Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №607/2551/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.06.2026 Справа №607/2551/26 Провадження №2-а/607/152/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді – Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання – Трембач С.О.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 – адвокат Гуцалюк А.Р.,

представника відповідача – Лобач М. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гуцалюк Андрій Романович, до ОСОБА_2 , Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення

У С Т А Н О В И В:

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

Через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 – адвокат

Гуцалюк А.Р. – звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з адміністративним позовом до ОСОБА_2 , Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі також УПП в Тернопільській області ДПП) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6538394 від 20 січня

2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 121-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) та закриття провадження у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 20 січня 2026 року відповідачем Денищенком А.С. було складено оскаржувану постанову, в якій зазначено,

що о 15:08 год. у м. Тернополі на вул. Генерала Мирона Тарнавського, 4, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Opel Vivaro», д.н.з. НОМЕР_1 , який не відповідає вимогам стандартів, чим порушив пункт 2.9.в. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі – ПДР України), – керування водієм транспортним засобом (далі також – ТЗ) з номерним знаком, закритим іншими предметами чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів. У зв`язку з цим на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 190 грн. Адвокат акцентує увагу на тому, що позивач не порушував вказану норму ПДР України та не вчиняв адміністративного правопорушення, оскільки не керував ТЗ із забрудненим номерним знаком, що не давало змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м, адже доказів, які б підтверджували вчинення цього правопорушення, а саме: відео- фотофіксація, заміри відстані з якої неможливо було б чітко визначити символи номерного знаку, йому надано не було. Також, у оскаржуваній постанові не зазначено про будь-яку фіксацію правопорушення, технічними засобами, якими здійснено фото або відеозапис, свідків, які б підтвердили вказаний факт.

2. Стислий зміст відзиву на позовну заяву

До Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області 25 лютого 2026 року від Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України надійшов відзив на позовну заяву, в якому висловлено прохання відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, адже як вбачається з оскаржуваної постанови, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесенні постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6538394 від 20 січня 2026 року, встановлено, що позивач о 15:08 год керував ТЗ «Opel Vivaro», д.н.з. НОМЕР_1 , з забрудненим заднім номерним знаком, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знаку на відстані 20 м, чим порушив пункт 2.9.в. ПДР України – керування водієм ТЗ з номерним знаком, закритим іншими предметами чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене частиною першою статті 121-3 КУпАП. Крім того, відеозаписом з нагрудного відеореєстратора поліцейського зафіксовано факт вчинення правопорушення, процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення, згідно статей 278 – 280 КУпАП йому повідомлено про початок розгляду справи про адміністративне правопорушення, після чого, роз`яснено його права передбачені статтею 268 КУпАП, положення статей 307 – 308 КУпАП, право, порядок та строки оскарження постанови згідно зі статтями 287, 289 КУпАП. Позивач після ознайомлення з вказаними статтями, жодних клопотань не заявляв. Тому постанова винесена згідно з нормами чинного законодавства. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 5 000 грн, то вона є неспівмірною з цією категорією справи.

Від представника ОСОБА_1 – адвоката Гуцалюка А.Р. надійшла відповідь на відзив, в якій просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2026 року відкрито провадження у цій адміністративній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Гуцалюк А.Р. – в судовому засіданні просив позов задовольнити в повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час проведення судового засідання.

Представник відповідача УПП в Тернопільській області ДПП – Лобач М. В. – стосовно задоволення позову заперечила, зазначивши, що патрульні поліцейські під час притягнення до відповідальності ОСОБА_1 діяли в порядку та у спосіб, що визначені чинним законодавством.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) неявка у судове засідання

будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини встановлені судом.

Постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 6538394 від 20 січня 2026 року встановлено, що 20 січня 2026 року

о 15 год. 08 хв., за адресою: вул. Генерала М. Тарнавського, 4, м. Тернопіль, водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «Opel Vivaro», з державним номерним знаком НОМЕР_1 , який не відповідає вимогам стандартів, а саме: забруднений, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знаку, чим порушив пункт 2.9.в. ПДР України – керування водієм ТЗ з номерним знаком, закритим іншими предметами чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, за що передбачена адміністративна відповідальність за частиною першою статті 121-3 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 190 грн (а.с. 7, 8).

28 січня 2026 року адвокат Гуцалюк А.Р. звернувся з адвокатським запитом № 28-01/1 до УПП в Тернопільській області про витребування відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції, які склали оскаржувану постанову (а.с. 9).

Відповідачем долучено відеоматеріали «export-myp5i» з нагрудних камер 474770, 473071, та автореєстратора «IMG_7948» та «IMG_7949» (а.с. 50).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Конституція України встановлює: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8).

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (частина п`ята статті 125 Конституції України).

За частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Конституційний Суд України у Рішенні від 24 червня 2020 року № 6-р(II)/2020 виснував, що складовим елементом конституційного принципу верховенства права в розумінні статті 8, частини другої статті 55 Конституції України є доступ особи до суду з метою здійснення судового контролю щодо законності та правомірності усіх рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, оскільки в результаті такої діяльності публічної влади можливе свавільне втручання у права, свободи будь-якої фізичної чи юридичної особи (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

У Рішенні від 1 березня 2023 року № 2-р(II)/2023 Конституційний Суд України наголосив, що здійснення публічної влади в добропорядний спосіб вимагає того, щоб особі було надано можливість у дієвий спосіб оскаржувати акти органів публічної влади, їх посадових і службових осіб, їхні дії або бездіяльність, завдяки чому забезпечується підзвітність цих органів та їх посадових і службових осіб за ухвалені ними рішення, учинені дії або бездіяльність. Тому адміністративне судочинство є стрижневим елементом демократичного врядування, а його дієвість – засадничою для будь-якого суспільства, ґрунтованого на правовладді. У захисті людських прав та додержанні правовладдя ключовим елементом є право особи оскаржувати рішення, дії або бездіяльність органів публічної влади, їх посадових і службових осіб у спосіб використання справедливих процесуальних приписів права в кожному випадку, коли внаслідок ухвалення таких рішень, учинення дій або бездіяльності зазнають порушення права, свободи та інтереси особи. Призначення національної системи адміністративного судочинства полягає в тому, щоб забезпечити судовий контроль щодо рішень, дій або бездіяльності органів публічної влади, їх посадових і службових осіб відповідно до процедури, узгідненої з вимогами справедливого судового розгляду (абзаци третій – п`ятий пункту 5 мотивувальної частини).

У цьому ж Рішенні орган конституційного контролю резюмував: «в юридичних відносинах між особою – з одного боку, і державою (в особі органів державної влади) та іншими органами публічної влади – із другого, особа завжди є слабшою стороною. Саме тому в державі, керованій правовладдям, мають діяти адміністративні суди, метою діяльності яких є захист особи супроти держави» (абзац другий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини).

Стаття 7 КУпАП визначає: ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом (частина перша); провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності (частина друга).

Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною п`ятою статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух; не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом; у випадках, визначених Законом України «Про екстрену медичну допомогу», надавати необхідну домедичну допомогу та вживати всіх можливих заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги, у тому числі потерпілим внаслідок дорожньо-транспортних пригод.

За статтею 37 цього Закону забороняється експлуатація незареєстрованих (неперереєстрованих) транспортних засобів, ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах, знищені чи підроблені, без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає встановленим вимогам, або з номерними знаками, які закріплені у не встановлених для цього місцях, закриті іншими предметами чи забруднені, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 метрів, перевернуті чи не освітлені, а також транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю, але не пройшли його, та у випадках, передбачених законодавством, без чинного на території України поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»). Експлуатація транспортних засобів також забороняється в разі: порушення вимог щодо їх переобладнання; порушення порядку встановлення і використання спеціальних світлових і звукових сигнальних пристроїв; виявлення технічних несправностей і невідповідності вимогам правил, норм, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також неукомплектованості відповідно до призначення. З метою недопущення негативного впливу на життя і здоров`я людей або в разі загрози погіршення екологічної ситуації експлуатація транспортних засобів може бути в установленому законодавством порядку обмежена або заборонена в окремій місцевості, оголошеній зоною надзвичайної екологічної ситуації.

Відповідно до пункту 2.9.в. ПДР України водієві забороняється: керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.

Частиною першою статті 121-3 КУпАП встановлена відповідальність за керування або експлуатацію транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності, з огляду на приписи пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП , є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Як вказано у частині першій статті 222 КУпАП органи Національної поліції окрім іншого розглядають справи про адміністративні правопорушення передбачені частиною першою статті 121-3 КУпАП.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

За приписами Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року

№ 580-VIII (далі – Закон № 580) поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 6); під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації; обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції (частина перша та друга статті 7).

Згідно з пунктом 9 статті 31 Закону № 580 поліція може застосовувати такі превентивні заходи: застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону № 580 поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання Правил дорожнього руху.

Згідно пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України від 07 листопада 2015 року № 1395 (далі – Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

У статті 251 КУпАП вказано, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Судом встановлено, що постановою серії ЕНА № 6538394 від 20 січня 2026 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121-3 КУпАП. Згідно оскаржуваної постанови, 20 січня 2026 року о 15 год. 08 хв., за адресою: вул. Генерала М. Тарнавського, 4,

м. Тернопіль, водій ОСОБА_1 керував ТЗ «Opel Vivaro» (д.н.з. НОМЕР_1 ), який не відповідає вимогам стандартів, а саме забруднений номерний знак, чим порушив приписи

пункту 2.9.в. ПДР України.

Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву з долученими відео з нагрудних камер працівника поліції, з участю водія ОСОБА_1 , з якого не вбачається, що номерний знак НОМЕР_1 автомобіля «Opel Vivaro» був закритий іншими предметами чи забруднений, проаналізовані відеозаписи відтворюють процес спілкування з водієм та складання оскаржуваної постанови, утім не містять доказів забрудненості номерного знака, порядок перевірки такої забрудненості, зокрема з відстані у 20 метрів та ближче (відео з нагрудних камер 474770, 473071). Не дає можливості встановити ступінь забрудненості номерного знака й відео, надане відповідачем, яке зняте автомобільним реєстратором, що знаходився в службовому автомобілі працівників поліції. Так, на ньому зафіксовано, з-поміж іншого, рух ТЗ, яким керував позивач у зустрічному напрямку, однак відстань до автомобіля «Opel Vivaro» та кут зйомки не дає, поза розумним сумнівом, встановити забрудненість

(її ступінь) номерного знака.

Отже, відповідачем не подано належних та допустимих доказів того, що забрудненість номерного знака не давала можливості чітко визначити його символи з відстані 20 метрів, що є обов`язковим для встановлення всіх елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121-3 КУпАП

Відтак суд зауважує, що при складанні протоколу та прийнятті постанови відповідальним інспектором поліції повинні бути з`ясовані всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, але встановлені у судовому засіданні обставини не дають підстав для висновку про повне та всебічне з`ясування обставин справи під час оформлення відповідних адміністративних матеріалів.

Згідно з пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року № 14 зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є

будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову у справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

З урахуванням зазначеного, при вирішенні цієї справи суд виходить з принципу презумпції невинуватості особи, яку притягують до адміністративної відповідальності.

В силу приписів частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною четвертою статті 77 КАС України передбачено, що докази суду надають учасники справи. Згідно з частиною першою статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

За статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини третьої статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами (пункт 24 постанови Верховного Суду від 26 червня 2019 року, справа № 536/1703/17).

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (пункт 39 постанови Верховного Суду від 08 липня 2020 року, справа № 463/1352/16-а).

В абзацах другому – п`ятому пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 26 лютого

2019 року у справі №1-р/2019 Конституційний Суд України зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу. Згідно з

пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Із практики Європейського суду з прав людини вбачається, що принцип презумпції невинуватості вимагає, зокрема, щоб при виконанні своїх обов`язків судді не починали розгляду справи з упередженням щодо вчинення підсудним правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується; тягар доведення лежить на стороні обвинувачення, і будь-який сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого; сторона обвинувачення має повідомити підсудного про висунуте проти нього обвинувачення (для того, щоб він міг підготувати і представити свій захист відповідно) та надати суду докази, достатні для його засудження (пункт 77 рішення у справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» (Barberа, Messeguй and Jabardo v. Spain) від 6 грудня 1988 року, пункт 97 рішення у справі «Яношевич проти Швеції» (Janosevic v. Sweden) від 23 липня 2002 року).

Тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи. Цей принцип також часто відомий як «in dubio pro persona» або «in dubio pro homine» (латинською мовою), що означає «у вагомих

сумнівах – на користь людини». Важливо також відзначити, що принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи (пункти 47 – 49 постанови Верховного Суду від 10 січня 2024 року, справа № 240/4894/23).

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини також наголошував, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (див., зокрема, § 43 рішення у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, заява № 16437/04).

На підставі наведеного, беручи до уваги встановлені під час судового розгляду справи обставини, суд не вважає, що при притягненні позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 121-3 КУпАП, відповідачем повно та об`єктивно з`ясовано всі обставини вчинення правопорушення та надано суду докази на підтвердження правомірності дій працівників поліції.

Щодо позовних вимог до відповідача лейтенанта поліції Управління патрульної поліції в Тернопільській області Денищенка Артура Сергійовича, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень – це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Частиною другою статті 222 КУпАП передбачено, що від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

З наведеної вище норми убачається, що суб`єктом владних повноважень, який розглядає справу про адміністративне правопорушення і виносить постанову про притягнення особи до адміністративної відповідальності, є відповідний орган в особі конкретної посадової особи.

Отже, працівники органів і підрозділів Національної поліції при розгляді справи про адміністративне правопорушення діють від імені органів (підрозділів) Національної поліції, а не від свого імені.

З огляду на викладене вище, належним відповідачем у справі є відповідний орган (підрозділ) Національної поліції.

Тож позов ОСОБА_1 у частині позовних вимог до ОСОБА_2 є необґрунтованим у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що постанова у справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6538394 від 20 січня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 121-3 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу є незаконною та підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

3.2. Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В силу вимог частини першої статті 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 532,48 грн підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 з УПП в Тернопільській області ДПП за рахунок їх бюджетних асигнувань.

3.3. Щодо стягнення витрат на правову (правничу) допомогу, суд виходить з наступного.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Представником позивача долучено договір про надання правничої допомоги № 27-01/1 від 27 січня 2026 року; додаткову угоду № 1 від 28 січня 2026 року до договору про надання правничої допомоги № 27-01/1 від 27 січня 2026 року, у якій вказано розмір гонорару складає 5 000 грн; акт наданих послуг № 28-01/1 від 28 січня 2026 року до договору про надання правничої допомоги №27-01/1 від 27 січня 2026 року та додаткової угоди №1 від 28 січня

2026 року; рахунок №28-01/1 від 28 січня 2026 року на суму 5 000 грн (а.с. 10 – 12).

Представник УПП в Тернопільській області ДПП заявила клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, як така, що є неспівмірною зі складністю справи.

Враховуючи вищезазначене, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн, на думку суду, не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності, а отже є значно завищеним. Так, справа розглядалася в спрощеному провадженні, не є складною, а загалом належить до типових справ.

Таким чином, з врахуванням принципу співмірності, розумності, реальності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень відповідача до 1 500 грн.

На підставі статей 7, 9, 14-1, 14-2, 121-3, 245, 247, 251, 258, 268, 279, 279-1, 279-3, 280, 288, 289 КУпАП, керуючись статтями 2, 5, 9, 19, 20, 70, 72 – 77, 79, 122, 139, 241 – 246, 257, 271, 286 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гуцалюк Андрій Романович, до ОСОБА_2 , Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6538394 від 20 січня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 121-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення – задовольнити частково.

2. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гуцалюк Андрій Романович, до ОСОБА_2 – відмовити у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача.

3. Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6538394 від 20 січня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 121-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення – скасувати, а провадження у справі – закрити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 (сорок вісім) копійок.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 1 500 (однієї тисячі п`ятсот) гривень.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

7. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

9. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 08 червня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідачі:

ОСОБА_2 , адреса місця знаходження:

АДРЕСА_2 .

Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, код ЄДРПОУ: 44538430, адреса місця знаходження: вул. Котляревського, 24, м. Тернопіль.

Головуючий суддя Т. І. Якімець