Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №636/8029/25 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/8029/25 Провадження№ 2/636/1041/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області у складі: головуючого – судді Гніздилова Ю. М., за участю секретаря судового засідання – Селевко Т.С., розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Чугуїв в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,

встановив:

В провадження Чугуївського міського суду Харківської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,, обґрунтовуючи свої вимоги таким.

ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув рідний брат позивача – ОСОБА_3 , позивач та його сестра – ОСОБА_2 , хоча і була зареєстрована зі спадкодавцем на час його смерті за однією адресою АДРЕСА_1 , але вона не проживає за вказаною адресою з листопада 2012 року по теперішній час, в тому числі на час смерті спадкодавця, заяви про прийняття спадщини не подавала. Приватний нотаріус Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області С.М. Сібільова відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на все спадкове майно, обґрунтовуючи відмову тим, що відсутні документи, які б підтверджували фактичне постійне проживання ОСОБА_2 за іншою адресою, аніж адреса її місця реєстрації.

Враховуючи відмову приватного нотаріуса видати позивачу свідоцтво про право на спадщину за законом на все спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_3 , позивач змушений звертатися до суду для визнання своїх законних прав на спадщину, яка залишилась після смерті брата

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, надавши до суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав.

Відповідач повторно в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся своєчасно і належним чином шляхом направлення на його адресу, підтверджену довідкою з Єдиного державного демографічного реєстру, рекомендованого листа, який повернувся до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Також, відповідач викликався до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Враховуючи, що відповідно до положень ст. 128 ЦПК України, з опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, а також те, що позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, а відповідач відзив на позов не подав, наявні всі умови, встановлені ст. 280 ЦПК України, які необхідні для ухвалення заочного рішення.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув рідний брат позивача – ОСОБА_3 .

Батьки позивача, його загиблого брата ОСОБА_4 та сестри ОСОБА_5 : ОСОБА_6 та ОСОБА_7 рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 23.03.2011 року позбавлені батьківських прав.

Після позбавлення батьків батьківських прав ОСОБА_8 та Руслану розпорядженнями Чугуївської районної державної адміністрації №№ 276, 277 від 26 квітня 2011 року були встановлені статуси дітей, позбавлених батьківського піклування та призначений опікун - ОСОБА_9 , до сім`ї якої їх було передано за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з розпорядженням Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області від 05.10.2012 року № 900 над сестрою позивача та спадкодавця ОСОБА_2 була встановлена опіка , призначено опікуна ОСОБА_10 ; Анну передано на виховання та спільне проживання до сім`ї опікуна за адресою: АДРЕСА_3 .

З листопада 2012 року по теперішній час, в тому числі на час смерті брата ОСОБА_4 , ОСОБА_11 проживає у сім`ї опікуна ОСОБА_12 , але зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

На випадок своєї смерті ОСОБА_3 заповіту не залишив, має місце спадкування за законом. Дітей, дружини у загиблого ОСОБА_3 не було.

Батьки позбавлені батьківських прав. Єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину є його рідний брат, позивач за цим позовом – ОСОБА_1 , який 17 червня 2025 року подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті брата.

Позивач особисто повідомляв ОСОБА_13 про смерть брата, пропонував їй здійснити заходи щодо прийняття спадщини, а саме виїхати з тимчасово окупованої території на територію України або на території будь якої країни , звернутися до консульської установи України, де оформити заяву про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті брата.

Але, відповідачка не здійснила жодних дій для прийняття нею спадщини, яка залишилась після смерті брата.

Частина 1 ст. 55 Конституції України, яка передбачає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені чи порушуються, створені чи створюються перешкоди для їх реалізації чи мають місце інші обмеження прав і свобод.

Згідно з ч. 1 ст. 64 Основного Закону, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно з ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За положеннями ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право не визнається іншою особою, а також втрати ним документа, який посвідчує право власності.

Враховуючи викладене і відсутність іншого способу відновлення порушеного права, позивач обґрунтовано звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права шляхом визнання за ним права на земельну ділянку в судовому порядку.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ст. 1218 Цивільного кодексу України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1225 Цивільного кодексу України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах.

Згідно зі ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

За приписами п. 4.15 п. 4 Глави 10 Розділу II «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» - відсутність оригіналу правовстановлюючого документа є перешкодою позивачу в нотаріальному оформленні своїх спадкових прав.

Згідно з наказом Міністерства юстиції України за № 914/5 від 26 травня 2009 року «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна на підставі рішень судів» - рішення судів про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об`єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності є правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справ керується принципом верховенства права.

Згідно з ч. ч. 1 – 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

При цьому, відповідно до вимог ч. 2 ст. 206 ЦПК України суд відповідачу наслідки визнання позову, передбачені ч. 4 цієї статті.

За таких обставин справи, враховуючи, що позивач як спадкоємець позбавлений можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом звернення до нотаріальної контори через те, що відсутній належно посвідчений правовстановлюючий документ, що підтверджує право власності померлому на нерухоме майно, суд приходить до висновку про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 12, 13, 76-89, 200, 206, 258-259, 263-265, 268, 272, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на все спадкове майно, яке залишилось після смерті рідного брата – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в порядку спадкування за законом, а саме: на грошове забезпечення за період з 01 лютого 2025 року по 07 березня 2025 року в розмірі 321313, 26 грн та вклади з відсотками, компенсаціями та індексаціями , відкритими у Акціонерному товаристві «Універсал Банк» на рахунках: НОМЕР_1 у сумі 3989, 47 грн; НОМЕР_2 у сумі 0, 37 доларів США; НОМЕР_3 у сумі 782, 39 грн; НОМЕР_4 у сумі 597 грн.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Ю. М. Гніздилов