Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №400/3932/26 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2026 р. № 400/3932/26

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ,

треті особиІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 ,

провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту – Позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту – Відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_3 ), третя особа ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі по тексту – Третя особа, ІНФОРМАЦІЯ_4 ) з вимогами про:

- визнання протиправними дій щодо не виключення з військовому обліку ОСОБА_1 ;

- зобов`язання виключити ОСОБА_1 з військового обліку та з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за рішенням військово-лікарської комісії на підставі ст. 39-а Наказу Міністерства Оборони України №402 «Про затвердження Положення про військово- лікарську експертизу в Збройних Силах України» Позивача було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Всі підтверджуючі документи Позивач здав до органів ТЦК та СП. Однак, 10.04.2026 року після завантаження застосунку «Резерв+» Позивач дізнався, що досі перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 . У відповідь на адвокатський запит щодо інформації про розгляд заяви про виключення Позивача з військового обліку, Відповідач зазначив про рекомендацію з`явитися до ТЦК та СП для проходження повторної ВЛК. Дії Відповідача Позивач вважає протиправними та такими, що не ґрунтується на вимогах законодавства.

Разом з позовною заявою представником Позивача заявлене клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеозв`язку.

Ухвалою суду від 20.04.2026 р. відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 260 КАС України. Вказаною ухвалою призначено судове засідання по справі на 01 червня 2026 року о 10:00 год.

Окремою ухвалою від 20.04.2026 р. суд визначив провести судове засідання, призначене на 01 червня 2026 року о 10:00 год. та всі подальші судові засідання, в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку. Відповідачу запропоновано прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку.

04.05.2026 р. Третя особа подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що з 18.05.2024 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, зобов`язані перебувати на військовому обліку та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Оскільки за чинними нормами статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, тому відповідач на законних підставах поновив його на військовому обліку військовозобов`язаних.

05.05.2026 р. Позивач подав відповідь на відзив ІНФОРМАЦІЯ_4 , де вказав на те, що відзив Третьої особи присвячений виключно питанню виключення з військового обліку осіб, засуджених до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини, та змінам, внесеним Законом №3633-ІХ з 18.05.2024. Однак у позовній заяві ОСОБА_1 не міститься жодного слова про судимість, жодного посилання на п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Позивач звернувся до суду виключно з підстави, передбаченої п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме визнання громадянина непридатним до військової служби.

07.05.2026 р. Відповідач подав відзив на позовну заяву, просив в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що листом від 03.04.2026 № 9/546 надав вичерпну, юридично обґрунтовану відповідь, у якій роз`яснив підстави неможливості внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та запропонував законний шлях вирішення питання. Довідка ВЛК, видана за результатами медичного огляду 23 серпня 2022 року, на момент звернення до Відповідача у 2026 році вже понад три роки як втратила юридичну чинність. Крім того, Позивач не подавав до Відповідача офіційну письмову заяву про визнання його непридатним до військової служби з повним пакетом документів, а за відсутності офіційної письмової заяви відповідний обов`язок у Відповідача юридично не виник. визнання громадянина непридатним до військової служби. Відмова у внесенні змін до Реєстру на підставі документа, що втратив чинність понад три роки тому не є порушення прав Позивача, а дотримання закону. Законний і цілком доступний шлях для Позивача є: повторно пройти ВЛК за чинними правилами, отримати висновок відповідно до актуальних вимог Положення № 402, після чого звернутися до Відповідача з офіційною письмовою заявою та повним пакетом документів.

29.05.2026 р. Позивач подав відповідь на відзив Відповідача, в якому зазначив, що відповідь ІНФОРМАЦІЯ_6 №9/546 від 03.04.2026, якою Позивачу рекомендовано з`явитися для проходження повторної ВЛК, є прямим підтвердженням протиправної бездіяльності, адже ні Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», ні Положення №402, ні Порядок організації та ведення військового обліку, затверджений постановою КМУ від 30.12.2022 №1487, не містять норми, яка зобов`язувала б особу, що вже пройшла ВЛК і отримала висновок «Непридатний з виключенням з обліку», проходити повторний огляд для реалізації права на виключення з обліку. Позивач вказує на те, що сам Відповідач підтверджує отримання документів від Позивача, розгляд зазначених документів, надання офіційної відповіді та аналіз медичних матеріалів. Посилання ж на відсутність заяви є штучним та формальним способом уникнення відповідальності за невиконання покладених законом функцій.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

У 2022 році після початку повномасштабного вторгнення росії на територію України ОСОБА_1 була вручена повістка для оновлення облікових даних. Позивач з`явився до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оновив свої данні та був направлений на проходження військово-лікарської комісії для визначення ступеню придатності.

Згідно даних довідки військово-лікарської комісії від 16.08.2022 року Позивача на підставі ст. 39-а Наказу Міністерства Оборони України № 402 «Про затвердження Положення про військово- лікарську експертизу в Збройних Силах України» було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Пізніше Позивач був відправлений на обстеження до лікаря-кардіолога, яке він пройшов у місті Кривий Ріг.

За результатами повного медичного обстеження, включаючи консультацію лікаря-кардіолога, військово-лікарською комісією було складено акт дослідження стану здоров`я від 23.08.2022 №1080/01-10 та картку обстеження і медичного огляду від 23.08.2022 №1090/01-10, відповідно до яких Позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статті 39-а (гіпертонічна хвороба III стадії) та статті 40-а (стенокардія напруги III функціонального класу) Наказу Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України».

Після проходження ВЛК, Позивач здав всі документи до органів ТЦК та СП задля виключення його з військового обліку.

Станом на 2026 рік згідно з відомостями, що наявні в електронному військово-обліковому документі Позивача у додатку «Резерв+», наявна інформація про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Представник Позивача звернувся до Відповідача із адвокатським запитом щодо інформації про розгляд заяви про виключення Позивача з військового обліку.

Листом від 03.04.2026 № 9/546 Відповідач відмовив у внесенні відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та запропонував Позивачу з`явитися до ТЦК та СП для проходження повторної ВЛК.

Позивач стверджує, що Відповідач фактично допустив протиправну бездіяльність, що полягає у невиконанні покладеного на нього обов`язку щодо виключення особи з військового обліку.

Не погоджуючись з зазначеним, Позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» (затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-ІХ) постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено та триває мобілізація.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 22 Закону №3543-ХІІ, громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України (ч. 5 ст. 22 Закону №3543-ХІІ).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII).

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-XII).

Згідно з ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-XII, щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

У відповідності до ч. 10 Закону № 2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України;

проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Відповідно до приписів вищевказаної ч. 10 ст. 1 Закону № 2232-XII, та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (далі - Положення № 402 в редакції, чинній на час проходження Позивачем медичного огляду ВЛК від 01.02.2016).

Згідно із п. 1.1 глави 1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Абзацом першим пункту 1.1 глави 1 розділу ІІ Положення № 402 встановлено, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово- обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.

Згідно із пунктом 1.2 розділу ІІ Положення № 402, постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров`я (далі - ТДВ) (додаток 3).

Відносини, що стосуються медичного огляду військовозобов`язаних у мирний час та під час мобілізації, на особливий період врегульовані главою 3 розділу II Положення №402.

Відповідно до пункту 3.8 глави 3 розділу ІІ Положення № 402 постанови ВЛК військових комісаріатів оформлюються довідкою ВЛК (додаток 4 до Положення) у двох примірниках, яка не підлягає затвердженню штатною ВЛК і дійсна протягом шести місяців з дня медичного огляду. Копія довідки видається на руки особі, яка пройшла медичний огляд.

Після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов`язаного одну з таких постанов:

«Придатний до військової служби»;

«Тимчасово непридатний до військової служби»;

«Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку».

Згідно з абзацом першим пункту 22.1 глави 22 розділу ІІ Положення № 402 дані про тих, хто пройшов медичний огляд (прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, військове звання, військова частина, місяць та рік призову на військову службу тощо), діагноз та постанова ВЛК про ступінь придатності до військової служби та про причинний зв`язок записуються в Книгу протоколів засідань ВЛК (ЛЛК).

Згідно з Розкладом хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, що є додатком до Положення № 402, до статті 39 включено хвороби, що характеризуються підвищеним кров`яним тиском I10- I15 (гіпертонічна хвороба, вторинна гіпертензія), а підпункт «а» свідчить про наявність у особи а) гіпертонічної хвороби III стадії та про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідно до Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, що є додатком до Положення № 402, до статті 40 включено: ішемічна хвороба серця I20-I25 (усі форми стенокардії, гострий та повторний інфаркт міокарда, їх ускладнення); хронічна ішемічна хвороба серця (атеросклеротична хвороба серця, аневризма серця, коронарної артерії, наслідки хірургічних втручань на судинах серця, імплантації штучного водія ритму та інші, що супроводжуються серцевою недостатністю), а підпункт «а» свідчить про наявність у особи а) із серцевою недостатністю II-Б - III стадії та про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку.

Згідно п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки(військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які визнані непридатними до військової служби.

Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов`язані та резервісти) визначені в Законі України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16 березня 2017 року № 1951-VIII (далі -Закон № 1951-VIII).

Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною (частина 3 статті 14 Закону № 1951-VIII).

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), визначено в Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 № 1487 (далі - Порядок №1487).

Згідно з пунктом 79 Порядку №1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема:

організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;

здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;

виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку;

організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям;

проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього;

виконують архівно-довідкову роботу з питань військового обліку.

Таким чином, обов`язки щодо ведення обліку військовозобов`язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Повертаючись до матеріалів справи, суд зазначає, що після проходження ВЛК Позивача було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статті 39- а (гіпертонічна хвороба III стадії) та статті 40-а (стенокардія напруги III функціонального класу) Наказу Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», про що свідчать довідка військово-лікарської комісії від 16.08.2022 року, акт дослідження стану здоров`я від 23.08.2022 №1080/01-10 та картка обстеження і медичного огляду від 23.08.2022 №1090/01-10.

Наведені документи є офіційними документами, оформленими уповноваженим органом у межах його компетенції, а тому відповідно до статей 72, 76 КАС України є належними та допустимими доказами у справі.

При цьому Відповідачем не надано суду жодних доказів скасування або визнання недійсною постанови ВЛК від 16.08.2022 року.

Виходячи із вищезазначеного, можна зробити висновок, що за результатами проведеного військово-лікарською комісією медичного огляду Позивача та наданих ним підтверджуючих документів до ІНФОРМАЦІЯ_6 , у Відповідача виник обов`язок виключити ОСОБА_1 з військового обліку та внести відповідні дані до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Як слідує з матеріалів справи, Відповідач таких обов`язків не виконав, що і зумовило відсутність в Реєстрі інформації про виключення Позивача з військового обліку, і така бездіяльність відповідача порушує права та інтереси Позивача.

Щодо доводів Відповідача про необхідність повторного проходження Позивачем ВЛК, то суд зазначає. Що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» був установлений обов`язок повторного проходження ВЛК для осіб, які були визнані обмежено придатними до військової служби.

Разом із тим зазначені положення не поширюються на осіб, які були визнані непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

Судом установлено, що відповідно до довідки ВЛК від 16.08.2022 року та акта дослідження стану здоров`я від 23.08.2022 №1080/01-10 Позивач був визнаний саме непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Щодо посилань Відповідача на зміни до Положення №402 у 2024 році, то суд вказує, що зміна законодавства не має зворотної дії у часі та не може автоматично скасовувати правові наслідки рішень, прийнятих відповідно до законодавства, чинного на момент їх ухвалення.

На момент проходження Позивачем ВЛК у 2022 році діяла редакція Положення №402, яка прямо передбачала формулювання «непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку».

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу в судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням встановлених по справі обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивач надав платіжне доручення про сплату судового збору в сумі 1 064,96 грн, що й підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, позивач заявив про понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн.

За приписами ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На доказ понесених витрат позивачем надано копії договору про надання юридичних послуг від 16.03.2026 б/н, додатку №1 до Договору від 12.01.2026 р. від 16.03.2026 р., акту приймання-передачі наданих послуг від 10.04.2026 р., Квитанції про сплату коштів від 10.03.2026 у розмірі 20000,00 грн, ордеру Серії АЕ №1493817 від 13.04.2026 р. на ім`я ОСОБА_2 .

В п. 3.1 Договору про надання юридичних послуг від 16.03.2026 р. зазначено, що за правову допомогу Замовник сплачує Виконавцю винагороду у розмірі визначеною додатком №1 до цього Договору.

В п. 1.3 Додатку №1 зазначено, що за правову допомогу Заявник сплачує винагороду у розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень.

Статтею 16 КАС України регламентовано, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За приписами ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в т.ч. гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено положеннями ч.ч.1,7 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в т.ч. чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, кількість витраченого адвокатом часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Окрім того, варто зазначити, що у відповідності до п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява №58442/00), суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично та обов`язково понесені та мають розумну суму. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Тобто, при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерієм розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Відсутність же документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу є окремою підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16 та, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17.09.2019р. у справі №810/3806/18.

Слід звернути увагу на те, що правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні врегульовано Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 вищевказаного Закону, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом ст.ст.27,30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати та умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що адвокатський гонорар може існувати у двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення, а саме: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

У п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009р. №23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів та звернень, довідок, заяв, скарг, а також здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами даної справи, з метою захисту законних прав та інтересів між ОСОБА_1 та адвокатом Морозовим В.Ю. укладено договір від 16.03.2026 про надання юридичних послуг.

В п. 1.3 Додатку №1 зазначено, що за правову допомогу Заявник сплачує винагороду у розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень.

Актом-приймання-передачі наданих послуг від 10.04.2026 р. зазначений перелік послуг, а саме:

- Консультація (6 годин) – 3000 грн;

- Підготовка документів про надсилання адвокатського запиту до частин (6 годин) – 3000 грн;

- Аналіз чинного законодавства (8 годин) – 4000 грн;

- Обробка документів для подання Адміністративного позову (10 годин) – 5000 грн;

- Підготовка та написання Адміністративного позову (10 годин) – 5000 грн..

Таким чином, вартість наданих представником позивача послуг у загальному розмірі склала – 20000,00 грн. та сплачена ОСОБА_1 в повному обсязі.

Вказані вище обставини підтверджуються квитанцією про сплату коштів від 10.03.2026 р.

Між тим, варто наголосити, що наявні у матеріалах даної справи документи на обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною та належною підставою для їх відшкодування у вказаному розмірі (20000,00 грн.), оскільки відповідний розмір має відповідати критерію розумності, пропорційності та співмірності таких витрат.

Суд наголошує на тому, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023р. №910/7032/17).

Так, при вирішенні питання стосовно розподілу витрат, пов`язаних із правовою допомогою адвоката, суд насамперед звертає увагу на те, що справа даної категорії, у відповідності до предмету спору, є справою незначної складності, розгляд якої здійснювався в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами. При цьому, судом проаналізовано відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень (http://reestr.court.gov.ua), за даними якого має місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з подібного предмету спору та подібними мотивами тим, що приведені і в даній позовній заяві, що значно спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову. До того ж, підготовка цієї справи не вимагала великого обсягу аналітичної й технічної роботи, та витраченого часу, що свідчить про завищення розміру правової допомоги та, як наслідок, необхідність його зменшення.

Суд не оспорює права адвоката самостійно визначати гонорар, однак, у даному конкретному випадку, не може вважати, що при встановленні такого розміру гонорару була врахована складність даної справи та інші істотні обставини. Наявні у матеріалах цієї справи документи на обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для їх відшкодування у вказаному розмірі (20000,00 грн.), адже відповідний розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Висновки ж щодо можливості суду самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правничу допомогу містяться також у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020р. у справі №201/14495/16-ц.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, конкретні обставини справи, приписи ч.5 ст.134 і п.2 ч.9 ст.139 КАС України, несуттєву складність справи, яка, у свою чергу, не мала публічного інтересу, характер і обсяг виконаної адвокатом роботи (судові засідання не проводились, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження), виходячи з критеріїв розумності, пропорційності та співмірності розподілу витрат на правничу допомогу, суд вважає, що понесені ОСОБА_1 витрати є підтвердженими, однак, одночасно, неспівмірними зі складністю справи, належним чином необґрунтованими та завищеними.

В обсязі встановлених обставин, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для зменшення розміру понесених витрат на правничу допомогу і, відповідно, їх стягнення з відповідача у розмірі 4000 грн., що відповідає вимогам розумності та співмірності.

Керуючись ст. 2, 19, 241, 244, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 – задовольнити.

2. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) щодо не виключення з військовому обліку ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) виключити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) з військового обліку та внести відповідні дані до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1 064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири грн. 96 коп.) та витрати на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн (чотири тисячі грн.) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 07.07.2026 р.

Суддя Н.В. Лісовська