Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №380/7429/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2026 рокусправа № 380/7429/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не звільненні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби за сімейними обставинами шляхом відмови у задоволенні його рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за його матір`ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за його матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 (далі – позивач) проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 30.05.1992 його батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Згідно з витягом із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №113/26/180/В від 30.01.2026 ОСОБА_2 визнано особою з інвалідністю ІІ групи, яка безстроково потребує постійного стороннього догляду. Ця обставина також підтверджується медичним висновком ЛКК №719 та висновком про наявність когнітивних порушень №719 від 13.11.2025. Чоловік ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 27.11.2023. Її донька, ОСОБА_4 , відповідно до довідки МСЕК серії 12ААД №022668 від 21.11.2024, є особою з інвалідністю ІІІ групи. Нотаріальною заявою №176 від 26.02.2026 вона підтвердила, що понад 15 років проживає окремо від матері, через стан здоров`я не має можливості здійснювати постійний догляд чи матеріальне утримання, сімейних відносин із матір`ю не підтримує, що унеможливлює організацію такого догляду. Таким чином, Позивач є єдиною особою, яка фактично може здійснювати постійний сторонній догляд за матір`ю, оскільки інших родичів, здатних забезпечити такий догляд, немає. Зазначене також підтверджується актом обстеження сімейного стану військовослужбовця від 26.02.2026, складеним представниками ІНФОРМАЦІЯ_3 , яким встановлено відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд. На підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивач подав командиру військової частини НОМЕР_2 рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами з усіма необхідними підтвердними документами. Листом №1498/4061 від 02.04.2026 відповідач відмовив у задоволенні рапорту, мотивуючи це нібито не підтвердженням відсутності інших членів сім`ї І–ІІ ступеня споріднення, які могли б здійснювати догляд. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Ухвалою судді від 21 квітня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Військова частина НОМЕР_2 (далі – відповідач) подала до суду відзив на позовну заяву, в якому з наведеними позивачем у позовній заяві обставинами та вимогами не погоджується повністю. Зазначає про те, що у березні 2026 року позивач звернувся з рапортом про звільнення з військової служби на підставі абзацу четвертого підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує стороннього догляду. До рапорту було додано документи, які, на думку позивача, підтверджували наявність підстав для звільнення. Листом від 02.04.2026 №1458/4061 військова частина відмовила у звільненні, зазначивши, що подані документи не підтверджують відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення, які можуть здійснювати догляд за матір`ю позивача. Крім того, встановлено, що у матері позивача є повнолітня донька, щодо якої відсутні докази неможливості здійснювати такий догляд. Також зазначено, що позивач не надав документів, які підтверджують відсутність у матері інших дітей, онуків, братів чи сестер або неможливість здійснення ними догляду. При цьому чинне законодавство та Інструкція, затверджена наказом Міністерства оборони України №170, передбачають обов`язок військовослужбовця подати документи, що підтверджують відсутність інших членів сім`ї відповідного ступеня споріднення, а також інші документи, необхідні для звільнення за сімейними обставинами. Військова частина зазначає, що не наділена повноваженнями самостійно збирати відомості про членів сім`ї військовослужбовця чи витребовувати їх у державних органів. Крім того, повнолітня донька матері позивача не має встановлених законом обставин, які б унеможливлювали здійснення нею догляду, тоді як обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про непрацездатних батьків. Просить відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якому зазначає про таке. Позивач не погоджується з доводами відповідача про ненадання необхідних документів для звільнення з військової служби. На його думку, до рапорту було долучено повний пакет документів, передбачений Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, що також зазначено у позовній заяві. Позивач вважає, що відмова у звільненні фактично свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у незвільненні його з військової служби за наявності передбачених законом підстав та дотримання встановленої процедури подання рапорту. Оскільки вирішення питання про звільнення належить до виключної компетенції відповідача, така бездіяльність перешкоджає реалізації права позивача на звільнення за сімейними обставинами. Позивач також посилається на усталену практику Верховного Суду, відповідно до якої ефективний спосіб судового захисту повинен забезпечувати реальне поновлення порушеного права, відповідати обставинам справи та призводити до фактичного усунення порушення. З огляду на це належним способом захисту є визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо незвільнення позивача з військової служби та зобов`язання відповідача звільнити його на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю. Крім того, позивач вважає, що посилання відповідача на можливість здійснення догляду сестрою, яка сама є особою з інвалідністю, ставить його сім`ю у менш сприятливе становище порівняно з іншими особами та може свідчити про непряму дискримінацію.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Матір позивача — ОСОБА_2 відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №113/26/180/В від 30.01.2026 визнана особою з інвалідністю ІІ групи із потребою в постійному сторонньому догляді на безстроковий термін.

Батько позивача - ОСОБА_3 помер, згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 27.11.2023.

Відповідно до довідки МСЕК серії 12ААД №022668 від 21.11.2024 ОСОБА_4 визнана особою з інвалідністю ІІІ групи.

Згідно з нотаріально завіреною заявою №176 від 26.02.2026 ОСОБА_5 понад 15 років проживає окремо від матері, визнана особою з інвалідністю ІІІ групи, а тому не має фактичної можливості та необхідних ресурсів для здійснення постійного догляду, а також для її матеріального утримання, також із матір`ю не підтримує сімейних відносин/спілкування, що унеможливлює організацію догляду чи утримання.

Позивач звернувся з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» до військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно ОСОБА_1 направив на командиру військової частини НОМЕР_2 рапорт із додатками про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За результатом розгляду рапорту Листом від 2.04.2026 №1958/4061 відповідач відмовив у задоволенні рапорту. Підстава відмови є те, що не підтверджено відсутність інших осіб , що можуть здійснювати догляд (члени сім`ї І-ІІ ступеня споріднення)

Позивач вважає такі дії протиправними, відтак звернувся із вказаним позовом до суду.

При прийнятті рішення суд керується такими нормами права.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі – Закон № 2232-XII).

Частинами 1 та 2 статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники, призовники, військовослужбовці, військовозобов`язані, резервісти.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (абзац третій частини шостої статті 2 Закону про військову службу).

Як передбачено частиною 14 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абзацом 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України та діє на даний час.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

За змістом частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Підстави для звільнення військовослужбовців із військової служби, в тому числі і особливості звільнення з військової служби під час дії особливого періоду, визначені у частині четвертій статті 26 Закону про військову службу.

Так, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції станом на момент подання позивачем рапорту) військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних, зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (в редакції станом на 02.10.2024), при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються:

копія аркуша бесіди;

копія рапорту військовослужбовця;

копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років);

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:

у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

Суд з матеріалів справи встановив, що відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №113/26/180/В від 30.01.2026 ОСОБА_2 визнана особою з інвалідністю ІІ групи із потребою в постійному сторонньому догляді на безстроковий термін. Також факт потреби постійного стороннього догляду підтверджений медичним висновком ЛКК №719 від 13.11.2025 із КНП «Буської центральної районної лікарні» та копією висновку про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №719 від 13.11.2025.

Отже, наявність особи, яка потребує постійного догляду, у цій справі є встановленою та сторонами не оспорюється.

У спірних правовідносинах відповідач відмовив позивачу у звільненні з військової служби саме у зв`язку з наявністю у матері позивача інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати за ним догляд.

Щодо вказаного питання Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24, від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 та від 29.04.2026 у справі № 520/14746/25 сформував такі висновки.

Для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому, «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу.

При цьому, перелік об`єктивних причин, наведений Верховним Судом, не є вичерпним. Поняття «постійний догляд» за своєю природою вимагає щоденної, безперервної фізичної присутності доглядача поруч із непрацездатною особою для надання їй побутової, соціальної та медичної допомоги. Здійснювати постійний сторонній догляд дистанційно або шляхом епізодичних візитів - неможливо.

Так, в постанові від 29.04.2026 у справі № 520/14746/25 Верховний Суд констатував увагу, що відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, одним із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення чи другого ступеня споріднення є акт перевірки сімейного стану військовослужбовця.

З матеріалів справи встановлено, що батько позивача - ОСОБА_3 помер згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 27.11.2023.

Відповідно до довідки МСЕК серії 12ААД №022668 від 21.11.2024 ОСОБА_4 визнана особою з інвалідністю ІІІ групи.

Згідно з нотаріально завіреною заявою №176 від 26.02.2026 ОСОБА_5 понад 15 років проживає окремо від матері, визнана особою з інвалідністю ІІІ групи, а тому не має фактичної можливості та необхідних ресурсів для здійснення постійного догляду, а також для її матеріального утримання, також із матір`ю не підтримує сімейних відносин/спілкування, що унеможливлює організацію догляду чи утримання.

Також у матеріалах справи наявний акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд (утримання), де зазначено що позивач є єдиною особою , яка може здійснювати догляд за ОСОБА_2 .

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позивач надав належні та допустимі докази які підтверджують відсутність інших членів сім`ї, які фактично можуть здійснювати постійний догляд за його матір`ю.

За таких обставин висновок відповідача про ненадання позивачем документів, які підтверджують відсутність інших членів сім`ї, здатних здійснювати догляд, є необґрунтованим та не відповідає фактичним обставинам справи і правовій позиції Верховного Суду.

За встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправною відмови військової частини НОМЕР_2 у звільненні позивача з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами, передбаченими абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю , яка є особою з інвалідністю II групи, а також зобов`язання військової частини НОМЕР_2 звільнити позивача з військової служби, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи та відсутністю у нього інших членів сім`ї першого і другого ступеня споріднення.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками розгляду цієї справи розподіл судових витрат у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_2 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами, передбаченими абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю , яка є особою з інвалідністю II групи.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи та відсутністю у нього інших членів сім`ї першого і другого ступеня споріднення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяБрильовський Роман Михайлович