло 23.01.2018. Оскільки постановою суду, якою зобов`язано нарахувати та виплатити пенсію як учаснику бойових дій з підвищенням її в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком, не визначено період, доплату по перерахунку нараховано за період з 14.12.2010 по 31.01.2018 (місяць, в якому надійшло повідомлення від управління ДВС), з урахуванням виплачених сум. Постанова суду від 15.07.2011 №2а-2865/11 виконана в повному обсязі, тому підстави для проведення в подальшому нарахування та виплати пенсії як учаснику бойових дій з підвищенням її в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком відсутні. Також відповідачем вказано, що у межах даного публічно-правового спору позивач не довів наявності будь-якої шкоди, завданої йому відповідачами, протиправності діяння відповідачів, наявності причинного зв`язку між шкодою і діями та вини відповідачів в її заподіянні. Отже, позовні вимоги про відшкодування шкоди також задоволенню не підлягають, з огляду на їх необґрунтованість.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що позивач з 12.08.2004 перебуває на пенсійному обліку та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

17.03.2026 позивач звернувся із заявою про надання інформації щодо проведення виплат за рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 15.07.2011 у справі № 2а-2865/11.

Листом від 15.04.2026 Головне управління надало позивачу роз`яснення відповідно до Закону України «Про звернення громадян» щодо виплат за рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 15.07.2011 у справі № 2а-2865/11.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Пунктом 8 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Судом встановлено, що постановою Христинівського районного суду Черкаської області від 15.07.2011 № 2а-2865/11 зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Христинівському районі Черкаської області нарахувати та виплатити пенсію позивачу, як учаснику бойових дій, з підвищенням її в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком за період з 14.12.2010 з урахуванням фактично виплаченого підвищення до пенсії відповідно до частини 3 статті 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі – Закон № 3551) в редакції від 22.10.1993 та частини 1 статті 28 Закон № 1058-IV.

На виконання вимог вищезазначеного постанови Христинівського районного суду Черкаської області від 15.07.2011 №2а-2865/11 відповідачем здійснено перерахунок та виплату пенсії позивача, як учаснику бойових дій, з підвищенням її в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком, не визначено період, доплату по перерахунку нараховано за період з 14.12.2010 по 31.01.2018.

Позивач вважає, що відповідач належним чином не виконує постанову Христинівського районного суду Черкаської області від 15.07.2011 № 2а-2865/11 та не виплачує заборгованість по рішенню суду.

Таким чином, підставою для звернення позивача до суду є незгода позивача з діями відповідача, вчиненими на виконання постанови Христинівського районного суду Черкаської області від 15.07.2011 №2а-2865/11.

Відповідно до статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження .

Згідно з положеннями частини 1 статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В частині 1 статті 11 цього Закону йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм вбачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України Про виконавче провадження .

Згідно статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до вимог статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Суд звертає увагу, що вищезазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини 5 статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.

Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 1291 Конституції України.

З огляду на вищенаведене, суддя дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

За вказаних обставин, суддя зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.

Підсумовуючи вище наведене, суддя зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Таким чином, для захисту порушених прав при виконанні постанови Христинівського районного суду Черкаської області від 15.07.2011 №2а-2865/11, позивач має право звернутись до того ж суду із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, тому позов у цій частині позовних вимог є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Стосовно позовних вимог позивача про стягнення на його користь моральної шкоди у сумі 50000 грн, суд зазначає наступне.

Як передбачено ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п.56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України) (п. 57).

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди у сумі 50000 грн.

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Віталіна ГАЙДАШ