Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №522/8060/26 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/8060/26

Провадження № 2/522/8043/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участі секретаря судового засідання – Костинюк В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участі третьої особи: Одеська муніципальна біржа, про визнання договору дійсним та визначення частки у праві спільної сумісної власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі 11.05.2026 звернулися до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_3 , за участі третьої особи: Одеська муніципальна біржа, про визнання договору дійсним та визначення частки у праві спільної сумісної власності.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що 08.12.1998 на Одеській муніципальній біржі між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, за яким позивачі купили квартиру АДРЕСА_1 . Сторони виконали умови договору, покупець 14.12.1998 зареєстрував право приватної власності на квартиру на підставі договору. Позивачі як власники квартир позбавлені у повній мірі права користування та розпорядження своєю власністю, у зв`язку зі змінами в законодавстві щодо нотаріального посвідчення угод з нерухомістю.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 18.05.2026 позовну заяву залишено без руху, позивачам надано 10-денний строк для усунення недоліків позову.

Після усунення недоліків позову, ухвалою від 25.05.2026 провадження у справі було відкрите, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 02.07.2026.

У судове засідання 02.07.2026 учасники справи не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялися належним чином. ОСОБА_5 12.062026 звернувся до суду з заявою про розгляд справи без його участі. ОСОБА_1 02.07.2026 звернулася до суду з заявою про розгляд справи за її відсутності та відмовилася від позовних вимог про визначення частки у праві спільної сумісної власності.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідачів та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 07 липня 2026 року.

Щодо заяви позивача про відмову від позовних вимог про визнання частки у праві спільної сумісної власності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі (ч.3 ст.206 ЦПК України).

Згідно п.4 ч.1 ст. 255 ЦПК України у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Підстав для неприйняття відмови від позову в частині вимог по визначення часток у праві спільної сумісної власності не встановлено, тому у відповідності до ч. 5 ст. 206 ЦПК України провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.

Відповідно до ч.2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання договору дійсним, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 08 грудня 1998 року між ОСОБА_3 з однієї сторони, та ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та від імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 , 1993 року народження, з іншої сторони, укладено договір №Н-00520/98 купівлі-продажу нерухомого майна, за яким останні купили квартиру, загальною площею 43,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . Договір укладено на Одеській муніципальній біржі біржі (а.с.17-20).

Згідно із п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За змістом ст. ст. 57, 58 Конституції України, ст. 5 Цивільного кодексу України, до застосування підлягають акти цивільного законодавства, що регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Положеннями п. 4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, що набрав чинності з 01 січня 2004 року, визначено, що цей Кодекс застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.

Враховуючи, що спірні правовідносини виникли в квітні 1996 року, для їх врегулювання слід застосовувати норми ЦК УРСР в редакції 1963 року.

У відповідності з ст. 224 ЦК УРСР, за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 225 ЦК УРСР, право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

За змістом ч. 1 ст. 227 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу квартири повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу).

Статтею 47 ЦК УРСР була передбачена обов`язковість нотаріальної форми угоди і наслідки недотримання такої форми.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 слідує, при розгляді справ про визнання правочинів дійсними суди повинні з`ясувати чи підлягає правочин обов`язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи не втрачена така можливість.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони при укладенні 08.12.1998 Договору купівлі-продажу нерухомого майна досягли згоди з усіх його істотних умов та виконали усі умови цього договору, але чинним на час його укладання законодавством не було передбачено нотаріальне посвідчення такого договору.

На підставі викладеного, суд вважає, що вищевказаний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений на Одеській муніципальній біржі, слід визнати дійсним у відповідності ст. 220 ЦК України.

Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. (ст. ст. 76-77 ЦПК України).

Відповідно до 81 Цивільного процесуального кодексу України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 263 ЦПК України).

За таких обставин, враховуючи обґрунтованість позовних, суд приходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 60, 81, 89, ч. 3 ст. 200, 206, 258-259, 263-265, 280, 281, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участі третьої особи: Одеська муніципальна біржа, в частині позовних вимог про визначення частки у праві спільної сумісної власності.

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участі третьої особи: Одеська муніципальна біржа, про визнання договору дійсним власності - задовольнити.

Визнати дійсним договір №Н-00520/98 купівлі-продажу нерухомого майна, укладений на Одеській муніципальній біржі 08 грудня 1998 року між ОСОБА_3 з однієї сторони, та ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та від імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 , з іншої сторони, за яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали квартиру, загальною площею 43,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 07 липня 2026 року.

Суддя: В.Я. Бондар