Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №461/4849/26 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/4849/26

Провадження №3/461/1902/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2026 року Галицький районний суд м. Львова у складі головуючої судді Павлюк О. В., за участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

В С Т А Н О В И В :

21.03.2026 близько 23:00 год ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою: м. Львів, пл. Галицька, здійснив злісну непокору військовослужбовцю НГУ ОСОБА_2 , що брав участь в охороні громадського порядку, а саме не виконав вимогу припинити порушення громадського порядку, виражався нецензурною лайкою, що призвело до затримання, де останній чинив фізичний опір.

Такі дії ОСОБА_1 орган поліції кваліфікував за ст. 185 КУпАП як злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов`язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв`язку з їх участю в охороні громадського порядку.

ОСОБА_1 у судовому засіданні вину в інкримінованому правопорушенні заперечив, пояснив, що не вчиняв злісної непокори.

Заслухавши пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи, приходжу до такого висновку.

У ст. 185 КУпАП передбачена відповідальність за злісну непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов`язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв`язку з їх участю в охороні громадського порядку.

У статті 245 цього ж Кодексу передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно зі ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У статті 251 КУпАПвизначено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

При оцінці доказів суд керується принципом «поза розумним сумнівом», тобто доведення вини має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, вважаю, що у діях ОСОБА_1 є склад вказаного вище адміністративного правопорушення, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ВБА № 217997 від 25.06.2026, до якого ОСОБА_1 зауважень не висловив, рапортами інспекторів поліції зі змісту яких встановлено, що такі містять дані про перебіг подій, наведених у протоколі та виявлення правопорушення, даними витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, даними протоколу допиту потерпілого ОСОБА_2 від 22.03.2026, даними протоколу допиту свідка ОСОБА_3 від 22.03.2026, даними протоколу допиту свідка ОСОБА_4 від 22.03.2026, даними протоколу допиту ОСОБА_1 . Від 22.03.2026, письмовими поясненнями ОСОБА_5 від 23.03.2026, постановою про закриття кримінального провадження від 13.05.2026, а також іншими матеріалами справи, які взаємопов`язані та узгоджуються між собою.

Суд вважає, що здобуті та досліджені у ході розгляду у суді цієї справи докази є належними, допустимими та достатніми для ухвалення законного і об`єктивного рішення у справі.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (в даному випадку суть правопорушення наведена у протоколах представниками поліції) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення, тобто в даному випадку – версії працівників поліції. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення (у даному випадку уповноважених представників поліції) була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.

Зважаючи на суть правопорушення, його характер, санкцію, наведені положення можуть бути застосовані і у цій справі.

Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Оцінюючи вищеописані зібрані по справі, досліджені та перевірені в судовому засіданні докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об`єктивному взаємозв`язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності процесуальними нормами, а тому суд вважає повністю доведеним факт вчинення особою інкримінованого адміністративного правопорушення.

Таким чином, аналізуючи докази по цій справі з точки зору їх допустимості, об`єктивності та достатності, приходжу до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доведена належним чином.

Водночас, згідно з п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні — не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частинах третій - шостій цієї статті.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що закриття провадження на підставі ст. 38, п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП можливе за одночасної наявності таких умов: вчинення (виявлення) адміністративного правопорушення; сплив встановленого законом тримісячного строку, перебіг якого розпочинається з дня вчинення адміністративного правопорушення (при триваючому правопорушенні — з дня його виявлення).

При цьому, для обчислення встановленого законом строку для накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі у зв`язку з його спливом необхідним є встановлення факту вчинення адміністративного правопорушення — протиправної, винної дії чи бездіяльності.

Тобто закриття провадження у справі за п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП можливе лише за умови встановлення судом факту вчинення особою винної протиправної дії чи допущення винної протиправної бездіяльності, що підпадає під ознаки адміністративного правопорушення.

Наявність можливого адміністративного правопорушення, не доведеного та не підтвердженого належними та допустимими доказами, не може бути достатньою підставою для закриття провадження у справі відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Таким чином, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку зі закінченням на момент її розгляду строків накладення адміністративного стягнення не є реабілітуючою підставою, а відтак не звільняє суд обов`язку з`ясувати, передбачені ст. 280 КУпАП обставини про те, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, та навести виклад установлених під час розгляду справи обставин у постанові.

Як встановив суд, на момент розгляду справи з моменту вчинення правопорушення (21.03.2026) пройшло понад три місяці, тобто закінчились строки накладення адміністративного стягнення. Також звертаю увагу, що вказана справа надійшла до суду після закриття кримінального провадження 29.06.2026, тобто вже після спливу строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП. А тому, відповідно до п. 7 ст. 247 КУпАП, провадження у справі підлягає закриттю.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП доведена під час розгляду справи, однак на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строки притягнення до адміністративної відповідальності, передбачені статтею 38 КУпАП сплинули, суд вважає за необхідне закрити провадження по справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись ст. ст. 7, 9, 36, 38, 185, 221, 245, 247, 251, 252, 276, 280, 283, 284 КУпАП, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

2. Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 185 КУпАП – закрити у зв`язку зі закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ч. 2 ст. 38 КУпАП.

Постанову може бути оскаржено протягом 10-ти днів до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова з дня винесення постанови.

Суддя Ольга ПАВЛЮК