Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №400/870/26 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2026 р. № 400/870/26

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Брагар В. С. у порядку письмового провадження розглянувши адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаВійськова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,

провизнання бездіяльності протиправною; стягнення 132 546,90 грн,

До Миколаївського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення остаточного розрахунку в день звільнення з військової служби позивача;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 11.05.2023 по 30.10.2025, з урахуванням вимог статті 117 Кодексу законів про працю України, у розмірі 132546,90 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач провів остаточний розрахунок при звільнені з позивачем лише 30.10.2025 року. Тому, позивач вважає, що відповідач мав виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені, але не більше шести місяців у сумі 132546,90 грн.

Ухвалою від 30.01.2026 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що норми КЗпП не поширюються на позивача, оскільки позивач був не найманим працівником і отримував не заробітну плату, а грошове забезпечення як військовослужбовець, а відповідні гарантії щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду при розгляді такої справи має враховуватися відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні, що у цій справі складає 46,23% (22091,10 / 47785,60 х 100).

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якому заперечив обґрунтування відповідача та повністю підтримав позовні вимоги.

Від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач наполягав на пропуску позивачем строку звернення до суду та клопотав про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою від 06.07.2026 року суд відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду.

Дослідивши докази, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач у період з 24.10.2022 року по 10.05.2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.05.2023 № 132 позивача було звільнено з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 07 травня 2023 № 43-РС у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вважено таким, що справи та посаду здав і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 10 травня 2023 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Однак, станом 10.05.2023 (день виключення Позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) військова частина НОМЕР_1 не нарахувала та не виплатила Позивачу: - грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік відповідно до розділу ХХІІІ пункту 2 наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»;- матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260;- одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення, відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» ще за 5 повних календарних місяців служби.

Після звернення позивача до Миколаївського окружного адміністративного суду, під час розгляду справи № 400/10757/25, військова частина НОМЕР_1 29.10.2025 року нарахувала та 30.10.2025 року виплатила позивачу грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік в сумі 21759,73 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією військової частини НОМЕР_1 вiд 29 жовтня 2025 року № 4319, розрахунковою платіжною відомістю від 29.10.2025 № 283 на виплату грошової допомоги на оздоровлення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 у жовтні 2025 року за 2023 рік згідно наказу на виключення зі списків частини № 132 від 10.05.2023 та скріншотом банківського додатку позивача.

На переконання позивача відповідач мав нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 11.05.2023 року по 30.10.2025 року, але не більше шести місяців за період у сумі 132546,90 грн. Тому, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин (далі - Закон № 2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Позивачу при звільненні з 11.05.2023 року не було виплачено в повному обсязі грошове забезпечення, яке відповідач виплатив 30.10.2025 року в сумі 21 759,73 грн.

Отже, у цих правовідносинах спірним періодом є період з 11.05.2023 року по 30.10.2025 року.

Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України, у редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Саме крізь призму указаного підходу, керуючись правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у справах № 791/9584/15-ц, № 821/1083/17 та Верховного Суду у справі №480/3105/19 необхідно вирішувати спір за період по 18.07.2022.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями і яка виникла з 19.07.2022 слід керуватись висновками, викладеними у постанові ВП ВС по справі № 489/6074/23 від 08.10.2025. У цій постанові ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що « виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами робо тодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Отже, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України та на її виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2020 року по 16.12.2025 року складає 6 місяців - 183 дні.

Згідно картки особового рахунку позивача (інших доказів сторони не надали), його середньоденна заробітна плата складає 724,30 грн.

Отже, середній заробіток за спірний період складає 132546,90 грн (183дні*724,30 грн), а сума невиплаченої заборгованості при звільненні склала 21759,73 грн.

На переконання суду, в зв`язку з істотним дисбалансом між сумою коштів, яку прострочив роботодавець 21759,73 грн і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати 132546,90 грн. можна застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Суд зазначає, що з урахуванням висновків ВП ВС, викладених у постанові № 489/6074/23 від 08.10.2025 принцип пропорційності та співмірності також може застосовуватись до суми середнього заробітку, яка виникла після 19.07.2022 в редакції ст.117 КЗпП, якою передбачено суму стягнення середнього заробітку у межах 6 місяців.

Оскільки сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні більша за суму виплаченої заборгованості при звільненні в 6 разів, що свідчить про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, з урахуванням того, що в подальшому позивач провів виплату під час розгляду справи до винесення рішення суду, але все рівно виплата вважається простроченою, то суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача виплатити середній заробіток позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.05.2023 року по 30.10.2025 року у сумі 21 759,73 грн у розмірі невиплаченої суми заборгованості.

Тому позов належить задовольнити частково .

Судові витрати по справі відповідно до ст.139 КАС України підлягають поверненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 242 - 246, 257-262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення 132 546,90 грн - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.05.2023 року по 30.10.2025 року.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.05.2023 року по 30.10.2025 року у сумі 21759,73 грн. (двадцять одна гривня сімсот п`ятдесят дев`ять гривень сімдесят три копійки)

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 532,48 грн (п`ятсот тридцять дві гривні сорок вісім копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В. С. Брагар