Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №645/6198/25 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/6198/25

Провадження № 2/645/340/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Лисенко О.О.,

за участі секретаря судового засідання Кузьменко Т.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харків в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №645/6198/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,–

в с т а н о в и в :

10.09.2025 до суду надійшла вищевказана позовна заява, у якій позивач просить суд з тягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 37840,99 гривень, що складається з: заборгованості за кредитом (в тому числі прострочена): 9928,92 гривень; заборгованості по сплаті відсотків (в тому числі прострочена): 27912,07 гривень, судовий збір в сумі 2 422,40 гривень; витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката в сумі 11 200,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.07.2020 між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 було укладено Заяву - Договір № TDB.2021.0073.20990 про приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank, який складається з публічної частини договору, яким є Договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank з додатками, розміщений у місці інформування Клієнта та на сайті АТ «МЕГАБАНК»: www.megabank.ua та в мережі інтернет www.todobank.com та індивідуальної частини, якою є вказана Заява - Договір.

Всі вищевказані документи у сукупності складають договірну основу, яка закріплює домовленості Банка і Клієнта щодо регулювання правовідносин, які виникли між ними, і відповідно до приписів ст. 634 ЦК України є за своєю суттю договором приєднання, що укладений шляхом прийняття Клієнтом пропозиції Банку згідно ст. ст. 641, 644 ЦК України.

Згідно з п. 1 розділу «Запевнення та умови» Кредитного договору, підписанням Заяви - Договору Клієнт беззастережно підтвердив, зокрема: - прийняття в повному обсязі Публічної пропозиція АТ «МЕГАБАНК» на приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank, що розміщений у Місці інформування Клієнта та на сайті АТ «МЕГАБАНК»: www.megabank.ua та в мережі інтернет www.todobank.com; - згоду з умовами Договору, а також положення усіх Додатків до нього; -укладання з Банком шляхом приєднання до Договору, який складається з публічної частини договору, що розміщена у Місці інформування Клієнта та на сайті АТ «МЕГАБАНК»: www.megabank.ua та в мережі інтернет www.todobank.com та індивідуальної частини договору, а саме цієї Заяви – Договору, підписанням якої Клієнт приєднується до Договору в цілому.

Сторони погодили і Клієнт своїм підписом підтвердив, що ця Заява - Договір, Договір з Додатками (в тому числі, Тарифи, тощо) у сукупності складають єдиний Договір, істотні умови якого можуть міститися як у цьому тексті так i в інших частинах Договору (пп. 1 п. 11 розділу «Запевнення та умови» Кредитного договору).

Також Клієнт своїм підписом підтвердив, що з усіма умовами Договору (з урахуванням публічної частини Договору, яка розміщена на офіційному сайті Банку www.megabank.ua та/або в мережі інтернет www.todobank.com.ua, та/або у відділеннях Банку, Тарифів, тощо), ознайомлений і згодний (пп. 3 п. 11 розділу «Запевнення та умови» Кредитного договору).

За умовами п. 8 розділу «Запевнення та умови» Кредитного договору, він набирає чинності з моменту підписання Заяви - Договору та діє протягом 3 (трьох) років. Якщо за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії цього Договору жодна із Сторін не заявить про його розірвання, цей Договір вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах. Кількість таких пролонгацій Договору є необмежною.

Відповідно до п. 2 розділу «Запевнення та умови» Кредитного договору, Банк на підставі отриманої від Клієнта заяви, відкрив Клієнту Поточний рахунок у гривні, що обслуговується за дебетово-кредитною схемою, та Поточні рахунки у доларах США та у Євро, що обслуговуються за дебетовою схемою, та видав платіжну картку міжнародної платіжної системи.

Факт отримання Клієнтом картки та її номер зафіксовано зазначено у заключному розділі Кредитного договору (реквізити та підписи сторін).

На Поточний рахунок у гривні Банк надав Клієнту кредит, встановивши Доступний ліміт кредитної лінії у межах Максимального ліміту кредитної лінії, що встановлений у п.4. розділу «Запевнення та умови» Кредитного договору. Спосіб надання кредиту – шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії на Поточному рахунку Клієнта (п. 3 Паспорту споживчого кредиту).

Банк може надавати Клієнту кредит шляхом сплати з Карткового рахунку платежів Клієнта, здійснення його розрахункових операцій та видачі йому готівки на суму, що перевищує залишок на цьому рахунку, але в межах Доступного ліміту Кредитної лінії (п. 4 розділу «Запевнення та умови» Кредитного договору).

Крім того, у індивідуальній та публічній частинах Кредитного договору Сторони погодили всі істотні умови, що є необхідними для цього виду договорів. У тому числі, у п.4 розділу «Запевнення та умови» Кредитного договору, сторони узгодили конкретні умови, на яких відбувалось кредитне обслуговування Банком рахунку Клієнта, зокрема: - розмір ліміту кредитної лінії; - тип та розмір процентної ставки за користування Кредитом, зокрема на пільговий період (у разі його наявності); - розмір обов`язкового мінімального платежу; - строк сплати обов`язкового мінімального платежу; - орієнтовну реальну річну процентну ставку та орієнтовану загальну вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом.

У подальшому Банк свої зобов`язання перед Клієнтом за Кредитним договором виконав у повному обсязі, встановивши Доступний ліміт кредитної лінії у межах Максимального ліміту кредитної лінії на Поточний рахунок Клієнта у гривні і надавши йому можливість користуватись кредитними коштами у межах Доступного ліміту кредитної лінії, визначеного Кредитним договором. Клієнт здійснював користування грошовими коштами Доступного ліміту кредитної лінії, що відображено у виписках з його рахунку.

Однак, свої зобов`язання за Кредитним договором щодо повернення заборгованості та сплаті відсотків за користування кредитною лінією відповідач не виконав. Згідно виписок по рахунку Позичальника станом на 03.09.2024 у позичальника сформувалась заборгованість перед Банком у загальному розмірі – 37840,99 гривень, що складається з: заборгованості за кредитом (в тому числі прострочена): 9928,92 гривень; заборгованості по сплаті відсотків (в тому числі прострочена): 27912,07 гривень.

03.09.2024 року відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024 року, між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» (Новий кредитор) був укладений Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги.

Відповідно до п. 4 Договору № GL1N426240, Сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за Основними договорами, відповідно до цього Договору Новий кредитор сплачує Банку грошові кошти у сумі 21 723 211,51 (Двадцять один мільйон сімсот двадцять три тисячі двісті одинадцять гривень) 51 копійку, надалі за текстом – Ціна договору. Ціна договору сплачується Новим кредитором Банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим Договором, відповідно до пункту 14 цього Договору, на підставі протоколу, сформованого за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став Новий кредитор.

Таким чином, Новий кредитор ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» набув право вимоги до Боржників за Основними договорами, серед яких і право вимоги до Відповідача – боржника за Кредитним договором № TDB.2020.0991.13975 від 28.07.2020 року.

Пунктом 2 Договору № GL1N426240 передбачено, що після набуття Новим кредитором Прав вимоги, Новий кредитор має право на власний розсуд відступати (продавати, здійснювати наступне відступлення) такі Права вимоги повністю або в частині третім особам в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Користуючись даним правом Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» (Первісний кредитор) 27.12.2024 року уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» (Новий кредитор) Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги.

ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» є фінансовою установою та має діючу ліцензію для здійснення діяльності з надання фінансових послуг, зокрема з надання послуг з факторингу, надання коштів та банківських металів у кредит, від 14.03.2024 року.

Таким чином, відповідно до умов Договору № 1/12 ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» набуло право вимоги і є поточним кредитором щодо заборгованості Боржників за Основними Договорами.

Відповідно до Додатку №1 «Друкований Реєстр Боржників» до вказаного договору про відступлення прав вимоги серед інших, до ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» перейшло і право вимоги до Відповідача – боржника за Кредитним договором № TDB.2020.0991.13975 від 28.07.2020 року.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, 10.09.2025 справу передано на розгляд головуючому судді Лисенко О.О.

Ухвалою суду від 15.09.2025 відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено проведення першого судового засідання.

22.05.2026 представником відповідача – адвокатом Пекареніним А.А. подано відзив на позовну заяву, у якому представник просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник зазначає, що зі змісту позовної заяви вбачається, що 28 липня 2020 року між Акціонерним Товариством «МегаБанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір про відкриття рахунків, видачу та обслуговування платіжних карток МПС з відкриттям кредитної лінії № TDB.2020.0991.13975 від 28 липня 2020 року. Згідно з п. 1.1 Кредитного договору, цей Договір є договором приєднання до Правил обслуговування клієнтів за платіжними картками todobank у АТ «МЕГАБАНК». Підписання Сторонами цього договору вважається одночасно підписанням Правил, у зв`язку з чим Правила не підлягають додатковому та/або подальшому підписанню. Договір разом з Правилами, Тарифами на послуги Банку (Додаток № 1 до Договору), вступають в силу для Сторін одночасно з підписанням цього договору і складають єдиний договір, надалі – Договір. Згідно з пунктом 2.1. Договору, Банк може надавати Клієнту кредит шляхом сплати з Карткового рахунку платежів Клієнта, здійснення його розрахункових операцій та видачі йому готівки на суму, що перевищує залишок на цьому рахунку, але в межах Доступного ліміту кредитної лінії. Максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200 000 грн. Однак, з наданих позивачем документів не вбачається чітко визначеного та встановленого розміру суми кредитного ліміту, доступного клієнту на момент укладання угоди, окрім зазначено максимального розміру кредитної лінії у розмірі 200 000 грн. Згідно Умов кредитування, строк кредитування становить 12 місяців (до 27 липня 2021 року). Відсоткова ставка за користування коштами кредитної лінії становить 56 %. Реальна річна процентна ставка становить 87,30%. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредиту становить 273 293, 00 грн. Вважає, що такі відсоткові ставки, передбачені у Договорі, є несправедливими, такими, що порушують принципи розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду відповідача як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми відсотків. АТ “МегаБанк”, скориставшись необізнаністю відповідача, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб відповідача на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Таким чином, такі відсоткові ставки у 56% та 87,30% є явно завищеними, встановленими у порушення принципів справедливості, добросовісності та розумності, що призводить до дисбалансу договірних прав і обов`язків на шкоду споживачу. Вони фактично створюють для боржника надмірний фінансовий тягар, який не відповідає ні реальним наслідкам невиконання зобов`язань, ні критеріям пропорційності, визначеним законодавством та судовою практикою. При цьому, варто звернути увагу на те, що згідно із п. 1.1 Кредитного договору, цей Договір є договором приєднання до Правил обслуговування клієнтів за платіжними картками todobank у АТ «МЕГАБАНК». Підписання Сторонами цього договору вважається одночасно підписанням Правил, у зв`язку з чим Правила не підлягають додатковому та/або подальшому підписанню. Договір разом з Правилами, Тарифами на послуги Банку (Додаток № 1 до Договору), вступають в силу для Сторін одночасно з підписанням цього договору і складають єдиний договір, надалі – Договір. Згідно п. 4.8 Договору, сторони погодили і Клієнт своїм підписом підтвердив, що істотні умови, які є обов`язковими для договору даного виду відповідно до чинного законодавства України, можуть міститися як у цьому тексті чи додатках, додаткових угодах до нього, так і у Правилах, Тарифах, тощо, що у сукупності складає Договір. Також Клієнт своїм підписом підтвердив, що з умовами Договору (з урахуванням Правил, які розміщені на офіційному сайті Банку www.todobank.com та/або www.megabank.ua, та/або у відділеннях Банку, Тарифів, тощо), ознайомлений і згодний. Фактично, єдині умови, які безпосередньо викладені у тексті Договору, стосуються способу надання кредиту, максимального та початкового ліміту кредитування, а також розміру відсоткової ставки. Усі інші істотні умови, що безпосередньо формують обсяг і зміст зобов`язань відповідача, позивач вивів за межі письмового тексту договорів, посилаючись на Умови, Правила та Тарифи, що розміщені на веб-сайті банку. Водночас матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт ознайомлення ОСОБА_1 з Умовами, Правилами та Тарифами саме у редакції, що діяла станом на 23 квітня 2021 року, а також його волевиявлення щодо приєднання до таких умов. Позивач не надав до суду текст документів, умов, правил та тарифів, «що у сукупності складає Договір», не довів дату набрання ними чинності, не підтвердив, що відповідач отримав реальну можливість ознайомитися з цими умовами до моменту укладення договору. Саме по собі формальне посилання у договорі на веб-сайт банку не може свідчити про досягнення згоди сторін щодо істотних умов договору. За таких обставин не встановлено, коли саме виникав обов`язок відповідача зі сплати мінімального платежу, у який спосіб визначався момент прострочення та чи були правові підстави для нарахування відсотків у періоди, зазначені позивачем у довідках-розрахунках заборгованості. Відсутність чітко погоджених умов договору унеможливлює перевірку обґрунтованості та достовірності нарахувань, що є предметом позовних вимог. Крім того, звертає увагу суду на те, що умови, правила та тарифи, на які посилається позивач, з моменту укладення Договору — 28 липня 2020 року — і до дати подання позовної заяви могли неодноразово змінюватися. розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17). Крім того, у постанові Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №342/1805/19 зазначено, що кредитор зобов`язаний інформувати позичальника про всі умови кредитування у зрозумілій та прозорій формі. З наданих Позивачем матеріалів справи взагалі не вбачається, що кредитні кошти були надані Відповідачу шляхом їх перерахування на відповідну банківську карту. Крім того, заявлений позивачем розрахунок заборгованості не може бути визнаний достовірним та належним доказом, оскільки з його змісту не вбачається, чи були враховані, у якому обсязі та у які саме періоди зараховані здійснені відповідачем платежі на погашення заборгованості. Поданий позивачем “розрахунок заборгованості” не містить жодних фактичних розрахунків, які б дозволяли встановити порядок формування заявленої суми боргу. Позивач не надав розшифрування, формули нарахування відсотків, переліку платежів, дат їх здійснення, періодів прострочення, ставок та підстав для таких нарахувань. Розрахунок не містить відомостей про послідовність зарахування здійснених оплат, відсутня інформація про їх розподіл між тілом кредиту, відсотками та іншими нарахуваннями, що унеможливлює встановлення дійсного стану взаєморозрахунків сторін, а також не дає можливості визначити, у які конкретні періоди здійснювалося нарахування відсотків та за якою методикою. Ненадання чіткого й обґрунтованого розрахунку позбавляє відповідача можливості перевірити правильність визначення боргу та створює стан правової невизначеності, що є неприпустимим у кредитних правовідносинах. Ураховуючи наведене, довідки-розрахунки заборгованості, а також виписка з особового рахунку відповідача, складені позивачем, не можуть відображати рух коштів по банківському рахунку відповідача та інформацію про операції по вказаному рахунку, в тому числі інформацію про зарахування суми кредиту на банківський (картковий) рахунок відповідача, а відтак не є первинними документами і не можуть підтверджувати наявність заборгованості та її розмір. Жодна з цих фінансових компаній не направила боржнику — ОСОБА_1 — повідомлення про передачу прав вимоги та заміну кредитора, а також не надала доказів переходу права вимоги, що є обов`язком нового кредитора відповідно до частини другої статті 517 ЦК України. Тож, відповідач не отримував жодних повідомлень про передачу права вимоги іншій особі, що є порушенням положень статті 516 Цивільного кодексу України. Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не отримувала жодного повідомлення про передачу права вимоги, а новий кредитор не довів факт переходу прав вимоги на кожному етапі їх відступлення та не надав боржнику доказів набуття таких прав, правові підстави для пред`явлення до боржника вимог саме новим кредитором відсутні. Звертає увагу суду на те, що згідно Договору № TDB.2020.0991.13975 від 28 липня 2020 року та Умов кредитування, строк кредитування становить 12 місяців (до 27 липня 2021 року). Однак, згідно довідки-розрахунку заборгованості, розрахунок боргу за Договором № TDB.2020.0991.13975 від 28 липня 2020 року складений станом на 03 вересня 2024 року. Відтак розрахунки, подані позивачем, самі по собі свідчать про те, що вимоги охоплюють періоди, щодо яких строк позовної давності вже сплив, а отже, такі вимоги не можуть бути задоволені судом у частині нарахувань за періоди після 28 липня 2021 року. Матеріали справи не містять підтверджень про наявність умов договору щодо порядку пролонгації строку кредитування. Тому, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді умови пролонгації за кредитом. Саме з 28 липня 2021 року, тобто з моменту закінчення встановленого договором строку кредитування, у позичальника виник обов`язок повного та остаточного виконання грошового зобов`язання за договором, а у кредитора — право на звернення до суду за захистом свого порушеного права. Таким чином, саме з вказаної дати розпочинається відлік строку позовної давності за вимогами, що випливають із Договору № TDB.2020.0991.13975 від 28 липня 2020 року, у тому числі щодо стягнення основної суми заборгованості, процентів та інших передбачених договором платежів, а отже звернення з відповідними вимогами після спливу цього строку є таким, що здійснене з пропуском установленого законом строку позовної давності. При цьому, позивач звернувся до суду з позовом 10 вересня 2025 року. Витрати на правничу допомогу у розмірі 11 200 грн є неспівмірними із даною категорією справи, з огляду на її незначну складність, типовість позовних вимог та усталений характер подібних спорів. Заявлена до стягнення сума не відповідає ані складності даної справи, ані фактичному обсягу наданих послуг, ані характеру виконаної представником позивача роботи. Дана справа є типовою категорією спорів щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, не містить складних фактичних чи правових питань, не потребує аналізу значного обсягу доказів, проведення складних розрахунків, формування нової правової позиції чи застосування виключної судової практики. Позовні заяви ТОВ «ФК Єврокредит» у подібних справах мають шаблонний та однотипний характер, подаються масово та містять стандартний набір формулювань, правових підстав і додатків. Зміст позовної заяви у даній справі фактично складається із типових положень законодавства та стандартних тверджень про наявність заборгованості, що не свідчить про значний обсяг інтелектуальної, аналітичної чи процесуальної роботи адвоката. Більше того, сама справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, що також свідчить про її незначну складність та відсутність необхідності у значних витратах часу на підготовку процесуальних документів чи участь у судових засіданнях. Подання стандартної позовної заяви, складеної за шаблоном, не може об`єктивно коштувати 11 200 грн, оскільки такий розмір витрат явно виходить за межі розумного та співмірного для даної категорії спорів. Також необхідно враховувати, що у даній справі відсутні будь-які виняткові обставини, які б обумовлювали необхідність витрачання значного часу адвоката або залучення підвищеного рівня професійної підготовки. Справа не є складною ані з точки зору фактичних обставин, ані з точки зору правового регулювання, а тому заявлена сума витрат очевидно не відповідає критеріям розумності та пропорційності. З огляду на викладене, вважає заявлені витрати на правничу допомогу у розмірі 11 200 грн явно завищеними, необґрунтованими та такими, що не відповідають критеріям розумності, необхідності та співмірності.

У судове засідання 07.07.2026 сторони не з`явились, про дату час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

У судове засідання представник позивача не з`явився, 08.01.2026 подав клопотання у якому просив проводити розгляд без участі представника, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 не з`явилась, про час та місце слухання справи повідомлялась належним чином, шляхом направлення судової кореспонденції на адресу зазначену в позовній заяві, кореспонденція повернулась до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Клопотання про розгляд справи за його відсутності чи інших заяв по суті або з процесуальних питань від відповідача до суду не надходило.

Представник відповідача – Пекаренін А.А. не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судової кореспонденції в електронний кабвнет ЄСІТС, судову повістку отримав 25.05.2026 о 19:50:15. Клопотання про розгляд справи за його відсутності чи з процесуальних питань від представника до суду не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України у зв`язку з розглядом судом справи за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, доводи сторони відповідача, суд приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що 28.07.2020 між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 було укладено Заяву - Договір № TDB.2021.0073.20990 про приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank, який складається з публічної частини договору, яким є Договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank з додатками, розміщений у місці інформування Клієнта та на сайті АТ «МЕГАБАНК»: www.megabank.ua та в мережі інтернет www.todobank.com, та індивідуальної частини, якою є вказана Заява – Договір (а.с.30).

За умовами п. 8 розділу «Запевнення та умови» Кредитного договору, він набирає чинності з моменту підписання Заяви - Договору та діє протягом 3 (трьох) років. Якщо за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії цього Договору жодна із Сторін не заявить про його розірвання, цей Договір вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах. Кількість таких пролонгацій Договору є необмежною.

Спосіб надання кредиту шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії на Поточному рахунку Клієнта. Сума кредитного ліміту від 0 до 200 000 грн. Процентна ставка 56% річних. Строк кредиту 12 місяців.

Згідно з доданою позивачем до позовної заяви Довідкою-розрахунком заборгованості, розмір заборгованості за наданим кредитом станом на 03.09.2024 року становить у загальному 22 659,41 гривень, що складається з: заборгованості за кредитом (в тому числі прострочена): 8 256,76 гривень; заборгованості по сплаті відсотків (в тому числі прострочена): 14 402,65 гривень (а.с.49).

03 вересня 2024 року відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09 липня 2024 року, між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» укладений Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги.

Відповідно до п. 4 Договору № GL1N426240 сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за Основними договорами, відповідно до цього Договору Новий кредитор сплачує Банку грошові кошти у сумі 21723211,51 грн, надалі за текстом - Ціна договору. Ціна договору сплачується Новим кредитором Банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим Договором, відповідно до пункту 14 цього Договору, на підставі протоколу, сформованого за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став Новий кредитор.

Пунктом 14 Договору № GL1N426240 визначено, що цей Договір набуває чинності з дати його підписання Сторонами і скріплення відтисками печаток Сторін.

Отже, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» набуло право вимоги до Боржників за Основними договорами, у тому числі і за кредитним договором № № TDB.2021.0073.20990 від 28.07.2020, відповідно до якого боржником є ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Додатку № 1 до Договору № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, укладеного 03 вересня 2024 року (а.с.47).

Пунктом 2 Договору № GL1N426240 передбачено, що після набуття Новим кредитором Прав вимоги, Новий кредитор має право на власний розсуд відступати (продавати, здійснювати наступне відступлення) такі Права вимоги повністю або в частині третім особам в порядку, встановленому чинним законодавством України.

27 грудня 2024 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» укладено договір № 1/12 про відступлення прав вимоги.

У п. 2 Договору № 1/12 зазначено, що права вимоги переходять від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього Договору та Додатку № 1.

Пунктом 14 Договору № 1/12 визначено, що цей Договір набуває чинності з дати його підписання Сторонами і скріплення відтисками печаток Сторін.

Отже, відповідно до умов Договору № 1/12 ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» набуло право вимоги і є поточним кредитором щодо заборгованості боржників за основними договорами.

Відповідно до Додатку № 1 до вказаного договору про відступлення прав вимоги до ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» перейшло право вимоги за кредитним договором TDB.2021.0073.20990 від 28.07.2020, відповідно до якого боржником є ОСОБА_1 (а.с.41).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Згідно зі ст. 1046, 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними Кредитним договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц.

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті фактичних обставин цієї справи, суд зазначає, що позивач належними, допустимими та достовірними доказами довів обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме обставини, щодо укладення між АТ «МЕГАБАНК» та відповідачем кредитного договору TDB.2021.0073.20990 від 28.07.2020на встановлених судом умовах.

Суд приходить до висновку, що позивачем доведено належне виконання первісним кредитором своїх зобов`язань за договором шляхом відкриття відповідачу карткового рахунку та надання позичальнику у розпорядження кредитних коштів в межах встановленого кредитного ліміту; використання відповідачем наданих їй кредитних коштів по вказаному рахунку, що підтверджується відповідними виписками по рахунку, які відповідають вимогам п. 5.6 Положення № 254 та п. 62 Положення № 75, отже є належними та допустимими доказами заборгованості відповідача за кредитним договором.

Такий висновок ґрунтується на тому, що долучені позивачем до позовної заяви виписки з рахунків відповідача, які містять відомості про рух коштів по банківських рахунках відповідача, записи про операції, здійснені протягом операційного дня, свідчать про отримання кредитних коштів відповідачем, користування ними, здійснення часткового погашення суми, а тому є належними та допустимими доказами, які підтверджують наявність та розмір заборгованості за кредитним договором TDB.2021.0073.20990 від 28.07.2020.

Суд зауважує, що виписка з особового рахунку за період з 28.07.2020 по 02.12.2022 та з 20.12.2022 до 03.09.2024 містить деталізовану інформацію як про використання позичальником кредитних коштів у той чи інший спосіб, так і про погашення заборгованості за кредитним договором. Достовірність відображених у виписці відомостей відповідачем не спростовано, обґрунтованих аргументів з цього приводу не зазначено.

Щодо доводів відповідача про недоведеність суми відсотків, то суд зазначає, що відповідач не надала суду жодного доказу на спростування заборгованості у вказаному розмірі, як і не надала власного контррозрахунку, підтвердженого відповідними доказами. Натомість, надані позивачем виписки містять детальну інформацію щодо нарахування процентів, зокрема щодо суми нарахування та періоду. Зазначений у Довідці-розрахунку розмір заборгованості узгоджується з інформацією про нарахування, відображеною у банківських виписках.

Щодо відступлення позивачу права вимоги за кредитним договором суд враховує, що за правовим висновком Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

На виконання ст. 81 ЦПК України позивач надав належні, допустимі, достовірні та достатні докази переходу до нього права вимоги до ОСОБА_1 . Обставин, які би свідчили про нікчемність договорів відступлення права вимоги, судом не встановлено. Відповідачем не спростовано встановлену в ст. 204 ЦК України правомірність договорів відступлення права вимоги. При цьому, суд зазначає, що сама по собі наявність у позивача кредитної справи відповідача свідчить про те, що відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором від первісного кредитора до позивача реально відбулося.

Суд враховує, що матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем повідомлення про відступлення права вимоги, проте за змістом ч. 2 ст. 516 ЦК України неотримання боржником повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не звільняє його від обов`язку погашення заборгованості, а лише наділяє його право на погашення заборгованості первісному кредитору, у зв`язку з чим новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, оскільки у цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином, за умови, що відповідач з будь-яких підстав не отримала повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким боржник не мала жодних перешкод для виконання свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісного кредитора, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.

Відповідач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надала суду доказів належного, тобто відповідно до умов договору, виконання своїх зобов`язань з повернення суми кредиту та сплати процентів ані на рахунок позивача, ані на рахунки попередніх кредиторів. Також не надала власного контррозрахунку заборгованості, підтвердженого відповідними належними та допустимими доказами, не спростувала розмір заборгованості за договором.

З урахуванням викладеного, оскільки відповідач допустила порушення договірного зобов`язання, чим порушила цивільні права та законні інтереси позивача, що є підставою для їх захисту в судовому порядку в обраний позивачем спосіб.

Щодо заяви представника відповідача про застосування позовної давності.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша й абзац перший частини п`ятої статті 261 ЦК України).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі постанова № 211) з 12 березня 2020 року на всій території України встановлений карантин.

Строк дії карантину уряд неодноразово продовжував, а відмінив о 24 годині 00 хвилин 30 червня 2023 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

За Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 2 квітня 2020 року (далі Закон № 540-IX), розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктом 12.

Згідно з цим пунктом під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

На підставі указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введений воєнний стан строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі цей строк неодноразово продовжувався та триває досі.

Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року (далі Закон № 2120-ІХ), розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктами 18 і 19.

Згідно з пунктом 19 у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

На підставі Закону України від 8 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», який набрав чинності 30 січня 2024 року (далі Закон № 3450-ІХ), пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладений у новій редакції.

Згідно з цими змінами у період дії воєнного стану в Україні, введеного указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

За Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 4 вересня 2025 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключений.

Таким чином, впродовж строку дії воєнного стану позовна давність була продовжена від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року включно, а 30 січня 2024 року її перебіг зупинився до 3 вересня 2025 року включно.

Якщо позовна давність не спливла станом на 22 липня 2021 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжений (до 30 червня 2023 року на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року до 03 вересня 2025 року перебіг такого строку зупинився на строк дії воєнного стану.

Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 квітня 2026 року у справі № 751/4086/24.

Судом встановлено, що кредитний договір між АТ «МЕГАБАНК» та відповідачем укладено 28 липня 2020 року, тобто після продовження строку позовної давності у зв`язку з введенням карантину. Позовна давність відновлена 04 вересня 2025 року, а з цим позовом позивач звернувся до суду 10 вересня 2025 року, тобто менш ніж за місяць після відновлення позовної давності. Відтак, незалежно від строку виконання зобов`язання боржником, строк позовної давності позивачем не пропущено і не могло бути пропущено, у зв`язку з чим суд відмовляє відповідачу у застосуванні наслідків пропуску строку позовної давності.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази підтверджують укладення 28.07.2020 між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 . Заяви - Договіру №TDB.2021.0073.20990 про приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank, отримання відповідачем кредитних грошових коштів та їх неповернення правонаступнику ТОВ «ФК Єврокредит», тобто невиконання відповідачем умов, укладеного договору, у зв`язку з цим позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом стягнення із боржника фактично отриманої суми кредитних коштів та сплати процентів.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 9928,92 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків у розмірі 27912,07 грн, суд зазначає наступне.

Згідно до ч. 3, ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про, зокрема, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).

Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору; якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до частин 1-4 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, потреби у послугах. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Суд дійшов висновку, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг і підлягає зменшенню до розміру тіла кредиту.

Такий висновок цілком узгоджується з позицією викладеною, в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 у спорі з цих же правовідносин.

Враховуючи викладене суд вважає, що нараховані відсотки за кредитним договором в розмірі 27912,07 грн є несправедливими та підлягають стягненню в розмірі тіла кредиту в сумі 9928,92 грн

Отже, враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК Єврокредит» про стягнення з відповідача заборгованості за договором № TDB.2020.0991.13975 від 28.07.2020 підлягають частковому задоволенню у загальному розмірі – 19857,84 грн, з яких: заборгованість за кредитом – 9928,92 грн; заборгованість по сплаті відсотків – 9928,92 грн.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1412 від 05.09.2025. Вказані кошти судового збору були зараховані до спеціального фонду державного бюджету України, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України .

Згідно позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 37840,99 грн.

Суд дійшов висновку, що задоволенню підлягають позовні вимоги у розмірі 19857,84 грн грн.

Таким чином, пропорційність задоволених вимог становить 52,48 % (19857,84х100: 37840,99) = 52,48 %

Оскільки, вимоги позивача задоволено на 52,48 % то сплачений судовий збір за пред`явлення позовної вимоги майнового характеру підлягає стягненню на користь позивача у розмірі 1271,27 грн (2422,40 х 52,48% = 1271,27).

Стосовно витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи також належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі N910/15944/17).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, ЄСПЛ висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, N 33210/07 41866/08) та "Гуриненко проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, N 37246/04).

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі N211/3113/16-ц (провадження N 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі N760/11145/18(провадження N 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд у справі N922/3812/19висловив позицію про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

В постанові N908/2702/21від 12.01.2023 Верховний Суд також зазначає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору не повинен бути не пропорційним до предмета спору. Суд із врахуванням конкретних обставин, зокрема і ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав суду договір про надання правничої допомоги № 1/07 від 01 липня 2025 року, укладений між АО «Альянс ДЛС» та ТОВ «ФК Єврокредит»; додаток № 2 до договору про надання правничої допомоги № 1/07 від 01 липня 2025 року «вартість послуг (прейскурант)» від 01 липня 2025, реєстр боржників від 21.07.2025, ордер на надання правничої допомоги серії АЕ № 1414107 від 11 серпня 2025 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, довіреність у порядку передоручення від 11.08.2025.

Відповідно до п. 3.3.1 договору про надання правничої допомоги № 1/07 від 01 липня 2025 року сума гонорару за фактичне стягнення заборгованості за цим договором становить 10% від суми фактично отриманих клієнтом грошових коштів від таких боржників, починаючи з дати прийняття судом рішень про стягнення заборгованості та судових витрат з такого боржника.

Згідно акту прийманні-передачі послуг з правничої допомоги №12117443 від 14.08.2025 надані послуги: проведення юридичного та фінансового аналізу 1 боржника, вартість 1200,00 грн, складання, підписання та подання до суду позовної заяви, вартість 10000,00 грн, загальна сума 11200,00 грн.

Дослідивши зміст наданої адвокатом професійної правничої допомоги, оцінивши поведінку обох сторін, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, тривалість розгляду справи, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання і повідомлення учасників справи, належність зазначеної справи до категорії справ незначної складності, слід дійти висновку, що заявлені витрати на правову допомогу в сумі 11200,00 грн не є пропорційними до предмета спору, в тому числі з урахуванням значення справи для сторін, для підготовки даного позову немає необхідності у значній кількості часу, дослідженні великого об`єму нормативно-правових актів, збору та аналізу значної кількості документів, а також значного дослідження практики вирішення судами справ даної категорії.

Враховуючи обставини та результат розгляду даної справи, а також зважаючи на опис правової допомоги, яка надана позивачу за договором, суд дійшов висновку, що пропорційним розміром витрат на оплату професійної правничої допомоги до предмета спору та складності справи 3000,00 грн.

Керуючись ст.ст.2, 12, 13, 76, 81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280-289 ЦПК України, ст.ст. 207, 526, 546, 626, 628, 634, 638, 1048, 1050, 1054, 1055 ЦК України, суд, –

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором– задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» заборгованість за договором № TDB.2020.0991.13975 від 28.07.2020 станом на 03.09.2024 у загальному розмірі – 19 857,84 грн (девятнадцять тисяч вісімсот пятдесят сім гривень 84 копійки), з яких: заборгованість за кредитом – 9928,92 грн; заборгованість по сплаті відсотків – 9928,92 грн.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1271,27 грн (одна тисяча двісті сімдесят одна гривня 27 копійок).

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000, 00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 07 липня 2026 року.

Учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ», код ЄДРПОУ 40932411, місцезнаходження юридичної особи: пров. Ушинського, буд.1, м. Дніпро Дніпропетровської області, пошт.інд.: 49001, тел. +38(068)-777-56-00, зареєстрований кабінет в ЄСІТС;

представник позивача – адвокат Журавльов Станіслав Георгійович, РНОКПП НОМЕР_1 , адреса для листування: вул. Сімферопольська, буд. 21, оф. 411, м. Дніпро Дніпропетровської області, пошт.інд.: 49005, тел. НОМЕР_2 , зареєстрований кабінет в ЄСІТС;

відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , моб. тел.: НОМЕР_4 , зареєстрований кабінет в ЄСІТС відсутній.

представник відповідача – адвокат Пекаренін Андрій Анатолійович,РНОКПП НОМЕР_5 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_2 , тел. НОМЕР_6 , зареєстрований кабінет в ЄСІТС.

Суддя О.О. Лисенко