Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №462/4016/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/4016/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2026 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючої судді Гедз Б.М., розглянувши у приміщенні суду у м. Львові у спрощеному позовному проваджені без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

встановив:

Представник позивача, ліквідатор ТОВ «СГ «Оберіг» - Григор?єв В.В. звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача - ОСОБА_1 на користь ТДВ «Страхова група «Оберіг» грошові кошти у розмірі 4793,27 грн, що складаються із 3643 грн сума виплаченого страхового відшкодування в порядку суброгації, 185,73 грн інфляційні втрати, 878,61 грн пеня, 85,93 грн 3% річних та судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 2662,40 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 8022,50 грн. Свої вимоги мотивує тим, що 18.02.2022 сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Volkswagen LT 35» номерний знак НОМЕР_1 , який здійснив наїзд на перешкоду, металевий відбійник, що знаходиться за адресою: с. Малехів, Львівська область, вул. Жовківська, 14, «АЗС Socar» . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, автомобілі отримали механічні ушкодження, а їх власникам було завдано матеріальних збитків. Постановою суду відповідача визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 та ст. 122-4 КУпАП. Цивільно-правова відповідальність відповідача, як водія транспортного засобу «Volkswagen LT 35» номерний знак НОМЕР_1 , станом на дату настання ДТП, була застрахована в ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №EP-203235836. Позивач, на виконання полісу страхування №EP-203235836, відповідно до вимоги на виплату страхового відшкодування, в порядку суброогації з метою відшкодування шкоди третій особі за пошкодження майна колесовідбійник, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , здійснив виплату відповідного страхового відшкодування в сумі 3643,00 грн. Окрім цього, 13.07.2025 відповідачу було направлено досудову вимогу про виплату грошових коштів, однак лист повернувся і станом на дату подання даної позовної заяви до суду відповідач не сплатив кошти позивачу, останнім було також нараховано за період з 21.07.2025 до 03.05.2026 штрафні санкції у виді інфляційних втрат, пені та 3% річних. У зв`язку з наведеним, просить позов задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 18.05.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Судом вживались заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд вказаної справи у порядку спрощеного провадження, зокрема судом за адресою зареєстрованого місця проживання відповідачів: АДРЕСА_2 скеровувалась рекомендованою поштовою кореспонденцією ухвала про відкриття провадження у справі, в якій відповідачу роз`яснено право, порядок та строк подання відзиву на позовну заяву, однак як вбачається із конверта, яким скеровувалась судова кореспонденція, такий повернуто на адресу суду неврученим адресату із зазначенням причин невручення, згідно довідки АТ «Укрпошта» -«адресат відсутній».

Відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18, та постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23).

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до п.8 ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Як встановлено судом, 18.02.2022 сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Volkswagen LT 35» номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , який здійснив наїзд на перешкоду, металевий відбійник, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , «АЗС Socar».

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб отримав механічні пошкодження та завдано матеріальних збитків майну. Таким чином, ОСОБА_1 , порушив вимоги п.10.9, 2.10. «a» ПДР України та ст. 124, 122-4 КУпАП.

Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 19.04.2022 визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.124, ст. 122-4 КУпАП та застосовано до нього стягнення у виді штрафу у розмірі 3400,00 грн(зв.арк. 9-10).

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до Поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-203235836, транспортний засіб марки «Volkswagen LT 35» номерний знак НОМЕР_1 , було застраховано у позивача, страхувальником за яким був ОСОБА_2 (зв.арк. 10).

Так, згідно з умовами зазначеного полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-203235836 передбачено страхову суму на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну у розмірі 130 000 грн 00 коп. та за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю у розмірі 260 000 грн 00 коп., а також франшизу у розмірі 1 500 грн 00 коп.

Відповідно до страхового акту №50270р/1 від 04.06.2024, розмір страхового відшкодування, що підлягає виплаті складає 3643,00 грн (зв.арк. 51).

Згідно з платіжною інструкцією №28836 від 04.06.2024, ТДВ «СГ«Оберіг» сплатило ПАТ «СК «УСГ» 3643,00 грн, призначення платежу: страхове відшкодування згідно страхового акту №50270р/1 від 04.06.2024 Без ПДВ (арк.52).

13.07.2025 позивачем відповідачу було направлено досудову вимогу про виплату грошових коштів, однак у зв`язку з тим, що станом на дату подання даної позовної заяви до суду відповідач не сплатив кошти позивачу, останній був вимушений звернутись до суду з даним позовом.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно з ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За змістом ст. ст. 1166,1187 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними діями майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У відповідності до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Так, уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Згідно з п. 35.1 та п. 35.2ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», доказів проведення оплати ремонту автомобіля або доказів того, що на момент виплати відшкодування потерпілим вже виконано відновлювальний ремонт його автомобіля від потерпілого не вимагається для отримання страхового відшкодування.

У п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик i потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування i не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Відповідно до ст. ст. 993, 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», право страховика на подання регресного позову до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, виникає у разі: а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником); г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху; г) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону; д) якщо страховий випадок настав з використанням забезпеченого транспортного засобу в період, не передбачений договором внутрішнього страхування (при укладенні договору страхування з умовою використання транспортного засобу в період, передбачений договором страхування).

Разом з тим, суд зазначає, що положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, ст. 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, з моменту виконання позивачем своїх зобов`язань за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, направлення відповідачу досудової вимоги про виплату грошових коштів та її невиконання, триває порушення виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим позивач має право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу.

Так, суд погоджується з визначенням розміру сум, нарахованих позивачем за прострочення виконання зобов`язань на підставі ст. 625 ЦК України, які не спростовані відповідачем, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню за період з 21.07.2025 до 03.05.2026 інфляційні втрати у розмірі 185,73 грн інфляційні втрати, 85,93 грн 3% річних.

Разом з тим, позивачем також ставиться питання про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язань у розмірі 878,61 грн, яка також підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з огляду на те, що пеня це неустойка, яка розраховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем було надано до суду копію договору №04/26 про надання професійної правничої допомоги, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, акт прийому-передачі наданих послуг №50270р/1, згідно яких витрати за правничу допомогу становлять 8022,50 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Враховуючу категорію справи, обсяг наданих адвокатом послуг, результат розгляду справи в суді, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню та відшкодуванню у сумі 4000 грн, що відповідає критеріям співмірності, обґрунтованості та пропорційності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 259, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» 4793 (чотири тисячі сімсот дев`яносто три) гривні 27 копійок шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» 2662,40 гривень судового збору та 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 6662,40 грн судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг», код ЄДРПОУ 39433769, юридична адреса: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, будинок 14).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 07.07.2026.

Суддя: (підпис) Б.М. Гедз

З оригіналом згідно. Оригінал рішення у справі № 462/4016/26

Суддя: Б.М.Гедз