Рішення від 18 червня 2026 р. у справі №205/3079/26 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 205/3079/26

Номер провадження2/205/3308/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Грони Д.С.

за участю секретаря судового засідання Швидкої К. О.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача адвоката Лозового О. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , про захист прав споживачів,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 , звернулась до суду через систему «Електронний суд» з позовом до ОСОБА_1 про захист прав споживачів, в якому просила суд визнати факт неналежного виконання відповідачем зобов`язання за договором, визнати дії відповідача такими, що призвели до порушення прав позивача як споживача. Також просила стягнути з відповідача на свою користь 7 800,00 грн відшкодування витрат за послуги з монтажу блоків, виконаних з порушенням вимог ДСТУ, 33 060,00 грн на покриття витрат на виконання відновлювальних робіт, 10 000,00 грн моральної шкоди, 194,00 грн витрат на відправку рекламаційного акту, 146,00 грн витрат на відправку відповідачу копії позовної заяви.

В обґрунтування позовних вимог вказала, що нею з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу № 30 від 25.04.2025 блоків віконних та дверних з ПВХ на суму 26 800,00 грн з доставкою. В процесі експлуатації товару позивачем було виявлено дефекти у вигляді щілини між балконними дверями та дверною рамою при зачинених дверях та проблемне замикання дверної ручки. Про цей недолік позивачка повідомила менеджеру відповідача. Направлені менеджером спеціалісти не змогли усунути недоліки. В подальшому позивачем було виявлено недоліки на двох блоках на вікні в кухонному приміщенні та на вікні в спальному приміщені у вигляді наскрізного потоку повітря. Як випливає з тексту позовної заяви, позивач пов`язує вказані недоліки з порушенням монтажником вимог ДСТУ під час монтажу віконних блоків.

Щодо моральної шкоди вказала, що тривале не вирішення проблеми постійного продування вікна у житловому приміщенні, а також необхідність неодноразово звертатися до відповідача для усунення дефекту, неможливість нормального експлуатування приміщення, спричинили позивачу значні моральні страждання.

Ухвалою суду від 11.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розглядати справу визначено в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 20.05.2026 було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явилась, разом з позовною заявою подала заяву про розгляд справи за відсутності позивача.

В судовому засіданні відповідач та його представник адвокат Лозовой О. А. проти задоволення позову заперечили.

Відповідач ОСОБА_1 надав усні пояснення. Вказав, що дійсно між ним та позивачкою було укладено договір № 30 від 25.04.2025 купівлі-продажу блоків віконних та дверних із ПВХ. Цей договір не передбачав його обов`язку з монтажу цих блоків, позивачка здійснювала монтаж власними силами. Крім того, він здійснює свою підприємницьку діяльність самостійно, ніяких уповноважених менеджерів він не має та не знаю особу, з якою позивачка листувалась у месенджері з приводу встановлення та подальшої експлуатації віконних блоків. Вказав, що свої зобов`язання за договором з поставки віконних блоків він виконав у повному обсязі, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив такі обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу № 30 від 25.04.2025. Згідно п.1.1 Договору продавець зобов`язався передати у власність Покупця блоки віконні та дверні із ПВХ, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених договором.

Відповідно до п. 3.1. Договору строк і місце поставки Товару зазначаються в додатку до Договору.

Умовами п. 3.2 Договору було визначено, що поставка Товару здійснюється на умовах CPT. Згідно п. 3.5. Договору право власності на Товар та ризик випадкової загибелі переходить до Покупця з моменту фактичної передачі (поставки) Товару в місці поставки. Згідно п. 3.7. Договору Товар вважається прийнятим за кількістю відповідно до кількості, зазначеної в видатковій накладній. Згідно Додатку до договору місце поставки вказана адреса замовника: АДРЕСА_1 . Вартість товару 26 800,00 грн

Як вбачається з Видаткової накладної № 30 від 09.05.2025 постачальник ФОП Мартиненко Є В. поставив, а позивач ОСОБА_2 прийняла товар. Будь-які застереження в видатковій накладній відсутні.

Також в Договорі відсутні будь-які умови сторін, що монтажні роботи Товару виконує саме ФОП ОСОБА_1

28.01.2026 позивач направила відповідачу за допомогою сервісу Укрпошта Рекламаційний акт щодо істотних недоліків віконної конструкції.

Судом було досліджено надане позивачем листування з особою, підписаним як «андрей окна». З цього листування вбачається, що позивач та вказана особа дійсно обговорювали дефекти, що виникли під час монтажних робіт віконних та дверних блоків ПВХ.

Проте суд зауважує, що позивачем не надано доказів, що співрозмовник позивача дійсно є працівником відповідача або його уповноваженою особою. Натомість відповідач вказує, що йому ця особа не відома та він нікого не уповноважував вести листування від свого імені.

Відповідно до ч. 1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Пунктом 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що виконавець - суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.

Пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України «Про захист прав споживачів», виробник (виконавець) забезпечує належну роботу (застосування, використання) продукції, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого нормативно-правовими актами чи договором.

Стосовно продукції, на яку гарантійні строки або строк придатності не встановлено, споживач має право пред`явити продавцю (виробнику, виконавцю) відповідні вимоги, якщо недоліки було виявлено протягом двох років, а стосовно об`єкта будівництва - не пізніше десяти років від дня передачі їх споживачеві. (ч.5 ст. 7 ЗУ «Про захист прав споживачів»).

У відповідності до ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Із пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості, зокрема, про те, яке право споживача, передбачено Законом України «Про захист прав споживача», порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду.

Згідно до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно статті 4 ч.1 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ч.1 ст.12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У відповідності до ч. 1ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 5,6 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 4 та 5 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Судом встановлено, що у даному випадку відсутній будь-який зв`язок між діями відповідача та можливим завданням матеріальної та моральної шкоди позивачу, оскільки Договір купівлі-продажу № 30 від 25.04.2025 не передбачав обов`язку відповідача з монтажу Товару.

Крім того, позивачем жодним чином не обґрунтовано та не підтверджено належними та допустимими доказами як сам факт заподіяння їй моральної шкоди з боку відповідача, так і її розмір.

Суд керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об`єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, враховуючи принципи справедливості та неупередженості, не вбачає порушення права позивача з боку відповідача, доводи позивача не підтверджені належними та допустимими доказами, тому вважає необхідним відмовити в задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 , 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , про захист прав споживачів - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Скорочене судове рішення проголошено в судовому засіданні 19.06.2026.

Повний текст рішення суду складено 29.06.2026.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Суддя Денис ГРОНА