Рішення від 04 червня 2026 р. у справі №607/20746/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.06.2026 Справа №607/20746/25 Провадження №2/607/2446/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді – Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання – Трембач С.О.,

за участі сторін:

представник позивача – ОСОБА_1 (в режимі відеоконференцзв`язку),

представника відповідача – адвоката Сабатюк Н. П.,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільної справи за позовною заявою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

04 жовтня 2025 року через підсистему «Електронний суд» Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі також – АТ «А-Банк», Банк) звернулося до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з цивільним позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 31 травня 2018 року у розмірі 62 574,24 грн, яка складається з: 36 576,17 грн – заборгованість за кредитом, 25 998,07 грн – заборгованість за відсотками.

В обґрунтування позовних вимог АТ «А-Банк» зазначило, що 31 травня 2018 року ОСОБА_2 приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуги в А-Банку (далі – Умови та правила) з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. На підставі Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил відповідачем ініційовано встановлення кредитного ліміту на його банківський рахунок та отримання платіжної картки, як засобу доступу до зазначеного рахунку. ОСОБА_2 надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана нею Анкета-заява про приєднання до Умов та правил разом з Умовами та правилами, які містяться на банківському сайті

https://a-bank.com.ua/terms, складає між ним та Банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. Також Банк посилається на паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», який підписала відповідач. Позивач на боргові зобов`язання за кредитом нараховує відсотки в розмірі, встановленому тарифами Банку, що підтверджується

підпунктом 2.1.7.9 Умов та правил. АТ «А-Банк» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, надавши ОСОБА_2 кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі, відповідно до умов договору. Відповідач не надавала своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором утворилась вказана заборгованість.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Сабатюк Наталії Петрівни – надійшли додаткові пояснення у справі, в яких висловлено прохання у задоволенні позову відмовити, оскільки він є необґрунтованим та недоведений належними доказами. Адвокат зауважила, що позивач, вимагаючи повернення боргу за тілом кредиту в розмірі 36 576,17 грн строк платежів за якими згідно із розрахунком боргу та графіком платежів не настав, не надав суду жодних доказів, що відповідачу було направлено вимогу про дострокове повернення боргу. Відповідно, у останньої відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення позову у частині дострокового стягнення вказаних коштів. Крім того, Умови та правила не містять підпису

ОСОБА_2 , а тому, їх не можна розцінювати як складову кредитного договору, укладеного між сторонами 31 травня 2018 року, шляхом підписання анкети-заяви, а паспорт споживчого кредиту є складовою частиною укладеного між сторонами договору.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 листопада 2025 року відкрито провадження у цій цивільній справі та постановлено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача – АТ «А-Банк» – в судовому засіданні зазначив, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню з наведених у позовній заяві підстав.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Сабатюк Н.П. – в судовому засіданні просила у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини встановлені судом.

25 жовтня 2017 року ОСОБА_2 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку (далі – Анкета-заява). Відповідно до вказаної Анкети-заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач підтвердила ознайомлення з договором про надання банківських послуг до його укладення, примірник договору про надання банківських послуг, згідна отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного

сайту www.a-bank.com.ua. ОСОБА_2 зобов`язалась виконувати вимоги Умов та правила надання банківських послуг, а також регулярно самостійно знайомитися з їх змінами на сайті А-Банку www.a-bank.com.ua, що підтверджується власноручним підписом відповідача у Анкеті-заяві (а.с. 11).

До кредитного договору Банк додав витяг з Умов та правил та тарифи користування кредитною карткою «Універсальна», «Універсальна Gold» (а.с. 26 – 34).

З паспорта споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» від 31 травня 2018 року, який підписано простим електронним підписом шляхом підтвердження дзвінком, встановлено, що ОСОБА_2 отримала кредит у виді поновлювальної кредитної лінії (ліміт) з пільговим періодом використання, сума/ліміт кредиту для картки «Універсальна» до 50 000 грн та для картки «Універсальна Gold» до 100 000 грн (в залежності від суми, яка погоджена у заявці на кредит), зі строком кредитування 240 місяців з правом автоматичного продовження, базовою фіксованою процентною ставкою для картки «Універсальна» 46,8 % річних; для картки «Універсальна

Gold» 44,4 % річних. Кредитні кошти було надано споживачеві шляхом кредитування рахунку на споживі потреби у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку кредитодавця на підставі договору про споживчій кредит. Разом з цим визначено порядок повернення кредиту і встановлено збільшену відсоткову ставку на суму простроченої заборгованості для картки «Універсальна» 7,8 % у місяць; для картки «Універсальна Gold» 7,4% у місяць (а.с. 12).

Як убачається з банківської виписки по картці ОСОБА_2 в АТ «А-Банк», за період

з 31 травня 2018 року по 04 жовтня 2025 року, позичальник користувалася наданими у кредит коштами, що підтверджує інформація про руху коштів щодо конкретного банківського рахунку, записів про деталі операції, їх суму та залишок після операції (а.с. 13 – 20).

Згідно довідки за лімітами в АТ «А-Банк», оформленої на ОСОБА_2 (кредитний договір б/н від 31 травня 2018 року), за період з 31 травня 2018 року по 04 жовтня 2025 року здійснено такі операції:

31 травня 2018 року вид операції: встановлення ініціатор клієнт розмір: 15 000 грн;

08 листопада 2019 року вид операції: збільшення ініціатор банк розмір: 30 000 грн;

08 листопада 2019 року вид операції: збільшення ініціатор клієнт розмір: 30 000,00 грн;

17 січня 2020 року вид операції: збільшення ініціатор банк розмір: 50 000 грн;

20 жовтня 2021 року вид операції: зменшення ініціатор банк розмір: 49 950 грн;

28 вересня 2025 року вид операції: зменшення ініціатор банк розмір: 36 576,17 грн;

28 вересня 2025 року вид операції: збільшення ініціатор банк розмір: 36 600 грн (а.с. 21).

Крім того, АТ «А-Банк» долучило довідку за картками про те, що ОСОБА_2 відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано наступні картки:

№ НОМЕР_2 , строком дії до березня місяця 2022 року;

№ НОМЕР_3 , строком дії до грудня місяця 2024 року (а.с. 22).

Вказане свідчить про те, що відповідач користувалася кредитними коштами.

Згідно з наданим АТ «А-Банк» розрахунком заборгованості за договором № б/н від 31 травня 2018 року, станом на 04 жовтня 2025 року заборгованість відповідача становить 62 574,24 грн, яка складається з наступного: 36 576,17 грн – заборгованість за кредитом,

25 992,07 грн – заборгованість за відсотками (а.с. 23 – 25).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України; далі –

ЦК України). Цивільне законодавство ґрунтується на відповідних засадах, однією з яких є свобода договору (пункт 3 статті 3ЦК України).

За статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша); правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина друга).

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року (справа №127/33824/19) сформулював позицію, відповідно до якої будь-який вид договору, що укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму; договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Отже, цивільне законодавство не обмежує різновиди письмового договору до класичного власноручного підписання відповідного правочину у паперовій формі, а передбачає можливість фіксації волевиявлення сторін за допомогою електронних засобів власне у електронній формі.

2.2. Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів унормовано Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV (далі – Закон № 851).

Відповідно до статті 5 Закону № 851 електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа (частина перша); електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму (частина третя); візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (частина четверта).

Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 851 використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначає Закон України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VІІІ (далі – Закон № 675).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 675 електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (пункт 5); електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6).

Порядок укладення електронних договорів регулюється статтею 11 Закон № 675. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (частина перша статті 11 Закону № 675).

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (частина третя статті 11 Закону № 675).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону № 675).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п`ята статті 11 Закону № 675).

Відповідно до частини шостої статті 11 Закону № 675 відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За частиною дванадцятою статті 11 Закону № 675 електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 675 якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що складові правочину, сторонами якого є позивач та відповідач, мали письмову форму в розумінні зазначених вище приписів ЦК України, законів № 851 та № 675, й були підписані у змішаному режимі.

2.3. Відповідно до вимог статті 2 Цивільного процесуального кодексу (далі –

ЦПК України) завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України банк зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти. До відносин по кредитних договорах застосовуються положення

статей 1046 – 1053 ЦК України, якщо інше не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України, якщо позичальник вчасно не повернув суму боргу, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Згідно статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонам.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускаються.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовим ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду.

Згідно з абзацом 2 частини першої статті 1048 ЦК України у разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII (далі – Закон № 1734) договір про споживчий кредит – вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Метою Закону № 1734 є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами. Закон № 1734 регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування. Законодавство про споживче кредитування в Україні ґрунтується на Конституції України і складається з Закону № 1734 та інших нормативно-правових актів щодо надання послуг споживачам (статті 2 – 4 Закону № 1734).

Стаття 9 Закону № 1734 визначає інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит.

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

2.4. Звертаючись до суду з цим позовом, АТ «А-Банк» зазначило, що відповідач приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг, на підставі Анкети-заяви їй було відкрито картковий рахунок, встановлено кредитний ліміт та видано платіжну картку, у зв`язку з чим між сторонами виникли кредитні правовідносини.

Разом із тим Анкета-заява від 25 жовтня 2017 року містить лише відомості про особу відповідача та її приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Водночас вона не містить погодженого сторонами розміру кредитного ліміту, порядку його зміни, строків повернення кредиту, умов дострокового повернення кредиту, а також конкретних умов щодо розміру процентної ставки. Отже, сама по собі Анкета-заява не підтверджує погодження сторонами істотних умов договору про споживчий кредит, необхідних для визначення розміру та порядку виконання кредитного зобов`язання.

Такий висновок суду кореспондує з правовою позицією, що сформульована Верховним Судом у постановах від 13 червня 2018 року (справа № 700/3902/15-ц) від 07 червня 2018 року (справа № 755/17553/16), від 06 червня 2018 року (справа № 364/594/17), від 24 травня 2018 року (справа № 630/366/16-ц), від 10 травня 2018 року (справа № 357/16301/15-ц), від 27 березня

2020 року (справа №703/3063/18).

Матеріали справи також не містять належних доказів того, що саме надані позивачем витяги з Умов та правил і тарифів були доведені до відома відповідача та погоджені нею під час укладення правочину. За таких обставин зазначені документи не можуть розглядатися як належний доказ погодження сторонами відповідних умов кредитування, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому у постанові від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17).

Так, Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зауважила: «...роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї із сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин...».

Суд бере до уваги, що банківська виписка, довідка про зміну кредитного ліміту та інші надані позивачем документи свідчать про відкриття відповідачу карткового рахунку та користування нею кредитними коштами. Сам по собі факт користування кредитними коштами не звільняє позивача від обов`язку довести погодження сторонами істотних умов кредитного договору, які визначають розмір кредитного ліміту, порядок нарахування процентів, строки виконання зобов`язань та інші істотні умови, а також підстави для стягнення саме заявленої до стягнення суми заборгованості. Паспорт споживчого кредиту від 31 травня 2018 року самостійно також не підтверджує погодження сторонами істотних умов кредитного договору. Його зміст свідчить лише про надання споживачу переддоговірної інформації відповідно до вимог Закону № 1734. Крім того, він містить узагальнену інформацію про можливий кредитний ліміт

(до 50 000 грн або до 100 000 грн) та строк кредитування до 240 місяців.

2.5. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 12 Закону № 1734, в укладеному договорі визначається порядок дострокового повернення кредиту.

Згідно з частиною четвертою статті 16 Закону № 1734 у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець, відповідно до умов договору про споживчий кредит, вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Як убачається з матеріалів справи, строк кредитування визначено – 240 місяців. При цьому позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення всієї суми заборгованості, строк повернення якої відповідно до наданих документів не настав. Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону № 1734 кредитодавець має право вимагати дострокового повернення кредиту лише за умови дотримання визначеного законом порядку, зокрема після направлення споживачу письмової вимоги із зазначенням строку для усунення порушення.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення та отримання відповідачем такої вимоги. Отже, позивач не довів виникнення у нього права вимагати дострокового повернення всієї суми кредитної заборгованості. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26 травня 2020 року (справа № 638/13683/15-ц), у якій зокрема зазначено, що у разі надання кредиту для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин спеціальний порядок заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів.

Суд звертає увагу, що боржник вважається належним чином повідомленим про порушення зобов`язань за кредитним договором та про зобов`язання достроково погасити заборгованість у тому разі, коли кредитором не лише відправлено на адресу такого боржника досудову вимогу, а й доведено факт її вручення адресатові під розписку (див., зокрема, постанову Верховного Суду

від 17 березня 2021 року, справа № 361/1488/19).

2.6. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13

ЦПК України).

Право на захист є складовою будь-якого суб`єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81

ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Тож, відповідно до статей 76, 81 ЦПК України саме на позивача покладається обов`язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Проте належними та допустимими доказами позивач не довів погодження сторонами істотних умов кредитного договору, які є підставою для визначення розміру заявленої до стягнення заборгованості, а також не довів виникнення права вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту.

Таким чином, хоча матеріалами справи підтверджується користування відповідачем кредитними коштами, позовні вимоги не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Враховуючи наведене вище, суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, доходить висновку про те, що вимоги позивача не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

3.2. Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові – на позивача.

Враховуючи той факт, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції слід покласти на позивача в межах ним понесених.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 – 78, 141, 223, 244, 247, 258 – 268, 273 – 274,

352 – 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні позову акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту – відмовити.

2. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції покласти на позивача в межах ним понесених.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

4. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.

6. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення виготовлено 05 червня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Акціонерне товариство «Акцент-Банк», код ЄДРПОУ: 14360080, адреса місцезнаходження: вул. Батумська, 11, м. Дніпро.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуючий суддя Т. І. Якімець