Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №638/11438/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/11438/26

Провадження № 2-а/638/175/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Яковлевої В.М.,

за участю секретаря судового засідання Сікорського А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення

в с т а н о в и в:

22 травня 2026 року представник ОСОБА_1 – адвокат Головян Ярослав Ігорович звернувся до Шевченківського районного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Позовна заява мотивована тим, що постановою ІНФОРМАЦІЯ_2 №R528520 від 16.05.2026 року, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн. за ч.3 ст. 210 КУпАП за те, що ОСОБА_1 не став на військовий облік як ВПО.

Зазначає, що оскаржувана постанова, взагалі, не містить посилання на докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення (пояснення свідків, акт, фото- чи відеозапис тощо відповідно до ст. 251 КУпАП), на підставі яких суб`єктом владних повноважень було прийнято рішення у формі постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за ч. 3 ст. 210 КУпАП. Вказані обставини свідчать про те, що відповідачем взагалі не було зібрано доказів вчинення адміністративного правопорушення, що суперечить як положенням КУпАП, так і Конституції України.

Ухвалою суду від 25 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

11 червня 2026 року представник відповідача через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву.

Відзив мотивовано тим, що оскаржувана постанова № R528520 від 16.05.2026 була винесена виключно на підставі власноручної заяви самого позивача за ідентифікатором S7F912C67-8A37 F111-88AC-00505690792C, яка була подана ним через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста. У вказаній заяві ОСОБА_1 засвідчив кваліфікованим електронним підписом факт того, що він не став на військовий облік за місцем оформлення статусу внутрішньо переміщеної особи. Згідно з ч. 2 ст. 279-9 КУпАП уповноважена посадова особа мала законні підстави винести постанову без складання протоколу, оскільки позивач добровільно та беззаперечно визнав свою провину і надав згоду на розгляд справи за його відсутності.

Окрім цього, відповідач звертає особливу увагу суду на той факт, що позивач добровільно та сплатив накладений на нього штраф. Фактичне та добровільне виконання постанови № R528520 від 16.05.2026 шляхом сплати адміністративного стягнення беззаперечно свідчить про повну згоду позивача з винесеним рішенням суб`єкта владних повноважень та підтверджує його визнання власної провини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП. Подальше звернення до суду з позовом про скасування постанови після її беззаперечного добровільного виконання та попереднього подання електронної заяви про визнання порушення є юридично нікчемним, містить ознаки зловживання процесуальними правами та спрямоване на штучне створення підстав для повернення стягнутих коштів.

17 червня 2026 року від представника позивача адвоката Голована Я.І. через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» до суду надійшла відповідь на відзив, в якому він зазначив, що постанова ІНФОРМАЦІЯ_3 №R528520 від 16.05.2026 не містить чітко зазначеного опису обставин та посилання на докази. У оскаржуваній постанові зазначено: « ОСОБА_1 не став(ла) на військовий облік як ВПО (ст. 37 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу"), чим допустив(ла) порушення правил військового обліку. Враховуючи, що громадянин (громадянка) ОСОБА_1 скоїв(ла) правопорушення, передбачене частиною 3 ст. 210 КУпАП».

Постановою не конкретизовано яку конкретно норму порушено позивачем, що впливає на визначення правильності норм, які були порушені та відповідно унеможливлює притягнення до адміністративної відповідальності за порушення таких приписів.

Також, вказав, що ОСОБА_1 постановою ІНФОРМАЦІЯ_2 №R287055 від 19.01.2026 року вже був притягнутий до адміністративної відповідальності за те, що не став на військовий облік як ВПО. Рішенням Шевченківського районного суду міста Харкова від 16.03.2026 року у справі №638/1505/26 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 про скасування постанови про адміністративне правопорушення – задоволено. Постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 № R287055 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн - скасовано. Справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, закрито. Також, ІНФОРМАЦІЯ_6 постановою №R528520 від 16.05.2026 порушив ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право не бути притягненим до суду або покараним двічі за одне й те саме діяння (non bis in idem).

Крім того, звернув увагу, що ІНФОРМАЦІЯ_6 не надано до суду належних доказів вчинення дій щодо отримання персональних даних позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені ч. 3 ст. 14 Закону № 1951-VIII.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник позивача подав до суду заяву, в якій просив проводити розгляд справи без участі позивача та його представника.

Відповідач причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16 травня 2026 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно позивача винесено постанову № R528520 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, якою накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що фактичною підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності стало те, що за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не став на військовий облік як ВПО (ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу»), чим допустив порушення правил військового обліку.

За змістом ч. 1 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Адміністративна відповідальність за частиною третьою статті 210 КУпАП настає за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період.

Тобто, диспозиція ст. 210 КУпАП є бланкетною та відсилає до спеціального законодавства та підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини щодо оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії воєнного стану призовники, військовозобов`язані та резервісти, які залишили або покинули своє місце проживання, зобов`язані в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, а військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідному підрозділу розвідувальних органів України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначено ст. 286 КАС України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено.

Системний аналіз наведених положень дає підстави стверджувати, що будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень, зокрема і постанова про накладення адміністративного стягнення, має бути законною та обґрунтованою. При цьому, обов`язок доведення об`єктивних фактів, на підставі яких таке рішення ухвалено, покладається саме на відповідача, як на суб`єкта владних повноважень.

З огляду на фактичні обставини, які стали підставою накладення на позивача адміністративного стягнення, відповідач повинен довести порушення позивачем обв`язку, передбаченого ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме, що він, будучи військовозобов`язаним, після вибуття зі свого місця проживання у семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не став на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до ст. 73-77 КАС України, для доведення цих обставин відповідач як суб`єкт владних повноважень повинен надати належні, допустимі, достовірні та достатні докази, які підтверджують вибуття позивача з місця свого проживання, взяття його на облік як ВПО та невжиття позивачем заходів щодо постановки на військовий облік за місцем перебування ВПО. У разі доведення відповідачем цих обставин, на позивача покладається обов`язок довести наявність об`єктивних та непереборних обставин, які перешкоджали йому виконати зазначений обов`язок.

Разом з тим, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідач не надав доказів, що позивач вибув з місця проживання, був взятий на облік ВПО та не став у семиденний строк на військовий облік за місцем перебування ВПО. Оскаржувана постанова також не містить посилання на докази, на підставі яких суб`єкт владних повноважень дійшов висновків про порушення позивачем ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Виклад фактичних обставин вчинення правопорушення не містить відомостей про дату вибуття позивача з місця проживання, дату взяття його на облік ВПО, що позбавляє суд можливості визначити дату, з якої є закінченим склад інкримінованого правопорушення, тобто наступний день після закінчення семиденного строку для постановки на облік військовозобов`язаного.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність оскаржуваної постанови, у зв`язку з чим така постанова підлягає скасуванню.

Що стосується зазначення представником позивача того факту, що Шевченківським районним судом міста Харкова розглянуто справу про скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Харкова, через свого представника адвоката Голована Я.І. звернувся до Шевченківського районного суду міста Харкова з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 про скасування постанови №R287055 від 19 січня 2026 року по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Харкова від 16.03.2026 року у справі №638/1505/26 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 про скасування постанови про адміністративне правопорушення – задоволено. Постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 № R287055 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн - скасовано. Справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, закрито.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ).

Згідно з частинами першою, третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону № 2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Частиною п`ятою статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону № 2232-ХІІ).

На виконання частини п`ятої статті 33 Закону № 2232-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок № 1487, пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 16 березня 2017 року №1951-VIII Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).

За приписами частин восьмої, дев`ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

З урахуванням зазначеного відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію його бази даних до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Отже, зі змісту пункту 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII вбачається, що законом передбачено внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних саме про притягнення до відповідальності за порушення правил обліку.

Таким чином, у цій справі необхідно з`ясувати правову природу поняття «притягнення до відповідальності» та встановити, чи є факт притягнення особи до відповідальності.

Відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку та відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію передбачена статтями 210 та 210-1 КУпАП відповідно.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №824/1164/18-а досліджував визначення обставин, за яких особа вважається притягнутою до відповідальності.

Позиція Верховного Суду полягає в тому, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред`явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

При обґрунтуванні такого висновку суд послався на таке.

Конституційний Суд України у рішенні від 27 жовтня 1999 року №9-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) зазначив, що поняття «притягнення до кримінальної відповідальності» не тотожне поняттю «кримінальна відповідальність», як і поняття «притягнення до юридичної відповідальності» не ідентичне поняттю «юридична відповідальність».

Норми Конституції України, зокрема, містять терміни: «за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність» (частина друга статті 60); «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» та «юридична відповідальність особи має індивідуальний характер» (стаття 61); «особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом» (частина перша статті 63), «незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності» (частина друга статті 68); «за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону» (частина друга статті 105); «за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності» (частина п`ята статті 129). У контексті змісту положень названих статей Конституції України терміни «притягнення до юридичної відповідальності» та «юридична відповідальність» розмежовуються.

Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності.

У згаданому рішенні Конституційний Суд України в аспекті порушених у конституційному поданні Міністерством внутрішніх справ України питань положення частини третьої статті 80 Конституції України розтлумачив так:

«1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.

1.2. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину».

Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.

Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються зокрема відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Крім того, статтею 268 КУпАП регламентовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

З системного аналізу наведених правових норм КУпАП слід дійти висновку про те, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред`явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Прийняття ж постанови за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення є вирішенням такої справи по суті, яка передбачає встановлення наявності складу адміністративного правопорушення або його відсутності та, відповідно, застосування санкції, закриття справи, що відповідає положенням статті 284 КУпАП.

Така позиція відповідає і практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у пункті 110 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2016 року по справі «А та Б проти Норвегії» зазначено: «Суд також переконливо підтвердив, що стаття 4 Протоколу №7 не обмежується правом не бути покараним двічі, але поширюється і на право не піддаватися кримінальному обвинуваченню або засудженню двічі. Якби це було не так, то не було б необхідності використовувати слово «засуджений», а також слово «покараний», оскільки це було би дублюванням. Таким чином, Суд підтвердив, що стаття 4 Протоколу № 7 застосовується навіть коли людина була притягнута до відповідальності в провадженнях, які не призвели до визнання винним у вчиненні правопорушення. Стаття 4 Протоколу №7 містить три різних гарантії і встановлює, що за одне і те саме правопорушення ніхто не може бути (І) притягнутий до відповідальності, (ІІ) засуджений, і (ІІІ ) покараний».

Враховуючи вказані висновки Верховного Суду, суд вважає, що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста, які вносять до Реєстру, зокрема, належать відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема відомості про протокол, якщо він складався.

Таким чином, на дату винесення оскаржуваної у цій справі постанови, відповідач був обізнаний про існування постанови R287055 від 19.01.2026.

Доказів того, що після винесення постанови R287055 від 19.01.2026 повторно змінював місце як ВПО, і за новим місцем проживання не став на військовий облік, матеріали справи не містять.

Враховуючи позицію ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, 28.10.2010), відповідно до якої суди зобов`язані обґрунтовувати рішення, але не зобов`язані відповідати на кожен довід, суд зазначає, що всі ключові питання у справі розглянуто та істотні доводи оцінено. Інші доводи позивача є несуттєвими, не впливають на вирішення спору, а не потребують окремої оцінки.

Статтею 62 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на її користь та кожна людина вважається невинною доти, поки її вину не доведено згідно з законом.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено порушення позивачем вимог ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом скасування оскаржуваної постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП.

На підставі ст. 139 КАС України суд стягує за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 532.48 грн.

Керуючись ст. 2, 72-77, 79, 90, , 241-246, 286 КАС України, суд

у х в а л и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.

Постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № R528520 від 16 травня 2026 року по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП щодо ОСОБА_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн - скасувати.

Справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривень 48 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 07 липня 2026 року.

Суддя В.М. Яковлева