Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №583/1573/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №583/1573/26

Номер провадження 22-ц/816/2274/26

Категорія - 23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сидоренко А.П. (суддя-доповідач), суддів: Сізова Д.В., Нестеренка М.В.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РАЙЗ ПІВНІЧ» Фесенка Олександра Миколайовича на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 23 квітня 2026 року, ухвалене в м. Охтирка у складі судді Ярошенко Т.О., у справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Абрамовича Олексія Володимировича до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РАЙЗ ПІВНІЧ» про стягнення заборгованості з орендної плати, пені, збитків від інфляції та 3% річних,

в с т а н о в и в:

30 березня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Абрамович О.В. звернувся до суду з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РАЙЗ ПІВНІЧ» (далі - ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ»), в якому, остаточно уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з виплати орендної плати за договором оренди землі № 182/16 від 12 липня 2016 року в розмірі 33163,30 грн, обрахованої без вирахування податків та обов`язкових платежів, а також 8204,30 грн – пені, інфляційні збитки в розмірі 8162,22 грн та 3% річних в розмірі 2169,94 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,5785 га, кадастровий номер 5920384000:01:001:0447, цільове призначення якої –ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Земельна ділянка розташована на території Кардашівської сільської ради Охтирського району Сумської області та перейшла позивачу у спадщину після смерті його матері – ОСОБА_2 .

За життя, 12 липня 2016 року, ОСОБА_2 уклала з ПрАТ «Райз-Максимко» договір оренди землі № 182/16, відповідно до якого передала зазначену земельну ділянку у строкове платне користування строком на 10 років.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент укладення договору становила 122224,47 грн. Сторони визначили розмір річної орендної плати на рівні 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становило 7855,71 грн.

29 серпня 2017 року сторони уклали додатковий договір, яким збільшили розмір орендної плати до 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становило 11222,45 грн.

01 червня 2018 року ПрАТ «Райз-Максимко», ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ» та ОСОБА_2 уклали трьохсторонню додаткову угоду № 1 до договору оренди землі, відповідно до якої новий орендар – ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ» – прийняв на себе всі права та обов`язки орендаря за договором від ПрАТ «Райз-Максимко». Також зазначеною угодою сторони визначили, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 112224,47 грн.

Починаючи з 2017 року, розмір орендної плати становив 11222,45 грн на рік, що відповідає 10% нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Пунктом 10 договору оренди передбачено, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.

Відповідно до пункту 11 договору орендна плата вноситься один раз на рік після закінчення сільськогосподарського року, але не пізніше 31 грудня поточного року.

Також на підставі п. 14 договору оренди у зв`язку з несвоєчасним внесенням орендної плати позивач вважає наявними підстави для стягнення пені. Крім того, у зв`язку з порушенням зобов`язання з виплати орендної плати відповідно до статті 625 ЦК України підлягають стягненню 3% річних та збитки від інфляційних втрат.

Проте відповідач не в повному обсязі виконував свої зобов`язання щодо сплати орендної плати позивачу, внаслідок чого утворилася заборгованість, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 23 квітня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ» на користь на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати орендної плати за договором оренди землі №279/15 від 15 грудня 2015 року в розмірі 33163,30 грн, 8204,30 грн – пені, інфляційні збитки в розмірі 8162,22 грн, 3% річних в розмірі 2169,9 грн., а всього стягнути 51699,72 грн, а також понесені судові витрати в розмірі 6332 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник відповідача ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ» через електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що сторони договору, скориставшись правом свободи договору, визначили спосіб її обчислення у відсотковому виразі від нормативної грошової оцінки землі. Умовами укладеного між сторонами договору оренди передбачено обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку приватної власності з урахуванням індексації саме нормативної грошової оцінки землі, а тому оскільки коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки сільськогосподарського призначення у період з 2017-2022 роки не змінювався та становив 1.0, це не впливало на визначений договором розмір орендної плати. Орендна плата відсутня в переліку грошових доходів громадян, які підлягають індексації, визначених статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Крім того, позивач жодних претензій щодо сплати орендної плати не в повному обсязі відповідачу не пред`являв та не скористався своїм правом вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Щодо застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 925/457/23, зазначив, що у цій постанові сформульовано правовий висновок щодо застосування статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» № 161-XIV у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, до додаткових угод, укладених до зазначеної дати.

Водночас правових висновків щодо застосування частини третьої статті 21 Закону № 161-XIV стосовно індексації орендної плати зазначена постанова не містить, а тому її висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Посилання суду на лист Державної податкової адміністрації України від 05 січня 2000 року № 34/6/15-1116 та Методику розрахунку орендної плати за державне майно є безпідставними, оскільки наведені роз`яснення та нормативні акти регулюють питання оренди державного і комунального майна.

Отже, на думку апелянта суд першої інстанції помилково врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 925/457/23, оскільки обставини зазначеної справи є неподібними до спірних правовідносин, а також у ній відсутні висновки щодо застосування частини третьої статті 21 Закону України «Про оренду землі».

За таких умов рішення суду першої інстанції не відповідає критеріям законності та обґрунтованості судового рішення. Крім того, визначення індексації орендної плати з урахуванням конкретних обставин справи не може здійснюватися за формулами, наведеними в судовому рішенні, з огляду на відмінність умов укладених договорів оренди.

Натомість у цій справі спір виник із правовідносин оренди земельних ділянок приватної власності, а тому зазначені норми та методики індексації орендної плати не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно погодився з розрахунком пені, здійсненим позивачем за весь період прострочення. На думку апелянта, відповідно до частини шостої статті 232 ГК України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22, нарахування пені мало бути обмежене шестимісячним строком щодо кожного окремого платежу, оскільки умова договору про пеню в розмірі 1 % несплаченої суми за кожний місяць прострочення не встановлює іншого строку її нарахування.

10 червня 2026 року представник позивача - адвокат Абрамович О.В. через електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 23 квітня 2026 року без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ» - без задоволення, а також стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Посилався на те, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, дійшов правильних висновків з урахуванням правових позицій, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 925/457/23 про те, що умовами укладеного договору оренди землі та додаткових угод до нього передбачена сплата орендної плати з урахуванням індексу інфляції.

Зазначає, що є безпідставними посилання апелянта на положення Податкового кодексу України, який регулює відносини щодо орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, та не має жодного відношення до орендної плати за користування землею приватної власності, натомість є чинними положення ч. 3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі», згідно яких обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачене договором оренди. Договором оренди землі № 131/15 від 07 липня 2015 року інше не передбачено.

Стверджує, що наданий позивачем розрахунок орендної плати проведено у відповідності до вимог чинного законодавства та положень договору оренди землі, який відповідачем не спростовано.

Відсутність у договорі оренди землі узгодженого сторонами порядку обчислення орендної плати з урахуванням індексу інфляції не звільняє відповідача як зобов`язану сторону договору, від виконання взятих на себе зобов`язань за цим договором.

Також правомірним є стягнення пені, а також інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,5785 га, кадастровий номер 5920384000:01:001:0447, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Кардашівської сільської ради Охтирського району Сумської області. Право власності на зазначену земельну ділянку він набув у порядку спадкування після смерті матері – ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 квітня 2024 року, виданого державним нотаріусом Першої Охтирської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 422 (а.с. 7).

За життя, 12 липня 2016 року, ОСОБА_2 уклала з ПрАТ «Райз-Максимко» договір оренди землі № 182/16, відповідно до якого передала зазначену земельну ділянку у строкове платне користування строком на 10 років. Згідно з умовами договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент його укладення становила 122224,47 грн. Сторони визначили річну орендну плату в розмірі 7% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становило 7855,71 грн (а.с. 10–12).

29 серпня 2017 року сторони уклали додатковий договір, яким збільшили розмір орендної плати до 10% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становило 11222,45 грн на рік (а.с. 13).

01 червня 2018 року ПрАТ «Райз-Максимко», ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ» та ОСОБА_2 уклали трьохсторонню додаткову угоду № 1 до договору оренди землі, відповідно до якої новий орендар – ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ» – прийняв на себе всі права та обов`язки орендаря за договором оренди землі. Також сторони погодили, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 112 224,47 грн. Починаючи з 2017 року, розмір орендної плати становив 11222,45 грн, що відповідає 10 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки (а.с. 14).

Пунктом 10 договору оренди землі передбачено, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.

Відповідно до пункту 11 договору орендна плата вноситься один раз на рік після закінчення сільськогосподарського року, але не пізніше 01 грудня поточного року.

Представник позивача зазначає, що відповідач здійснював виплату орендної плати, однак не в повному обсязі, оскільки при її нарахуванні та виплаті не враховував індексацію нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка відповідно до умов договору є складовою розрахунку орендної плати. На думку позивача, такі дії призвели до недоплати орендних платежів, у зв`язку з чим він був змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 05 лютого 2025 року у справі №925/457/23 та виходив з того, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не установлено договором оренди землі, яка здійснюється шляхом корегування суми орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції у місяцях, що минули з дати визначення орендної плати за базовий місяць. Базовим місяцем вважається місяць, в якому востаннє змінювалась чи підлягала перегляду орендна плата. Відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань за укладеним договором оренди землі №182/16 від 12 липня 2016 року, оскільки виплата орендної плати за 2018-2025 роки проведена не у повному обсязі. Загальна сума недоплати орендної плати становить 33163 грн 30 коп., що підлягає стягненню з відповідача. Крім того, на підставі частини 2 статті 625 ЦК України у зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання підлягають стягненню інфляційні втрати у загальному розмірі 8162 грн 22 коп. та 3% річних в сумі 2169 грн 94 коп. Також суд вважав наявними підстави для стягнення пені у розмірі 8204 грн 30 коп. Суд погодився з розрахунками спірних сум наведеними стороною позивача.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 цього Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі, в тому числі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша статті 15 Закону України «Про оренду землі»).

За змістом частин першої - третьої статті 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У справі, що переглядається, позивач звернувся з позовом до відповідача у зв`язку з тим, що ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ» орендну плату за договором оренди землі за 2018-2025 роки нараховувало і сплачувало без урахування індексів інфляції.

Апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, погоджується з висновком місцевого суду про те, що відповідач допустив порушення умов пункту 10 Договору оренди землі № 182/16 від 12 липня 2016 року, який зобов`язував останнього обчислювати розмір орендної плати за земельну ділянку, належні ОСОБА_2 з урахуванням індексації.

Доводи апеляційної скарги про те, що умовами договору оренди землі передбачено обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки землі, коефіцієнт якої протягом 2017-2022 років не змінювався та становив 1.0, апеляційний суд відхиляє зважаючи на такі мотиви.

Частиною першою статті 632 ЦК України визначено, що ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частина третя статті 21 Закону «Про оренду землі»).

Суд першої інстанції обґрунтовано посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 05 лютого 2025 у справі № 925/457/23 про те, що: «Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, проте механізми їх застосування є різними як за правовим змістом, так і за суб`єктами застосування. Зокрема, індексація нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із застосуванням певної методики (стаття 289 ПК України).

Отже, за загальним правилом, індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки. Якщо обов`язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі, то обчислення орендної плати відбувається відповідно до частини третьої статті 21 Закону № 161-XIV (індексується лише орендна плата).

За загальним правилом, індексація орендної плати здійснюється шляхом корегування суми орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції у місяцях, що минули з дати визначення орендної плати за базовий місяць. Базовим місяцем уважатиметься місяць, у якому востаннє змінювалася (чи підлягала перегляду) орендна плата, тобто місяць, з якого почала діяти нова нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки.

У пункті 10 Договору оренди землі № 182/16 від 12 липня 2016 року сторони погодили, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.

Умовами указаного договору оренди землі індексація нормативної грошової оцінки не визначена.

Зміст указаного пункту Договору № 182/16 дає підстави для висновку про те, що оскільки обов`язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі оренди землі, то відповідно мала індексуватися саме орендна плата відповідно до приписів частини третьої статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Позивачем у поданій заяві про збільшення позовних вимог наведено розрахунок орендної плати з урахуванням індексу інфляції, що був проведений шляхом множення розміру орендної плати на коефіцієнт індексації, що розраховується як добуток індексів інфляції за 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому виплачується плата за користування, повністю узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 540/544/18, від 09 червня 2021 року у справі №948/393/20.

Ураховуючи зазначене, місцевий суд дійшов правильного висновку, що відповідачем не було виконано взятих на себе зобов`язань за укладеним договором оренди землі №182/16 від 12 липня 2016 року (з урахуванням додаткової угоди до нього від 29 серпня 2018 року), оскільки виплата орендної плати за 2018-2025 роки позивачу була проведена не у повному обсязі, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача необхідно стягнути недоплачену орендну плату за вказаний період в загальній сумі 33163 грн 30 коп.

Та обставина, що позивач не звертався до відповідача з претензією щодо недоплати орендної плати, не звільняє його від належного виконання зобов`язань за укладеним договором щодо сплати орендної плати з урахуванням індексів інфляції.

Також апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що у зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання з виплати орендної плати наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки інфляційних втрат та 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Апеляційна скарга доводів щодо незгоди з розрахунком розміру орендної плати з урахуванням індексу інфляції, розрахунком сум відповідно до статті 625 ЦК України не містить. Ураховуючи принцип диспозитивності та приписи частини першої статті 367 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом апеляційної інстанції розрахунок заявлених до стягнення спірних сум заборгованості з орендної плати та інших платежів апеляційним судом не перевіряється.

Крім того, апеляційний суд відхиляє посилання заявника апеляційної скарги на постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року № 732/1705/16-ц, від 03 лютого 2021 у справі № 618/1078/19 та від 12 квітня 2023 року у справі № 175/642/19, які не підлягають застосуванню у цій справі зважаючи на такі мотиви.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками Об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (постанова Верховного Суду у справі № 166/1222/20).

Судова практика з питання індексації нормативної грошової оцінки землі та індексації орендної плати сформована Верховним Судом у складі Великої Палати Верховного Суду (постанова від 05 лютого 2025 року у справі № 925/457/23).

Оскільки правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, тому саме вони підлягають застосуванню.

В той же час колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в частині невірного розрахунку пені.

Так, згідно п. 14 договору оренди землі № 182/16 від 12 липня 2016 року передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня в розмірі 1% несплаченої суми за кожний місяць прострочення.

В той же час, наведений у оскаржуваному рішенні суду розрахунок зроблений не за кожний день прострочення, а за кількість днів прострочення, що не відповідає умовам укладеного між сторонами договору.

За таких обставин нарахування пені здійснюється за таким розрахунком:

2018 рік – сума заборгованості = 1634,33 грн., період прострочення: 14 квітня 2019 року по 20 квітня 2026 року.

1634,13 грн х1% х 84 місяці = 1372,66 грн.

2020 рік – сума заборгованості = 284,46 грн., період прострочення: 02 грудня 2020 року по 20 квітня 2026 року.

284,46 грн х1% х 64 місяці = 182,05 грн.

2021 рік – сума заборгованості = 1673,75 грн., період прострочення: 02 грудня 2021 року по 20 квітня 2026 року.

1673,75 грн х1% х 52 місяці = 870,35 грн.

2022 рік – сума заборгованості = 5814,39 грн., період прострочення: 02 грудня 2022 року по 20 квітня 2026 року.

5814,39 грн х1% х 40 місяців = 2325,75 грн.

2023 рік – сума заборгованості = 7122,16 грн., період прострочення: 23 травня 2024 року по 20 квітня 2026 року

7122,16 грн х1% х 22 місяці = 1566,87 грн.

2024 рік – сума заборгованості = 8369,43 грн., період прострочення: 02 грудня 2024 року по 20 квітня 2026 року.

8369,43 грн х1% х 16 місяців = 1339,10 грн.

2025 рік – сума заборгованості = 8264,78 грн., період прострочення: 02 грудня 2025 року по 20 квітня 2026 року.

8264,78 грн х1% х 4 місяці = 330,59 грн.

Загальна сума пені за несвоєчасну сплату орендної плати становить 7987,37 грн.

В той же час доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції мав би обмежитися шестимісячним строком нарахування пені щодо кожного року, не ґрунтуються на умовах чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору оренди землі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення суду повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи невідповідність висновків судом першої інстанції обставинам справи, рішення суду підлягає зміні в частині розміру пені за несвоєчасну сплату орендної плати та слід стягнути таку з відповідача на користь позивача в розмірі 7987 грн 37 коп.

На підставі ч. 13 ст. 141 ЦПК України підлягає зміні розподіл судових витрат та пропорційно до задоволеної частини позовних вимог слід стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 1317,88 грн (1331,20 грн х 99%), а також витрати на правничу допомогу в розмірі 4950,00 грн (5000,00 грн х 99%).

У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягає стягненню витрати за апеляційний розгляд справи пропорційно до задоволеним вимогам у розмірі 15 грн 97 коп.

Представник позивача - адвокат Абрамович О.В. у відзиві на апеляційну скаргу просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи апеляційним судом.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до частин три, чотири статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

З матеріалів справи установлено, що в суді апеляційної інстанції інтереси ОСОБА_1 представляв адвокат Абрамович О.В.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача було надано: 1) копію Договору про надання правової допомоги № 25 від 26 березня 2026 року, відповідно до умов якого за послуги, що надаються адвокатом за умовами цього Договору, Клієнт сплачує гонорар готівковими коштами у розмірі, визначеному за погодженням сторін з урахуванням витрат часу на підготовку, складання процесуальних документів, участь у судовому розгляді справи, що визначається і підтверджується Актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) або платіжним дорученням, які є невід`ємними додатками до цього Договору (п.6.1);

копію Додаткової угоди від 09 червня 2026 року, в якій сторони погодили розмір гонорару в розмірі 5000 грн 00 коп. за надання правової допомоги позивачу в Сумському апеляційному суді під час розгляду апеляційної скарги.

Крім того, до відзиву на апеляційну скаргу надано: 1) копію Акту приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 10 червня 2026 року, за змістом якого узгоджена вартість наданої адвокатом Абрамовичем О.В. правової допомоги складає 5000 грн. Правова допомога надана у формі ознайомлення з апеляційною скаргою ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ», підготовки, складання та подачі до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу; 2) копію квитанції № 25/2 від 10 червня 2026 року про прийняття адвокатом Абрамовичем О.В. від ОСОБА_1 гонорару у розмірі 5000 грн 00 коп.

Заявник апеляційної скарги відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 137 ЦПК України клопотання про зменшення заявлених до відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу не подав, доводів щодо неспівмірності витрат не заявляв.

За нормами ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Втім, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).

Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.

Оцінка реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру здійснюється з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Оцінка суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Вказане відповідає позиції, наведеній у постанові Верховного Суду від 16 березня 2026 року у справі № 522/7662/23.

Апеляційний суд звертає увагу, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, апеляційний суд дійшов переконання, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на підготовку лише одного процесуального документа - відзиву на апеляційну скаргу, а тому заявлений останнім розмір судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, підлягає зменшенню до 2500 грн 00 коп., а з урахуванням принципу пропорційності до задоволеним вимогам така сума становить 2475 грн 00 коп.

Враховуючи те, що ця справа є справою незначної складності, а ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому на підставі п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись вимогами ст.ст. 141, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РАЙЗ ПІВНІЧ» Фесенка Олександра Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 23 квітня 2026 року змінити в частині розміру пені за несвоєчасну сплату орендної плати та розподілу між сторонами судових витрат, виклавши резолютивну частину в такій редакції.

«Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РАЙЗ ПІВНІЧ» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати орендної плати за договором оренди землі №182/16 від 12 липня 2016 в розмірі 33163 грн 30 коп., 7987 грн 37 коп. – пені, інфляційні збитки в розмірі 8162 грн 22 коп., 3% річних в розмірі 2169 грн 90 коп., а всього стягнути 51482 грн 79 коп.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РАЙЗ ПІВНІЧ» «РАЙЗ ПІВНІЧ» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у виді судового збору в розмірі 1317 грн 88 коп. та витрат на правничу допомогу в розмірі 4950 грн 00 коп.».

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РАЙЗ ПІВНІЧ» 15 грн 97 коп. судового забору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РАЙЗ ПІВНІЧ» на користь ОСОБА_1 2475 грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.П. Сидоренко

Судді: Д.В. Сізов

М.В. Нестеренко