Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №705/428/25 — Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/428/25

2/705/409/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Піньковського Р.В.

при секретарі Заповітряній Д.В.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Уманського районного нотаріального округу Черкаської області Животовська Наталія Георгіївна, про встановлення факту проживання однією сім`єю та усунення від права на спадкування,

У С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю та усунення від права на спадкування, в обґрунтування зазначивши наступне.

Вона з 1988 року і до цього часу зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

З ОСОБА_5 , яка проживала в будинку АДРЕСА_2 вона також знайома з 1988 року, оскільки вони були сусідами та з якою вони були у дуже гарних стосунках. Також вони були у гарних стосунках і з її сином ОСОБА_6 , який був свідком у них на весіллі. ОСОБА_5 була присутня на всіх їх сімейних святах і уже як член її сім`ї була присутня на другому весіллі її доньки.

Син ОСОБА_5 – ОСОБА_6 , помер 8 років тому, після чого стосунки між ними стали ще ближчими. Вони були схожі за характером, мали спільні інтереси, постійно разом їздили на належну їй дачну ділянку, брали її з собою на відпочинок. Вона постійно допомагала ОСОБА_5 робити закупки, готувати їжу, купувати ліки, оплачувати комунальні послуги.

У 2017 році, коли ОСОБА_5 виповнилося 65 років, вона почала пропонувати їй проживати разом оскільки розмір її пенсії невеликий і яка витрачалася на ліки та комунальні послуги, тому одній було важко утримувати ще й будинок. Також вона говорила, що після смерті її сина спадкоємців першої черги немає, а інші родичі, маючи на увазі відповідача, не бажають підтримувати з нею стосунки та допомагати їй, та що саме вона успадкує житловий будинок.

Після чергового погіршення стану здоров`я ОСОБА_5 у квітні 2018 року вона переїхала до останньої та вони почали проживати однією сім`єю в будинку останньої, були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, у вільний час коли дозволяв стан здоров`я ОСОБА_5 , разом відпочивали на морі, на річці, турбувалися один про одного, вели спільне господарство, разом харчувалися, тобто фактично вони проживали однією сім`єю в АДРЕСА_2 з квітня 2018 року по день смерті ОСОБА_5 .

Похованням ОСОБА_5 займалася вона та також отримала свідоцтво про її смерть. Після смерті ОСОБА_5 продовжує доглядати за житловим будинком та господарськими спорудами, підтримує порядок у дворі та на присадибній земельній ділянці, дбає про собачку.

Ще за життя ОСОБА_5 хотіла переоформити житловий будинок на неї шляхом укладення договору дарування, але коли у 2023 році вони звернулися до нотаріуса їм було відмовлено в зв`язку з якимись проблемами з документами. Скласти заповіт ОСОБА_5 ніхто не підказав, а вони не були юридично обізнаними. Вона допомогла привести документи на житловий будинок в порядок, для чого, в грудні 2023 року, як уповноважена особа від ОСОБА_5 , зверталася до бюро технічної інвентаризації для виготовлення технічного паспорту на будинок ІНФОРМАЦІЯ_1 , але ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла.

16.05.2024 вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , але оскільки вона не є родичкою, для належного оформлення спадкових прав їй необхідно встановити факт постійного проживання протягом останніх п`яти років зі спадкодавцем, тому вона і вимушена звернутися до суду з цим позовом.

Крім того, їй стало відомо, що відповідач також подав заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , але вважає, що він не має морального права на отримання спадщини, оскільки знаючи про безпорадний стан ОСОБА_5 у зв`язку з хворобою, її похилим віком, він ухилявся від надання їй будь якої допомоги при тому, що мав таку можливість. Не приносив їй продуктів харчування, ліків, після її смерті не брав участі у її похованні. Більше того, до похорон ОСОБА_5 14.01.2025 відповідач не вчиняв ніяких дій по збереженню спадкового майна у належному стані, не доглядав за собакою, яка залишилася після смерті господарки у будинку.

У зв`язку з зазначеним вона звернулася до суду з цим позовом та просить встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_5 та ОСОБА_1 з квітня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 (дата смерті ОСОБА_5 ).

Усунути спадкоємця – ОСОБА_4 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Представник відповідача ОСОБА_4 – адвокат Дарморос К.О. направила на адресу суду відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на наступне.

Її довіритель ОСОБА_4 є племінником померлої ОСОБА_5 , який своєчасно 13.02.2024 подав заяву про прийняття спадщини за тіткою, оскільки інших спадкоємців після її смерті немає.

Позивач ОСОБА_1 і покійна тітка відповідача дійсно проживали по сусідству та дружили, але в одному будинку вони не проживали. Особистих речей позивача у будинку його тітки він ніколи не бачив. Спільного господарства вони не вели. Покійна отримувала від управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради соціальну послугу догляду вдома, яка передбачала, що соціальний працівник приходила додому, платила комунальні платежі та купувала продукти. Покійна сама собі готувала та прибирала у будинку та на подвір`ї.

До початку повномасштабного вторгнення відповідач часто бував у тітки вдома, допомагав їй по господарству та виконував важку (чоловічу) роботу. Вони були дружніми і завжди спілкувалися, він або його дружина з дітьми, постійно приходили до спадкодавця. До 2022 року відповідач возив позивача з тіткою на море. Після 24.02.2022 відповідач з сім`єю тимчасово поїхав до Данії, але з тіткою перебував постійно на зв`язку. Кожного разу коли приїжджав, приходив до тітки, привозив гостинці. Останній раз відповідач бачився з тіткою на початку листопада 2023 року. Остання розмова з тіткою відбулася 24 грудня 2023 року. Оскільки тітка купила новий телефон, відповідач просив позивача налаштувати телефон своєї тітки та підключити мобільний додаток Вайбер, після чого зв`язок з тіткою зник і вона навіть не отримала його привітань з новим роком.

08.01.2024 на телефон дружини відповідача надійшло повідомлення про раптову смерть тітки, що стало для них великою несподіванкою, оскільки хоча у неї і були проблеми з серцем, але вона могла сама себе самостійно обслуговувати.

Про намір чи бажання тітки оформити якийсь договір дарування будинку на позивача він чує вперше та вважає, що як би тітка бажала відчужити свій будинок, вона б могла укласти не тільки договір дарування, але й вчинити інші дії. Тому твердження позивача є неправдивими та нічим не підтвердженими.

Про те, чи перебувала тітка у безпорадному стані чи потребувала сторонньої допомоги ні позивач, ні хтось інший не повідомляв. Позивач в день смерті тітки дуже швидко її поховала, не надавши її довірителю можливості приїхати та попрощатися з тіткою.

Від коштів на поховання позивач відмовилася, при цьому відповідач стверджує, що ОСОБА_7 показувала йому де знаходяться кошти на такий випадок. Там було близько 20 тисяч.

Після того, як відповідач приїхав в Україну і прийшов до сусідки взяти ключі від будинку тітки, вона йому відмовила. Після цього він виявив, що будинок порожній, зникли всі документи на будинок, родинні фотографії, новий холодильник, посуд, тому з цього приводу відповідач звертався до правоохоронних органів.

Вважає, що надані позивачем квитанції за якісь певні декілька платежів за комунальні послуги не є належним доказом. Крім того, саме відповідач 14.01.2025 сплатив борги за користування газом та водою за адресою: АДРЕСА_2 , на загальну суму 2251,51 грн.

Щодо усунення права на спадкування, зазначає наступне.

На її адвокатський запит КНП «Уманський міський центр медико-санітарної допомоги» у 2023 році ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , п`ять разів зверталася до сімейного лікаря. Інформація про те, що хвора перебувала у безпорадному стані відсутня. Пацієнтка знаходилась під наглядом соціальної служби. Із амбулаторної картки хворої зрозуміло, що вона могла себе обслуговувати та не потребувала стороннього догляду.

Крім того, беручи до уваги вимоги чинного законодавства щодо соціального догляду, так як ОСОБА_7 отримувала соціальну послугу вдома, вона не була у безпорадному стані, так як частково могла себе обслуговувати і перебувати в домашніх умовах, що спростовує твердження позивача про те, що покійна перебувала у безпорадному стані.

Для задоволення вимоги про усунення особи від права на спадкування має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця у безпорадному стані, потреба спадкодавця саме цієї особи. Лише при сукупності цих ознак спадкоємець може бути усунутий від спадкування. В цій справі, позивачем не надано достатніх та належних доказів, що ОСОБА_5 перебувала у безпорадному стані, потребувала сторонньої допомоги, а ОСОБА_4 ухилявся від надання спадкодавцю допомоги при можливості її надання.

У зв`язку із зазначеним, просить відмовити у задоволенні позову, а витрати, пов`язані з отриманням правової допомоги просить стягнути з позивача на користь відповідача.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та пояснила, що проживала у будинку АДРЕСА_1 , у якому також зареєстрована та проживає її дочка ОСОБА_8 з неповнолітніми дітьми. У сусідньому будинку АДРЕСА_2 проживала ОСОБА_5 , у якої з 2018 року нікого із рідних не було. Вона часто хворіла (астма, серце), потребувала допомоги по веденню господарства, тому звернулася до неї з проханням приглянути за нею. Вона погодилася та з 2018 року переїхала проживати в будинок ОСОБА_5 , з якою вони тримали господарство (кури, гуси), вона допомагала по обробці городу та інше. У ОСОБА_5 була пенсія 3200,00 грн., за які вона могла купити лише ліки, а її зарплата пакувальника на тепличному комбінаті становила близько 15-17 тисяч гривень. Відповідач по справі – племінник померлої ОСОБА_5 , ніколи не приділяв уваги своїй тітці і близько 10 років проживав за кордоном, нічим їй не допомагав та не надавав ніякої матеріальної чи іншої допомоги. Саме вона отримувала свідоцтво про смерть ОСОБА_5 та займалася її похованням. Встановлення вказаного факту їй необхідно для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , яка за життя хотіла, щоб спадщину після її смерті прийняла саме вона.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, вважає, що його довірителем належними та допустимими доказами підтверджено позовні вимоги і при цьому, свідками відповідача в судовому засіданні не спростовано обставини спільного проживання його довірителя з померлою. Щодо непогодження відповідача з тим, що нібито не доведено безпорадний стан ОСОБА_5 , то вважає, що якраз свідоцтво про її смерть у такому віці і є доказом її хворобливого стану здоров`я. У зв`язку із зазначеним, просить суд позовні вимоги його довірителя задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та заперечувала проти задоволення позову. Позов вважає безпідставним, доказів постійного проживання та спільного ведення господарства позивачем не надано. Крім того не надано доказів безпорадного стану спадкодавця. Так, дійсно наявні докази того, що ОСОБА_5 хворіла, але це не свідчить про те, що вона перебувала в безпорадному стані та потребувала догляду, враховуючи, що працівниками управління праці і соціального захисту населення їй надавалася певна допомога. При цьому, відповідач не мав обов`язку піклуватися про ОСОБА_5 , тим більше сам є інвалідом ІІ групи. Враховуючи зазначені обставини, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що проживає по сусідству з позивачкою по справі, з якою підтримує дружні стосунки. Померлу ОСОБА_5 знала з народження. Галина проживала у будинку АДРЕСА_2 , а позивач по справі по сусідству у будинку АДРЕСА_1 . Зі слів позивачки їй відомо, що після смерті в 2017 році сина ОСОБА_10 вона стала з нею жити, так як до позивачки в будинок приїхала дочка з трьома дітьми. Вона особисто бачила, як позивач ОСОБА_11 допомагала ОСОБА_10 по господарству, приносила продукти та воду. Вона також іноді приходила до ОСОБА_10 , оскільки остання просила її купити їжу для котиків та собак, бачила в будинку верхній одяг ОСОБА_11 . З осені 2023 року ОСОБА_10 майже не ходила. Вдома у позивачки за період з 2017 року по 2024 рік, вона бувала лише пару раз.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що є сусідкою позивача по справі, а з відповідачем не знайома. З померлою ОСОБА_5 вони разом працювали та дружили та іноді ходила до неї в гості. Після смерті сина ОСОБА_10 у 2017 році позивач по справі ОСОБА_11 почала допомагати ОСОБА_10 , проживала з нею. Це вона бачила особисто, коли відвідувала ОСОБА_10 . Між будинками позивача та ОСОБА_10 не було навіть паркана, у них фактично було спільне подвір`я. Дочка ОСОБА_11 з дітьми уже три роки не проживає разом з ОСОБА_11 , а сама ОСОБА_11 проживала як вдома, так і у ОСОБА_10 . Харчувалися вони також разом, ОСОБА_11 готувала, так як ОСОБА_10 була хвора і їй було важко самій готувати, а у неї ще були коти та собака.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснила, що знає ОСОБА_11 , позивача по справі уже 20 років, та друже з нею. З відповідачем не знайома. Після смерті сина ОСОБА_10 вона часто ходила до ОСОБА_11 в гості, тому знає достовірно, що ОСОБА_11 жила і у себе, і у ОСОБА_10 . Також у них був спільний город. У ОСОБА_14 в будинку до осені 2025 року жила дочка з трьома дітьми. Коли вона приходила до ОСОБА_15 та ОСОБА_14 , то один раз бачила, як приходила працівник соціальної служби та приносила їжу. ОСОБА_16 сама ходила, їла, навіть працювала на городі.

Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні пояснила, що з 1969 року знайома з ОСОБА_5 та її племінником ОСОБА_18 . Вони часто спілкувалися по телефону, а також двічі на рік вона ходила до ОСОБА_10 в гості. Зі слів ОСОБА_10 , ОСОБА_19 їй допомагав за необхідності. У ОСОБА_15 вдома з ним зустрічалася близько шести разів. Востаннє бачила ОСОБА_10 на її дні народженні у березні 2023 року. ОСОБА_10 ходила сама, нічого про сусідів не розповідала, тільки що допомагала няньчити онуків сусідки.

Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні пояснив, що з ОСОБА_21 перебуває у дружніх стосунках. Тітку ОСОБА_22 – ОСОБА_10 знав віддаленно, оскільки неодноразово підвозив до неї ОСОБА_22 та на його прохання у 2021 та 2023 роках привозив їй будівельні матеріали. Від ОСОБА_22 знає та сам неодноразово бачив, що тітка проживала сама.

Свідок ОСОБА_23 в судовому засіданні пояснила, що є колишньою дружиною відповідача по справі. ОСОБА_24 знає з 1986 року, яка до 2016 року проживала разом зі своїм сином. Вони з ОСОБА_10 бачилися 1-2 рази на рік, але спілкувалися по телефону часто. ОСОБА_19 завжди допомагав тітці та виконував її прохання, підвозив її куди вона просила, робив ремонт, ставив пам`ятник її сину. ОСОБА_19 проживав за кордоном і приїздив додому три-шість разів на рік і у кожний приїзд ходив до тітки. Сама ОСОБА_10 казала, що до неї приходила раз на тиждень працівник соціального захисту населення ОСОБА_25 . Також вона казала, що дружить з сусідкою ОСОБА_11 , яку вона бачила один раз.

Суд, вислухавши позивача та її представника позивача, представника відповідача, допитавши свідків та дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 2 статті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до положень ст. ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно приписів ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Як встановлено судом, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Умань Черкаської області, актовий запис про смерть № 67, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Уманським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (. М. Київ).

Згідно лікарського свідоцтва про смерть № 14 від 08.01.2024, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , причиною смерті є ішемічна хвороба, атеросклеротичний кардіосклероз. Лікарське свідоцтво про смерть було отримано ОСОБА_1 .

У відповідності до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру, виданої 16.05.2024 за № 76982103, після смерті спадкодавця ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , заведена спадкова справа за номером у спадковому реєстрі 71991827 та за номером у нотаріуса 30/2024.

Згідно заяви ОСОБА_4 , поданої 13.02.2024 на ім`я приватного нотаріуса Уманського районного нотаріального округу Черкаської області Животовської Н.Г. в межах спадкової справи №30/2024, ОСОБА_4 , прийняв спадщину після смерті його тітки ОСОБА_5 .

На підтвердження позовних вимог позивачем також надано три квитанцій за сплату комунальних послуг на загальну суму 110,79 грн. за адресою: АДРЕСА_3 , при цьому дані квитанції не містять даних про періоди надання послуг ЖКГ, за які ОСОБА_5 було сплачено такі кошти; одну зі сторінок будинкової книги щодо власника житлового будинку за вищевказаною адресою, якими є ОСОБА_26 ; свідоцтво про право на спадщину виданого 13.05.1975, згідно якого ОСОБА_5 набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_4 , прийнявши спадщину після смерті ОСОБА_27 , та інформаційну довідку КП «ЧООБТІ» від 27.12.2023 за № 2772о, видану на ім`я ОСОБА_5 , про належність останній житлового будинку за вищевказаною адресою із приміткою про зміну назви АДРЕСА_1 ; договір № 2811 о від 28.12.2023 на виконання робіт, укладений між КП «ЧООБТІ» та ОСОБА_5 , яка в свою чергу, уповноважила ОСОБА_1 представляти її інтереси в комунальному підприємстві «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» щодо виконання будь яких дій, пов`язаних з виконанням цього договору, виконання якого за умовами цього договору призначено на 28.01.2024 та в якому відсутній підпис представника КП «ЧООБТІ», а також фотозображення груп людей.

Відповідач ОСОБА_4 надав документи, що підтверджують родинні стосунки зі спадкоємцем, зокрема що він є рідним племінником ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , і які були перевірені приватним нотаріусом Уманського районного нотаріального округу Черкаської області Животовською Н.Г. при реєстрації заяви відповідача ОСОБА_4 про прийняття спадщини після смерті його тітки ОСОБА_5 , в межах спадкової справи № 30/2024.

Згідно листа КНП «Уманський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 14.03.2025 за вих. № 149, померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за життя зверталася до лікарів вказаного медичного закладу, а саме: 23.01.2023, 30.03.2023 – прийом у сімейного лікаря, діагноз: ХОЗЛ. Хронічний обструктивний бронхіт ДН ІІ; 29.05.2023 – звернення до сімейного лікаря, діагноз ІХС. Стенокардія напруги; 04.07.2023 – звернення до сімейного лікаря. Діагноз: гіпертонічна хвороба ІІ ст. гіпертензивне серце СН ІІ А. Інформація щодо перебування в безпорадному стані відсутня. Пацієнтка знаходилась під наглядом соціальної служби. Вказане також підтверджується наданими копіями карти амбулаторного хворого.

Згідно листа Управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради від 14.03.2025 за № 785/01-18 ОСОБА_5 на обліку в опікунській раді при виконавчому комітеті Уманської міської ради не перебувала, до опікунської ради з питання призначення їй піклувальника не зверталася.

Згідно з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Про проживання однією сім`єю можуть свідчити, у сукупності, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17, від 31 березня 2022 року у справі № 461/4532/20, від 12 січня 2023 року у справі № 754/6012/21, від 20 лютого 2023 року у справі № 520/11160/18, від 08 серпня 2023 року у справі № 752/13615/20-ц.

Отже слід зазначити, що до спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу. Таке право можуть мати й інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19.

З метою застосування статті 1264 ЦК України встановлення факту проживання однією сім`єю передбачає доведення перед судом факту спільного проживання осіб, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних сім`ї. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне проживання таких осіб в житлі за однією адресою (адресами), збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування один про одного/надання взаємної допомоги тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19 (провадження № 61-2851св22), від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20 (провадження № 61-13801св21).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частина перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, у процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження №61-5208св21) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім`єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов`язків.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Під час розгляду справи позивач на підтвердження своїх позовних вимог не надала жодного належного та допустимого доказу, який би підтвердив факт її спільного проживання зі спадкодавцем протягом не менше ніж п`ять років до моменту смерті останньої. Допитані в судовому засіданні свідки підтвердили, що дійсно позивач та спадкодавець перебували у дружніх сусідських відносинах оскільки їх будинки були розташовані по сусідству та мали спільний двір без розмежування парканом. Як на підставу своїх вимог позивач послався на те, що певний час проживала в будинку спадкодавця оскільки до позивача приїхала донька з трьома дітьми, що було лише частково підтверджено показами свідками, один з яких зазначив, що дочка позивача з 2022 року вже з нею не проживає. Жодних інших доказів, спільного проживання, ведення спільного господарства, взаємних прав і обов`язків, спільного бюджету, потреби спадкодавця у сторонній допомозі внаслідок нібито безпорадного стану, позивачем суду не надано. Наявність у позивача копій правовстановлюючих документів на житловий будинок, власником якого була спадкодавець, само по собі не може слугувати доказом спільного проживання однією сім`єю, оскільки і самим відповідачем не спростовується, що певний час позивач мала доступ до таких документів та на момент відкриття спадщини мала можливість як сусідка спадкодавця, яка проживала одиноко і не мала чоловіка та дітей, зробити копії таких документів, враховуючи, що відповідач по справі лише перебував у родинних стосунках зі спадкодавцем, але проживав окремо зі своєю сім`єю. Отримання позивачем лікарського свідоцтва про смерть спадкодавця також не може розцінюватися судом як доказ постійного проживання та ведення спільного господарства, оскільки добросусідські відносини та відсутність поряд близьких осіб та членів сім`ї на момент відкриття спадщини не виключають можливості вручення такого документу позивачу по справі. Із наданих позивачем фото, враховуючи, що на них дійсно зображено спадкодавця ОСОБА_5 , можна зробити висновок лише про те що, остання відвідувала заходи та свята за участі позивача, що не є підтвердженням спільного проживання.

При цьому, суду не надано доказів зокрема того, що позивач хоча б тимчасово в певний проміжок часу протягом 2018-20245 років проживала в належному спадкодавцю будинку по АДРЕСА_2 , крім показів свідків про те, що вона вимушена була, коли розпочалася війна і до неї приїхала донька з дітьми, піти жити до спадкодавця, враховуючи, що донька позивача з сім`єю виїхали з будинку позивача за довго до часу смерті ОСОБА_5 .

Судом було досліджено надані стороною відповідача докази, які підтверджують, що дійсно спадкодавець ОСОБА_5 за останній рік життя тричі зверталася до сімейного лікаря, у зв`язку із хворобами, але такі обставини не можуть свідчити про її безпорадний стан чи потребу стороннього догляду в зв`язку із неможливістю самообслуговування.

Посилання позивача на купівлю продуктів харчування та допомогу в приготуванні їжі, які не підтверджені доказами, також на думку суду не може розцінюватися, як факт їх спільного проживання та ведення спільного побуту, приймання участі в обговоренні важливих питань як люди з однієї сім`ї.

Згідно відмітки у паспорті громадянина України, позивач ОСОБА_1 з 1988 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Доказів того, що позивач ОСОБА_1 фактично проживала за іншою адресою, суду не надано.

Надаючи оцінку доказам, наданим позивачем на підтвердження факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, суд виходить з того, що ці докази не є належними та достатніми доказами, з якими закон пов`язує правовий статус члена сім`ї та осіб, які проживають однією сім`єю, а також не є доказами, які підтверджують сукупність обставин, необхідних для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, як то ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, тощо.

Показання свідків носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах.

Показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт проживання однією сім`єю із спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини, враховуючи, що навіть свідками такий факт достовірно не був підтверджений.

Надані суду докази не свідчать про наявність між позивачем та спадкодавцем взаємних прав та обов`язків, притаманних членам сім`ї, які пов`язані спільним веденням господарства та мали взаємні права і обов`язки, відповідно не є достатньою підставою для встановлення факту проживання заявниці із спадкодавцем протягом п`яти років до відкриття спадщини.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Слід звернути увагу, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 14.09.2021р. у справі №910/14452/20, від 25.06.2020р. у справі №924/233/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц.

Окремо суд звертає увагу, що відповідно до ч. 9 ст. 7 СК України відносини між членами сім`ї регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Для українського суспільства характерним є підтримка та піклування про членів своєї сім`ї, що зумовлює соціально відповідальну поведінку між членами сім`ї, яка ґрунтується на засадах прояву турботи та піклування один про одного, особливо у випадках, коли мова йде про вразливі верстви населення (особи похилого віку, непрацездатні особи тощо).

В судовому засіданні позивач зазначала, що вона займалася похованням ОСОБА_5 , в той же час суду не надано доказів участі позивача у похованні чи облаштуванні місця поховання ОСОБА_5 , що також є характерним звичаєм піклування про померлих членів сім`ї в українському суспільстві.

Оскільки позивачем не надано належних, обґрунтованих та достатніх доказів на підтвердження того, що вона з ОСОБА_5 були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, що підтверджують сукупність обставин, необхідних для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, інших доказів, які б вказували на наявність у них сталих відносин притаманних членам сім`ї, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги не знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, вони в такому вигляді не ґрунтуються на встановлених нормах цивільного та сімейного законодавства України, оскільки стороною заявниці не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення її вимог, як це передбачено статтями 77-80 ЦПК України, і тому не підлягають задоволенню.

Крім того, позивач звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначає, що відповідач ОСОБА_4 не має права на спадкування за законом з урахуванням ст. 1224 ЦК України, оскільки ухилявся від виконання обов`язку щодо утримання тітки.

Згідно із ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1265 ЦК України у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

Частиною першою статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідач ОСОБА_4 належить до п`ятої черги спадкоємців за законом та, користуючись своїм правом, звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_5 .

Згідно із абзацом 2 частини третьої статті 1224 ЦКУ України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Позбавлення особи права спадкувати – це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Виходячи зі змісту частини п`ятої статті 1224 ЦК України та з урахуванням роз`яснень, наданих судам у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема, й тих, які відповідно до СК України, не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Також, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 березня 2020 року в справі № 133/1625/18, від 19 червня 2019 року в справі № 491/1111/15-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 404/2163/16-ц.

При цьому, відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України, має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.

Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі №676/6852/17 (провадження №61-17477св19), від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження №61-1419св20), від 19 лютого 2020 року у справі № 205/5168/18 (провадження № 61-18878св19), від 19 червня 2019 року у справі №491/1111/15-ц (провадження №61-14655св18), від 04 липня 2018 року у справі №404/2163/16-ц (провадження №61-15926св18).

Таким чином, при вирішенні справи про усунення особи від права на спадщину на підставі частини 5 статті 1224 ЦК України потрібно встановити, як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Для постановлення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов`язку щодо її надання.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю.

У постановах Верховного Суду від 01.04.2019 у справі № 752/12158/14-ц, від 21.03.2018 у справі № 337/6000/15-ц та від 04.07.2018 у справі № 404/2163/16-ц зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.03.2019 по справі № 766/810/17, від 11.02.2019 року по справі № 756/11676/16-ц.

Так, ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Таким чином, ухилення від надання допомоги спадкодавцеві характеризується умисною формою вини.

Як уже було досліджено та встановлено судом, спадкодавець ОСОБА_5 , не перебувала у безпорадному стані та не потребувала стороннього догляду, але як вказує позивач, відповідач не спілкувався зі своєю тіткою та не надавав ніякої матеріальної допомоги та не здійснював ніякого догляду за тіткою, не відвідував останню, що на її думку є підставою для усунення рідного племінника від спадкування.

Суд звертає увагу на те, що обов`язок утримання непрацездатних осіб рідними племінниками не передбачено чинним законодавством і не залежить від формального звернення з проханням про надання допомоги, при цьому, власне надання відповідного утримання чи допомоги спадкодавцю сторонніми особами, не є безумовним свідченням свідомого та винного ухилення відповідача від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю.

Таким чином, навіть за умови проживання спадкодавця з одним спадкоємцем та перебування на його повному утриманні, не може свідчити про наявність підстав для усунення від спадкування інших спадкоємців, як крайнього заходу, який може мати місце з урахуванням передусім характеру поведінки самого відповідача, тобто особи, яка на думку позивача, ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Матеріали справи не містять доказів того, що спадкодавець ОСОБА_5 чи навіть сама позивач зверталися до відповідача з проханням про допомогу, а ОСОБА_4 , маючи змогу надати таку, ігнорував такі прохання чи ухилялася від таких та того, що ОСОБА_5 дійсно перебувала у безпорадному стані та потребувала сторонньої допомоги.

Проаналізувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами сукупності обставин для застосування ч. 5 ст. 1224 ЦК України, а саме: ухилення відповідача від надання спадкодавцю ОСОБА_5 допомоги при можливості її надання; потреби спадкодавця в допомозі саме від відповідача – її племінника та взагалі будь якої сторонньої допомоги.

Поясненнями свідків, які були допитані в ході судового розгляду, підтверджується факт того, що хоча відповідач не був постійно присутнім у житті своєї тітки, однак стосунки вони підтримували, спілкувалися, він в міру своїх можливостей надавав допомогу своїй тітці.

Таким чином, факт необхідності допомоги ОСОБА_5 саме від відповідача – ОСОБА_4 та його умисного ухилення від цього, будь якими доказами не підтверджено.

Крім того, суд враховує, що право звернутись до суду з позовом про усунення від права на спадкування мають інші спадкоємці, права яких порушуються, або особи, чиї майнові інтереси залежать від розподілу спадщини.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог позивача про встановлення факту її проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, то право на спадкування за законом позивач не набула, а отже не є особою, права та інтереси якої залежать від розподілу спадщини та можуть бути порушені відповідачем.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Пунктом 3 частиною 2 ст.141 ЦПК України передбачено, що розподіл судових витрат між сторонами, інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Статтею 137 ЦПК України передбачено що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як встановлено судом, адвокат Дарморос Катерина Олександрівна діє від імені відповідача ОСОБА_4 на підставі договору № 53 від 06.03.2026 про надання правничої допомоги.

Згідно акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), складеного 13.04.2026, розмір витрат на правову допомогу по справі № 705/428/25 становить 22000,00 грн., та складається з: консультаці 1 год. – 1500,00 грн.; ознайомлення з матеріалами справи 2 год. – 2000,00 грн.; збір доказів (написання адвокатського запиту) 2 шт. 6 год. – 4500,00 грн.; написання відзиву на позовну заяву 10 год. – 6000,00 грн.; написання клопотання про поновлення строку для подачі відзиву 3 год. – 2000,00 грн.; написання клопотання про виклик свідків 1 год. – 500,00 грн.; написання клопотання про витребування доказів 1 год. – 500,00 грн.; участь у 5 судових засіданнях – 5000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

При цьому суд враховує, що у разі недотримання вимог частини ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Однак обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Стороною позивача під час розгляду справи не надано заперечень про те, що розмір послуг не відповідає складності справи, виконаному обсягу робіт, ціні позову тощо.

За встановлених обставин суд вважає, що заявлена сума судових витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованою та такою, що відповідає критеріям реальності адвокатських витрат, пов`язаних з розглядом справи, та розумності їхнього розміру, тому враховуючи, що в даній справі прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд приходить до висновку, що з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_4 підлягають стягненню судові витрати на правову допомогу в розмірі 22000,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 16, 1216, 1217, 1222-1224, 1258, 1268 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-89, 137, 141, 258, 259, 263-265, 315, 354 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову – відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_4 (рнокпп НОМЕР_3 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 22000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 19.06.2026.

Суддя: Р. В. Піньковський