Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №295/18253/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/18253/24 Головуючий у 1-й інст. Воробйова Т. А.

Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Шалоти К.В., Павицької Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м.Житомирі

цивільну справу №295/18253/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс"

на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 14 травня 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Воробйової Т.А. в м. Житомирі,

у с т а н о в и в:

У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі – ТзОВ «ФК «Ейс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 . Просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 02 січня 2022 року №128819309 у сумі 30 980,62 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту – 20 799,40 грн та заборгованості за несплаченими процентами за користування кредитом - 10 181,22 грн, а також вирішити питання судових витрат, у тому числі стягнути витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, в сумі 6 000 грн.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 02 січня 2022 року між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладений договір кредитної лінії №128819309 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідач підписала кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV38МС8. Так, 02 січня 2022 року відповідач увела ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснула кнопку «так», що є підтвердженням підписання договору. Відповідно до п.1.1 договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит на суму 20 800 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику. Відразу після вчинених дій відповідача, 02 січня 2022 року ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 15 650 грн на банківську карту позичальника ОСОБА_1 . У подальшому, 26 січня 2022 року сторони дійшли згоди збільшити суму кредиту на 5 150 грн. Отже, первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі. ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТзОВ «Таліон Плюс» (фактор) уклали 28 листопада 2018 року договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року. ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» 28 листопада 2019 року уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року, при цьому інші умови договору залишилися без змін. Між клієнтом та фактором 31 грудня 2020 року укладено додаткову угоду від 31 грудня 2020 року №26 до договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01, що продовжило строк договору до 31 грудня 2021 року. В цій додатковій угоді договір факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 викладений у новій редакції, але його дата укладення залишена як 28 листопада 2018 року та №28/1118-01. Сторони договору факторингу 31 грудня 2021 року уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року. Сторони договору факторингу 31 грудня 2022 року уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року. Сторони договору факторингу 31 грудня 2023 року уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року. З урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом усього часу його дії. Пунктом 2.1 розділу 2 (предмет договору) договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 передбачено, що згідно з умовами договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Тобто, предметом договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Відповідно до п. 1.3 договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 визначено, що під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників зі сплати суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Пунктом 1.2 договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме, реєстрах прав вимоги. У той же час, відповідно до п.1.5 договору факторингу, реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку №1 до договору. Тобто, реєстр не є разовим документом, оскільки договір факторингу передбачає (не забороняє) можливість їх укладення множинну кількість разів, у випадку бажання та необхідності сторін. Згідно з п. 4.1 договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги від 05 травня 2022 року №175 до договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 (з урахуванням додаткових угод до нього), ТзОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 26 633,58 грн. За таких обставин, договір №28/1118-01 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме, 28 листопада 2018 року – 31 грудня 2024 року. З урахуванням визначених строків дії цього договору, його виконання здійснювалося не одномоментно, а протягом усього часу його дії. Тобто, право вимоги за кредитним договором від 02 січня 2022 року №128819309 перейшло до ТзОВ «Таліон Плюс» 05 травня 2022 року, відповідно до підписання сторонами реєстру прав вимоги №175. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників у повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги. Зокрема, на підтвердження переходу права вимоги позивачем долучено довідку, видану ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога», що підтверджує перехід права вимоги за кредитним договором від 02 січня 2022 року №128819309 до ТзОВ «Таліон Плюс». Між ТзОВ «Таліон Плюс» та ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» 30 жовтня 2023 року укладений договір факторингу №30/1023-01, строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року. Предметом цього договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить у момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленому у відповідному додатку договору (п.4.1). Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги від 30 січня 2023 року №1 до договору факторингу від 30 жовтня 2023 року №30/1023-01, від ТзОВ «Таліон Плюс» до ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 30 980,62 грн. Відповідно до п.п.5.3.3 договору факторингу, фактор має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі, відступати право вимоги на користь третіх осіб. ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТзОВ «ФК «Ейс» 28 жовтня 2024 року уклали договір факторингу №2810/24/Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені у реєстрі боржників. Відповідно до п.1.2 перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається у момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Відповідно до реєстру боржників за договором факторингу від 28 жовтня 2024 року №2810/24/Е від ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 30 980,62 грн.

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 14 травня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач ТзОВ «ФК «Ейс» подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі, а також вирішити питання судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12 000 грн.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що суд першої інстанції встановив факт укладення договору кредитної лінії від 02 січня 2022 року №128819309 за допомогою одноразового ідентифікатора та зобов`язання за ним, факт перерахування кредитних коштів, факт укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 та додаткових угод, факт переходу права вимоги за реєстром прав вимоги від 05 травня 2022 року №175 до договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01, факт укладення договору факторингу від 30 жовтня 2023 року №30/1023-01, факт переходу права вимоги за реєстром прав вимоги від 30 жовтня 2023 року №1 до договору факторингу від 30 жовтня 2023 року №30/1023-01, факт укладення договору факторингу від 28 жовтня 2024 року №2810/24/Е, факт переходу права вимоги відповідно до реєстру боржників за договором факторингу від 28 жовтня 2024 року №2810/24/Е. Отже, суд першої інстанції встановив факт укладення сторонами кредитного договору, а також підтвердження наявності зобов`язань, що виникли на підставі зазначеного договору. Крім того, суд першої інстанції встановив факт укладення договорів факторингу разом із відповідними додатковими угодами та перехід права вимоги за відповідними реєстрами. Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Манівео швидка фінансова допомога” (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Таліон Плюс” (фактор) укладений договір факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01. Відповідно до пункту 8.2 договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01, строк дії цього договору закінчується 28 листопада 2019 року. Відповідно до п.8.6, додатки та додаткові угоди до даного договору набувають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та становлять його невід`ємну частину. В подальшому ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» уклали низку додаткових угод: від 28 листопада 2019 року №19, від 31 грудня 2020 року № 26, від 31 грудня 2021 року №27, від 31 грудня 2022 року №31, від 31 грудня 2023 року №32, якими продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року. За таких обставин, із урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалося не одномоментно, а впродовж усього часу його дії, з 28 листопада 2018 року по 31 грудня 2024 року. Крім того, згідно з п.4.1 договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі, встановленій у відповідному додатку. 05 травня 2022 року відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №175 до договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 (із урахуванням додаткових угод до нього) ТзОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 26 633,58 грн. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчили передачу права вимоги до боржників у повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги. Враховуючи викладене вище, перехід права вимоги за кредитним договором стосувався чинного зобов`язання на момент його передачі і відбувся на законних підставах, оскільки реєстр прав вимоги підписаний після укладення кредитного договору. Судом першої інстанції встановлено, що перехід права вимоги відбувається з моменту підписання реєстрів боржників, а за останнім договором факторингу в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників, що є додатками до договорів факторингу, а також факт переходу прав вимоги за факторинговим ланцюгом на кожному етапі, відповідно й до ТзОВ «ФК «Ейс». Отже, позиція суду першої інстанції є суперечливою, оскільки суд визнає, що за договорами факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01, від 30 жовтня 2023 року №30/1023-01 та від 28 жовтня 2024 року №2810/24/Е право вимоги переходить у момент підписання реєстру прав вимоги та боржників або акта прийому-передачі реєстру боржників. Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, неправильно трактував положення договору та дійшов помилкового висновку, що передача права вимоги відбувається у момент підписання договору. Насправді ж право вимоги переходить у момент підписання реєстру, який є невід`ємною частиною договору факторингу. Враховуючи викладене, позивач належним чином підтвердив факт переходу права вимоги, оскільки виконав умови договору факторингу та надав відповідні документи. Висновок суду першої інстанції про відсутність переходу права вимоги є необґрунтованим, оскільки ґрунтується на помилковому тлумаченні моменту виникнення права вимоги та його передачі за договором факторингу. Чинне законодавство не встановлює прямої вимоги про те, що право вимоги переходить лише після оплати. Стаття 1077 ЦК України, яка регулює факторинг, лише встановлює обов`язок сплати за договором факторингу, але не визначає момент переходу прав. Це дозволяє сторонам договору самостійно визначати, коли відбувається перехід права вимоги, що відповідає загальному принципу свободи договору (волі сторін), закріпленому в цивільному праві. Постанова Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі №905/306/17 також підтверджує, що право вимоги може перейти раніше фактичної оплати, якщо це передбачено договором. Отже, якщо в договорі факторингу передбачено перехід прав у момент підписання реєстру або акта, і ці документи надано до суду, то позивач належним чином довів перехід права вимоги. Суд першої інстанції помилково дійшов висновку про неможливість переходу права вимоги, відмовляючи у задоволенні позовних вимог на підставі факту укладення договору факторингу, адже не врахував, що предметом договору є відступлення прав вимоги, які закріплені у реєстрі, який, в свою чергу, належним чином оформлено та підписано сторонами в межах дії договору та подано разом із позовною заявою. Підсумовуючи викладене, укладення договору факторингу між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин із ОСОБА_1 не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договір факторингу був чинним. Право вимоги за кредитним договором від 02 січня 2022 року №128819309 передані ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТзОВ «Таліон Плюс» та в подальшому – ТзОВ «ФК «Ейс» на підставі реєстру, який оформлений належним чином. У договорах факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01, від 30 жовтня 2023 року №30/1023-01, від 28 жовтня 2024 року №2810/24/Е перехід права вимоги пов`язується не з фактом сплати коштів, а з підписанням реєстру прав вимоги або акта прийому-передачі. Це означає, що момент набуття прав визначається не оплатою, а підписанням конкретних документів, які фіксують передачу прав. Такий механізм дозволяє фінансовій компанії отримати право вимоги одразу після оформлення цих документів, незалежно від того, чи була здійснена оплата на момент підписання. Практика, яка яку послався суд першої інстанції, не є релевантною до спірних правовідносин. Головна різниця полягає у тому, що у цій справі перехід права залежить від підписання документів та у підтвердження вимог суду надані всі належні докази. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції долучається акт прийому-передачі наданих послуг до договору від 30 жовтня 2024 року №30/10/24-01.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

При цьому покликається на те, що ТзОВ «ФК «Ейс» не довело порушення саме його прав із боку відповідача та наявність у нього права звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором №128819309 від 02 січня 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , згідно з умов якого надано кредит у розмірі 15 650 грн на умовах строковості, зворотності, платності, строком на 30 днів, тобто до 01 лютого 2022 року, який укладений після відступлення ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги за кредитними договорами на користь ТзОВ «Таліон Плюс», а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «Ейс» відсутні, оскільки ТзОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» не мали права на подальше відступлення права вимоги, якою вони не володіли. Суд першої інстанції ухвалив рішення, оцінивши всі зібрані у справі докази в їх сукупності, а не на підставі якогось одного доказу. Суд мотивував у своєму рішенні, чому докази є достовірними та допустимими з процесуальної точки зору. Тому суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення у справі.

У частині п`ятій ст.268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. При цьому дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11).

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі, призначеній до розгляду на 19 березня 2026 року, є дата складення повного судового рішення 06 липня 2026 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що жодної визначеної вимоги у ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ОСОБА_1 на момент укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року не було і сторони не могли передбачити, що 02 січня 2022 року цим товариством буде укладено кредитний договір із відповідачем. За таких обставин, ТзОВ «Таліон Плюс» право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов?язанні, не набуло, таке право не могло бути передане цим товариством на підставі договору факторингу від 30 жовтня 2023 року №30/1023-01 ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс», так само як і позивачу, а саме, ТзОВ «ФК «Ейс» на підставі договору факторингу від 28 жовтня 2024 року №2810/24/Е. Отже, на момент укладення договору факторингу 28 листопада 2018 року первинний кредитний договір, право вимоги за яким відступається, мав би бути укладеним між первинним кредитором та боржником, тому ТзОВ «Таліон плюс» не могло набути права вимоги за договором від 02 січня 2022 року №128819309 на підставі договору факторингу, оскільки на момент його укладення будь-яких зобов`язальних відносин між первинним кредитором ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 не існувало. Права кредитора за договором від 02 січня 2022 року №128819309 до позивача не перейшли, внаслідок чого ТзОВ «ФК «Ейс» не набуло прав кредитора по відношенню до позичальника ОСОБА_1 .

Колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитися із висновком суду першої інстанції, оскільки має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи з таких мотивів.

За приписами частини першої та другої ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Згідно частин 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша ст.626 ЦК України).

У силу частини першої ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень частини першої ст.634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (слідує зі змістів ст.ст.205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, сьомої ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому ЦК України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (частина дванадцята ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до пункту 6 частини першої ст.3 вказаного вище Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно з частини першою ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У силу частини першої ст.1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

За приписами ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Із матеріалів справи вбачається та колегією суддів апеляційного суду встановлено, що 02 січня 2022 року ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір кредитної лінії №128819309 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. ОСОБА_1 підписала договір кредитної лінії електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV38МС8, увівши 02 січня 2022 року о 15:13:49 год ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснувши кнопку «так», що є підтвердженням підписання договору (а.с.13 зворот-16 т.1).

Відповідно до п.1.1 договору кредитної лінії, кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 20 800 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику.

Платіжним дорученням від 02 січня 2022 року підтверджується, що ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 15 650 грн (а.с.32 т.1). У графі «Призначення платежу» зазначено про перерахування коштів згідно з договором від 02 січня 2022 року №128819309 ОСОБА_1 . Платіжним дорученням від 26 січня 2022 року ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 5 150 грн, призначення платежу – перерахування коштів також згідно з договором від 02 січня 2022 року №128819309 ОСОБА_1 (а.с.32 зворот т.1). Факт переказу коштів на картковий рахунок позичальника ОСОБА_1 також підтверджується довідкою АТ «Таскомбанк» від 08 серпня 2024 року (а.с.33-34).

Отже, первісний кредитор свої зобов`язання надати ОСОБА_1 грошові кошти виконав у повному обсязі, а тому наявними у матеріалах справи доказами, які надані сторонами на засадах змагальності, доведено укладення між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 договору кредитної лінії від 02 січня 2022 року №128819309.

ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (фактор) 28 листопада 2018 року уклали договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого закінчувався 28 листопада 2019 року (п.8.2 договору факторингу) (а.с.35-40 т.1). ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» 28 листопада 2019 року уклали додаткову угоду №19 до вказаного договору факторингу, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року, при цьому інші умови договору залишилися без змін (а.с.41 т.1). Між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» 31 грудня 2020 року укладена додаткова угода №26 до договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01, якою текст договору факторингу викладено у новій редакції (а.с.42-46 т.1), а також додаткову угоду №27 від 31 грудня 2021 року, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2022 року (а.с.47 т.1). У реєстрі прав вимоги від 05 травня 2022 року №175 до договору факторингу №28/1118-01, укладеного між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс», зазначено ОСОБА_1 як боржника за кредитним договором від 02 січня 2022 року №128819309 (а.с.50-51 т.1). У додатковій угоді від 31 грудня 2022 року №31, укладений між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс», сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору факторингу до 31 грудня 2023 року (а.с.48 т.1), а додатковою угодою від 31 грудня 2023 року №32 строк дії договору факторингу продовжений до 31 грудня 2024 року (а.с.49 т.1).

Отже, з урахуванням визначених строків дії договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалося не одномоментно, а впродовж усього часу його дії. Пунктом 2.1 розділу 2 (предмет договору) договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 передбачено, що згідно з умовами договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Тобто, предметом договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Відповідно до п.1.3 договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 визначено, що під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників зі сплати суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому. Пунктом 1.2 договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. У той же час, відповідно до п.1.5 договору факторингу, реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку №1 до договору. Тобто, реєстр не є разовим документом, оскільки договір факторингу передбачає (не забороняє) можливість їх укладення множинну кількість разів, у випадку бажання та необхідності сторін. Згідно з п.4.1 договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора у день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі, встановленій у відповідному додатку. Як вже наголошувалося вище, відповідно до витягу з реєстру прав вимоги від 05 травня 2022 року №175 до договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 (із урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 26 633,58 грн. За таких обставин, договір №28/1118-01 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати впродовж визначеного проміжку часу, а саме, 28 листопада 2018 року – 31 грудня 2022 року. З урахуванням визначених строків дії цього договору, його виконання здійснювалося не одномоментно, а впродовж усього часу його дії. Тобто, право вимоги за договором кредитної лінії від 02 січня 2022 року №128819309 перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» 05 травня 2022 року, відповідно до підписання сторонами реєстру прав вимоги №175. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчили передачу права вимоги до боржників у повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги. Зокрема, на підтвердження переходу права вимоги позивачем долучено довідку, видану ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога», що підтверджує перехід права вимоги за кредитним договором від 02 січня 2022 року №128819309 до ТзОВ «Таліон Плюс».

Між ТзОВ «Таліон Плюс» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (фактор) 30 жовтня 2023 року укладений договір факторингу №30/1023-01, строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року (а.с.53-59 т.1). Предметом даного договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить у момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку (п.4.1 договору факторингу від 30 жовтня 2023 року №30/1023-01). Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги від 30 жовтня 2023 року №1 до договору факторингу від 30 жовтня 2023 року №30/1023-01, від ТзОВ «Таліон Плюс» до ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 на загальну суму 30 980,62 грн. Відповідно до п.п.5.3.3 договору факторингу, фактор має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб.

Між ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТзОВ «ФК «Ейс» 28 жовтня 2024 року укладений договір факторингу №2810/24/Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії від 02 січня 2022 року №128819309 (а.с.60-64 т.1). Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені у реєстрі боржників.

Відповідно до п.1.2 договору факторингу від 28 жовтня 2024 року №2810/24/Е перехід від клієнта (ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс») до фактора (ТзОВ «ФК «Ейс») прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

Відповідно до реєстру боржників за договором факторингу від 28 жовтня 2024 року №2810/24/Е від ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача, тобто ТзОВ «ФК «Ейс», перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 на загальну суму 30 980,62 грн, яка складається із: тіла кредиту – 20 799,40 грн та процентів – 10 181,22 грн (а.с.65-66 т.1).

Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема, пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої ст.517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша ст.519 ЦК України).

Відповідно до ст.1077 ЦК України, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, із якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу процентів, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Щодо договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01, укладеного між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс», колегія суддів приймає до уваги, що 28 листопада 2018 року ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого закінчувався 28 листопада 2019 року. В подальшому, 28 листопада 2019 року, 31 грудня 2020 року, 31 грудня 2021 року, 31 грудня 2022 року та 31 грудня 2023 року між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» було укладено низку додаткових угод №№19,26,27,31,32, згідно з якими строк дії договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 було продовжено поступово до 31 грудня 2024 року.

Із урахуванням визначених строків дії договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалося не одномоментно, а впродовж усього часу його дії.

Пунктом 2.1 Розділу 2 (предмет договору) договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 передбачено, що згідно умов договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

Тобто, предметом договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 є відступлення прав вимоги до боржників, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги. Відповідно до п.1.3 договору факторингу від 29 листопада 2018 року №28/1118-01 визначено, що під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників зі сплати суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Отже, сторони договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 неодноразово укладали додаткові угоди про продовження дії вказаного договору факторингу до 31 грудня 2024 року.

У розумінні п.1.4 договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01, борг це суми грошових коштів, належні до сплати клієнту боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим договором зобов`язальної сили.

Згідно з п.п.5.3.3 договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01, фактор ТзОВ «Таліон Плюс» має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, у тому числі, відступати право вимоги на користь третіх осіб. За таких обставин, договором передбачено право ТзОВ «Таліон Плюс» відступити право вимоги за кредитними договорами.

Частиною першою ст.1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до п.п.1.3 договору факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників зі сплати суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Розділом 2 зазначеного вище договору регламентовано порядок відступлення права вимоги: згідно п. 4.1 право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписання реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.

Надана копія договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта, ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога», до фактора, ТзОВ «Таліон Плюс».

Копія договору факторингу від 30 жовтня 2023 року №30/1023-01 містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від ТзОВ «Таліон Плюс» до ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс».

Аналогічним чином право вимоги за договором кредитної лінії відступлено ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на користь ТзОВ «ФК «Ейс».

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі №753/20537/18 відображений правовий висновок згідно з яким, належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором.

Матеріали справи не містять доказів визнання судом договору факторингу від 28 листопада 2018 року за №28/1118-01 недійсним. За таких обставин, діє презумпція правомірності правочину, оскільки його недійсність прямо законом також не встановлена.

Отже, колегія суддів визнає, що копії договорів факторингу та реєстри прав вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Відтак, позивач набув право вимоги до відповідача на підставі та у порядку, передбаченому чинним законодавством, за договором факторингу від 28 листопада 2018 року за №28/1118-01 та наступними договорами факторингу від 30 жовтня 2023 року та від 28 жовтня 2024 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі №2-383/2010 зроблено висновок, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Юридичним наслідком укладеності договору кредитної лінії від 02 січня 2022 року №128819309 є обов`язковість виконання договірних зобов`язань.

У постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року в справі №727/2790/25 відображений правовий висновок згідно з яким, «за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша ст.1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша ст.1078 ЦК України).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга ст.1078 ЦК України).

Проаналізувавши викладене, касаційний суд зауважив, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені у виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги. Наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша ст.1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу. Майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша ст.1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу. У договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки). Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Із урахуванням викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що внаслідок послідовного укладення договорів факторингу права вимоги за договором кредитної лінії від 02 січня 2022 року №128819309, укладеного між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , право вимоги переходило послідовно від ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТзОВ «Таліон Плюс», від останнього – до ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та у наступному від останнього – до ТзОВ «ФК «Ейс», тобто до позивача, який є наразі фактором до якого перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором кредитної лінії від 02 січня 2022 року №128819309.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів визнання судом договорів факторингу недійсними, а за таких обставин, діє презумпція правомірності правочину, оскільки його недійсність прямо законом також не встановлена.

Отже, колегія суддів визнає, що копії договорів факторингу, реєстри прав вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. Відтак, позивач набув право вимоги до відповідача на підставі та у порядку, передбаченому чинним законодавством, за договором кредитної лінії від 02 січня 2022 року №128819309 та договором факторингу від 28 жовтня 2024 року №2810/24/Е.

Разом із тим, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша ст.526 ЦК України).

За приписами частини першої ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до ст.251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За змістом частини першої ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої ст.263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частини перша ст.599 ЦК України).

Відповідно до частини першої ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У цій справі встановлено, що 02 січня 2022 року з ОСОБА_1 укладений договір кредитної лінії №128819309. Так, згідно з умовами договору, кредитор зобов`язався надати позичальнику кредит на суму 15 650 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник, тобто відповідач ОСОБА_1 , зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов договору та додатків до нього. Ліміт кредитування 26 січня 2022 року збільшився на 5 150 грн. Кредитна лінія надана строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (дисконтний період), а саме, до 01 лютого 2022 року (речення перше пункту 1.7 розділу 1 договору кредитної лінії). У будь-якому разі зобов`язання, що виникли під час дії договору, діють до повного їх виконання.

Сторони погодили, що встановлений п.1.7 договору строк дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду (п.1.8 розділу 1 договору кредитної лінії від 02 січня 2022 року №128819309). Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних у цьому пункті, не обмежена.

За користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які передбачені п.1.9 договору кредитної лінії від 02 січня 2022 року №128819309. Виключно на період строку, визначеного в п.1.7 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 401,50% річних, що становить 1,10% від суми кредиту за кожний день користування ним. За умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах п.1.8 договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п.1.7 договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 400,25% річних, що становить 1,10% у день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Із наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 1 087,70% річних, що становить 2,98% процентів у день від суми кредиту за кожний день користування ним (підпункт 1.12.2 пункту 1.12 розділу 1 договору кредитної лінії).

Матеріалами справи підтверджено, що перерахування кредитних коштів відбувалося на картковий рахунок, вказаний ОСОБА_1 під час заповнення заявки.

Розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку ОСОБА_1 підтверджується заборгованість останньої за договором кредитної лінії в сумі 30 980,62 грн, із яких: 20 799,40 грн - заборгованість за тілом кредиту та 10 181,22 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом (а.с.70-71 т.1).

За таких обставин, заборгованість за договором кредитної лінії №128819309 від 02 січня 2022 року в сумі 30 980,62 грн нарахована в межах строку дії договору та у відповідності до його умов.

Ураховуючи, що у матеріалах справи міститься договір, який підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором, тобто погоджено умови отримання кредитних коштів та проценти за користування кредитом, а також підтверджено належними доказами отримання відповідачем кредитних коштів та перехід до позивача права вимоги до відповідача за договором кредитної лінії, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі, тобто стягнення заборгованості у сумі 30 980,62 грн, яка складається із: 20 799,40 грн – заборгованості за тілом кредиту та 10 181,22 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом.

Суд першої інстанції належної уваги на обставини справи не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

За таких обставин, проаналізувавши зібрані у справі докази та встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у відповідності до положень частини першої ст.376 ЦПК України слід скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за договором кредитної лінії від 02 січня 2022 року №128819309 в сумі 30 980,62 грн, яка складається із: тіла кредиту – 20 799,40 грн та процентів за користування кредитом в сумі 10 181,22 грн.

За положеннями частини тринадцятої ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрати, пов`язаних з розглядом справи (частини перша та друга ст.133 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша ст.141 ЦПК України).

Оскільки позов задовольняється у повному обсязі, то судовий збір у сумі 6 056 грн, яка складається із судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2 422,40 грн та судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633,60 грн покладається на відповідача, тобто ОСОБА_1 , оскільки з її вини справа доведена до суду.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 частини третьої ст.133 ЦПК України).

Частиною першою ст.15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої ст.2 ЦПК України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина перша та друга ст.137 ЦПК України).

Також у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року в справі №903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої ст.137 ЦПК України).

За положеннями підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої ст.382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання правничої допомоги від 30 жовтня 2024 року№30/10/24-01, який укладений між Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» та ТзОВ «ФК «Ейс»; протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги (додаток №1); додаткову угоду №2 від 30 жовтня 2024 року до договору про надання правничої допомоги, п.57 якої стосується ОСОБА_1 ; акт прийому-передачі наданих послуг на суму 6 000 грн із переліком наданих послуг: складання позовної заяви до боржника ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 02 січня 2022 року №128819309 – вартість послуг 5 000 грн, вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості - вартість послуг 1 000 грн; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4956 (а.с.72-77 т.1); акт прийому-передачі наданих послуг на сумі 6 000 грн із переліком наданих послуг: складання апеляційної скарги на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 14 травня 2025 року в справі №295/18253/24 – вартість послуг 6 000 грн (а.с.188 т.1).

Вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з боржника охоплюється такою процесуальною дією як складання позовної заяви, а тому документально підтверджені витрати за суд першої інстанції на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн та за суд апеляційної інстанції в сумі 6 000 грн.

Разом із тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року в справі №905/1795/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 виснувано, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку, суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року в справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року в справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року в справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року в справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір є обґрунтованим.

Для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

При вирішенні питання про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу, які поніс позивач, апеляційний суд ураховує ціну позову, малозначність та нескладність справи, позов заявлений за універсальним шаблоном, розробленим для 101 боржника, що виключило необхідність підготовки нетипового позову та апеляційної скарги, а тому фактичні та неминучі витрати на професійну правничу допомогу не перевищують суму 7 000 грн, тобто за суду першої інстанції – 4 000 грн, а за суд апеляційної інстанції 3 000 грн.

Відповідно до пункту 2 частини третьої ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини шостої ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.

Керуючись ст.ст.268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" задовольнити.

Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 14 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейс» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (02090, місто Київ, Харківське шосе, будинок 19, офіс 2005, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 42986956) заборгованість за договором кредитної лінії від 02 січня 2022 року №128819309 в сумі 30 980 грн 62 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту – 20 799 грн 40 коп. та процентів за користування кредитом – 10 181 грн 22 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (02090, місто Київ, Харківське шосе, будинок 19, офіс 2005, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 42986956) судовий збір у сумі 6 056 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої ст.389 ЦПК України.

Головуюча Судді: