Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №947/24551/26 — Київський районний суд м. Одеси

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 947/24551/26

Провадження № 3/947/2424/26

08.07.2026 року м. Одеса

Суддя Київського районного суду м. Одеси Іванчук В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративні матеріали, які надійшли з Відділу поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області, про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення (протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 181526 від 26.05.2026 року), –

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Одеси надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , якого органом Національної поліції притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.173 КУпАП.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №181526 від 26.05.2026 року, 26 травня 2026 року приблизно о 20 годині 00 хвилин ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою: м. Одеса, вул. Перлинна, буд. 16, висловлювався нецензурною лайкою на адресу ОСОБА_2 , чим, на думку працівника поліції, порушив громадський порядок і спокій громадян, у зв`язку з чим його дії були кваліфіковані за ст.173 Кодексу України про адміністративні правопорушення як дрібне хуліганство.

Захисник Довбишев Дмитро Олександрович подав до суду письмове клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

На обґрунтування заявленого клопотання захисник зазначив, що диспозиція ст.173 КУпАП передбачає відповідальність лише за нецензурну лайку в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян або інші подібні дії, які порушують громадський порядок і спокій громадян. При цьому обов`язковими елементами складу такого адміністративного правопорушення є одночасна наявність об`єктивної сторони, яка полягає у вчиненні відповідних дій саме у громадському місці, та суб`єктивної сторони у вигляді хуліганського мотиву, спрямованого на демонстративне порушення громадського порядку і явну неповагу до суспільства.

Суд, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, протокол серії ВАД № 181526 від 26.05.2026 року, письмові пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, клопотання захисника, додані до нього матеріали, а також оцінивши наявні докази у їх сукупності, доходить висновку, що провадження у справі щодо ОСОБА_1 підлягає закриттю з огляду на таке.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Зазначена норма є процесуальним проявом принципу верховенства права, закріпленого у ст. 8 Конституції України, та принципу законності діяльності органів державної влади, визначеного ст. 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням є протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на визначені законом суспільні відносини і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Отже, для притягнення особи до адміністративної відповідальності недостатньо самого факту складення протоколу або наявності конфліктної ситуації. Суд повинен встановити всі елементи складу правопорушення: об`єкт, об`єктивну сторону, суб`єкт та суб`єктивну сторону. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає адміністративну відповідальність.

Завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення згідно зі ст. 245 КУпАП є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Відповідно до ст. 280 КУпАП суд при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна конкретна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Отже, суд не може обмежитися формальним посиланням на протокол, а повинен перевірити, чи підтверджена викладена у ньому фабула належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, показаннями технічних засобів, фото- і відеозаписами та іншими документами.

Разом із тим протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не є безумовним доказом вини особи. Він є процесуальним документом, яким фіксується позиція посадової особи щодо наявності ознак правопорушення. Відомості, викладені у протоколі, підлягають перевірці судом у сукупності з іншими доказами. Якщо протокол не містить конкретного опису обставин, не підтверджений іншими доказами або залишає обґрунтовані сумніви щодо наявності складу правопорушення, він не може бути покладений в основу висновку про винуватість особи.

Згідно зі ст. 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Така оцінка передбачає перевірку належності доказу, тобто його зв`язку з предметом доказування; допустимості, тобто отримання його у встановленому законом порядку; достовірності, тобто здатності відображати реальні фактичні обставини; а також достатності всієї сукупності доказів для висновку про наявність чи відсутність складу правопорушення.

Стаття 256 КУпАП визначає обов`язкові реквізити протоколу про адміністративне правопорушення, серед яких місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення, відомості про потерпілих та свідків, пояснення особи, яка притягається до відповідальності, інші відомості, необхідні для вирішення справи. Зазначена норма має істотне значення, оскільки саме протокол окреслює межі судового розгляду. Суд не вправі самостійно формулювати замість органу поліції фабулу правопорушення, доповнювати її новими обставинами або виправляти недоліки обвинувачення.

У цій справі у протоколі зазначено лише загальне твердження про те, що ОСОБА_1 висловлювався нецензурною лайкою на адресу ОСОБА_2 за адресою: м. Одеса, вул. Перлинна, 16. Водночас у протоколі не конкретизовано, які саме висловлювання були використані, за яких конкретних обставин вони були вимовлені, хто був присутній при цьому, у чому саме полягало порушення громадського порядку та спокою громадян, які саме громадяни зазнали такого порушення, а також у чому полягав хуліганський мотив дій ОСОБА_1 .

Стаття 173 КУпАП встановлює відповідальність за дрібне хуліганство, тобто нецензурну лайку в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян. Отже, для юридичної кваліфікації діяння за ст. 173 КУпАП необхідно встановити не будь-яку лайку чи будь-який конфлікт, а саме такі дії, які: по-перше, вчинені у громадському місці або мають очевидний публічний характер; по-друге, об`єктивно порушують громадський порядок і спокій громадян; по-третє, вчинені з мотивів явної неповаги до суспільства, а не лише у зв`язку з особистими неприязними відносинами між конкретними особами.

Суд враховує, що поняття «громадське місце» для цілей застосування ст. 173 КУпАП не може тлумачитися формально або розширено на шкоду особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Громадським місцем є місце, яке за своїм функціональним призначенням є доступним для невизначеного кола осіб або використовується для задоволення публічних потреб. Натомість приватне домоволодіння, житло або інше приватне приміщення, доступ до якого контролюється власником чи користувачем і яке не є відкритим для вільного відвідування сторонніми особами, за загальним правилом не може автоматично вважатися громадським місцем.

Із матеріалів справи вбачається, що подія, зазначена у протоколі, пов`язана з адресою: АДРЕСА_2 . Сторона захисту вказує, що це приватний будинок, який належить дружині ОСОБА_1 , у якому він проживає разом із сім`єю та малолітніми дітьми, а тому таке місце не є відкритим для вільного доступу сторонніх осіб. Матеріали справи не містять доказів протилежного. Органом поліції не надано суду жодного доказу того, що зазначене місце за своїми характеристиками є громадським, що воно було доступним для невизначеного кола осіб або що інкриміновані дії були вчинені у присутності сторонніх громадян.

За таких обставин довід захисника про відсутність ознаки громадського місця є обґрунтованим. Саме на орган, який склав протокол, покладається обов`язок довести, що подія відбулася за таких обставин, які охоплюються диспозицією ст. 173 КУпАП. Відсутність у матеріалах справи доказів публічного характеру поведінки ОСОБА_1 виключає можливість визнання доведеною об`єктивної сторони дрібного хуліганства.

Окремо суд оцінює довід захисту щодо відсутності потерпілого та свідків. Як убачається з протоколу, у відповідних графах «Свідки» та «Потерпілий» зазначено, що такі відсутні. Така обставина має істотне значення, оскільки обвинувачення за ст. 173 КУпАП побудоване на твердженні про порушення громадського порядку і спокою громадян. Однак за відсутності свідків, потерпілих або інших осіб, чий спокій був би порушений, матеріали справи не містять об`єктивного підтвердження того, що поведінка ОСОБА_1 вийшла за межі приватного конфлікту та набула ознак посягання на громадський порядок.

Верховний Суд у своїй практиці щодо хуліганства неодноразово наголошував, що ключовими критеріями відмежування хуліганських дій від конфліктів на ґрунті особистих неприязних відносин є об`єкт посягання та мотив поведінки особи. Зокрема, в огляді судової практики Верховного Суду щодо застосування ст. 296 КК України зазначено, що хуліганські дії завжди посягають саме на громадський порядок, а критеріями розмежування хуліганства від інших конфліктних діянь є насамперед об`єкт посягання і мотив як ознака суб`єктивної сторони.

Хоча наведені правові висновки Верховного Суду сформульовані у кримінально-правовому контексті щодо ст. 296 КК України, вони є релевантними і для тлумачення ст. 173 КУпАП, оскільки обидва склади мають спільний родовий об`єкт - громадський порядок, а для дрібного хуліганства також необхідно встановити спрямованість поведінки на порушення громадського порядку та спокою громадян.

Отже, навіть у випадку доведення факту конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 цього було б недостатньо для притягнення особи до відповідальності за ст. 173 КУпАП. Необхідним є доведення саме того, що поведінка ОСОБА_1 мала публічний характер, порушила громадський порядок і спокій громадян та була зумовлена хуліганським мотивом.

Суд окремо оцінює зміст протоколу з точки зору ст. 256 КУпАП. У протоколі не наведено дослівного змісту нецензурних висловлювань або хоча б достатньої конкретизації їх характеру. Не зазначено, чи були вони сприйняті будь-якими сторонніми особами, яким саме чином вони порушили громадський порядок, чи було припинено нормальну діяльність людей, чи виникло занепокоєння громадян, чи була потреба у втручанні поліції саме для припинення порушення громадського порядку. За відсутності цих даних фабула протоколу є надто загальною і не дозволяє суду встановити всі необхідні ознаки складу правопорушення.

У справах про адміністративні правопорушення, які за своєю природою можуть мати каральний характер, суд застосовує гарантії справедливого судового розгляду, передбачені ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини у своїй практиці виходить із того, що формальна класифікація правопорушення у національному праві не є вирішальною; якщо провадження має каральний і стримувальний характер, до нього застосовуються базові гарантії кримінального аспекту ст. 6 Конвенції, зокрема право на справедливий розгляд, презумпція невинуватості та обов`язок держави довести обвинувачення.

Стаття 62 Конституції України встановлює, що особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено у законному порядку, а обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Цей конституційний стандарт повною мірою застосовується і в провадженні про адміністративні правопорушення, коли наслідком розгляду може бути застосування до особи заходів адміністративного стягнення.

З огляду на ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні суду доказів і доведенні їх переконливості. У справах про адміністративні правопорушення це означає, що орган, який склав протокол, повинен надати суду докази на підтвердження кожної істотної ознаки складу правопорушення. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не зобов`язана доводити свою невинуватість. Її заперечення проти протоколу підлягають перевірці, але відсутність доказів вини не може компенсуватися припущеннями або формальним авторитетом протоколу.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на судовий захист. У цьому провадженні реалізація такого права полягає не лише у формальному доступі особи до суду, а й у реальній перевірці доводів захисту, належній оцінці доказів та ухваленні рішення, яке відповідає вимогам законності, обґрунтованості та справедливості.

Оцінюючи довід захисника про відсутність об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, суд виходить із того, що об`єктивна сторона ст. 173 КУпАП передбачає активну поведінку, яка за своїм змістом і зовнішнім проявом порушує громадський порядок і спокій громадян. У матеріалах справи немає доказів того, що дії ОСОБА_1 мали публічний характер, були спрямовані на невизначене коло осіб або спричинили реальне порушення громадського порядку. Наведене у протоколі формулювання є оціночним і не підтверджене показаннями свідків, поясненнями потерпілого, відеозаписом, аудіозаписом чи іншими доказами.

Оцінюючи довід захисника про відсутність хуліганського мотиву, суд зазначає, що для ст. 173 КУпАП істотним є не лише зовнішній прояв поведінки, а й спрямованість умислу особи. Хуліганський мотив полягає у прагненні протиставити себе суспільству, продемонструвати явну неповагу до загальноприйнятих правил поведінки, порушити громадський спокій. Натомість конфлікт, який виник із особистих неприязних відносин між конкретними особами, без доведення спрямованості дій на порушення громадського порядку, не утворює складу дрібного хуліганства.

Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 діяв саме з мотивів явної неповаги до суспільства. Навпаки, обставини, викладені стороною захисту, свідчать про приватний характер конфлікту, пов`язаний із особистим спілкуванням у месенджері WhatsApp. Орган поліції не спростував ці доводи та не надав суду доказів того, що поведінка ОСОБА_1 вийшла за межі приватного спору і посягала саме на громадський порядок.

Оцінюючи довід захисту про невідповідність протоколу вимогам закону, суд виходить із того, що недоліки протоколу мають істотний характер, оскільки вони стосуються самої суті інкримінованого діяння. У протоколі відсутній належний опис об`єктивної сторони правопорушення, не визначено коло осіб, спокій яких нібито було порушено, не конкретизовано публічний характер дій, не наведено доказів існування громадського місця та не зазначено фактичних даних, які б свідчили про хуліганський мотив.

За таких умов суд не має процесуальної можливості вийти за межі пред`явленої фабули та самостійно встановлювати нові обставини, які органом поліції у протоколі не сформульовані і доказами не підтверджені. Такий підхід відповідає принципам змагальності, безсторонності суду та презумпції невинуватості.

Таким чином, у цій справі відсутня сукупність належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували, що ОСОБА_1 вчинив дрібне хуліганство у розумінні ст. 173 КУпАП. Наявність приватного конфлікту або твердження про висловлювання на адресу конкретної особи не є достатніми для висновку про порушення громадського порядку і спокою громадян.

Суд доходить висновку, що у матеріалах справи не доведено: факт вчинення інкримінованих дій саме у громадському місці; наявність сторонніх осіб або громадян, спокій яких було порушено; конкретний зміст нецензурних висловлювань; публічний характер поведінки; хуліганський мотив; причинний зв`язок між діями ОСОБА_1 та порушенням громадського порядку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Оскільки за результатами судового розгляду не встановлено всіх обов`язкових елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, провадження у справі щодо ОСОБА_1 підлягає закриттю саме у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 7, 9, 245, 247, 251, 252, 256, 280 КУпАП суд –

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ст. 173 КУпАП – закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через Київський районний суд м. Одеси протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя Київського районного

суду м. Одеси Іванчук В. М.