Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №703/3935/26 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/3935/26

2-а/703/47/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі судді Криви Ю.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 04 червня 2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 було винесено постанову № R565329 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17 000 грн.

Вказана постанова надійшла позивачу в додатку Резерв+. З тексту постанови вбачається, що - за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не пройшов(ла) (відмовився(лась) від проходження) ВЛК (п.2 розділу II ЗУ “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист”, чим допустив(ла) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Позивач вважає вказану постанову незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню з наступних підстав.

1. Неправильна кваліфікація правопорушення.

Відповідач притягнув Позивача за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію).

Проте така кваліфікація є грубим порушенням норм матеріального права з огляду на таке: Кодекс України про адміністративні правопорушення містить статтю 210 КУпАП, яка є спеціальною нормою та передбачає відповідальність за «Порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку».

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни перебувають на військовому обліку та зобов`язані проходити медичний огляд. Таким чином, проходження медичного огляду (ВЛК) є складовою частиною виконання правил військового обліку, а не загальних обов`язків щодо мобілізації.

Стаття 210-1 КУпАП є загальною нормою щодо законодавства про мобілізацію і застосовується до суб`єктів (в тому числі посадових осіб, підприємств, або громадян), які порушують інші обов`язки (наприклад, мобілізаційні розпорядження, автомобільну повинність тощо). За правилами юридичної деліктології, якщо діяння охоплюється і загальною, і спеціальною нормою, застосуванню підлягає виключно спеціальна норма (lex specialis derogat legi generali).

Таким чином притягнення Позивача за статтею, яка не відповідає суті інкримінованого діяння, свідчить про відсутність в діях Позивача складу правопорушення, передбаченого саме ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, що згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП є безумовною підставою для закриття справи.

2. Відсутність доказів направлення та вручення повістки.

Позивач також зазначає, що оскаржувана постанова прийнята без належного підтвердження факту невиконання ним законної вимоги щодо проходження військово-лікарської комісії.

На обґрунтування зазначених доводів позивач вказує, що відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу направлення чи вручення йому повістки (направлення) для проходження військово-лікарської комісії у порядку, встановленому законодавством. За твердженням позивача, матеріали справи не містять відомостей про вручення йому повістки під особистий підпис, надсилання її поштовим зв`язком із підтвердженням вручення, складення акта про відмову від її отримання чи інших доказів належного повідомлення.

Позивач вважає, що за відсутності доказів належного повідомлення про необхідність проходження військово-лікарської комісії відсутні підстави стверджувати, що він умисно ухилився від виконання відповідного обов`язку, оскільки неявка особи сама по собі не свідчить про наявність складу адміністративного правопорушення.

Крім того, позивач звертає увагу, що в оскаржуваній постанові одночасно зазначено про те, що він «не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК», однак будь-яких доказів, які б підтверджували саме відмову від проходження військово-лікарської комісії, матеріали справи не містять.

Позивач також зазначає, що відповідно до вимог законодавства направлення на проходження ВЛК здійснюється виключно шляхом вручення відповідного письмового направлення (повістки), без якого проходження військово-лікарської комісії є неможливим. На його переконання, відповідач не довів факту вручення такого направлення, а відтак не підтвердив наявність у його діях події адміністративного правопорушення.

Окрім цього, позивач вказує на порушення відповідачем його права на захист, передбаченого статтею 268 КУпАП, оскільки він не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що позбавило його можливості надати пояснення, докази та реалізувати інші процесуальні права.

На думку позивача, навіть за наявності заяви про визнання адміністративного правопорушення відповідач був зобов`язаний перевірити викладені у ній обставини та дотриматися вимог статей 247, 268, 280 та 283 КУпАП, чого зроблено не було.

Посилаючись на статті 7, 9, 251, 252, 280 КУпАП, статтю 62 Конституції України, частину другу статті 77 КАС України, а також правові висновки Верховного Суду щодо необхідності доведення події адміністративного правопорушення та вини особи належними і допустимими доказами, позивач вважає, що відповідач не довів правомірності прийнятої постанови, у зв`язку з чим вона підлягає скасуванню.

Ухвалою судді від 17 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали, копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів було направлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак своїм правом на подання відзиву та доказів відповідач не скористався.

Частиною 5 ст. 262 КАС України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч.1 ст. 5 КАСУ кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у визначений законом спосіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судом встановлено, що згідно постанови №R565329 від 04.06.2026 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, ОСОБА_1 , за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, не пройшов, відмовився від проходження ВЛК відповідно до п.2 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», чим допустив порушення законодавства про мобілізацію.

Окрім цього в постанові зазначено, що 04.06.2026, через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, надійшла заява від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, в якій останній зазначив, що не оспорює допущене порушення та згоден на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності.

Наявність такої заяви не спростовується позивачем, але останній стверджує, що заява про визнання вини не містить жодної інформації про те, в якій справі вони подаються, чи яке конкретне правопорушення розглядається.

Окрім цього на підтвердження своєї позиції позивач надав довідку про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру; відомості з Військово-облікового документу «Резерв+», сформованого 08.06.2026, відповідно до яких зазначеного, що ОСОБА_1 має тип відстрочки: «бронювання» до 30.01.2027, також вказано його мобільний номер телефону, електрону пошту та адресу проживання, яка збігається з адресою зазначеною в довідці ЄДДР.

Частиною першою статті 210-1 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а частиною третьою статті 210-1 КУпАП за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Вказана норма є бланкетною, тому в постанові повинно бути зазначено норму нормативно-правового акта, яку порушила особа, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У оскаржуваній постанові вказано, що ОСОБА_3 порушив не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК (п.2 розділу II ЗУ “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист”, чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Відповідно до Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнний стан, який триває і по теперішній час.

Відповідно до ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Як зазначено у абз. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Відповідно до ч. 13 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які перебувають на військовому обліку, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються, направляються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов`язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов`язковий медичний огляд. Порядок проходження медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Перелік військово-облікових спеціальностей затверджується Міністерством оборони України, а інших спеціальностей в Службі безпеки України - Головою Служби безпеки України.

Тому суд не відхиляє доводи позивача щодо неправильної кваліфікації інкримінованого йому правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Відповідно до вимог законодавства, що регулює питання мобілізаційної підготовки та мобілізації, проходження військово-лікарської комісії є одним із обов`язків військовозобов`язаного, спрямованих на визначення ступеня його придатності до військової служби під час виконання заходів мобілізації.

Обов`язок пройти військово-лікарську комісію у такому випадку виникає не лише у зв`язку з перебуванням особи на військовому обліку, а й безпосередньо на виконання вимог законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

З огляду на викладене, невиконання законної вимоги територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо проходження військово-лікарської комісії в межах реалізації заходів мобілізації охоплюється диспозицією частини третьої статті 210-1 КУпАП, яка встановлює відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.

Посилання позивача на те, що такі дії повинні кваліфікуватися виключно за статтею 210 КУпАП як порушення правил військового обліку, суд вважає необґрунтованими, оскільки в даному випадку обов`язок проходження військово-лікарської комісії пов`язаний саме з виконанням вимог законодавства про мобілізацію, а не лише із здійсненням військового обліку.

Також, суд критично оцінює доводи позивача про неналежне його повідомлення щодо проходження ВЛК та порушення процедури розгляду справи та права на захист, оскільки сам по собі факт подання позивачем заяви про визнання адміністративного правопорушення та надання згоди на розгляд справи за його відсутності свідчить про його обізнаність щодо наявності адміністративного провадження, а тому доводи про неналежне повідомлення є безпідставними.

Разом з тим суд зазначає, що подання позивачем такої заяви саме по собі не позбавляло його процесуальних прав, гарантованих статтею 268 КУпАП, зокрема права ознайомитися з матеріалами та обставинами справи, надавати пояснення, докази, заявляти клопотання, а також користуватися правовою допомогою і реалізувати своє право на захист.

Нормативно-правовим актом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є, зокрема, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з ч. 2ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Під час провадження у справах про адміністративні правопорушення, для реалізації даного конституційного принципу, у відповідності до ст.ст.7, 245 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно ст.251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган чи посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Повноваження адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, визначені ст. 286 КАС України.

Частиною 3 ст. 286 КАС України передбачено вичерпний перелік рішень які має право прийняти місцевий загальний суд як адміністративний за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, а саме: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Таким чином, проаналізувавши докази у справі та законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно винесено постанову стосовно позивача ОСОБА_1 , тому на підставі ч. 3 ст. 286 КАС України, відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст.139 КАС України у зв`язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 72-77, 90, 241-243, 245, 246, 250, 295-297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня складення повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст постанови складено 07 липня 2026 року.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Головуючий: Ю. В. Крива