Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №307/4509/25 — Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/4509/25

Провадження № 2/307/1662/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2026 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючої судді Сойми М.М., за участю секретаря Ваш Е.О., представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Мелая Є.М., представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Кустря М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тячів Закарпатської області Україна в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, припинення права спільної сумісної власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 , в інтресах якої адвокат Мелай Євгеній Михайлович, звернулася до Тячівського районного суду Закарпатської області з позовом до відповідача ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, припинення права спільної сумісної власності, у якому просить здійснити поділ спільного майна колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі Договору про врегулювання взаємних майнових відносин після розірвання шлюбу (Мирової угоди), укладеного між ними 16 січня 2024 року в м. Усті над Лабем, Чеської Республіки, та виділити у власність ОСОБА_1 в цілому нерухоме майно: житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 192 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, кадастровий номер: 2124482800:03:005:0013, загальною площею 0, 25 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); земельну ділянку, кадастровий номер: 2124410100:03:004:0247, загальною площею 0, 1248 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), припинивши право спільної сумісної власності ОСОБА_2 на зазначене нерухоме майно; стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 витрати щодо сплати судового збору в розмірі 7 935, 73 гривень.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 листопада 2025 року відкрито провадження у справі та постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження.

Протоколярною ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 березня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували в шлюбі з 21 травня 1994 року по 17 березня 2022 року та рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 березня 2022 року по справі № 307/4775/21 шлюб між ними розірвано. У період перебування сторін у шлюбі ними набуто у спільну сумісну власність майно, яке знаходиться як на території України, так і на території Чеської Республіки, а саме: житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 192 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який було побудовано в шлюбі в період з 2001 по 2007 рік; земельну ділянку, кадастровий номер: 2124482800:03:005:0013, загальною площею 0, 25 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; земельну ділянку, кадастровий номер: 2124410100:03:004:0247, загальною площею 0, 1248 га, розташовану за адресою: Україна, Закарпатська область, Тячівський район, м. Тячів, урочище «Сурдик», цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; частку ділянки № 4090/1, забудова на подвір`я площею 687 м.кв., що включає будівництво житлового будинку АДРЕСА_2 ; частку ділянки 4090/2, забудова та подвір`я площею 20 м. кв., частина якого є будівництво гаража без номера об`єкта/реєстраційного номера, частина АДРЕСА_1 ; частку ділянки 4091/3, сад площею 34 м.кв.; частку ділянки 4091/4, сад площею 731 м.кв.; частку ділянки 4092/1, інша територія, спортивний майданчик та зона відпочинку, площею 573 м.кв.; частку ділянки 4092/2, інша територія, спортивний майданчик та зона відпочинку, площею 71 м.кв.; частку ділянки 4093/1, інша площа та територія, площею 511 м.кв.. Станом на дату звернення позивачки до суду з позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності на нерухоме майно сторони спору дійшли певної згоди про врегулювання взаємних майнових відносин після розірвання шлюбу, що підтверджується відповідним Договором про врегулювання взаємних майнових відносин після розірвання шлюбу (Мировою угодою), укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за їх взаємною, дійсною та добровільною згодою в м. Усті над Лабем, Чеської Республіки, 16 січня 2024 року, відповідно до вимог Цивільного кодексу Чеської Республіки, який ними підписано особисто та засвідчено легалізацію уповноваженою нотаріусом, ОСОБА_5 , в м. Усті над Лабем, 18 січня 2024 року. Так, згідно договору сторони врегулювали взаємні майнові відносини після розірвання шлюбу, погодивши між собою, що виключним власником нерухомого майна на території Чеської Республіки, переліченого в п. А) ст. ІІ договору стає ОСОБА_6 з дати набрання чинності цього договору, а виключним власником нерухомого майна на території України, переліченого в п. Б) ст. ІІ договору стає ОСОБА_7 з дня набрання чинності цим Договором. У цьому Договорі (Мировій угоді) колишнє подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відступили від засад рівності часток, оскільки ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання за кредитною вимогою до банку згідно з договором про надання прохідного кредиту та кредиту на будівництво на суму непогашених внесків основного боргу та інших комісій, наданих з метою фінансування оплати на придбання нерухомості на території Чеської Республіки. На момент укладення Договору про врегулювання взаємних майнових відносин після розірвання шлюбу між колишнім подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за їх взаємною в м. Усті над Лабем, Чеської Республіки, 16 січня 2024 року було обрано право держави відповідача, де він має звичне місце перебування та стосовно нерухомого майна, яке знаходиться на території Чеської Республіки. Щодо нерухомого майна, яке згідно договору розподілено та визначене за позивачкою виникає правова колізія. Позивачка ОСОБА_1 не може здійснити реєстрацію права власності на нерухоме майно, визначене за нею на підставі цього договору, оскільки державні реєстратори відмовляють у реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі цього договору, позаяк такий не посвідчений нотаріусом в Україні, а відповідач свідомо ухиляється від нотаріального посвідчення договору. Зазначені факти в сукупності свідчать про наявність у позивачки перешкод в реалізації її права власності, що полягає у невизнанні її права власності іншою особою. Найбільш ефективним, належним та таким, що призведе до реального захисту судом невизнаного, оспорюваного суб`єктивного права позивачки на нерухоме майно, яке знаходиться в Україні буде припинення правовідношення (припинення права спільної сумісної власності подружжя) та визнання права власності в цілому на нерухоме майно за позивачем. Згідно висновку про вартість об`єкта оцінки від 29 вересня 2025 року житлового будинку, загальною площею 192 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість будинку складає 450 871, 00 гривень. Відповідно до висновку про вартість об`єкта оцінки від 02 жовтня 2025 року земельної ділянки, загальною площею 0, 25 га, кадастровий номер: 2124482800:03:005:0013, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість складає 120 976, 66 гривень. Згідно витягу № НВ-9979919692025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 30 вересня 2025 року земельної ділянки, кадастровий номер: 2124410100:03:004:0247, загальною площею 0,1248 га, розташованої за адресою: Україна, Закарпатська область, Тячівський район, с. Калини, урочище «Сурдик» вартість становить 221 725, 35 гривень.

Відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кустрьо М.М., подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що заперечує проти заявленого позову і свої заперечення обгрунтовує тим, що позивач до позову додала копію підписаного ними договору, але не посвідченого нотаріально договору про врегулювання взаємних майнових відносин після розірвання шлюбу від 16 січня 2024 року. За період перебування у шлюбі ними у Чеській Республіці також було набуто у власність нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_3 , йдеться про чотири земельні ділянки із забудовою сімейним будинком, а також спільно подружжям було набуто у власність окрему квартиру, зареєстровану у населеному пункті ОСОБА_8 та к.т. Хомутов I у Кадастровому управлінні по Устинському краю. Також у період перебування у шлюбі подружжям було придбано автомобіль «Форд Куга», вартість якого понад 11 тисяч доларів США, який перебуває у користуванні позивачки. Відповідач ОСОБА_2 у січні 2024 року дійсно погоджувався, щоб все спільне нерухоме майно, яке знаходиться у Чеській Республіці, залишилось йому у власність, а нерухоме майно, яке знаходиться на території України, щоб залишилось у власності позивачки ОСОБА_1 , але коли ретельно перечитав текст договору про поділ спільного майна і помітив що до переліку майна у Чеській Республіці не включено нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_3 , Усті над-Лабем, йдеться про чотири земельні ділянки із забудовою сімейним будинком, а також про окрему квартиру, зареєстровану у населеному пункті Хомутов, тоді він відмовився від нотаріального посвідчення такого несправедливого договору поділу спільного майна, який було складено у січні 2024 року і через це відмовився від посвідчення такого договору нотаріально, про що прямо заявив ОСОБА_9 . У подальшому сторони неодноразово обговорювали питання поділу спільного майна і дійшли згоди про поділ лише всього спільного майна, яке розташоване на території Чеської Республіки і відповідно у Чеській Республіці зареєстрували право власності на кожного із них відповідно до досягнутих домовленостей, а саме: нерухоме майно по АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_2 , а чотири земельні ділянки із забудовою сімейним будинком та окрему квартиру у населеному пункті Хомутов зареєстровано за ОСОБА_1 , а щодо нерухомого майна, яке знаходиться на території України, то погодилися, щоб і надалі воно залишалося у спільній сумісній власності, як і придбаний ними автомобіль «Форд Куга», хоч ніякого письмового документа з приводу цього майна не складали, оскільки все це майно знаходиться на території України. Про передачу позивачці ОСОБА_1 частини спільного нерухомого майна, яке знаходиться на території Чеської Республіки, і про те, що не отримав за це жодного фінансового зустрічного виконання свідчить власноручне засвідчення від 08 грудня 2025 року, посвідчене 08 грудня 2025 року ДП «Чеська пошта», яке у Чеській Республіці прирівнюється до нотаріального посвідчення. За таких обставин вважає необгрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення позовну вимогу ОСОБА_1 про здійснення поділу спільного майна, виділення їй у власність двох земельних ділянок та житлового будинку, припинивши право спільної сумісної власності ОСОБА_2 на зазначене нерухоме майно, бо це не поділ, а лише одностороннє позбавлення власника його права власності у спільній сумісній власності.

Позивач ОСОБА_1 , будучи допитана в судовому засіданні 02 квітня 2026 року в якості свідка, позовні вимоги підтримала та просить позов задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Мелай Є.М. у судовому засіданні вимоги позову підтримав у повному обсязі та просить позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні в режимі відеоконференції 02 квітня 2026 року вимоги позову не визнав та пояснив, що, на його думку, дія укладеного між ним та позивачем Договору про врегулювання взаємних майнових відносин після розірвання шлюбу (Мирової угоди) поширюється тільки на майно, розташоване на території Чеської Республіки, а майно, розташоване на території України, є їх спільною сумісною власністю і повинно ділитися за законами України. Просить у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Кустрьо М.М. у судовому засіданні вимоги позову не визнав та просить у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши думку учасників судового розгляду та дослідивши матеріали цивільної справи, суд уважає, що позов потрібно задовольнити частково з таких підстав.

У судовому засіданні встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 травня 1994 року та рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 березня 2022 року, яке набрало законної сили 18 квітня 2022 року, шлюб між ними розірвано, що також підтверджується копією рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 березня 2022 року у справі № 307/4775/.

Після розірвання шлюбу 16 січня 2024 року в м. Усті над Лабем Чеської Республіки сторони ОСОБА_10 та ОСОБА_11 відповідно до § 736 та наст., § 765 абз. 1 Закону № 89/2012 Цивільного кодексу Чеської Республіки уклали Договір про врегулювання взаємних майнових відносин після розірвання шлюбу (Мирову угоду), за яким сторони цього договору, які 21 травня 1994 року уклали шлюб, внаслідок чого у подружжя виникло спільне майно в межах закону, та шлюб між ними було розірвано рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 18 квітня 2022 року, домовилися про врегулювання взаємних майнових відносин на період після розірвання шлюбу, тобто про врегулювання спільного майна подружжя про наступне.

У ст. ІІ учасники цього договору заявляють, що до спільної сумісної власності подружжя належить таке нерухоме майно:

А) нерухомість на території Чеської Республіки:

- земельна ділянка № 4090/1, забудована площа та подвір`я площею 687 м.кв., що включає будівництво житлового будинку АДРЕСА_2 ;

- 4090/2 – забудована площа та подвір`я площею 20 м. кв., що включає будівництво гаража без номера об`єкта/реєстраційного номера, частина населеного пункту Тепліце;

- земельна ділянка 4091/3, сад площею 34 м.кв.;

- земельна ділянка 4091/4, сад площею 731 м.кв.;

-земельна ділянка 4092/1, інша територія, спортивний майданчик та зона відпочинку, площею 574 м.кв.;

- земельна ділянка 4092/2, інша територія, спортивний майданчик та зона відпочинку, площею 71 м.кв.;

- земельна ділянка 4093/1, інша площа та територія, площею 511 м.кв.,

все зареєстровано в кадастровому управлінні Устецького краю – Кадастрове управління Усті над Лабем, свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 по кадастровій території Тепліце, населений пункт та район Тепліце;

Б) нерухомість на території України:

- земельна ділянка, призначена для будівництва житлового будинку, реєстраційний номер об`єкта: 1232421721244, кадастровий номер: 2124410100:03:004:0247, адреса: АДРЕСА_4 , номер відомості про право власності – 20767777, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно;

- земельна ділянка цільового призначення 1.8, кадастровий номер: 2124482800:03:005:0013, адреса: АДРЕСА_1 ;

- житловий будинок з прибудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Також у цьому розділі сторони узгодили майнові відносини після розірвання шлюбу щодо рухомого майна, пасивів, інших майнових прав, дебіторської заборгованості та боргів, грошових коштів.

У ст. ІІІ сторони договору заявляють, що:

- виключним власником нерухомого майна на території Чеської Республіки, як зазначено в ст. ІІ п. А) цього договору стає ОСОБА_6 з дати набрання чинності цього договору;

- виключним власником нерухомого майна на території України, як зазначено в ст. ІІ п. Б) цього договору стає ОСОБА_7 з дати набрання чинності цим договором;

- зобов`язання, описане в ст. ІІ п. Г) цього договору ОСОБА_6 зобов`язується оплачувати з усіма приналежностями, до повної оплати.

Цей Договір про врегулювання взаємних майнових відносин після розірвання шлюбу (Мирову угоду) посвідчено – легалізовано нотаріусом в місті Усті над ОСОБА_12 , -4-, ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка засвідчила, що у її присутності цей документ власноручно підписали ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , особи яких встановлено нотаріусом, та проставлено апостиль 17 вересня 2025 року в м. Прага нотаріальною палатою Чеської Республіки.

У даній справі між сторонами виник спір щодо нерухомого майна, яке розташоване у с. Калини та м. Тячів, Тячівського району, Закарпатської області в Україні. Позивач та відповідач є громадянами України.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

- об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках публічно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, зокрема об`єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт.

З огляду на вказані обставини підсудність розглядуваної справи щодо поділу нерухомого майна на території Тячівського району Закарпатської області в Україні належить Тячівському районному суду Закарпатської області.

У даній справі важливим є визначення правової природи укладеного 16 січня 2024 року в м. Усті над Лабем Чеської Республіки між сторонами відповідно до § 736 та наст., § 765 абз. 1 Закону № 89/2012 Цивільного кодексу Чеської Республіки Договору про врегулювання взаємних майнових відносин після розірвання шлюбу (Мирової угоди).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.

Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 522/13922/18 звертав увагу, що встановлення судом змісту іноземного права здійснюється ex officio. Суд використовує такі способи здобуття інформації про іноземне право: 1) власне з`ясування змісту іноземного права суддею, у провадженні якого перебуває справа; 2) використання експертних висновків; 3) дипломатичний порядок отримання такої інформації; 4) офіційний запит через Міністерство юстиції; 5) отримання довідок через систему правової допомоги; 6) обмін правовою інформацією; 7) безпосередні зносини судів різних держав та з іншими компетентними органами; 8) встановлення іноземного права сторонами тощо.

У розглядуваній справі представник позивача – адвокат Мелай Є.М. надав суду витяги зі встановленням змісту статей з Цивільного кодексу Чеської Республіки з коментарем, сформовані доцентом, доктором права Міхаелою Зукліновою, кандидатом наук, з перекладом на українську мову щодо тлумачення норм чеського законодавства.

Суд, з урахуванням положень статті 8 Закону України «Про міжнародне приватне право», правової позиції, сформульованої у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 522/13922/18, та з огляду на надані представником позивача – адвокатом Мелаєм Є.М. витяги зі встановленням змісту іноземного права, сформовані доцентом, доктором права Міхаелою Зукліновою, кандидатом наук, дійшов висновку про достатність інформації для встановлення змісту норм права Чеської Республіки, які регулюють спірні правовідносини.

За загальним правилом, як в законодавстві України, так і в законодавстві Чеської Республіки діє презумпція спільності майна подружжя та його поділу.

Таку презумпцію передбачає зокрема,

в Україні:

- стаття 60 Сімейного кодексу України, згідно з якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя;

- стаття 69 Сімейного кодексу України, згідно з якою дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

- частина перша статті 71 Сімейного кодексу України, згідно з якою майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

в Чеській Республіці:

- § 736 Цивільного кодексу Чеської Республіки, за змістом якого, врегулювання спільного майна здійснюється за домовленістю партнерів, за рішенням суду або шляхом застосування незаперечних (невідкличних) юридичних презумпцій. Між скасуванням, припиненням або звуженням спільного майна та його врегулювання може минути тривалий час. Він обмежений максимальною тривалістю – трирічним строком. У цей період на майно партнерів слід зважати відповідно як на спільне майно. У межах врегулювання спільного майна партнери можуть заявляти вимоги щодо внесків, які вони здійснили на потреби сімейного життя та ведення сімейного господарства;

- § 738 Цивільного кодексу Чеської Республіки, за змістом якого, закон надає перевагу домовленості між партнерами. Партнери можуть врегулювати лише частину майна.

- § 765 Цивільного кодексу Чеської Республіки, за змістом якого, після розірвання партнерства права та обов`язки зі спільного майна підлягають врегулюванню, а спільне майно припиняється на день набрання законної сили рішенням про розірвання партнерства. Щодо майнових прав на майно, яке належало до спільного майна, має застосовуватися режим, визначений домовленістю партнерів.

- § 134, § 560 Цивільного кодексу Чеської Республіки, за змістом яких, якщо закон вимагає, щоб договори про відчуження нерухомостей мали письмову форму, то воля, спрямована на таку передачу, викликає правові наслідки лише тоді, коли вона виражена письмово, причому на тому ж документі. Якщо після припинення безчасткової спільної власності подружжя було досягнуто домовленості про її врегулювання, за якою нерухомість із цієї спільної власності переходить у виключну власність одного з подружжя, то в такому випадку не відбувається відчуження нерухомості або її частини, щодо якого мала б бути укладена відповідно до положень § 46 ч. 1 та § 134 ч. 2 Цивільного кодексу.

Водночас, як законодавство України, так і законодавство Чеської Республіки передбачає право подружжя розділити майно за взаємною згодою, яка може передбачати інший, узгоджений подружжям, правовий режим майна, набутого під час шлюбу.

В Україні така взаємна згода подружжя декларується у договорі про поділ нерухомого майна, про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя (стаття 69 СК України).

За змістом § 738 Цивільного кодексу Чеської Республіки закон надає перевагу домовленості між партнерами, § 765 Цивільного кодексу Чеської Республіки після розірвання партнерства права та обов`язки зі спільного майна підлягають врегулюванню, а спільне майно припиняється на день набрання законної сили рішенням про розірвання партнерства. Щодо майнових прав на майно, яке належало до спільного майна, має застосовуватися режим, визначений домовленістю партнерів.

Саме цим правом домовленості про взаємні права та обов`язки зі спільного майна після розірвання шлюбу і скористались сторони розглядуваної справи, укладаючи 16 січня 2024 року в м. Усті над Лабем Чеської Республіки Договір про врегулювання взаємних майнових відносин після розірвання шлюбу (Мирову угоду).

Наявність такого договору між сторонами та обраний ними спосіб поділу майна посвідчено – легалізовано уповноваженою посадовою особою нотаріусом в місті Усті над ОСОБА_12 , -4-, 18 січня 2024 року, з проставленням апостилю 17 вересня 2025 року в м. Прага нотаріальною палатою Чеської Республіки в офіційному документі.

Цей Договір про врегулювання взаємних майнових відносин після розірвання шлюбу (Мирова угода) є дійсним на території України без подальшого засвідчення в силу статті 18 Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу у цивільних справах від 10 січня 2002 року, якою передбачено, що документи, складені або засвідчені компетентним органом однієї Договірної Сторони та підтверджені підписом уповноваженої

особи й офіційною печаткою, є дійсними на території другої

Договірної Сторони без подальшого засвідчення. Те ж саме стосується і засвідчення підпису громадянина, копій і перекладів

документів, засвідчених компетентним органом. Документи, про які йдеться у пункті 1 цієї статті, мають однакову доказову силу на територіях обох Договірних Сторін.

Вказане дає підстави для висновку, що дії сторін шляхом врегулювання у договорі взаємних майнових відносин після розірвання шлюбу необхідно розглядати як правочин (угоду) про поділ нерухомого майна, яке було набуто подружжям під час шлюбу.

У матеріалах справи відсутні відомості щодо визнання такогоДоговору про врегулювання взаємних майнових відносин після розірвання шлюбу (Мирової угоди) недійсною компетентними органами Чеської Республіки або його розірвання чи зміну на момент розгляду цієї справи судом.

Укладений між колишнім подружжям Договір про врегулювання взаємних майнових відносин після розірвання шлюбу (Мирова угода) є результатом їхнього волевиявлення і взаємної згоди та виконує ту саму функцію, що й договір про поділ нерухомого майна між дружиною і чоловіком в Україні. Відмінність у юридичній конструкції не змінює ідентичності правових наслідків, а отже не може бути підставою для ігнорування такого вибору при вирішенні спору з іноземним елементом щодо поділу майна, набутого під час шлюбу.

Верховний Суд у своїй практиці послідовно (див. зокрема постанови від 05 березня 2025 року у справі № 362/1998/23, від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21, від 03 червня 2024 року в справі № 712/3590/22 та інші) дотримується підходів про те, що:

- для приватного права притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин;

- автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права.

Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб.

Застосовуючи вказані принципи у розглядуваній справі, суд вважає, що сторони добровільно, на власний розсуд, укладаючи між собою 16 січня 2024 року в м. Усті над Лабем Чеської Республіки Договір про врегулювання взаємних майнових відносин після розірвання шлюбу (Мирову угоду), діяли з метою настання відповідних юридичних наслідків, на які спрямований такий договір, а не для того, аби в подальшому стверджувати, що цей договір в Україні не створює для них тих юридичних наслідків, на які він був спрямований.

Правовими наслідками укладеного сторонами договору за змістом § 765 Цивільного кодексу Чеської Республіки є, окремо те, що після розірвання шлюбу до майна, яке набуте подружжям за час шлюбу, застосовано режим, визначений домовленістю подружжя.

Ці правові наслідки не суперечать правопорядку України, а узгоджуються зокрема із положеннями статті 69 Сімейного кодексу України, згідно з якими дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Щодо поширення дії Договору про врегулювання взаємних майнових відносин після розірвання шлюбу (Мирової угоди), укладеного колишнім подружжям в Чеській Республіці на спірне нерухоме майно в Україні.

Закон України «Про міжнародне приватне право» містить Розділ ІХ «Колізійні норми сімейного права» (статті 55-69).

Відповідно до статті 61 Закону України «Про міжнародне приватне право», подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться. Право, вибране згідно з частиною першою цієї статті, припиняє застосовуватися або змінюється за згодою сторін у разі зміни особистого закону або звичайного місця перебування того з подружжя, до особистого закону або звичайного місця перебування якого було прив`язане обране право. Нове право застосовується до правових відносин з моменту укладення шлюбу, якщо інше письмово не встановлено подружжям. У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.

Відповідно до статті 22 Регламенту Ради (ЄС) від 24 червня 2016 року № 2016/1103 здійснення посиленої співпраці у сфері юрисдикції, застосовного права та визнання і виконання рішень у питаннях режиму майна подружжя (Council Regulation (EU) 2016/1103 of 24 June 2016 implementing enhanced cooperation in the area of jurisdiction, applicable law and the recognition and enforcement of decisions in matters of matrimonial property regimes) подружжя або майбутнє подружжя можуть домовитися про визначення або зміну права, що застосовується до режиму їхнього майнового співіснування, за умови, що це право є одним із наступних: (a) право держави, де подружжя або майбутнє подружжя, або один з них, має звичайне місце проживання на момент укладення угоди; або (b) право держави, громадянством якої є будь-хто з подружжя або майбутнього подружжя на момент укладення угоди.

Аналіз змісту статті 21 Регламенту Ради (ЄС) від 24 червня 2016 року № 2016/1103 вказує на єдність застосовного права щодо правового режиму майна подружжя, незалежно від місця знаходження активів подружжя.

Отже домовленість (угода) подружжя проврегулювання взаємних майнових відносин після розірвання шлюбу є елементом сімейного майнового статуту і має універсальний характер, поширюючись на все майно подружжя незалежно від місця його знаходження. Прийняття протилежного підходу призвело б до фрагментації правового режиму майна подружжя та суперечило б основоположним засадам міжнародного приватного права.

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 28 січня 2026 року у справі № 554/4080/23, провадження № 61-16141св24.

Обставини справи дають підстави для висновку, що розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, після розірвання шлюбу здійснюється ними виключно за взаємною згодою на підставіДоговору про врегулювання взаємних майнових відносин після розірвання шлюбу (Мирової угоди), укладеного відповідно до законодавства Чеської Республіки.

У сторін були відсутні легітимні очікування з приводу того, що укладений ними Договір про врегулювання взаємних майнових відносин після розірвання шлюбу (Мирова угода) не буде поширюватись на майно, яке знаходиться в Україні.

Україна не є «правовим островом», де не діє міжнародне приватне право.

Конституцією України підтверджено європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України.

Україна є однією з держав-співзасновниць Організації Об`єднаних Націй, членом Ради Європи та державою-кандидатом на вступ до Європейського Союзу.

З огляду на викладене, укладений між сторонамиДоговір про врегулювання взаємних майнових відносин після розірвання шлюбу (Мирова угода) має бути врахований під час вирішення цього позову про поділ майна подружжя, за яким виключним власником нерухомого майна на території України, яке зазначено в ст. ІІ п. Б) цього договору: земельної ділянки, призначеної для будівництва житлового будинку, реєстраційний номер об`єкта: 1232421721244, кадастровий номер: 2124410100:03:004:0247, адреса: АДРЕСА_1 , номер відомості про право власності – 20767777, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно; земельної ділянки цільового призначення 1.8, кадастровий номер: 2124482800:03:005:0013, адреса: АДРЕСА_1 ; житлового будинку з прибудовами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , необхідно визнати позивача ОСОБА_1 .

Щодо вимог позивача ОСОБА_1 в частині припинення права спільної сумісної власності ОСОБА_2 на нерухоме майно на території України, а саме: нажитловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; на земельну ділянку, кадастровий номер: 2124482800:03:005:0013, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, кадастровий номер: 2124410100:03:004:0247, розташовану за адресою: Україна, Закарпатська область, Тячівський район, м. Тячів, урочище «Сурдик», то застосуванню підлягає правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц (провадження №14-22цс20) про те, що окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту.

За положеннями частини 3 статті 372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Отже, припинення права спільної сумісної власності подружжя у разі поділу майна між ними передбачено законом.

За таких обставин у позовних вимогах позивача ОСОБА_1 в частині припинення права спільної сумісної власності ОСОБА_2 на нерухоме майно на території України треба відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір у розмірі 7 935, 73 (Сім тисяч дев`ятсот тридцять п`ять гривень 73 копійки) гривень належить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 2, 4, 10-13, 18, 133-141, 158, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, припинення права спільної сумісної власності задовольнити частково.

У порядку поділу майна подружжя виділити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за нею в цілому право власності на:

- житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 192 кв. м., вартістю 450 871, 00 гривень, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку, кадастровий номер: 2124482800:03:005:0013, загальною площею 0, 25 га, цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, вартістю 120 976, 66 гривень, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку, кадастровий номер: 2124410100:03:004:0247, загальною площею 0, 1248 га, цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, нормативною грошовою оцінкою 221 725, 35 гривень, розташовану за адресою: Україна, Закарпатська область, Тячівський район, м. Тячів, урочище «Сурдик».

У решті вимог позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 935, 73 (Сім тисяч дев`ятсот тридцять п`ять гривень 73 копійки) гривень судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення (складання).

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації за адресою:АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Повний текст рішення складено 07 липня 2026 року.

Головуюча суддя : Сойма М.М.