Вирок від 07 липня 2026 р. у справі №336/11508/24 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН справи: 336/11508/24

Номер провадження: 1-кп/336/503/2026

ВИРОК

іменем України

08 липня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 62024080100006537 від 16.09.2024 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.06.2024 № 178 солдата ОСОБА_4 призначено на посаду номера обслуги зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу 2 механізованого батальйону. З цієї дати солдат ОСОБА_4 справу та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Відповідно до Указу Президента України ОСОБА_6 від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_6 правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_4 відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституцій та законів України, військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому і утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг завдань, доручених йому за посадою.

Разом з цим солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.

Так, солдат ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи в умовах воєнного стану, з метою ухилення від проходження військової служби, після завершення 03.07.2024 лікування у КНП «Міська лікарня №8» Запорізької міської ради, з лікувального закладу не з`явився на службу, а саме, до місця тимчасової дислокації НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , розташованого у АДРЕСА_2 , після чого свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не вживав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби до 27.09.2024, до моменту його доставки працівниками ВСП до ТУ ДБР У м. Мелітополі.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений свою вину у пред`явленому обвинувачені фактично не визнав. Пояснив, що раніше, до призову на військову службу, отримав травму у ДТП. Після цього має приступи епілепсії, зникає пам`ять. Давав плутані показання: то вважав, що він не проходив військову службу, то пояснив, що самостійно придбав каску. Коли потрапив до лікарні, не пам`ятає. У лікарському закладі йому повідомили, що він виписаний і може їхати додому. Він пішки пішов додому, у військову частину не повертався. Весь час перебував удома, самостійно до правоохоронних органів, органів військового та цивільного управління не звертався. Як опинився у м. Запоріжжі для обрання запобіжного заходу не пам`ятає, але точно не за власною волею. Вважає, що за станом здоров`я не може проходити військову службу, проте він не вживав дій, направлених на звільнення зі служби законним шляхом.

Незважаючи на позицію обвинуваченого, дослідивши визначений сторонами кримінального проводжання обсяг доказів, суд доходить висновку, що вина ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину за вищенаведених обставин знайшла своє підтвердження.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.06.2024 № 161 ОСОБА_4 зараховано у розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 , зараховано на всі види забезпечення (т. 2, а.с. 78).

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.06.2024 № 178 ОСОБА_4 призначається на посаду номера обслуги зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу 2 механізованого батальйону; вважається, що ОСОБА_4 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою (т. 2, а.с. 79).

Листом від 27.08.2024 командир військової частини НОМЕР_1 звернувся до територіального управління Державного бюро розслідувань із повідомленням про те, що військовою частиною проведено службове розслідування щодо самовільного залишення ОСОБА_4 військової частини, а тому просить внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 408 КК України, внесені до ЄРДР 16.09.2024 за № 62024080100006537, що підтверджується відповідними витягами (т. 2, а.с. 36-39).

Відповідно до рапорту командира НОМЕР_2 механізованого батальйону в/ч НОМЕР_1 03.07.2024 медичними представниками у КНП «Міська лікарня №8» Запорізької міської ради, під час планового огляду пацієнтів, був виявленим відсутнім номер обслуги зенітного ракетного взводу 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 , в результаті чого був достроково виписаний за порушення режиму госпіталізації. На телефонні дзвінки солдат ОСОБА_4 не відповідає, місце знаходження військовослужбовця не відоме (т. 2, а.с. 77).

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2024 № 3186 призначено службове розслідування за даним фактом (т. 2, а.с. 76).

Матеріали службового розслідування свідчать про те, що від начальника медичного пункту в/ч НОМЕР_1 лейтенанта медичної служби ОСОБА_7 та командира 4 механізованої роти цієї ж військової частини ОСОБА_8 відбиралися пояснення (т. 2 а.с. 71, 72).

Актом службового розслідування 30554 від 23.08.2024 встановлено, що ОСОБА_4 без поважних причин 03.07.2024 був відсутній у лікувальному закладі КНП «Міська лікарня №8» ЗОР, за що позапланово виписний за порушення режиму госпіталізації. Відсутній в місці тимчасової дислокації НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 (т. 2, а.с. 67-75).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23.08.2024 № 2682 затверджені результати службового розслідування, зокрема, доручено ст. лейтенанту ОСОБА_9 направити матеріали службового розслідування до територіального управління Державного бюро розслідувань (т. 2, а.с. 88-90).

Постановою заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_10 від 11.11.2024 доручено слідчим Василівського районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області (т. 2 а.с. 46-48).

Як вбачається із медичної виписки стаціонарного хворого № 1398, ОСОБА_4 01.07.2024 був госпіталізований до КНП «Міська лікарня №8» Запорізької міської ради з діагнозом: стан після генералізованого епі-нападу (01.07.2024), гематома OD, розсічена рана правої брови. Посттравматична енцефалопатія, кістозно-гліозні зміни обох лобних часток, консолідовані переломи обох тім`яних часток, симптоматична епілепсія? Пацієнту призначено певне медикаментозне лікування. ОСОБА_4 самовільно покинув відділення близько 19:00 год. 02.07.2024, до ранку 03.07.2024 не повернувся. На 09:00 год. 03.07.2024 у палаті відсутній. Виписаний за порушенням режиму лікування (т. 2, а.с. 64-65).

Свідок ОСОБА_8 показав суду, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . В 2024 році він обіймав посаду командира 4 механізованої роти цієї військової частини. В частину, що розташовувалася у АДРЕСА_2 , приблизно у червні 2024 року прибули військовослужбовці в кількості 7-8 осіб, серед яких і ОСОБА_4 . Новоприбулі військовослужбовці були оглянуті у медичному пункті частини, і обвинувачений був направлений до лікарні у м. Запоріжжі. Як відомо свідку, ОСОБА_4 був виписаний з лікувального закладу за порушення режиму, до місця служби не повернувся. Вживав заходів для повернення ОСОБА_4 до військової частини начальник медичного пункту. Причини неповернення ОСОБА_4 до частини свідку невідомі. Свідок показав, що новоприбулим військовослужбовцям відразу усно доводять вимоги статутів та відповідальність за порушення військової дисципліни. Надалі такі вимоги доводяться повторно під підпис. Перед відправленням до лікарського закладу ОСОБА_4 також було доведено про необхідність повернення до частини після завершення лікування. Свідок зауважив, що за нетривалий час перебування ОСОБА_4 у військовій частині, останній до виконання будь-яких завдань не долучався. ОСОБА_4 доводив до відома свідка, що має епілептичні напади, саме тому медична служба частини вирішила направити обвинуваченого до лікарні, оскільки той не мав будь-яких медичних документів.

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії від 02.10.2024 ОСОБА_4 має діагноз: легкий когнітивний розлад внаслідок епілепсії (F06.7); симптоматична епілепсія з рідкими епінападами без порушення психіки (G40.0). Змішана дисциркуляторна, посттравматична енцефалопатія І ст. у вигляді цефалгічного, вестибуло-атактичного синдромів (G46.0); міопічний астигматизм ступенем 1,0 D обох очей при гостроті зору правого ока з корекцією 1,0, лівого ока 1,0 без корекції (Н52.2). Захворювання, не пов`язані з проходженням військової служби. На підставі статей 14-6, 22-6, 41-в графи ІІ Розкладу хвороб придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку оперативного забезпечення. охорони. Є непридатним до служби у військах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, спорудах (т. 2, а.с. 62)

За повідомленням філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області» від 03.12.2024, 20.01.2025, 25.03.2025, 29.12.2025 стан здоров`я обвинуваченого стабільний, отримує щоденне контрольоване лікування, дообстежень не потребує (т. 1, а.с. 47, т. 2, а.с. 91-92, т. 1, а.с. 190 тощо).

Відповідно до висновків судово-психіатричної експертизи № 185 від 14.05.2025, що була призначена судом за клопотанням захисника, ОСОБА_4 у період інкримінованого йому правопорушення виявляв та виявляє на теперішній час ознаки психічного розладу у вигляді розладу особистості та поведінки легкого ступеню внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного генезу (токсичного, обумовленого синдромом залежності від алкоголю; кістозно-гліозних змін обох гемісфер головного мозку за даними КТ головного мозку), судомний синдром за анамнезом. У період інкримінованого йому кримінального правопорушення ознак тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності не виявляв, отже, він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. За своїм психічним станом на даний час він також може усвідомлювати свої дії та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує (т. 2, а.с. 2-11).

Таким чином, проаналізувавши досліджені в судовому засіданні докази у сукупності, суд дійшов висновку про те, що вони логічні, послідовні, за своїм змістом не містять суттєвих протиріч. Підстав сумніватись в їх достовірності суд не встановив. За таких обставин, суд доходить до висновку, що сукупність доказів є достатньою для висновку про доведеність вини у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення за обставин, зазначених в обвинувальному акті.

Перевіряючи правильність кваліфікації діянь обвинуваченого за ч. 4 ст. 408 КК України, суд зазначає таке.

З об`єктивної сторони дезертирство полягає у діях або бездіяльності, які мають дві відповідні форми: 1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез`явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб`єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій – коли він не з`явився в частину (до місця служби) в установлений строк.

При цьому, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30.01.2024 у справі 336/5209/22, для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби, – безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.

В судових засіданнях 18.09.2024, 06.07.2026 обвинувачений пояснював, що бажання продовжувати військову службу не має, покликаючись на стан здоров`я.

Втім, як зазначалося вище, згідно з довідкою військово-лікарської комісії від 02.10.2024 ОСОБА_4 на підставі статей 14-6, 22-6, 41-в графи ІІ Розкладу хвороб придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку оперативного забезпечення. охорони; є непридатним до служби лише у військах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, спорудах.

Отже, враховуючи тривалість перебування поза межами військової служби (з 03.07.2024 по 27.09.2024 – день доставлення до ДБР), невчинення ОСОБА_4 дій, направлених на повернення до частини, висловлену в судових засіданнях позицію обвинуваченого щодо відсутності бажання продовжувати проходження військової служби, суд кваліфікує діяння ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 408 КК України як дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Обставин, які б пом`якшували або обтяжували покарання відповідно до ст. 66, 67 КК України, судом не встановлено.

Керуючись наведеним при призначенні покарання, суд враховує тяжкість кримінального правопорушення, який віднесений законом до особливо тяжких злочинів, відомості собу обвинуваченого, який раніше не був судимим, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відсутність обставин, передбачених ст.ст. 66, 67 КК України, беручи до уваги фактичний стан здоров`я обвинуваченого, суд доходить до висновку про призначення мінімального покарання, визначеного санкцією ч. 4 ст. 408 КК України.

При цьому, відсутні правові підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України) або ж звільнення від покарання з випробуванням (ст. 75 КК України), адже Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13.12.2022 встановлено заборону для застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України у разі засудження за кримінальні правопорушення, передбачені статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Обвинувачений тримається під вартою з 03 жовтня 2024 року на підставі ухвали слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03.10.2024, якою обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави у розмірі 242 240 гривень. Відповідними судовими рішеннями вказаний запобіжний захід продовжувався. Тому, враховуючи призначення за цим вироком покарання, що належить відбувати реально, суд вважає за доцільне продовжити вказаний запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

За положеннями ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся, речові докази та процесуальні витрати відсутні.

Керуючись ст.ст. 364, 373, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_4 винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, та призначити покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з 03 жовтня 2024 року.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 продовжити до набрання вироком законної сили.

Апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку, а для осіб, які перебувають під вартою, – протягом тридцяти днів з моменту вручення їм копії вироку. Апеляційна скарга подається до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1