Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №465/1301/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 465/1301/26 Головуючий у 1 інстанції: Коліщук З.М.

Провадження № 33/811/1111/26 Доповідач: Романюк М. Ф.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Романюка М.Ф., з участю ОСОБА_1 , захисника – адвоката Мацієвської А.І., потерпілої ОСОБА_2 , представника потерпілої – адвоката Гнідець О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_2 – адвоката Гнідець Олесі Миколаївни на постанову судді Франківського районного суду м. Львова від 13 травня 2026 року,

встановив:

вищенаведеною постановою закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Згідно з постановою судді, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 212066 від 09.02.2026, ОСОБА_1 29.01.2026 близько 08 год. 40 хв. по АДРЕСА_1 вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно дружини ОСОБА_2 , а саме виражався нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, чим своїми діями вчинив шкоду психологічному здоров`ю, чим своїми діями вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Не погоджуючись з даною постановою представник потерпілої ОСОБА_2 – адвокат Гнідець О.М. подала апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови, скасувати постанову суду та прийняти нову, якою ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП

Щодо строку на апеляційне оскарження зазначає, що КУпАП не врегульовує питання обчислення строків, до обчислення строків у таких справах за аналогією закону застосовуються правила обчислення строків, встановленні процесуальним законодавством.

Звертає увагу на те, що згідно ч. 5 ст. 115 КПК України при обчисленні строків днями та місяцями не береться до уваги той день, від якого починається строк. Відтак, строк на оскарження розпочинає свій відлік з 14.05.2026 року, останній днем строку, відповідно до ч. 7 ст. 155 КПК України вважається наступний за ним робочий день, тобто 25.05.2026 (понеділок).

Зазначає, що 25.05.2026 апелянт звернулася до суду з апеляційною скаргою, однак 02.06.2026 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу було повернуто.

Вказує, що постанова апеляційного суду від 02.06.2026 року була доставлена до електронного суду 04.06.2026 та враховуючи, що вказана постанова не оскаржується, апелянта повторно звертається з апеляційною скаргою та просить визнати поважними причини пропуску строку та поновити строк.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що постанова прийнята за неповно з`ясованих обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, суперечить принципу верховенства права, порушує право постраждалої від домашнього насильства на ефективний захист від насильства, гарантоване законом.

Звертає увагу на те, що суд безпідставно відхилив висновок психолога ОСОБА_3 від 23.03.2026 та довідку ГО «Центр «Жіночої перспективи» від 21.04.2026 №37.

Окрім того, суд не врахував, що зміна замків – це окремий прояв насильства (економічного), що позбавив потерпілу разом із малолітньою дитиною житла та безпечного простору.

Стверджує, що оскаржувана постанова є дискримінаційною щодо ОСОБА_2 , порушує її право на ефективний доступ до правосуддя та суперечить як Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так і обов`язковій практиці ЄСПЛ.

При апеляційному розгляді потерпіла ОСОБА_2 та її представник – адвокат Гнідець О.М. підтримали апеляційну скаргу та просили її задоволити

ОСОБА_1 та його захисник – адвокат Мацієвська А.І. заперечили апеляційну скаргу та просили залишити оскаржувану постанову без змін.

Заслухавши пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що пропущений на оскарження судового рішення строк необхідно поновити, а апеляційну скаргу залишити без задоволення із наступних підстав.

Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Доказами у справах про адміністративні правопорушення, згідно з приписами ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При цьому, орган (посадова особа), відповідно до ст. 252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, у відповідності з вимогами ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинене таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суддею першої інстанції при вирішенні даної справи зазначені вимоги закону дотриманні.

Закриваючи провадження у справі щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, суддя виходив з того, що під час судового розгляду даної справи не встановлено в діях ОСОБА_1 всіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та доказів щодо наявності саме домашнього насильства зі сторони ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_2 немає.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками судді з огляду на наступне.

Склад адміністративного правопорушення - це сукупність законодавчо-визначених ознак, наявність яких дає підстави дійти висновку у кожному конкретному випадку щодо належної правової кваліфікації дій особи, та як наслідок прийняти рішення щодо можливості притягнення такої особи до юридичної відповідальності.

Відсутність (недоведеність) хоча б однієї із ознак складу адміністративного правопорушення унеможливлює прийняття рішення про притягнення особи до відповідальності та застосування відносно неї заходів державного примусу, зокрема накладення стягнення у виді штрафу.

Диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства врегульовані Законом України «Про запобігання та протидію домашнього насильства» (далі Закон).

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Визначення поняття домашнього насильства також надано і у Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція) відповідно до положень якої «домашнє насильство» означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім`ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.

Відповідно до п.14 ч.1 Закону психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи, а в п.17 ч.1 Закону визначено, що фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Вказані положення закону окреслюють перелік дій, одна чи декілька із яких, можуть становити собою об`єктивну сторону (форму вираження) психологічного насильства.

У відповідності до ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів, про адміністративне правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.

Як слідує зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 212066 від 09.02.2026, ОСОБА_1 29.01.2026 близько 08 год. 40 хв. по АДРЕСА_1 вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно дружини ОСОБА_2 , а саме виражався нецензурною лайкою. погрожував фізичною розправою, чим своїми діями вчинив шкоду психологічному здоров`ю, чим своїми діями вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Передумовою для визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення та притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП має бути наявність сукупності доказів, які б безумовно та беззаперечно свідчили про вчинення ним об`єктивних дій, що мають ознаки домашнього насильства психологічного та фізичного характеру у розумінні положень Закону. У такому разі необхідно встановити наявність причинно-наслідкового зв`язку між відповідними діями ОСОБА_1 та настанням чи можливим настанням шкідливих наслідків саме для потерпілої, тобто у даному випадку для ОСОБА_2 .

Перевіривши матеріали справи, суд першої інстанції не встановив беззаперечних відомостей, які б поза розумним сумнівом указували про вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства психологічного характеру, відносно ОСОБА_2 .

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що долучений потерпілою висновок психолога від 23.03.2026 та довідка ГО «Центр «Жіночі перспективи», складені через значний проміжок часу після подій, які, за твердженням потерпілої, мали місце 29.01.2026 року, а відтак самі по собі не можуть достовірно підтверджувати обставини саме події від 29.01.2026, факт вчинення щодо потерпілої домашнього насильства у вказаний день чи причинно-наслідковий зв`язок між описаними подіями та встановленим психологічним станом потерпілої.

Поряд з цим, апеляційний суд вважає, що суддею районного суду вірно встановлено та зазначено в постанові про те, що в протоколі зазначено, що зі слів потерпілої її психічному здоров`ю була завдана шкода. Інших відомостей щодо вказаного питання матеріали справи не містять. Вказана обставина не може ґрунтується лише на одному доказі - поясненні потерпілої, а на сукупності даних, які демонструють причинно - наслідковий зв`язок між протиправними діями певної особи та станом потерпілої. Це можуть бути медичні та психологічні висновки, відомості щодо встановленого діагнозу (тривожні розлади, депресія) зафіксовані зміни стану здоров`я, історія звернень за медичною допомогою, призначене лікування. Такими доказами можуть бути показання самої особи, в сукупності з поясненнями свідків (родичів, колег, друзів), які можуть описати зміни в поведінці, емоційному стані, функціонуванні (сон, робота, соціальна взаємодія) до і після події. Для наявності складу адміністративного правопорушення за даною статтею, потрібно доведення заподіяння шкоди психологічному здоров`ю потерпілого. Однак, таких доказів матеріали справи не містять.

Таким чином, вчинення домашнього насильства, внаслідок якого не була і не могла бути заподіяна шкода, не утворює складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів, судом першої інстанції, та пропонують надати перевагу окремим доказам без урахування їхньої перевірки та співставлення з іншими доказами у справі. Перевіркою матеріалів справи не встановлено, щоб суд першої інстанції допустив істотні порушення норм матеріального чи процесуального права або здійснив явно формальну чи логічно неприйнятну оцінку доказів.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки судді в постанові, при розгляді апеляційної скарги не було здобуто, а обставини на які покликається апелянт, як невраховані судом першої інстанції, були в повній мірі враховані судом першої інстанції при винесенні постанови.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32).

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги і вважає, що підстав для скасування постанови судді немає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

постановив:

поновити захиснику – адвокату Гнідець Олесі Миколаївни строк апеляційного оскарження постанови судді Франківського районного суду м. Львова від 13 травня 2026 року.

Постанову судді Франківського районного суду м. Львова від 13 травня 2026 року, якою закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП залишити без змін, а апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_2 – адвоката Гнідець Олесі Миколаївни – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя М.Ф. Романюк