Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №948/265/26 — Машівський районний суд Полтавської області

Справа № 948/265/26

Номер провадження 2/948/355/26

07.07.2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Машівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого – судді Тимофєєвої Г.Л.,

за участю секретаря судового засідання Порохні І.І.,

представника позивача Буряк Д.М. (в режимі ВКЗ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Машівка цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Буряк Дмитро Миколайович до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

в с т а н о в и в :

30.03.2026 позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв представник, адвокат Буряк Д.М., звернулася до суду зі вказаною позовною заявою, у якій просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в розмірі 188250,00 грн, судовий збір у розмірі 1882,50 грн та витрати на правничу допомогу.

В обґрунтування вимог зазначила, що вона здійснює підприємницьку діяльність та зареєстрована як фізична особа-підприємець. Відповідач у 2024 році працювала продавцем (касиром) у магазині позивачки. Під час працевлаштування відповідач повідомила, що вона перебуває у скрутному матеріальному становищі та не має засобів для існування, тому позивач дозволила їй брати продукти харчування з відтермінуванням оплати за них. Відповідач після отримання заробітної плати частково розраховувалася за товар та просила додатковий час на відтермінування.

Як з`ясувалося пізніше, відповідач в подальшому брала для власних потреб продукти харчування, товари повсякденного вжитку та грошові кошти з каси не повідомляючи позивача. В результаті проведеної 29.10.2024 інвентаризації було виявлено нестачу товару на суму 188250,00 грн. Відповідач погодилась із тим, що нею було взято товару і грошових коштів на вищезазначену суму для власних потреб без відома позивача, про що свідчить написана нею власноруч розписка.

Позивач під час врегулювання спору направила відповідачу досудову вимогу про повернення грошових коштів, яку остання проігнорувала та грошові кошти на рахунок позивача не направила. У зв`язку з викладеним, позивач просила стягнути на свою користь суму безпідставно набутого відповідачкою майна, що зафіксоване відповідною розпискою (а.с.2-5).

Ухвалою від 19.05.2026 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання (а.с.25).

Ухвалою від 03.06.2026 суд закрив підготовче засідання та призначив справу до розгляду (а.с.45).

Ухвалою суду від 07.07.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення до 07.07.2026 до 16.00 год.

У судовому засіданні 07.07.2026 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав зазначених у позові. Додатково просив стягнути з відповідачки на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.

Позивач у судове засідання не з`явилась, була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду. За повідомленням її представника, адвоката Буряк Д.М., участі в судових засіданнях вона брати не буде, оскільки її інтереси в суді представляє адвокат.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином та завчасно, зокрема в матеріалах справи міститься власноруч написана розписка про ознайомлення (а.с.48).

Відповідач причини неявки не повідомила, відзиву на позов не подала.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Приймаючи до уваги те, що ОСОБА_2 належним чином повідомлена про судовий розгляд даної справи, поважності причин своєї неявки суду не надала, суд вважає за можливим провести розгляд справи у її відсутність.

Вислухав пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, суд встановив таке.

Позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність у сфері роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (а.с.6).

Згідно з актом інвентаризації товарно-матеріальних цінностей від 29.10.2024 під час проведення інвентаризації товарно – матеріальних цінностей у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , було виявлено недостачу товарно – матеріальних цінностей на суму 133 205,00 грн та готівкових коштів у касі 401 295,00 грн. При проведенні інветаризації було враховано особисті борги продавців та встановлено персональну недостачу, зокрема, у продавця (касира) ОСОБА_2 у розмірі 188250,00 грн, якій було запропоновано добровільно відшкодувати недостачу товару та коштів (а.с.10, 11).

11.01.2025 відповідачем ОСОБА_2 написана розписка про те, що під час роботи в ФОП ОСОБА_1 у період з 05.09.2024 по 28.10.2024 вона взяла товар на суму 188250,00 грн, які зобов`язується повернути до 10.10.2025 (а.с.9).

17 березня 2026 року позивачем направлено відповідачу ОСОБА_2 досудову вимогу про повернення боргу за вказаними реквізитами (а.с.11).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Нормами ст.12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

За приписами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Приймаючи до уваги те, що відповідач є працівником, що несе повну матеріальну відповідальність перед роботодавцем за передані йому під час трудових відносин матеріальні цінності, з огляду на наявну недостачу товарів на встановлену в акті від 29.10.2024 суму, позивач звернулася з цим позовом до суду про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків.

Разом з тим, існування між сторонами трудових відносин не виключає можливість стягнення із працівника безпідставно набутого майна за рахунок роботодавця з огляду на зміст ст.1215 ЦК України, за якою заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, визнаються безпідставно набутим майном, яке не підлягає поверненню за певних умов.

Так, за приписами ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави необхідно розуміти такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених ст. 11 ЦК України.

Привласнення відповідачкою товарів і грошових коштів на загальну суму 188250,00 грн належних позивачці без її згоди і відома має ознаки діяння, що переслідується у кримінальному порядку (крадіжка).

Разом з тим, досліджуючи боргову розписку, суд дослідив її справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робить відповідні правові висновки.

Так, вказаною розпискою ОСОБА_3 взяла на себе зобов`язання повернути вартість товару до 10.10.2025, тобто підтвердила виникнення між нею та ФОП ОСОБА_1 договірних зобов`язань. На погашення боргу відповідач будь яких дій не вчиняла. Належних, допустимих доказів на спростування своєї заборгованості перед ФОП ОСОБА_1 в судовому засіданні не надала.

Крім того, судом враховано, що в підготовчому судовому засідання ОСОБА_2 підтвердила факт власноручного написання розписки від 11.01.2025, а також її пояснення щодо існування заборгованості перед ФОП ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що вона дійсно працюючи продавцем в мазанині позивача брала товар та гроші у роботодавця в борг.

Приймаючи до уваги те, що відповідачка власноручно склала розписку (а.с.9), за змістом якої визнала факт звернення на свою користь товарів на суму 188250,00 грн і взяла на себе зобов`язання повернути вартість товару до 10.10.2025, що підтверджує виникнення між сторонами договірних зобов`язань (параграф 1 глави 71 ЦК України), суд вважає, що зазначені у розписці грошові кошти є безпідставно набутим майном, яке підлягає поверненню за певних умов. Отже, слід визнати, що вимоги позивачки є обґрунтованими, та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати.

Відповідно до п.1 ч.1, ч.13 ст. 141 ЦПК України з відповідачки слід стягнути судові витрати, які понесла позивачка у зв`язку із сплатою судового збору за подання позову 1882,50 грн.

Позивачем також заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн (а.с.53).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом установлено, що відповідачем не подано до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Водночас, відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22) зроблено висновки про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Сталою судовою практикою Верховного Суду сформована правова позиція про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року (справа № 757/47925/15-ц), від 20 червня 2018 року (справа № 127/1284/14-ц), від 27 червня 2018 року (справа №554/9348/15-ц), від 25 липня 2018 року (справа № 522/4198/17-ц), від 15 квітня 2020 року (справа № 199/3939/18-ц), від 09 червня 2020 року (справа № 466/9758/16-ц).

Отже, сторона по справі у підтвердження понесених витрат на правничу допомогу має надати суду в обов`язковому порядку документ, що посвідчує сплату коштів за надані послуги.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу надано договір про надання правничої допомоги від 17.03.2026, укладений між АБ «Буряк і партнери» та ОСОБА_1 (а.с.55-56), розрахунок гонорару адвоката (а.с.59), рахунок - фактуру № 1 від 27.03.2026 (а.с.58), платіжну інструкцію від 14.04.2026 (а.с.60)

Разом з тим, слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу під час розгляду справи у суді першої інстанції, суд враховує, що при підготовці позовної заяви до суду про стягнення коштів необхідність у вивченні та опрацюванні великої за обсягом законодавчої бази, що регулює спірні відносини, відсутня. Відповідач частково визнала фактичні обставини справи в підготовчому судовому засіданні. Суд зважає на обсяг виконаних робіт. Крім того судом враховано, що роботи з опрацювання документів замовника та формування правової позиції, виготовлення позовної заяви, зазначені як окремі пункти розрахунку, за своєю природою фактично зводяться до повторення та дублювання виконаних робіт.

Оскільки розмір заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію розумності їхнього розміру та реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), такі витрати у визначеному заявником обсязі не мають характеру необхідних і не співмірні з виконаною роботою в суді першої інстації, отже, наявні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді, до 10 000 грн, які позивач має відшкодувати відповідачу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13, 81,141, 175, 258, 259, 263-265, 272 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Буряк Дмитро Миколайович до ОСОБА_2 про стягнення коштівзадовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 188 250,00 грн безпідставно набутих коштів, 1882,50 грн витрат зі сплати судового збору, а також 10 000 грн витрат на правову допомогу.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування учасників:

Позивач: Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Суддя Г.Л.Тимофєєва