Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №759/26326/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ун. № 759/26326/25

пр. № 2/759/3692/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Єросова І.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про зменшення розміру аліментів,

ВСТАНОВИВ:

03.11.2025 адвокат Спіцина Ю.А., діючи в інтересах позивача, звернулася до Святошинського районного суду м. Києва із вищевказаним позовом, в якому просить зменшити розмір аліментів, які стягуються із ОСОБА_3 на підставі судового наказу Комунарського районного суду м. Запоріжжя у справі №333/1463/25 від 19.03.2025 на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 з частини усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на розмір 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з дня набрання рішенням суду законної сили, до досягнення дитиною повноліття.

Дану позовну заяву представник позивача обґрунтовує тим, що позивач є батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 19.03.2025 Комунарським районним судом м. Запоріжжя у справі №333/1463/25 видано судовий наказ про стягнення із нього аліментів на утримання доньки у розмірі частини усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14.02.2025 та до досягнення дитиною повноліття.

23.04.2025 Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження НОМЕР_2.

Сторона позивача вказує, що на момент прийняття судом рішення про необхідність видачі судового наказу останнім не враховано матеріальний стан ОСОБА_1 та можливість сплачувати аліменти у повному розмірі.

08.08.2025 позивачем укладено шлюб із ОСОБА_5 , яка самостійно виховує сина. Неповнолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на утриманні позивача, оскільки вони спільно проживають однією сім`єю. При цьому, біологічний батько дитини не надає допомоги в утриманні сина, про що свідчить наявна заборгованість зі сплати аліментів.

Також адвокат зазначає, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та має заробітну плату у розмірі 20 494 грн. 43 коп. Сплата аліментів у розмірі 25% від доходу - 5 123 грн. 61 коп. ставить позивача у скрутне матеріальне становище, не надає можливості забезпечувати власні потреби та потреби нової сім`ї (дружини та сина). За таких обставин, сторона позивача вбачає за можливе зменшити розмір аліментів, які стягуються із позивача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2025 для розгляду даної позовної заяви визначено суддю Святошинського районного суду м. Києва Єросову І.Ю.

Ухвалою від 07.11.2025 відкрито провадження у справі, розгляд вирішено проводити у порядку загального позовного провадження без викликів учасників у судове засідання.

На виконання вимог ухвали судом скеровано сторонам копію ухвали про відкриття провадження. Враховуючи, що позовна заява подана до суду у паперовому вигляді, судом додатково скеровано відповідачу ОСОБА_2 копію позовної заяви з додатками. Однак, відповідач не отримала вказану ухвалу та позов з додатками у зв`язку із закінченням терміну зберігання поштового відправлення.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У свою чергу, днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, за змістом наведених положень процесуального закону повернення поштового відправлення, здійсненого судом, з відміткою поштового оператора про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси, вважається підтвердженням належного повідомлення учасника справи, а днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.

Суд вважає за необхідне нагадати, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У свою чергу, згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).

До основних засад судочинства частиною третьої статті 2 ЦПК України віднесено розумність строків розгляду справи судом, пропорційність, диспозитивність, змагальність сторін.

Виходячи зі змісту ст. 12, ч. 3 ст. 13 ЦПК України, кожна сторона реалізує свої процесуальні права на власний розсуд з метою досягнення бажаного процесуального результату.

Таким чином, суд доходить висновку про належне сповіщення відповідача ОСОБА_2 про розгляд даного провадження, забезпечення останній можливості скористуватися наданим ЦПК України правом на подачу відзиву на позовну заяву, яким остання, як вбачається із матеріалів справи, не скористалася.

Суд, дослідивши матеріали справи, вивчивши викладені у позовній заяві доводи, перевіривши їх обґрунтованість долученими доказами, доходить таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. 13 ЦПК України закріплено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про народження №2955, свідоцтво серії НОМЕР_1 від 09.10.2013 року (т. 1 а.с. 8).

У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Зі змісту позову вбачається, що сторони між собою не перебувають у шлюбі, а спільна малолітня донька проживає та перебування на утриманні матері - ОСОБА_2 .

Приписами ст. 150 Кодексу на батьків покладено обов`язок виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно з ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Судом наказом Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19.03.2025 у справі №333/1463/25 стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (однієї чверті) з усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 14.02.2025 року і до досягнення дитиною повноліття (т. 1 а.с. 6-7).

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Біланом Д.Г. від 23.04.2025 відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 9).

Постановою від 20.05.2025 виконавцем звернено стягнення на доходи ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 10).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 181 Кодексу способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006 за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно.

Суд при визначенні розміру аліментів враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.

У той же час, в силу ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Ухвалюючи рішення у цій справі слід звернути увагу на фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для правильного її вирішення, зокрема як розмір доходу відповідача, стан здоров`я та матеріальне становище дітей, так і інші обставини необхідні для визначення саме необхідного розміру стягуваних аліментів задля забезпечення гармонійного розвитку дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 та у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 (провадження № 61-7397св21) зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Суд критично ставиться до тверджень позивача, як підстави задоволення позову, про перебування на його утриманні неповнолітнього сина дружини ОСОБА_5 . Це стосується також і довідки розрахунку заборгованості ОСОБА_7 , який є біологічним батьком неповнолітнього ОСОБА_6 .

Суд зазначає, що чинним сімейним законодавством України обов`язок утримання дитини лежить на батьках. Отже, обов`язок утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 лежить лише на його біологічних батьках - ОСОБА_5 , яка є дружиною позивача, та ОСОБА_7 . При цьому, несплата біологічним батьком аліментів, які присуджені судом, не може бути підставою для зменшення розміру аліментів, які сплачуються ОСОБА_1 , який станом на день звернення із позовом до суду є чоловіком ОСОБА_5 , дитині від іншого шлюбу.

Також суд вказує, що позивач, який не є біологічним батьком дитини його дружини ОСОБА_5 , не має правового обов`язку утримувати дитини дружини. Однак, будучи порядним чоловіком, утримує таку дитину добровільно, що в правовому полі не може бути підставою для зменшення розміру аліментів, які позивач сплачує на свою дитину від попереднього шлюбу.

Твердження позивача про наявність у нього витрат на оренду житлового приміщення, а також необхідність коштів на власні потреби також не можуть бути підставою для обмеження права дитини на належний рівень матеріального забезпечення. Відповідач є особою працездатного віку, проходить службу в лавах Збройних Сил України, отже - отримує грошове забезпечення, що свідчить про його фінансову стабільність і матеріальну спроможність виплачувати аліменти у розмірі частки від заробітку. Визначення аліментів у частці від доходу спрямоване на збереження балансу між можливостями платника та потребами дитини, а чинне законодавство не містить обмежень щодо стягнення такої частки за наявності інших цивільних чи сімейних зобов`язань, якщо загальний розмір утримань не порушує граничні норми виконавчого провадження (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 07.05.2026 у справі № 404/969/24).

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно із ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Приписи ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначають, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи встановлені судом обставини, дотримуючись визначеного принципу рівності обов`язку обох батьків по утриманню їх дітей, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та зменшення розміру аліментів, визначеного судовим наказом Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19.03.2025 у справі №333/1463/25.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 258, 263-265, 272, 273, 352-355, 430 ЦПК України, ст.ст. 141, 150, 180-182, 191, 192 СК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про зменшення розміру аліментів - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя Єросова І.Ю.