Рішення від 02 липня 2026 р. у справі №442/4043/26 — Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/4043/26

Провадження №2/442/1871/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Гарасимків Л.І.

при секретарі Петрів В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє представник позивача – адвокат Коцан Руслан Мар`янович до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власності та поділ майна подружжя,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власності та поділ майна подружжя.

В підтвердження позовних вимог посилається на те, що 11 листопада 1999 року між позивачем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідачкою ОСОБА_2 укладено шлюб зареєстрований Відділом РАГСу Дрогобицького міськвиконкому, актовий запис №516, що підтверджується Свідоцтвом про одруження Серія НОМЕР_1 .

09 липня 2001р. відповідачка на підставі Договору дарування №1204 від 09.07.2001р. стала власницею житлової квартири АДРЕСА_1 . Площа вказаної квартири станом на дату відчуження складала 56.3 м2, житлова площа 32.2 м2, складалася з двох житлових кімнат та однієї кухні. Приміщення перебувало в занедбаному стані, і його не можливо було використовувати за цільовим призначенням, приміщення потребувало капітального ремонту. Разом з відповідачкою вони вирішили провести ремонт, реконструкцію, переобладнання та перебудову вказаної квартири за рахунок коштів, які йому належали зокрема до одруження. Зокрема було здійснено переобладнання горища під житлову кімнату та підсобні приміщення, в результаті чого відбулося збільшення житлової площі на 21.2 м2, що підтверджується зокрема довідкою, виданою КП Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експерної оцінки» №329 від 12 липня 2011р. та Довідкою №10.20, в результаті усіх реконструкцій та переобладнань відбулось збільшення загальної площі житлової квартири до 103.8 м2, що підтверджується копією технічного паспорта.

За період з 2001 року по теперішній час позивач за власні кошти, адже являється Фізичною особою-підприємцем та отримує дохід, здійснив ремонт та капітальну реконструкцію приміщення - замінив покрівлю, здійснив ремонт підлоги, стінні перегородки, вставив нові вікна, двері, захисні ролети, систему опалення, водопостачання та каналізацію, вентиляцію, провів оздоблювальні роботи, тощо, внаслідок чого істотно збільшилася площа приміщення та його вартість. Крім цього, в приміщенні він встановив нові меблі. На вказані роботи по реконструкції та капітальному ремонту приміщення квартири, він особисто витратив значні кошти, що підтверджується зокрема товарним чеком від 16 квітня 2008р, рахунком фактурою №СФ-0000014, податковою накладною №4800 від 13 травня 2025р., накладною №INV-0029 від 07 квітня 2025р, накладною №INV-0030 від 07 квітня 2025р., видатковою накладною №1729 від 26 березня 2025р., видатковою накладною №951 від 12 березня 2025р., копією накладної №INV-0014, таким чином за період більш як двадцятирічного шлюбу, Позивач неодноразово проводив капітальний ремонт згаданої квартири. За власні кошти купував будівельні матеріали, власноруч своєю працею організовував здійснення такого ремонту. Дбаючи про добробут своєї сім`ї, він витрачав майже усі свої доходи на її благо та намагався покращити умови проживання членів своєї сім`ї шляхом купівлі меблів, нового санітарно обладнання, заміни комунікацій тощо, тобто своїми діями (працею) позивач істотно збільшив у своїй вартості спірне нерухоме майно. З огляду на істотне збільшення вартості спірного нерухомого майна за рахунок як спільних грошових та трудових затрат позивача та відповідача, а також особистих грошових та трудових затрат самого позивача, вважає, що спірна квартира повинна бути визнана об`єктом спільної сумісної власності, та в силу ст.62 Сімейного кодексу України, при поділі такого майна за позивачем повинно бути визнано право власності на частку у ньому у розмірі . Просить позов задоволити.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Коцан Р.М. в судове засідання не з`явився, однак від нього поступила заява, в якій просить проводити розгляд справи у його відсутності, уточнені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, однак від неї поступила заява, в якій просить проводити розгляд справи у її відсутності, заявлені позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, суд вважає, що заявлені позовні вимоги є підставними та такими, що підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України,кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до вимог статей 76 - 79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

У статті 60 СК України зазначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Стаття 57 СК України визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, зокрема особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

У статті 62 СК України передбачені умови, за яких втручання у право власності одного з подружжя буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.

Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником, та відповідно трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя, позаяк така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна, а тому судом повинно бути враховано факт не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, так і якісні зміни характеристик самого об`єкта, так як істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, тобто істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя ( правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна).

Отже, для застосування правил, передбачених статтею 62 СК України, збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.

Відповідний правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у подібних правовідносинах у постанові від 22.09.2020 у справі № 214/6174/15-ц.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №462/1305/16-ц. наголосив, що істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого не власника майна з подружжя, тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Крім того, пленум Верховного Суду України у абзаці третьому пункту 23 своєї постанови від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснив, що майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Згідно з ч.1 ст.61 Сімейного кодексу України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь - яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ст.163 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Касаційний суд вже звертав увагу, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином:

по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України).

При цьому не виключається звернення одного із подружжя, за наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі (постанови Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №565/495/18 (провадження №61-1539св19), від 12 серпня 2021 року у справі №438/1673/13-ц (провадження № 61-17441св20)).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено устатті 69 СК України.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України).

Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.

При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшенням, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо.

Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N11), тобто як роз`яснено у п.п.23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Зі змісту п.п.23,24 постанови Пленуму ВСУ від21.12.2007 №11«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя, та у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.

Як вбачається із Витягу з Реєстру територіальної громади від 11.05.2026р., ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Як вбачається із довідки за №329 від 12.07.2011р., ОСОБА_2 на підставі Договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного округу 09.07.2001р. за №1204, належить квартира АДРЕСА_1 .

Як вбачається із довідки за №10.20 від 03.07.2012р., виданої Дрогобицьким міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, в домоволодінні по АДРЕСА_3 , перебудовано житлові приміщення: горище та кладові.

Як вбачається із Свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 11.11.1999р., ОСОБА_1 та ОСОБА_4 – 11 листопада 1999р. уклали шлюб, про що в Книзі реєстрації актів зроблено впис за №516.

Як вбачається із Довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості (квартири), що розташована за адресою : АДРЕСА_3 , оціночна вартість складає 698680,15 грн.

Як вбачається із Договору дарування квартири від 09.07.2001р., ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з двох житлових кімнат житловою площею 32,2кв.м., загальна площа квартири становить 56,3 кв.м.

Як вбачається із заяви ОСОБА_6 від 20.04.2025р., остання сусідкою ОСОБА_2 , та підтвердила факт, що вона не заперечує проти проведення ОСОБА_2 перепланування (реконструкції) квартири АДРЕСА_1 .

Як вбачається із заяви ОСОБА_7 від 18.04.2025р., остання сусідкою ОСОБА_2 , та підтвердила факт, що вона не заперечує проти проведення ОСОБА_2 перепланування (реконструкції) квартири АДРЕСА_1 .

Розглядаючи вказану справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, суд приходить до переконання, що спірні правовідносини врегульовані нормами Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України та аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки, до складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб; при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446 св 18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518 св 18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.

Згідно ч.1 ст.69 Сімейного кодексу України, подружжя має право на поділ майна, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч.3 ст.368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 369 Цивільного кодексу України співвласники майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, володіють та користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків.

При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо.

У випадку поділу між подружжям неподільної речі виплата одному з подружжя компенсації його частки у майні здійснюється за дійсною (ринковою) вартістю цього майна на час розгляду справи, а у разі неможливості її встановлення визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи, та такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно, оскільки присудження одному з подружжя компенсації його частки у майні за ціною, нижчою ніж ринкова вартість цього майна, є порушенням права одного з подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, провадження № 61-9018сво18).

Отже, на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, суд приходить до висновку про те, заявлені позовні вимоги є підставними, та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладають у разі задоволення позову на відповідача.

Керуючись ст. ст.258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст. ст.60, 69-71 СК України, суд,-

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 , від імені якого діє представник позивача – адвокат Коцан Руслан Мар`янович до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власності та поділ майна подружжя, задовольнити.

Визнати житлову квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 103,2 м2, житловою площею 54.3 м2, спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 103,8 м2, житловою площею 54.3м2.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 103,8 м2, житловою площею 54.3 м2.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 – 3 493,40 грн., понесених судових витрат.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони по справі :

Позивач : ОСОБА_1 , місце реєстрації : АДРЕСА_4 , ІПН : НОМЕР_2 .

Відповідач : ОСОБА_2 , місце реєстрації : АДРЕСА_2 , ІПН : НОМЕР_3 .

Суддя: Гарасимків Л.І.