Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №420/29732/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/29732/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Хлімоненкової М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якому позивач просить суд:

-Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 01 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 рік на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44,

-Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 01 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 рік на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення,, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , та у період з 01.07.2022 по 20.05.2023 йому не в повному розмірі вплачувалось грошове забезпечення, внаслідок обрахунку його складових із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, чим істотно обмежувались права позивача.

Задля проведення відповідачем перерахунку грошового забезпечення позивача за спірний період, представник позивача зверталась до відповідача з відповідною заявою, однак листом від 13.07.2025 військова частина НОМЕР_2 відмовила та повідомила, що при розрахунку складових грошового забезпечення позивача використовувався прожитковий мінімум встановлений законом на 01.01.2018 (1762 грн).

Позивач вказує, що з 29 січня 2020 року – дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови КМУ №103 відповідно до якої підлягав застосування в якості розрахункової величини для обрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням військовослужбовців саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлений законом на 01.01.2018 - втратив чинність, а відтак не підлягав застосуванню після указаної дати.

Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені постановою №103, зокрема до п.4 Постанови №704 були визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 року діє редакція п.4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін в якій передбачено, що для визначення посадового окладу, окладу за військовим званням застосовується саме прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. При цьому, навіть з урахуванням викладених вище обставин, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Відтак, починаючи з 01.07.2022 і по 20.05.2023 його грошове забезпечення мало обраховуватись з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Оскільки додаткові види грошового забезпечення обраховуються виходячи із розмірів основних видів грошового забезпечення, виплачені протягом спірного періоду зокрема премії, грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, також мають бути перераховані відповідачем, виходячи із розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням визначених з урахуванням розрахункової величини – прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Ухвалою суду від 16.09.2025 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у справі за позовом до Військової частини НОМЕР_1 в частині вимог, про:

-Визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 01 липня 2022 року по 18 липня 2022 року включно грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 рік на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44,

-Зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 , здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 01 липня 2022 року по 18 липня 2022 року включно грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 рік на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення,, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Позов ОСОБА_1 у іншій частині ухвалою суду від 16.09.2025 повернуто позивачу.

Відповідач Військова частина НОМЕР_1 надав відзив на позов, в якому вказує про хибність та необґрунтованість вимог і доводів позивача, просить відмовити у задоволенні позову.

У своїх доводах відповідач зазначає, що позивач з 05.03.2022 по 29.10.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка у якості окремого батальйону оперативно підпорядковувалась військовій частині НОМЕР_1 з наявними у її штаті підрозділами фінансово-економічного забезпечення, групою персоналу, юридичною службою тощо.

Взаємовідносини військових частин НОМЕР_1 та НОМЕР_2 з питань фінансового забезпечення в частині нарахування грошового забезпечення, одноразових винагород чи інших виплат врегульовувалися Положенням про спільне фінансове господарство, затвердженим наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.09.2022 №349.

За період з 01 по 18 липня 2022 військовою частиною НОМЕР_1 на підставі платіжних відомостей, сформованих військовою частиною НОМЕР_2 за липень 2022 року, на картковий рахунок позивача в установі банку зараховано всього 8 272,40 грн., у т.ч. оклад за військове звання – 307,74 грн., посадовий оклад – 1 532,90 грн., надбавку за особливості проходження служби – 1196,42 грн., щомісячну премію – 464470 грн., індексацію – 590,64 грн. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових та грошова допомога на оздоровлення позивачеві у згаданий період не нараховувалася і не виплачувалася.

Вказує, що з метою належної організації фінансового господарства військової частини НОМЕР_1 і частин, зарахованих до неї на фінансове забезпечення, командуванням військової частини НОМЕР_1 наказом від 09.09.2022 №349 затверджено Положення про спільне фінансове господарство, яким серед іншого у п.12 передбачено, що нарахування грошового забезпечення, заробітної плати та інших виплат особовому складу військових частин (установ) покладено (тільки) на фінансово-економічні служби відповідних військових частин відповідно до розподілу функціональних обов`язків. Згідно з пунктом 16 Положення, нарахування грошового забезпечення, заробітної плати та інших виплат особовому складу військових частин, зарахованих на фінансове забезпечення військової частини НОМЕР_1 , здійснюється особовим складом фінансово-економічних служб відповідних військових частин. Згідно абзацу 1 та 5 пункту 8 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу відповідного командира.

Таким чином, на думку військової частини НОМЕР_2 між позивачем та вказаною частиною відсутній будь-який спір, адже відповідач у спірний період нарахування грошового забезпечення не проводив, а лише здійснював фінансування нарахувань, проведених військовою частиною НОМЕР_2 . Відтак, позовну вимогу про визнання протиправними дій (бездіяльності), що вчинялися посадовими особами військової частини за місцем проходження військової служби позивача, пред`явлено до особи, яка не повинна відповідати за цим позовом.

Вказує у своїх доводах військова частина НОМЕР_1 і на пропуск позивачем встановлених законом строків для звернення до суду із цим позовом, а також наявністю інших недоліків позову, за яких такий належить залишити без руху та залишити без розгляду у разі їх не усунення.

Щодо суті позовних вимог військова частина НОМЕР_1 зауважує, що за наслідками прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» був скасований, внаслідок чого і виникли передумови для виникнення спірної ситуації. Вказані обставини свідчать про виникнення правової колізії, яка полягає в тому, що пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 скасований в повному обсязі за рішенням суду, в тому числі і пункт 3 Змін, яким були внесені зміни в пункт 4 Постанови №704.

У той же час, Кабінетом Міністрів України не було внесено зміни в пункт 4 Постанови №704, та фактичне правозастування вказаного пункту відбувалось в редакції, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Звертає увагу на принцип збалансованості бюджету, тощо.

Ухвалою суду від 20.05.2026 до участі у розгляді даної справи в якості співвідповідача залучено Військову частину НОМЕР_2 .

Ухвалу суду від 20.05.2026 ВЧ НОМЕР_2 отримала в електронному вигляді через електронний кабінет в ЄСІТС «Електронний суд» 22.05.2026, однак відзиву на позову заяву ОСОБА_1 не надала, що в силу приписів КАС України не є перешкодою для розгляду справи.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних у ній документі.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 у період з 05.03.2022 по 29.10.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується наявними у справі копіями відповідних наказів, яка у якості окремого батальйону оперативно підпорядковувалась військовій частині НОМЕР_1 з наявними у її штаті, як зауважує військова частина НОМЕР_1 у відзиві, підрозділами фінансово-економічного забезпечення, групою персоналу, юридичною службою, тощо.

Згідно копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 29.10.2024 №308 (по стройовій частині), ОСОБА_1 з 29.10.2024 виключено із списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.

Відповідно до інформації, зазначеної у довідці, підготовленій та наданій до суду військовою частиною НОМЕР_1 про нараховане позивачу грошове забезпечення за період з 01.07.2022 по 18.07.2022, складові виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення за спірний період (з урахуванням ухвали суду від 16.09.2025 про повернення позову в частині позовних вимог) з 01.07.2022 по 18.07.2022 включно, розраховувались та виплачувались, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 та 1762 грн., що також підтверджується і листами – відповідями військової частини НОМЕР_2 від 13.07.2025 №3787, від 15.07.2025 №3807 на запити представника позивача.

Вважаючи, що відповідач протиправно обраховував за спірний період складові його грошового забезпечення, включаючи основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові його види (грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань) із застосуванням розміру прожиткового мінімуму встановленого законом на 01 січня 2018 року, в той час як мав застосовувати прожитковий мінімум встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року, позивач звернувся до суду з даним позовом, оскільки за зверненням позивача, відповідач відмовився проводити перерахунок грошового забезпечення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103 пунктом 6 якої внесено зміни, зокрема до постанови Кабінету Міністрів України №704, пункт 4 якої викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Отже, пункт 4 постанови № 704 (в редакції Постанови № 103) визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р.", тоді як згідно приміток до вказаних додатків розрахунковою величиною визначено процентний показник від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Згідно п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинність 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11 грудня 2019 року, у справі № 240/4946/18, щодо застосування п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ, після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

Отже, суд зауважує на неможливості застосування приміток та мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру складових грошового забезпечення позивача у спірному періоді, водночас звертає увагу на те, що прохання позивача перерахувати його грошове забезпечення з 29.01.2020 обґрунтоване тим, що розрахунковою величиною має бути саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Оцінюючи доводи сторін з урахуванням викладеного вище суд вказує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Отже, з 29.01.2020р. відповідні зміни, які були внесені до п.4 Постанови КМ України №704 втратили чинність.

Таким чином, з 29 січня 2020 року не діє норма п.6 постанови КМУ №103, якою були внесені зміни до п.4 постанови КМУ №704 стосовно того, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.08.2022 по справі №440/6017/21 суд зауважує, що на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови №103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас, Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (ст.6 Закону №2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (п.1) та порядок встановлення державних стандартів (п.3).

Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та в подальшому закони про бюджет на наступні роки таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять.

Тобто, положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Відповідно до ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 по справі №913/204/18, від 10.03.2020 по справі №160/1088/19, від 09.06.2022 у справі №520/2098/19).

Отже, з огляду на передбачені в ч.3 ст.7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01.01.2020 положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік”, установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року - 2481 грн.

Отже розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців у 2022 році є більшим ніж в 2018 році (1762, 00 гривні).

Таким чином, з починаючи з 01.07.2022 по 18.07.2022 включно (спірний період, який з урахуванням ухвали суду від 16.09.2025 про повернення позову в частині позовних вимог) визначення розмірів складових грошового забезпечення позивача (посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями) мало здійснюватися виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня відповідного року.

Втім, відповідачами при розрахунках та виплаті ОСОБА_1 протягом спірного періоду з 01.07.2022 по 18.07.20225 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, та інш.), застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом на 01.01.2018, який становить - 1762,00 грн., що з огляду на викладене вище не узгоджується з приписами чинного законодавства, свідчить про протиправну поведінку відповідачів у спірних правовідносинах, вчинених ними дій не на підставі, не у межах та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, отже в указаній частині позовні вимоги ОСОБА_1 вбачаються обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вказана позиція суду узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 та від 19.10.2022 у справі №400/6214/21.

Також, суд враховує, що механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства Оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок №260).

Відповідно до п.2 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.

Згідно з п.1 розділу IV, п.1 розділу VI, п.1, 2 розділу ХVI Порядку №260, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах: від 1 до 5 років - 25 відсотків; від 5 до 10 років - 30 відсотків; від 10 до 15 років - 35 відсотків; від 15 до 20 років - 40 відсотків; від 20 до 25 років - 45 відсотків; від 25 і більше років - 50 відсотків.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов`язків.

Командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.

Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.

Згідно з п.1 розділу ХХІІІ, п.1,7 розділу ХХIV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Отже, указані виплати залежать від розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням.

За наведених обставин, суд вважає що наявні обґрунтовані підстави для зобов`язання провести перерахунок та виплату за період з 01.07.2022 по 18.07.2022 включно грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавок, доплат, винагород, які мають постійний характер, премій) за військовим званням позивача, розрахованих виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Що стосується перерахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення, суд не вбачає підстав для задоволення вимог у цій частині, оскільки як вбачається з наданої військовою частиною НОМЕР_3 до справи довідки, такі види забезпечення протягом спірного періоду з 01.07.2022 по 18.07.2022 позивачу не виплачувались. Отже у цій частині вимог права позивача не є порушеними.

З приводу вимоги здійснити нарахування та виплату належних позивачу сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за № 44 (далі - Порядок №44), цей порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Пунктом 2 Порядку № 44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Аналіз наведених положень Порядку №44 дає підстави для висновку, що виплата грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, здійснюється за умови виплати грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

Отже, Порядком № 44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.

Оскільки виплати спірних сум позивачеві ще не здійснено відповідно і відсутні підстави для зобов`язання нарахування такої компенсації.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28.11.2023 у справі № 420/18163/21.

Тому, суд вбачає підстави для відмови в задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу перерахованого ГЗ з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи усе викладене вище у сукупності, суд вбачає підстави для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

З приводу зауваження відповідача про пропуск позивачем встановленого законом строку для звернення до суду із цим позовом, суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

При цьому, у силу приписів ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст.233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З 19 липня 2022 року строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - три місяці з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

За вказаного, суд звертає увагу, що при вирішенні питання про відкриття провадження у даній справі судом досліджувалось питання дотримання позивачем встановлених законом строків для подання цього позову до суду, за наслідком чого було прийнято ухвали про повернення позову в частині позовних вимог щодо періоду з 19.07.2022 по 20.05.2023 та про відкриття провадження у справі щодо вимог за період з 01.07.2022 по 18.07.2022, як таких, щодо яких КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин не встановлено строкових обмеження для звернення до суду із таким позовом.

Отже підстав як для залишення позову без руху так і для залишення його без розгляду наразі немає.

Інші недоліки позову про які вказувала військова частина НОМЕР_1 також на думку суду не свідчать про наявність у суду підстав для залишення позову без руху, оскільки їх наявність не підтвердилась після дослідження судом матеріалів справи. Позов та додані до нього матеріали були подані до суду особисто представником позивача, а неякісні копії, які наявні в матеріалах електронної справи були виготовлені під час сканування додатків до позову в суді.

Визначаючись, з урахуванням заперечень військової частини НОМЕР_1 щодо компетенції у спірних правовідносинах, з питання належного способу захисту порушеного права позивача суд зазначає, що згідно п. 8 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Відповідно до п. 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України згідно наказу Міністра оборони України № 280 від 22.05.2017 року передбачено, що військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень). Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

Первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та забезпечення інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.

Згідно п. 1.8 Правил командир військової частини керує фінансово-господарською діяльністю частини, розпоряджається згідно з законодавством коштами, забезпечує законне, цільове та ефективне їх використання в суворій відповідності із затвердженим кошторисом і зобов`язаннями перед державним бюджетом, несе відповідальність за організацію фінансового забезпечення військової частини, стан фінансового господарства і забезпечення збереження готівки, організовує бухгалтерський облік активів і зобов`язань, доходів і видатків. Командир військової частини зобов`язаний, зокрема, особисто підписувати першим підписом фінансові документи, заяви на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату, грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати, договори і угоди, фінансову звітність та службове листування з питань фінансового забезпечення; забезпечувати виплату грошового забезпечення та заробітної плати особовому складу в установлені законодавством терміни.

Відповідно до пункту 4.3 Правил грошове забезпечення, заробітна плата та інші виплати особовому складу виплачується за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення). Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.

Тобто, Військова частина НОМЕР_1 проводила фінансові розрахунки на підставі відповідних документів поданих Військовою частиною НОМЕР_2 , в якій позивач проходив службу.

При цьому, з аналізу приписів Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 вбачається, що обов`язок нарахування та виплати грошового забезпечення покладено саме на військові частини в яких військовослужбовці проходять службу, а отже вимоги позивача до Військової частини НОМЕР_1 є необґрунтованими.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що саме Військовою частиною НОМЕР_2 , в якій позивач проходив військову службу, допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні грошового забезпечення позивача в період з 01.07.2022 по 18.07.2022 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови, та відтак саме указана військова частина має провести відповідні перерахунки грошового забезпечення позивача, а військова частина НОМЕР_1 їх виплату.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати не розподіляються.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.07.2022 по 18.07.2022 включно грошового забезпечення (з урахуванням щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення), які розраховуються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок, а військову частину НОМЕР_1 виплату ОСОБА_1 за період з 01.07.2022 по 18.07.2022 включно грошового забезпечення (з урахуванням щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення), які розраховуються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідачі:

Військова частини НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 .

Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_3 .

Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА