Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №199/6520/25 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа №199/6520/25

Провадження №2/204/2288/26

РІШЕННЯ

іменем України

07 липня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого - судді Книш А.В.,

секретар судового засідання Малкамова О.С.,

за участі:

позивача за первісним позовом

(відповідача за зустрічнім) ОСОБА_1 ,

відповідача за первісним позовом

(позивача за первісним) ОСОБА_2 ,

представника відповідача

за первісним позовом (представника

позивача за зустрічним) ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Магдалинівської селищної ради, орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дитини та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком,

ВСТАНОВИВ:

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 , в якому просить визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 . На обґрунтування позову зазначено, що сторони з листопада 2023 року перебували у шлюбі, від якого вони мають доньку. Зазначено, що коли доньці було лише два місяці відповідач вигнав позивача разом із донькою не надавши можливості навіть забрати особисті речі. Позивач переїхала жити до своєї матері. 02 жовтня 2024 року позивач потрапила у лікарню на стаціонарне лікування, яке проходило до 08 жовтня 2024 року. Після виписки з лікарні позивачу було призначено амбулаторне лікування протягом двох тижнів. Позивач зазначає, в цей час у неї було дуже погане самопочуття і їй було дуже важко утримувати малолітню дитину. Після виписки із лікарні мати позивача також почувала себе погано. Позивач зв`язалася зі своїм чоловіком та попросила його на 2 тижні забрати доньку, оскільки вона не могла за станом здоров`я доглядати її. Відповідач погодився, але поставив умову, що факт добровільної передачі дитини вона має підтвердити нотаріально посвідченою заявою, що нею і було здійснено. Після того, як у позивача покращилося самопочуття, вона зателефонувала своєму чоловікові, щоб забрати доньку, але він заблокував її номер телефону, коли вона приїхала до нього додому він також не відчинив їй двері, у зв`язку з чим їй навіть довелося викликати поліцію, що також не дало результату. Позивач вважає, що відповідач незаконного утримує у себе дитину. В добровільному порядку відповідач відмовляється повернути доньку.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 30 червня 2025 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Сектор-служба у справах дітей Магдалинівської селищної ради Ноомосковського району Дніпропетровської області, Управління-служба у справах дітей адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпропетровської області Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини за правилами загального позовного провадження та призначено по справі підготовче засідання.

31 липня 2025 року до Індустріального районного суду міста Дніпра надійшов зустрічний позов, в якому позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 просить визначити місце проживання малолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з її батьком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . На обґрунтування зустрічного позову зазначено, що спочатку, після укладання шлюбу, між позивачем та відповідачкою дійсно все було добре. Однак, упродовж спільного проживання після укладення шлюбу, позивач став помічати, що відповідачка систематично йому каже неправду, постійно виникають якісь питання, які відсилають до минулого життя відповідачки. Через таку поведінку дружини він почав втрачати до неї довіру. Так виявилося, що встановлено, що відповідачка до знайомства з позивачем перебувала у шлюбі майже 13 років, а саме з 2009 року по 2022 рік, та від цього шлюбу має двох дітей. Однак, під час відносин та спільного сімейного життя з позивачем, відповідачка жодного разу не згадувала ані про колишнього чоловіка, ані про дітей, тим паче не намагалась хоч якось приймати участь у їх житті. Проте, позивач прийняв цей факт та навіть запропонував відповідачці забирати дітей до себе, і вони дійсно приїздили у гості в квартиру, що належить позивачу та проводили час з матір`ю, він же возив останню з її дітьми на відпочинок. Проте, відповідачки на довго не вистачило і вона знов перестала спілкуватись та проводити час належним чином з дітьми, як мала б робити матір. Із сайту «Судова влада України» було встановлено, що рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області (від 11.11.2024 року по цивільній справі N179/1129/24 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , третя особа - Сектор-служба у справах дітей Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, про визначення місця проживання дітей, - місце проживання її обох дітей (й доньки, й сина) від першого шлюбу було визначено разом з батьком. Тож, позивач поїхав розшукувати дитину разом із своїм представником в с. Магдалинівку з метою забрати дитину до себе, у зв`язку з тим, що матір (відповідачка) фактично перестала виконувати свої прямі обов`язки, як матері, передбачені нормами Сімейного кодексу України. Натомість дитину в той день приховали від батька. Але вже наступного дня позивачу стало відомо, що відповідачка перевезла дитину в м. Дніпро до однієї із своїх подруг, на яку вона й залишила дитину. Ця подруга брала декілька днів дитину на ринок «Озерка», де вона працювала, а дитина в цей час перебувала з нею (і це при тому, що дитині на той час було трохи більше одного місяця). Де в цей час перебувала відповідачка позивачу невідомо. Тільки після того, як позивач пригрозив зверненням до поліції, відповідачка усунула загрозу життю дитини та віддала її батькові, яким створені усі належні умови для проживання дитини. Саме під час цієї передачі, а саме 09.10.2025, відповідачкою була написана нотаріально посвідчена заява, якою остання підтвердила, що вона добровільно, без тиску та погроз передала своєму чоловіку ОСОБА_2 дитину. Сама ж відповідачка, одразу після передачі дитини батькові, поїхала відпочивати з іншим чоловіком в Карпати, що й сама відповідачка підтвердила на засіданні комісії з питань захисту прав дитини адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради. Посилання відповідачки у її первісному позові на заяву в поліцію є необґрунтованими, оскільки позивачем також було надано в правоохоронні органи свої пояснення, після чого останніми була проведена перевірка та не було виявлено обставин вчинення кримінального правопорушення. Кримінальне провадження навіть не відкривалось. Саме після всіх цих подій, а саме 29.10.2024, позивач звернувся до адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради із заявою про визначення місця проживання його малолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним. Слід зазначити, що з 09.10.2024 по цей час дитина проживає разом з батьком, який оточив її турботою, створив всі належні умови для проживання, лікував її, робив щеплення за віком, одягав, виховував, загалом проводив з нею час. Матір же декілька разів приїздила до дитини, а останні чотири місяці взагалі жодного разу не була у неї.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 12 січня 2026 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Сектор-служба у справах дітей Магдалинівської селищної ради Ноомосковського району Дніпропетровської області, Управління-служба у справах дітей адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпропетровської області Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини, передано на розгляд за підсудністю до Чечелівського районного суду міста Дніпра.

Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 19 лютого 2026 року прийнято до свого провадження вказану цивільну справу.

Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 08 квітня 2026 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Магдалинівської селищної ради, орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дитини.

У судовому засіданні позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) ОСОБА_1 первісний позов підтримала та просила його задовольнити, у задоволенні зустрічного позову просила відмовити. Додатково позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що вона дійсно на якийсь час залишила дитину у батька дитини, оскільки їй потрібно було влаштуватися на роботу та зняти житло. Залишаючи дитину батькові дитини, вона думала, що може звернутися до батька дитини з таким проханням та не думала, що так може закінчитися. Спочатку до листопада 2025 року вона могла бачитися з дитиною, але з листопада 2025 року ОСОБА_2 почав забороняти бачитися з дитиною, посилаючись на те, що йому не зручно підлаштовуватись під неї, щоб вона могла бачитися з дитиною. Також позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) ОСОБА_1 підтвердила, що вона дійсно один раз залишила дитину у подруги на ринку Озерка , поки вона ходила до лікарні швидкої допомоги, але це було вдень і не на тривалий час. Зараз у позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) ОСОБА_1 покращилися життєві обставини і вона може забезпечувати дитину усім необхідним.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 підтримали зустрічний позов та просили його задовольнити, у задоволенні первісного позову просили відмовити. Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) ОСОБА_2 додатково у судовому засіданні пояснив, що якось він з ОСОБА_1 посварився і вона забрала дитину із собою, але потім він дізнався, що його дитина о 04-00 год. ранку гуляла по ринку Озерка з якоюсь жінкою. Дійсно ОСОБА_1 виявляла бажання побачитися з дитиною, але це було о 20-00 год., коли дитина вже спала і він не дав побачитися з дитиною, це було лише 3 рази. На сьогоднішній день відповідачу за первісним позовом (позивачу за зустрічним) ОСОБА_2 відомо, що ОСОБА_1 знову проживає разом зі своїм попереднім чоловіком і він не готовий туди віддати свою дитину. Представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_2 , у тому числі, стало відомо, що ОСОБА_1 залишала дитину зі свою літньою матір`ю, потім дізналися, що вона перевезла дитину до м. Дніпра, протягом певних днів одномісячна дитина перебувала у якоїсь подруги на ринку Озерка. Потім дитина з жовтня 2024 року почала проживати у батька, оскільки ОСОБА_1 сама її віддала. Представник ОСОБА_3 зауважив, що донька є єдиною дитиною ОСОБА_2 та він піклується про неї якнайкращим чином, дитина доглянута, має одяг, всі необхідні щеплення, ходить до басейну. Також представник ОСОБА_3 підтвердив, що ОСОБА_1 дійсно просила дати їй зустрітися з дитиною, але вона завжди в такий час просила, який порушує графік дня дитини.

Представники третіх осіб орган опіки та піклування Магдалинівської селищної ради, орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, повідомлені належним чином про дату, час і місце судового розгляду, у судове засідання не з`явилися, будь-яких заяв чи клопотань не подавали.

Суд, вислухавши позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) ОСОБА_1 , відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 , дослідивши письмові докази, встановив такі фактичні обставини.

Сторони з 11 березня 2023 року перебували у шлюбі, від якого мають дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9-10).

З 02 жовтня 2024 року по 08 жовтня 2024 року позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) ОСОБА_1 перебувала на лікуванні (а.с.12-13).

19 жовтня 2024 року позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) ОСОБА_1 склала нотаріально посвідчену заяву, в якій зазначила, що вона добровільно, без тиску та погроз передала своєму чоловікові ОСОБА_2 їх спільну доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.147 зворотна сторона).

З тексту висновку органу опіки та піклування вбачається, що ОСОБА_1 12 листопада 2024 року відкликала таку нотаріальну заяву про передачу дитини, яка зареєстрована в реєстрі №1838, ТО 801668 (а.с.88-91).

23 жовтня 2024 року позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) ОСОБА_1 звернулася до ВП 1 ДРУП ГУ НП із заявою про скоєння кримінального правопорушення, посилаючись на те, що ОСОБА_2 самовільно, без погодження з нею, змінив місце проживання їх спільної доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та позбавив її можливості бачити дитину і вчиняє у такий спосіб психологічне насилля по відношенню до неї та по відношенню до малолітньої доньки (а.с.11).

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2024 року, яке набрало законної сили 24 грудня 2024 року, у справі №179/1129/24 позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , третя особа - Сектор-служба у справах дітей Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання дітей задоволено, визначено місце проживання дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом з батьком - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.193-199).

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2025 року, яке набрало законної сили, шлюб між сторонами розірвано (а.с.188 зворотна сторона).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 09 січня 2026 року є доцільним визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 (а.с.88-91).

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 11 травня 2026 року, яке набрало законної сили 30 червня 2026 року, у справі №199/11648/25 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/6 (однієї третини) заробітку (доходу) боржника - платника аліментів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 23.08.2025 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.188-190).

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.66-68,150-151).

З жовтня 2024 року та по час розгляду справи дитина проживає з батьком.

Вирішуючи пред`явлені позовні вимоги судом враховується наступне.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає (частина четверта статті 29 ЦК України).

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У межах розгляду даної справи було встановлено, що кожен з батьків має бажання, щоб дитина проживала разом з ним, згодні на участь у її вихованні та піклуванні.

Крім того, судом не встановлено обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини щодо кожного з батьків.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Так, суду надано висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком. Однак, у даному висновку відсутня будь-яка мотивація щодо неможливості проживання дитини з матір`ю. Також вказаний висновок органу опіки та піклування не містить жодних посилань на докази, які свідчать про неможливість проживання дитини з матір`ю (а.с.88).

Сам факт не спілкування дитини з матір`ю, ураховуючи наявний між батьками дитини конфлікт щодо виховання та місця проживання дитини, не може свідчити про категоричну неможливість визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Натомість вказаний висновок органу опіки та піклування містить відомості про наданий ОСОБА_1 акт обстеження умов проживання та акт оцінки потреб на родину, де зазначено, що умови проживання задовільні та для дітей виділено окрему кімнату. Проте таким актам органом опіки та піклування оцінка не була надана.

Разом з цим, судом ураховується, що відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) ОСОБА_2 не надано суду жодних доказів з приводу того, що проживання дитини з матір`ю може зашкодити дитині.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) ОСОБА_2 в зустрічному позові посилається на те, що позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) перевезла дитину в м. Дніпро до однієї зі своїх подруг, на яку вона й залишила дитину і яка брала декілька днів дитину на ринок «Озерка», де вона працювала. У судовому засіданні відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 посилались на те, що якось знайомий відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) ОСОБА_2 бачив дитину о 4-00 годині ранку на ринку «Озерка» без матері з якоюсь жінкою. Судом було роз`яснено відповідачу за первісним позовом (позивачу за зустрічним) ОСОБА_2 та його представнику ОСОБА_3 право заявити клопотання про допит вказаної особи у якості свідка в судовому засідання з метою підтверджень вказаної обставини. Однак відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 своїми процесуальними правами розпорядилися на власний розсуд та відмовилися від свого права заявити клопотання про допит вказаної особи в судовому засіданні у якості свідка.

Окрім цього, судом ураховується, що відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) ОСОБА_2 та його представником ОСОБА_3 не надано суду жодних доказів неможливості проживання дитини з матір`ю чи такої її поведінки, яка може зашкодити дитині.

Наявність судового рішення щодо визначення місця проживання дітей ОСОБА_1 від іншого шлюбу з їх батьком висновків суду не спростовує, оскільки таке судове рішення не має жодного правового значення для вирішення даних позовних вимог.

Також не спростовують висновків суду наявність судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання їх дитини та складеної 19 жовтня 2024 року ОСОБА_1 нотаріально посвідченої заяви про передачу ОСОБА_2 їх спільної доньки, оскільки такі обставини не свідчать про можливість зашкодити ОСОБА_1 здоров`ю чи розвитку дитини.

Виходячи зі змісту частини шостої статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (частина друга статті 161 СК України).

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд, керуючись найкращими інтересами дитини, з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним з батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної батьківської опіки (поділу батьківського часу) з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком.

У постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року у справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20, від 05 березня 2025 року у справі № 199/7566/22, від 06 серпня 2025 року у справі №172/491/22 Верховний Суд послідовно звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної батьківської опіки над дитиною.

Верховний Суд зауважував, що під час вирішення питання щодо можливості встановлення спільної батьківської опіки, суди, окрім загальних обставин, мають також враховувати: бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала разом з ним, згоду на участь у її вихованні та піклуванні; наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та бажання останньої спілкуватися з обома батьками; відсутність обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною; місце проживання кожного з батьків, що знаходиться відносно недалеко від звичайного місця проживання дитини (сформованих місць життєвих інтересів дитини) тощо.

При цьому Верховний Суд зазначав, що труднощі, пов`язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна батьківська опіка, поділ батьківського часу сприяють спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносять користь стосункам матір-дитина і батько-дитина (див., зокрема, пункт 111 постанови Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 199/7566/22).

При вирішенні спорів щодо дітей вирішальним є питання, чи було забезпечено справедливу рівновагу між задіяними конкуруючими інтересами: інтересами дитини, двох батьків і громадського порядку, в межах свободи розсуду, наданої державі у таких питаннях (Maumousseau і Washington v. France, заява № 39388/05 від 06 грудня 2007 року, § 62), проте, не забуваючи, що найвищі інтереси дитини мають бути першочерговим міркуванням (Gnahore v. France, заява № 40031/98 від 19 вересня 2000 року, § 59; X v. Latvia [ВП], заява № 27853/09 від 26 листопада 2013 року, § 95). В останній справі ЄСПЛ підкреслив, що існує широкий консенсус, у тому числі й у міжнародному праві, на користь думки, що найкращі інтереси дитини мають першочергове значення (§ 96). Інтереси батьків, особливо у регулярному спілкуванні з дитиною, лишаються, однак, тим чинником, який слід враховувати при врівноважуванні різних задіяних інтересів (Kutzner v. Germany, заява №46577/99 від 26 грудня 2002 року, §§ 58, 62).

У §79 рішення ЄСПЛ Kutzner v. Germany, заява № 46577/99 від 26 грудня 2002 року, зазначено, що розірвання контактів і встановлення обмежень у спілкуванні може призвести лише до посилення відчуження дітей від батьків.

У даній справі встановлено, що між батьками дитини існує конфлікт щодо визначення місця її проживання, спілкування батьків з дитиною, що унеможливило вирішення питання про батьківську опіку щодо їхнього спільної доньки у позасудовому порядку.

Також у судовому засіданні встановлено, що сторони в однаковій мірі бажають займатися вихованням малолітньої доньки, піклуватися про неї, дбати про її фізичний та духовний розвиток, стан здоров`я.

Установивши, що сторони позитивно характеризуються, висловлюють в однаковій мірі бажання піклуватися про розвиток малолітньої доньки, водночас дитина, з урахуванням її вікових особливостей (на час розгляду справи 1 рік 11 місяців), емоційного стану, індивідуально-психологічних особливостей не спроможна надавати оцінку ставленню кожного з батьків до неї, а обставин, які б підтверджували вчинення сторонами дій, які б становили ризик безпечному розвитку дитини, відсутні, суд дійшов висновку про можливість застосування у цій сімейній ситуації моделі спільної батьківської опіки й відповідальності з визначенням почергового проживання дитини з кожним з батьків.

Отже, такий порядок батьківської опіки й відповідальності у цій справі в повній мірі відповідає визначеному міжнародними нормами та законодавством України принципу рівності прав батьків у спорах про опіку над дітьми та необхідності забезпечення якнайкращих інтересів дитини. Він спрямований на «возз`єднання» доньки з матір`ю з урахуванням інтересів батька.

Доказів, які свідчили б про неможливість відновлення та підтримання належного емоційного контакту між матір`ю та дитиною або шкідливість таких контактів для дитини, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про часткове задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 та про часткове задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 шляхом почергово проживання дитини з кожним з батьків.

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК, ураховуючи, що первісний позов та зустрічний задоволені частково, сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній судові витрати.

Керуючись ст.ст.12,13, 81,89, 141, 264 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Магдалинівської селищної ради, орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дитини задовольнити частково.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком задовольнити частково.

Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , почергово з кожним з батьків, у такому порядку: три тижні з батьком ОСОБА_2 за адресою його проживання; три тижні з матір`ю ОСОБА_1 за адресою її проживання.

Тритижневий період проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з кожним з батьків починається з 10:00 год неділі та завершується через три тижні о 10.00 год неділі.

Перші три тижні, починаючи з дати набрання даним рішенням законної сили, дитина проживає з батьком.

По завершенні трьох тижнів, протягом яких дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала з батьком чи матір`ю, той з батьків, з ким вона проживала, зобов`язаний супроводити (привезти) дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий